Постанова 4824 № 357/7544/14-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 березня 2021року м. Київ Справа № 357/7544/14-ц Провадження: № 22-ц/824/1228/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2014 року, ухвалене під головуванням судді Буцмака Ю.Є., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживача, розірвання кредитного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення нарахування штрафних санкцій та стягнення моральної шкоди, в с т а н о в и в : У червні 2014 року ПАТ КБ «Надра» (далі - банк) звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 4 липня 2008 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 61 124 доларів США зі сплатою 14,49% річних з кінцевим терміном повернення 3 липня 2024 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором того ж дня банк окремо з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 уклав договори поруки. У порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 зобов`язання не виконувала, у зв`язку з чим на 25 листопада 2013 року виникла заборгованість у сумі 108 565,64 доларів США, що за курсом НБУ на 25 листопада 2013 року еквівалентно 867 765,16 грн, яку банк просив стягнути солідарно з боржника і поручителів. У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Надра», в якому просила розірвати кредитний договір, укладений з ПАТ КБ «Надра» 4 липня 2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , вжити заходів щодо стягнення заборгованості в розмірі, що не перевищує її заборгованості, припинити нарахування процентів та штрафних санкцій за користування кредитом і стягнути з банку на її користь 50 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Позов мотивувала тим, що під час укладення кредитного договору та під час його виконання були порушені її права як споживача, оскільки вона не була ознайомлена з усіма істотними умовами укладеного кредитного договору. Також вважає, що були порушені вимоги статей 19, 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме вона була введена в оману і її не було попереджено про валютні ризики, пов`язані з отриманням кредиту в іноземній валюті. Такими неправомірними діями банку їй завдано моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, яку вона оцінює у 50 000 грн. У зв`язку з різким підвищенням курсу валюти, вона не має фінансової можливості виконувати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, а тому неодноразово зверталась до банка з проханнями переглянути умови договору, реструктуризувати заборгованість, розірвати кредитний договір та звернути стягнення на предмет іпотеки. Окрім того, відповідно до виконавчого напису № 122 від 29 січня 2014 року, вчиненого ПН КМНО Кобєлєвою А. М., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 і головним державним виконавцем міського відділу ДВС Білоцерківського міського управління юстиції Кравченко О.Г. 20 травня 2014 року відкрито відповідне виконавче провадження. ОСОБА_2 , заперечуючи вимоги первісного позову, просила застосувати позовну давність. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 144/11/13/2008/840 від 04 липня 2008 року у сумі 97 218,72 доларів США та 90 695,91 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» 3 654 грн у відшкодування судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись із таким судовими рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилавсяна те, що рішення ухвалене в результаті неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а також судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.Вказував, що суд першої інстанції на надав належної оцінки та не відобразив у рішенні зміст рахунку щодо останнього здійсненого позичальником ОСОБА_2 платежу, зміст квитанцій, факт існування обов`язку позичальника здійснювати періодичні платежі, факт зупинення виконання позичальником, починаючи з 04.10.2012 року зобов`язань за кредитним договором, відсутності у договору поруки встановленого строку, після якого порука припиняється, відсутності надісланих банком до подання позову вимог щодо виконання зобов`язань за кредитним договором, пропущення кредитором шестимісячного строку для звернення до поручителів. За наведених обставин просив у позові до нього відмовити. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 вересня 2014 року залишено без змін. У червні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог первісного позову про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором і витрат зі сплати судового збору скасовано, справу в цій частині направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Направляючи справу у частині вирішення позовних вимог первісного позову на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційному суду необхідно об`єктивно перевірити наведені у апеляційній скарзі доводи у сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, встановити дотримання банком шестимісячного строку для звернення з вимогами до поручителя, можливість солідарної відповідальності поручителів по відношенню один до одного. Справа надійшла до Київського апеляційного суду 24 грудня 2020 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року справу в частині вирішення позовних вимог первісного позову про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором і витрат зі сплати судового збору призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, ОСОБА_1 24 лютого 2021 року направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 417 ЦПК України). Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в частині вирішення позовних вимог первісного позову про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором і витрат зі сплати судового збору в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. В рамках даної справи сторонами не оспорюються наступні обставини, встановлені районним судом. 04 липня 2008 року ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 144/П/13/2008/840, згідно з яким позивач надав ОСОБА_2 з метою придбання нерухомого майна кредит на загальну суму 61 124 доларів США зі сплатою 14,49% на рік строком до 3 липня 2024 року. За умовами кредитного договору ОСОБА_2 зобов`язувалась щомісячно погашати кредит та сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Пунктом 7.3 кредитного договору сторонами погоджений збільшений строк позовної давності тривалістю 10 років. Виконання боржником зобов`язань за кредитним договором забезпечено порукою відповідно до договорів поруки № 1 від 4 липня 2008 року, укладеного з ОСОБА_3 , та № 2 від 4 липня 2008 року, укладеного з ОСОБА_1 . За умовами вказаних договорів поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 поручились перед банком за належне виконання позичальником таких зобов`язань: повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором, сплатити можливі штрафні санкції (штрафи, пеня). При цьому поручителі повинні виконати зобов`язання в тому ж порядку, який встановлений для позичальника за кредитним договором. Поручителі відповідають перед кредитором у повному обсязі. ОСОБА_6 порушила умови виконання кредитного договору і на 25 листопада 2013 року її заборгованість за договором складає: 97 218,72 доларів США за тілом кредита та процентами і 90 695,91 грн сума нарахованої пені та штрафів за порушення умов договору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконувала умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, що є підставою для солідарного стягнення з боржника і поручителів заборгованості за кредитним договором. Заперечуючи проти такого висновку суду першої інстанції, ОСОБА_1 зазначав, що кредитний договір, за яким стягується заборгованість, передбачає погашення кредиту щомісячними мінімально необхідними платежами у розмірі 830,28 доларів США та встановлює строки сплати таких платежів. Останній платіж позичальником здійснено 05 вересня 2012 року у розмірі 60 доларів США, після зазначеної дати позичальник не здійснювала погашення заборгованості за кредитом. Відповідно до статті 559 ЦК України за кожним зі щомісячних платежів порука припиняється зі спливом шестимісячного строку з дня виникнення права вимоги у кредитора за таким платежем. Окрім того, норми закону, яким врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договором поруки не передбачено інше. Не зважаючи на умови укладених договорів поруки, судом першої інстанції стягнено з позичальника та обох поручителів суму заборгованості за кредитним договором солідарно. При перевірці вищенаведених доводів скарги суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу). Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш, ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12. Згідно п. 5.3 договору поруки, що укладений із ОСОБА_3 , дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору чи виконанням поручителем свої зобов`язань згідно з умовами цього договору. У п. 1.4 кредитного договору, що укладений між банком та ОСОБА_2 , сторони погодили, що банк надає позичальнику кредит строком до 03 липня 2024 року. Згідно п. 4.2.4 кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс чергові мінімально необхідні платежі у термін, визначених п. 3.3.3 цього договору, а також у випадку не виконання умов, передбачених у п. 4.3.6 цього договору. Банк скористався наданим правом вимагати дострокового повернення кредиту та 30 квітня 2014 року звернувся до суду із вказаною позовною заявою. Боржник (а отже і поручитель) за укладеним кредитним договором приймали на себе зобов`язання повертати суму кредиту з відповідними процентами до 03 липня 2024 року, сплачуючи її частинами (щомісячно) у розмірі 830,28 доларів США (п. 3.3.1 кредитного договору). Отже, сторони встановили не тільки строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Тобто, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до ст. 261 ЦК починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого ч.4 ст.559 ЦК України 6-місячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом. Тобто, банк мав протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором) пред`явити вимоги до поручителя. У разі таких вимог більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення коштів поза межами цього строку. З наданих банком розрахунків заборгованості убачається, що останній платіж позичальником здійснено 05 вересня 2012 року у розмірі 60 доларів США, після зазначеної дати позичальник не здійснювала погашення заборгованості за кредитом, а тому з цього моменту у банку виникло право вимоги до поручителів. В той же час, оскільки банк скористався наданим правом вимагати дострокового повернення кредиту в судовому порядку (позов пред`явлено 30 квітня 2014 року (т. 1 а.с. 41)), обґрунтованими вважаються вимоги до поручителів про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 30 жовтня 2013 року (в межах 6-місячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом, що передував зверненню до суду з позовом про дострокове стягнення кредитних коштів), а тому доводи апеляційної скарги про повне припинення поруки колегія суддів відхиляє. Вищевикладене судом першої інстанції не враховано та помилково стягнуто з поручителя у порушення вимог ч.4 ст.559 ЦК України солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 60 487,59 доларів США з урахуванням простроченого тіла кредиту у розмірі 7 025,29 грн та заборгованість за відсотками за весь заявлений період. Виходячи із наданого банком розрахунку заборгованості, який не спростований відповідачами, колегія суддів доходить висновку про стягнення з ОСОБА_7 солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 53 462,29 доларів США (60 487,59-7 025,30) та відсотків у розмірі 584,31 доларів США, які нараховані за період з 01.11.2013 по 24.11.2013 року (т. 1 а.с. 9-10). Вказане також стосується і вимог банку щодо стягнення пені, яка нарахована банком за період з 06.11.2013 по 24.11.2013 року у розмірі 282,93 долари США, що за курсом НБУ (7,9930 за 1 долар США) станом на 25.11.2013 року (відповідно до позовної заяви) складає 2261,45 грн (т. 1 а.с. 9-10). При цьому, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних щодо стягнення штрафу у розмірі 6 112,40 доларів США, що за курсом НБУ (7,9930 за 1 долар США) станом на 25.11.2013 року становить 48 856,41 грн з огляду на наступне. Згідно п.п. 4.3.3, 4.3.3 кредитного договору, позичальник зобов`язаний сплачувати мінімально необхідні платежі у розмірі та порядку, визначених у п.п. 3.3.1, 3.3.2, 3.3.3 цього договору; у випадку порушення виконання зобов`язань, передбачених цим договором, сплатити банку штрафні санкції, визначені у п.п. 5.1-5.3 цього договору. У п. 5.3 кредитного договору зазначено, що у разі порушення позичальником вимог п. 4.3 за виключенням п.п. 4.3.3, 4.3.4 цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної у п.1.1 цього договору за кожен випадок. Тобто, у разі порушення позичальником п.п. 4.3.3, 4.3.4 штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної у п.1.1 цього договору за кожен випадок позичальником не нараховується, а тому такі вимоги банку є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, зокрема, щодо припинення поруки до окремих платежів за кредитним договором, та щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 10 % від суми кредиту, не правильно застосував норми матеріального права, і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_1 у повному обсязі. Як зазначено вище, доводи апеляційної скарги щодо повного припинення поруки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, чого не можна сказати відносно доводів щодо стягнення з позичальника та обох поручителів суми заборгованості за кредитним договором солідарно. Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц зазначено, що право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов`язання. Тому, можливим є пред`явлення позову до кількох відповідачів стосовно стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та з кількох поручителів, якщо останні не є солідарними боржниками між собою. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов`язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов`язку для останніх. За умови розгляду такого спору в межах однієї справи одним судом гарантується ефективний захист прав та інтересів позивача, що вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. Суд першої інстанції встановив, що банк уклав окремі договори поруки з поручителями, отже, останні не дали спільно поруку, а тому не несуть солідарної відповідальності перед позивачем. За таких обставин ухвалене судом першої інстанції рішення, з урахуванням принципу диспозитивності, в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не може вважатись законним та обґрунтованим. Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, яким підлягає до стягненння з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 144/11/13/2008/840 від 04 липня 2008 року у розмірі 53 046,60 доларів США, з яких 52 462,29 доларів США - тіло кредиту, 584,31 доларів США - відсотки, та 2261,45 грн пені. А відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, виплатити різницю іншій стороні(ч.10 ст.141 ЦПК). Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). У підпунктах 4, 5 пункту 35 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" роз`яснено, що при пред`явленні позову до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судового збору, він стягується в дохід держави за рішенням суду окремо з кожного відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При пред`явленні позову кількома звільненими від сплати судового збору позивачами до одного відповідача судовий збір з відповідача стягується в дохід держави з урахуванням загальної суми всіх вимог. При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Оскільки у даній справі позов пред`явлено до кількохвідповідачів, то судовий збір підлягає стягненню пропорційно з кожного окремо. При зверненні до суду із позовною заявою банком судовий збір сплачено у розмірі 3654 грн, отже, пропорційно до розміру задоволених вимог з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 941,27 грн з кожного. В той же час, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 , подаючи апеляційну скаргу судовий збір сплатив у розмірі 4019,40 грн, а тому, пропорційно до розміру задоволених вимог (22,72%) з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 913,20 грн понесених судових витрат. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). За наведених підстав, стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» підлягає стягненню 27,08 грн судового збору Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 вересня 2014 року в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» (ЄДРПОУ 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, 15) заборгованість за кредитним договором № 144/11/13/2008/840 від 04 липня 2008 року у розмірі 53 046,60 ( п`ятдесят три тисячі сорок шість) доларів США, з яких 53 462,29 доларів США - тіло кредиту, 584,31 доларів США - відсотки, та 2261,45 (дві тисячі двісті шістдесят одну) грн 45 коп пені. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» (ЄДРПОУ 20025456, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Артема, 15) витрати по сплаті судового збору 27,08 (двадцять сім) грн 08 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А.Пікуль