Постанова КЦС ВС № 497/2920/14-ц

Постанова Іменем України 31 березня 2020 року м. Київ справа № 497/2920/14-ц провадження № 61-13458св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г.Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 20 вересня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11219673000, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 56 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором, додатковою угодою до нього та додатком № 2 - графіком погашення кредиту. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав. На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором 20 вересня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до умов якого поручитель несе солідарну відповідальність із позичальником перед банком за виконання умов основного зобов`язання. 13 лютого 2012 року відповідно до договору факторингу № 2 ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за кредитним договором. ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення кредиту не виконує, станом на 01 грудня 2013 року заборгованість перед позивачем за кредитним договором становить 71 144,09 доларів США, що складається із: заборгованості за основною сумою кредиту - 53 696,72 доларів США; заборгованості за процентами - 17 447,37 доларів США. Уточнивши позовні вимоги, ТОВ «Кей-Колект» остаточно просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 78 723,12 доларів США, з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 53 696,72 доларів США; заборгованість за процентами - 25 926,40 доларів США. Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року у задоволені позову ТОВ «Кей-Колект» відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено обґрунтованість своїх вимог, оскільки надані розрахунки не є належним доказом. Постановою Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року скасовано. Позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 20 вересня 2007 року № 11219673000 у розмірі 37 120,21 доларів США, що в еквіваленті становить 1 000 567,84 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 20 вересня 2007 року № 11219673000 у розмірі 23 314,03 доларів США, що в еквіваленті становить 628 425,02 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 16 576,51 доларів США, заборгованість за відсотками - 6 737,52 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що боржник належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим має заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що надані позивачем довідки про заборгованість не є належними доказами, а тому за відсутності детального розрахунку заборгованості неможливо встановити факт наявності заборгованості та у якій сумі. Крім того, ТОВ «Кей-Колект» не є банком та не є фінансовою установою, а тому, укладений 13 лютого 2012 року договір між ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект», є недійсним. Також апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності, адже останній платіж боржник здійснила 21 жовтня 2013 року, а з позовом до поручителя ТОВ «Кей-Колект» звернулося лише 11 листопада 2014 року. Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлені судами обставини 20 вересня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11219673000 та додаткова угода до нього, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 56 000,00 доларів США у термін не пізніше 20 вересня 2028 року, а позичальник зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком № 2 до нього (графіком погашення кредиту). 20 вересня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель солідарно відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основного боргу (у тому числі, суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. У той же день, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , укладений іпотечний договір на забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, предметом іпотеки якого виступила квартира АДРЕСА_1 . Банк виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1 , надавши останній 56 000,00 доларів США, про що свідчить меморіальний ордер від 20 вересня 2007 року. 13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладений договір факторингу № 2, відповідно до умов якого останньому відступлено права вимоги за кредитним договором № 11219673000 та договорами у забезпечення його виконання. Оформлюючи відступлення права вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов`язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, тож до останнього перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов`язання. Останній платіж боржником здійснено 21 жовтня 2013 року. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, станом на 01 грудня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 складала 71 144,09 доларів США, з яких: 53 696,72 доларів США - заборгованість за кредитом; 17 447,32 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом. ТОВ «Кей-Колект» 01 липня 2014 року направило боржнику ОСОБА_1 лист-вимогу, в якому вимагало від боржника погашення наявної заборгованості за кредитним договором від 20 вересня 2007 року у повному розмірі, а саме у сумі 71 144,09 доларів США у строк протягом 30 днів. Зазначеним зверненням ТОВ «Кей-Колект» змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. Строк виконання договору у повному обсязі настав у серпні 2014 року. Із позовом до суду товариство звернулось 11 листопада 2014 року. Нормативно-правове обґрунтування За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням. Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких обставин, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки позичальник не виконує належним чином грошове зобов`язання за кредитним договором, що є підставою для стягнення з позичальника та поручителя отриманих ОСОБА_1 коштів та відсотків за користування кредитом, відповідно до вимог статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Доводи касаційної скарги про те, що надані позивачем довідки про заборгованість не є належними доказами, а тому за відсутності детального розрахунку заборгованості неможливо встановити факт наявності заборгованості та у якій сумі, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів у справі, адже чинне законодавство не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування. При цьому заявник не надала свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, отже, відповідачем не спростований факт наявності та розміру заборгованості. Крім того, відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що ТОВ «Кей-Колект» не є банком та не є фінансовою установою, а тому укладений 13 лютого 2012 року договір між ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект» є недійсним, є безпідставними, оскільки договір про відступлення права вимоги відповідачем не оскаржувався, а отже, є дійсним. Крім того, ТОВ «Кей-Колект» є суб`єктом підприємницької діяльності та зареєстроване як фінансова установа, а оскільки відповідно до пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, факторинг вважається фінансовою послугою, то відповідно позивач має право здійснювати фінансові послуги з факторингу. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності, адже останній платіж боржник здійснила 21 жовтня 2013 року, а з позовом до поручителя ТОВ «Кей-Колект» звернулося лише 11 листопада 2014 року, не заслуговує на увагу, оскільки 01 липня 2014 року кредитор направив боржнику лист-вимогу про дострокове повернення заборгованості протягом 30 днів, чим змінив строк виконання основного зобов`язання на серпень 2014 року, тому звернення до суду з позовом до поручителя у листопаді 2014 року здійснено в межах шестимісячного строку чинності поруки. При цьому апеляційний суд частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з поручителя врахував, що порука припинилася в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик