Постанова 4824 № 759/10613/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 березня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 759/10613/20 Апеляційне провадження 22-ц/824/3642/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Кравець В.А., Ящук Т.І. при секретарі Гойденко Д.В. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Державне підприємство обслуговування повітряного руху України розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, подану через представника Скокіна Леоніда Леонідовича, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Миколаєць І.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в с т а н о в и в : у червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (надалі ДП «Украерорух»), у якому просив стягнути з відповідача матеріальну допомогу при звільненні у сумі 631 000 грн та середній заробіток за час затримки виплати матеріальну допомогу у сумі 59 449,71 грн. В обґрунтування позову зазначав, що 26.06.2019 працював у відповідача на посаді начальника комплексу з технічного обслуговування та ремонту засобів зв`язку, навігації та спостереження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. 29.04.2020 звернувся до відповідача з заявою про звільнення з посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію з 08.05.2020 та просив виплатити матеріальної допомоги на підставі п. 6.25.2 Колективного договору ДП «Украерорух». Проте відповідач листом від 14.05.2020 відмовив у виплаті матеріальної допомоги у зв`язку із складним фінансовим станом підприємства та відсутністю коштів. У відповідь на адвокатський запит від 18.05.2020, відповідач підтвердив, що розмір матеріальної допомоги при звільненні позивача відповідно до п. 6.25.2. Колективного договору становить 631 600 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26.10.2020 позов задоволено. Стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні у сумі 631 000 грн, середній заробіток за час затримки виплати матеріальної допомоги при звільненні у сумі 59 449,71 грн, судовий збір у сумі 840, 80 грн, витрати на правничу допомогу у сумі 4 500 грн, а всього 695 790,51 грн. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ДП «Украерорух» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом не надано належної оцінки доказам наданими на підтвердження обставин щодо відсутності фінансової можливості підприємства здійснювати додаткові виплати за колективним договором. Крім того, у зв`язку із забороною авіасполучення в період карантину та падіння обсягів надання послуг у повітряному просторі України, підприємством на підставі рішень ради директорів та антикризової робочої групи та згідно наказу від 16.03.2020 з 18.03.2020 введено простій відповідно до ч. 1 ст. 34 КЗпП України, а з 10.07.2020 знижено оплату праці усього персоналу до 0,5 посадового окладу, знижено експлуатаційні витрати до мінімального можливого рівня та призупинено інвестиційну діяльність за власні кошти підприємства. Ними прийнято рішення здійснювати виплати, які не пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм та призупинити виплати відповідно до п. 14.1 Колективного договору, які можуть здійснюватись лише у разі наявності власних коштів підприємства. Суд не надав належної оцінки поняттю власних коштів підприємства, які визначені п. 14.1 Колективного договору. Посилання позивача на Закон України «Про оплату праці» та на терміни «заробітна плата» є некоректними, оскільки одноразова грошова допомога, встановлена Колективним договором, не відноситься до заробітної плати, а є додатковим видом допомоги понад обов`язкові норми. Одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу заробітної плати, не передбачена нормами КЗпП України та не відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що встановлені у ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці», що підтверджується висновком Верховного Суду у постанові від 11.03.2019 у справі № 640/19162/16-ц. Вважає, що відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України на спірні правовідносини не розповсюджується. Крім того, судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.01.2020 у справі № 520/7043/17 та у постанові Великої Плати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі 910/4518/16. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін посилаючись на законність та обґрунтованість рішення. Зазначає, що положення п. 6.25.2 Колективного договору в редакції від 01.02.2020 було чинне на час його звільнення з роботи. Підприємство підтвердило, що сума матеріальної допомоги, яка б мала бути йому виплачена становить 631 000 грн. Ні законодавством України, ні положеннями Колективного договору не передбачено можливості припинення чи зміни порядку його дії за рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово - економічного характеру або аналогічного органу. Відтак рішення робочої групи від 18.03.2020, не звільняє відповідача від обов`язку виконання умов колективного договору. Посилання, що підприємство не має прибутку та несе збитки, вважає безпідставними, оскільки відповідач фактично здійснює підміну понять «прибуток підприємства» та «майно підприємства». Відповідач не надав жодних доказів реальної відсутності у підприємства коштів для виплати працівникам матеріальної допомоги. Щодо змін та доповнень до колективного договору на які посилається апелянт то лише такі зміни були зареєстровані лише 28.05.2020, та нова редакція колективного договору не може розповсюджуватись на правовідносини, що виникли до 08.05.2020. Посилання на висновок Торгово - промислової палати України про істотну зміну обставин вважає необґрунтованим, оскільки такий доказ до суду першої інстанції не надавався про поважність причин неподання даного доказу апелянт не зазначає. Посилання апелянта на рішення Верховного Суду та на постанову Великої Палати Верховного Суду є некоректним, оскільки вказані судові рішення стосуються інших правовідносин. У судовому засіданні представник відповідача Ковальчук Н.О. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Позивач та його представник ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 26.06.2019 наказом № 436/о ОСОБА_1 призначено на посаду начальника комплексу з технічного обслуговування та ремонту засобів зв`язку, навігації та спостереження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. 29.04.2020 позивач подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію з 08.05.2020, у якій просив виплатити матеріальну допомогу на підставі п. 6.25.2 Колективного договору. Наказом № 465/о від 04.05.2020 ОСОБА_1 звільнений з роботи з 08.05.2020 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, проте матеріальна допомога не була виплачена. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач не виконав вимоги п. 6.25.2 Колективного договору, а тому має сплатити матеріальну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду виходячи з наступного. Відповідно до ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до ч. 3 ст. 13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації (ст. 18 КЗпП України). Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором. Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду (ст. 19 КЗпП України). Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, а також сторін, які їх уклали. Відповідно до п. 6.25.2 Колективного договору, укладеного між ДП «Украерорух» та профспілками із змінами та доповненнями, внесеними протягом 2015-2020 років в редакції станом на 01.02.2020 у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадових оклад за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадови окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги при звільненні суд першої інстанції правильно виходив з того, що така виплата передбачена умовами Колективного договору, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Доводи відповідача про те, що підприємство не має фінансової можливості для виплати зазначених коштів були предметом дослідження при розгляді справи у суді першої інстанції та суд надав належну оцінку цим доводам у сукупності з іншими доказами. На час звільнення позивача з роботи будь - яких змін у Колективний договір щодо призупинення виплати матеріальної допомоги, передбаченої п. 6.25.2 цього договору, її скасування чи зменшення розміру у встановленому законом порядку внесено не було. Протокол робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру від 18.03.2020 № 2, згідно з яким вирішено задекларувати вимушену необхідність здійснювати лише обов`язкові виплати, які не пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм (заробітна плата працівників та обов`язкові податки та збори), а також запровадження на підприємстві простою не є таким, що вносить зміни до Колективного договору чи обмежує його дію, оскільки ні чинним законодавством України, ні положеннями Колективного договору не передбачено можливості припинення чи зміни порядку його дії за рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру або іншого аналогічного органу. Відповідно до змісту наказу № 21 від 13.01.2020, на який посилається апелянт, робоча група не має повноважень зупиняти чи скасовувати дію положень колективного договору, а тому рішення робочої групи, відображене у протоколі робочої групи від 18.03.2020 про призупинення виплат не є підставою для відмови у виплаті матеріальної допомоги, передбаченої п. 6.25.2 колективного договору. Рішення про зміну положень колективного договору може прийматися виключно сторонами колективного договору та у відповідності до процедури, встановленої законодавством. Відтак доводи апеляційної скарги про те, що даний протокол є підставою для зупинення виплат, передбачених п. 6.25.2 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та умовах Колективного договору. З 20.05.2020 на підприємстві діє нова редакція Колективного договору. Повний текст цього документа відповідачем до суду не надано, проте із частини тексту цього договору вбачається, що п. 6.25.2 договору було змінено, та зазначено, що виплата матеріальної допомоги буде здійснюватися на основі договору між працівником та адміністрацією, типова форма якого повинна бути погоджена з профспілковою стороною. Відповідно до договору виплата матеріальної допомоги буде надаватися за схемою: 1 посадовий оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по узгодженому графіку (орієнтовно 1 оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, раз на 2 місяці, починаючи з 12 місяця з дати підписання договору). Договір на виплату матеріальної допомоги може бути підписаний до 01.07. 2020 за умови відсутності судового спору між працівником та підприємством з цього питання (відповідно до змін та доповнень до КТ від 28.05.2020 № 31). Суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач має право на отримання матеріальної допомоги відповідно до п. 6.25.2 колективного договору в редакції, яка була чинною на час його звільнення (08.05.2020), оскільки відповідач на час звільнення позивача з роботи не міг застосовувати локальний нормативний акт (Колективний договір), який ще не був прийнятий. Посилання у апеляційній скарзі на п. 14.1 Колективного договору, згідно з яким усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору не змінює висновків суду, оскільки відповідачем не надано будь - яких доказів про те, яка сума коштів та на які саме витрати була визначена відповідачем та погоджена з профспілкою як стороною договору, а зі змісту додатку № 26, черговість виплати матеріальної допомоги у зв`язку із виходом працівника на пенсію не передбачена. Відтак зміст Колективного договору з урахуванням додатку № 26 вказує на те, що виплата матеріальної допомоги працівникові, який звільняється у зв`язку з виходом на пенсію не ставиться в залежність від пріоритетності інших виплат та є обов`язковою. У разі відсутності коштів на такі виплати саме відповідач мав своєчасно відреагувати на зміни, що сталися у господарській діяльності підприємства та за погодженням з профспілкою внести відповідні зміни до колективного договору, проте такі дії на час виникнення спірних правовідносин вчинені не були. А тому посилання відповідача на те, що невиплата матеріальної допомоги пов`язана із виконанням ними рішення влади (постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211) про запровадження карантину, а відповідно забороною авіасполучення в період карантину не спростовують висновків суду. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність прибутку ДП «Украерорух» не може впливати на гарантовану та належну працівникові суму коштів матеріальної допомоги у разі звільнення у зв`язку із виходом на пенсію. А тому надані відповідачем докази щодо введення на підприємстві простою та висновок Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин, який отриманий після ухвалення рішення, не спростовуються висновків суду. За вказаних обставин колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення матеріальної допомоги є законним та обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, вкладених в апеляційній скарзі. Правильність розрахунку суми матеріальної допомоги відповідач не оспорює. Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновки суду про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати матеріальної допомоги є помилковими. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення суд першої інстанції не врахував, що для стягнення такої виплати обов`язковою умовою є вина підприємства у затримці виплати належних працівникові сум при звільненні. За обставинами справи встановлено, що позивач отримав своєчасно всі суми, які належали йому при звільненні, крім одноразової матеріальної допомоги, передбаченої п. 6.25.2 Колективного договору. За змістом даного пункту Колективного договору адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, проте не вказано, що така виплата має бути проведена у день звільнення працівника. Нормами КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» не передбачено такої виплати у складі заробітної плати як одноразова матеріальна допомога при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Виходячи з того, що така виплата передбачена лише умовами Колективного договору, який не містить положень щодо строків її виплати, суд помилково стягнув середній заробіток за затримку виплати такої матеріальної допомоги, застосувавши до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України. За вказаних обставин рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в позові. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду, з підстав передбачених ст. 389 ЦПК України. Постанова складена 02.03.2021. Головуючий Л.Д. Махлай Судді В. А. Кравець Т. І. Ящук