Постанова 4803 № 202/7691/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4788/20 Справа № 202/7691/17 Головуючий у першій інстанції: Слюсар Л. П. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А., при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 , що є правонаступником ОСОБА_2 , на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про стягнення боргу за договорами позики,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем він надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти, про що сторонами були складені договір позики від 19 січня 2016 року на суму 26000,00 грн. з терміном повернення до 01 вересня 2016 року; договір позики від 10 лютого 2016 року на суму 54000,00 грн. з терміном повернення до 01 липня 2016 року; договір позики від 10 лютого 2016 року на суму 8700,00 грн. з терміном повернення до 01 липня 2016 року; договір позики від 14 червня 2017 року на суму 9800,00 грн. з терміном повернення 01 жовтня 2017 року. На підтвердження отримання вищевказаних сум ОСОБА_2 були надані позивачу відповідні розписки. Позивач неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою про повернення суми боргу, однак останній борг повертати відмовляється, мотивуючи це відсутністю коштів. Станом на 20 листопада 2017 року заборгованість відповідача перед позивачем складає: за договором від 19 січня 2016 року з урахуванням 445 днів прострочення: 3 % річних 951,00 грн., сума боргу - 26000,00 грн., сума боргу з інфляцією - 31173,22 грн., інфляційне збільшення боргу - 5173,22 грн., пеня - 8561,47 грн.; за договором від 10 лютого 2016 року з урахуванням 507 днів прострочення: 3 % річних 2250,00 грн., сума боргу - 54000,00 грн., сума боргу з інфляцією - 64485,60 грн., інфляційне збільшення боргу - 10485,60 грн., пеня - 20707,88 грн.; за договором від 10 лютого 2016 року з урахуванням 507 днів прострочення: 3 % річних 363,00 грн., сума боргу - 8700,00 грн., сума боргу з інфляцією - 10389,35 грн., інфляційне збільшення боргу - 1689,35 грн., пеня - 3336,25 грн.; за договором від 14 червня 2017 року з урахуванням 50 днів прострочення: 3 % річних 40 грн., сума боргу - 9800,00 грн., сума боргу з інфляцією - 9917,60 грн., інфляційне збільшення боргу - 117,60 грн., пеня - 348,50 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 вказану заборгованість за договорами позик в розмірі 152523,77 грн., з яких: 98500,00 грн. - основний борг, 32954,10 грн. - пеня, 3604,00 грн. - 3 % річних, 17465,77 грн. - індекс інфляції та судові витрати. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договорами позик у розмірі 119569,77 грн., з яких сума основного боргу - 98500,00 грн., три відсотки річних - 3604,46 грн., індекс інфляції - 17465,00 грн. В частині заявлених позовних вимог про стягнення пені відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1195,70 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного заочного рішення. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного заочного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 19 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 26000,00 грн., а останній зобов`язався повернути кошти у день здійснення купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 або у строк до 01 вересня 2016 року, у разі не здійснення вищевказаної угоди купівлі-продажу (а.с. 12, 62). На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 за вказаним вище договором позивач надав суду письмову розписку ОСОБА_2 від 19.01.2016 року та оригінал договору (а.с. 62, 63). 10 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 54000,00 грн., а останній зобов`язався повернути кошти у день здійснення купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 або у строк до 01 липня 2016 року, у разі не здійснення вищевказаної угоди купівлі-продажу (а.с. 66). На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 за вказаним договором позивач надав суду письмову розписку ОСОБА_2 від10.02.2016 року та оригінал договору (а.с. 66, 67). Також 10 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 8700,00 грн., а останній зобов`язався повернути кошти у день здійснення купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 або у строк до 01 липня 2016 року, у разі не здійснення вищевказаної угоди купівлі-продажу (а.с. 64). На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 за цим договором позивач надав суду письмову розписку ОСОБА_2 від11.02.2016 року та оригінал договору (а.с. 64, 65). Крім того, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 14 червня 2017 року було укладено договір позики, за яким позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 9800,00 грн., а останній зобов`язався повернути кошти у день здійснення купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 або у строк до 01 жовтня 2017 року, у разі не здійснення вищевказаної угоди купівлі-продажу (а.с. 68). На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 за вказаним договором позивач надав письмову розписку ОСОБА_2 від14.06.2017 року та оригінал договору (а.с. 68, 69). Також встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Індустріальним районним у м.Дніпрі відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області 25.04.2019 року (а.с. 110). ОСОБА_2 з 19.10.2018 року по час смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб на а.с.

113. Із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса 07 червня 2019 року звернулась ОСОБА_1 (дружина відповідача), на підставі чого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В. заведено спадкову справу №12/2019 до майна ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 108-116, 113). Відповідно до спадкової справи, заповіт ОСОБА_2 не складався, інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса у встановлений законом шестимісячний строк не звертались. На час розгляду справи судом апеляційної інстанції борг за вказаними вище договорами позики позивачу не повернуто. Статтею 55 ЦПК України встановлено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Згідно статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах -уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_2 , до участі у справі залучено його правонаступника - ОСОБА_1 , яка у передбачений законом шестимісячний строк подала заяву про прийняття спадщини. ОСОБА_1 не представлено суду доказів, що розмір успадкованого нею майна є меншим від розміру заборгованості за вказаними вище договорами. Колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи доказів належного повідомлення ОСОБА_2 судом першої інстанції про слухання справи, що є порушенням процесуального закону та підставою для обов"язкового скасування заочного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання. У Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України). Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що кожен із чотирьох договорів позики укладений у належній письмовій формі; факт отримання грошових коштів підтверджений письмовими розписками позичальника та відповідачем не спростований; враховуючи, що відповідачем не надано доказів повернення боргу позивачу, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимоги та стягнення з ОСОБА_1 , як єдиного правонаступника позичальника ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 заборгованості за договорами позики у розмірі 98500,00 грн., трьох відсотки річних у сумі 3604,00 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 17465,77 грн., а всього 119569 грн. 77 коп. Розмір заборгованості за договорами позики є сукупною сумую боргу за чотирма договорами позики, а саме 26000,00 грн. за договором від 19 січня 2016 року + 54000,00 грн. за договором від 10 лютого 2016 року + 8700,00 грн. за договором від 10 лютого 2016 року + 9800,00 грн. за договором від 14 червня 2017 року, що разом становить 98500,00 грн. Розмір трьох відсотків річних в сумі 3604,46 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 17465,77 грн. станом на 20 листопада 2017 року (згідно позовних вимог) підтверджується наведеними позивачем у позовній заяві розрахунками, які перевірені судом та є арифметично правильними: за договором від 19 січня 2016 року (26000,00 грн.) з урахуванням 445 днів прострочення: 3 % річних - 951,00 грн., інфляційне збільшення боргу - 5173,22 грн. (а.с. 4-5); за договором від 10 лютого 2016 року (54000,00 грн.) з урахуванням 507 днів прострочення: 3 % річних - 2250,00 грн., інфляційне збільшення боргу - 10485,60 грн. (а.с. 5); за договором від 10 лютого 2016 року (8700,00 грн.) з урахуванням 507 днів прострочення: 3 % річних - 363,00 грн., інфляційне збільшення боргу - 1689,35 грн. (а.с. 5-6); за договором від 14 червня 2017 року (9800,00 грн.) з урахуванням 50 днів прострочення: 3 % річних - 40,00 грн., інфляційне збільшення боргу - 117,60 грн. (а.с. 6-7). Будь-яких доказів на спростування факту укладення між позивачем та ОСОБА_2 зазначених вище договорів позики, доказів щодо повернення боргу - не представлено, клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено; позову про визнання недійсними вказаних договорів не пред`явлено. Посилання апелянта на те, що підписи у договорах позики та розписках підроблені і грошові кошти насправді не передавались - є недоведеним; ОСОБА_1 клопотань про призначення посмертної судової почеркознавчої експертизи щодо підпису ОСОБА_2 не заявлено, що стверджується матеріалами справи, протоколами та звукозаписами судових засідань суду апеляційної інстанції. Твердження ОСОБА_1 , що боргові розписки були написані в рахунок оплати позивачу послуг з питань приватизації позичальником квартири, також є недоведеними. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладені чотири договори позики, які викладені у належній простій письмовій формі та місять усі істотні умови вказаного договору і підписані власноручно сторонами цих договорів. Щодо вимог позовної заяви в частині стягнення пені у розмірі 32954,10 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання, то вони задоволенню не підлягають, оскільки штрафні санкції з підстав невиконання позичальником зобов`язань за договорами позик не погоджені умовами зазначених вище договорів. За положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, колегія приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з апелянта на користь ОСОБА_3 701,23 грн. судового збору. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що є правонаступником ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про стягнення боргу за договорами позики - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договорами позики у розмірі 98500,00 грн., три відсотки річних - 3604,00 грн., інфляційні нарахування - 17465,77 грн., а всього 119569 (сто дев`ятнадцять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 77 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_3 пені -відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 701 (сімсот одна) грн. 23 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Судді