Постанова 4855 № 640/10279/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10279/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Генерального штабу Збройних сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить: - визнати протиправними дії Генерального штабу Збройних Сил України відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 10.08.2018 по 06.03.2020; - визнати протиправною відмову Генерального штабу Збройних Сил України щодо виплати середнього заробітку позивачу за період затримки (з 10.08.2018 по 06.03.2020) остаточного розрахунку при звільненні; - зобов`язати Генеральний штаб Збройних Сил України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 10.08.2018 по 06.03.2020, виходячи з розрахунку середнього грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням відповідно до довідки № 305/574 від 06.08.2018 та перевести нараховану грошову компенсацію на особистий рахунок пенсійної картки Державного ощадного банку України. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час звільнення з лав Збройних Сил України, відповідно до наказу начальника Головного управління підготовки Збройних Сил України - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) №180 від 10.08.2018, в порушення вимог п.14 абз. 3 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Сума недоплаченої грошової допомоги при звільненні склала 95 448,66 грн. Ця сума була виплачена позивачу березні 2020 року шляхом перерахування на пенсійний картковий рахунок. Відповідач у відзиві на позовну заяви заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та мав статус військовослужбовця, а тому положення статей 116, 117 КЗпП України не може поширюватись на спірні правовідносини, в частині стягнення середнього заробітку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що положення ст. 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а відтак стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставним. Крім того, вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки з моменту звільнення минуло майже два роки. Позивачем подано заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність відстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у Збройних Силах з 31 липня 1986 року по 10 серпня 2018 року, полковник у запасі, пенсіонер. У період з 20 березня 2015 року по 17 липня 2015 року приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції (посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 31 серпня 2015 року, довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 22 липня 2015 року 304/8/3056). Наказом Міністра оборони України від 01 серпня 2018 року № 472 був звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я відповідно до підпункту «б», пункту 2, частини 5, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно з наказом начальника Головного управління підготовки Збройних Сил України - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) від 10 серпня 2018 року № 180 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків Головного управління підготовки Збройних Сил України з 10 серпня 2018 року Під час звільнення з лав Збройних Силах України відповідно до наказу начальника Головного управління підготовки Збройних Сил України - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) № 180 від 10.08.2018 в порушення вимог п.14 абз. З ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20 грудня 1991 року не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2020 року по справі №640/19317/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України задоволено частково, зобов`язано відповідача нарахувати грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 2015 по 2018 роки. На виконання рішення суду були внесені зміни до наказу начальника Головного управління підготовки Збройних Сил України - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) № 180 від 10.08.2018 року щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати позивачу визначеної Окружним адміністративним судом м. Києва грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. 06.03.2020 року позивачу було перераховано суму грошової компенсації. 27.03.2020 позивач звернувся до Генерального штабу Збройних Сил України з проханням про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 10.08.2018 по 06.03.2020. Листом від 27.04.2020 Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України повідомило, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах та Кодекс законів про працю України на них не поширюється. Вважаючи відмову в не нарахуванні та не виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку необґрунтованою, позивач звернувся з даним позовом до суду. Позивач, вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходи з того, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Ні Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18. Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15. При цьому, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведений правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 у справі № 810/3573/18. Крім того, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17. У даному випадку, на переконання судової колегії, вина відповідача полягала у тому, що останнім при проведенні розрахунку з позивачем при звільненні не було вірно обчислено грошове забезпечення позивача, у зв`язку з протиправним, як встановлено рішенням суду у справі №640/19317/19, ненарахуванням та невиплатою останньому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем за рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2020 року по справі №640/19317/19, проведений відповідачем тільки 06.03.2020, то колегія суддів вважає обґрунтованим висновки суду першої інстанції про те, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 10.08.2018 по 06.03.2020. Аналогічна позиція щодо схожих правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі № 825/598/17. Крім іншого, судом першої інстанції вірно визначено, що розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Відповідно до довідки № 305/574 від 06.08.2018 визначено розмір грошового забезпечення позивача. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 10.08.2018 по 06.03.2020, виходячи з розрахунку середнього грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням відповідно до довідки № 305/574 від 06.08.2018. Колегія суддів щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки з моменту звільнення минуло майже два роки зазначає, що виплата з позивачем була проведена 06.03.2020 на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2020 року по справі №640/19317/19, і саме з цієї дати позивач дізнався про проведення з ним виплати не у повному розмірі, тобто без врахування середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні. При цьому після отримання остаточного розрахунку, позивач звернувся з позовом до суду в межах встановленого процесуального строку. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Генерального штабу Збройних сил України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року - без змін Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 03.03.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна