Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3702/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3702/20 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г., секретар судового засідання Романович І.І., за участі представника відповідача Волкотруб О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення В С Т А Н О В И В : Історія справи. 17.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення Національного агентства з питань запобігання корупції про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної поліції в Одеській області №2318 від 02.08.2019р.». Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем поза межами граничного строку, встановленого п. 12 Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56, що становить 90 днів, що є порушенням відповідачем норм антикорупційного законодавства, внаслідок чого рішення є протиправним і підлягає скасуванню. Крім того, позивач наголосив, що у декларації за 2017 рік ним зазначено достовірну інформацію та відомості щодо нерухомого майна та отриманих доходів. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2020 позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано рішення Національного агентства з питань запобігання корупції про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Національної поліції в Одеській області №2318 від 02.08.2019 р. Приймючи у справі рішення суд першої інстанції зазначив, що враховуючи строки, чітко визначені діючим законодавством для проведення повних перевірок декларацій та прийняття рішення за результатами таких перевірок, оскаржуване позивачем спірне рішення було прийняте відповідачем поза межами такого строку, отже суд вважає, що таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати перевірки. При цьому суд першої інстанції врахував правову позицію Верховного суду, висловлену у справах № 826/16495/17, 820/2509/18. Щодо обґрунтованості спірного рішення про недостовірність задекларованих позивачем відомостей суд першої інстанції зазначає, що відповідачем не доведено правильність зроблених ним висновків. На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюване рішення відповідачем було прийнято поза межами встановленого строку та без належного обґрунтування, що є підставою для його скасування. Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить через порушення норм матеріального та процесуального права, скасувати її та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю (т.3 а.с.2). Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що саме по собі порушення відповідачем процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності. Апелянт посилається на практику Верховного суду в справах № 813/1790/18, 210/3268/15, 820/3914/17 та інших, і на Рішення ЄСПЛ у справі «Сутяжник проти Росії» і у справі «Есертас проти Литви», в яких висловлено правовий висновок, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Скасування рішення суб`єкту владних повноважень без перевірки зазначених критеріїв, обмежуючись лише встановленням факту процедурного порушення під час прийняття такого рішення, матиме наслідком застосування так званого «правового пуризму». Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість спірного рішення, оскільки всі виявлені недостовірні відомості зазначені у рішенні, а саме те, що: - згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач та його дружина є власниками квартир у м.Луганську, у зв`язку з чим відповідач вважає, що позивачем не зазначено в декларації про нерухоме майно, та, в свою чергу, безпідставно зазначено про отримання коштів на суму 274726грн. та 380000грн., отриманих в результаті їх продажу; - позивач зазначив недостовірну площу будинку, який орендує, (0,7 м.кв.), вартість якої відрізняється від достовірної на суму 44 283,00 грн.; - позивач не зазначив відомості про транспортний засіб, середня ринкова вартість якого станом на 09.04.2009 становить 120 659,00 грн., відповідно до інформації Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз; - позивач зазначив відомості про дохід члена сім`ї (дружини) від відчуження рухомого майна в сумі 362 000,00 грн., зазначивши її джерелом доходу, натомість, дохід у вказаній сумі було отримано за реалізацію автомобіля; - позивач не зазначив ідентифікаційний номер автомобіля; - позивач не зазначив кадастровий номер земельної ділянки; - позивач відобразив недостовірні відомості стосовно своєї посади, зазначивши посаду як "Керівник, заступник керівника апарату або самостійного структурного підрозділу державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України", та не відніс свою посаду до переліку посад, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, як керівника державного органу, юрисдикція якого поширюється на територію однієї області. На підставі вказаного, апелянт вважає, що рішення відповідача є правомірним, обґрунтованим, і скасуванню не підлягає, оскільки перевіркою було встановлено зазначення позивачем в декларації відомостей, які відрізняються від достовірних. Клопотання відповідача про закриття провадження у справі колегією суддів було визнано як необґрунтоване (т.3 а.с.47). Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та стверджуючи про протиправність спірного рішення відповідача. У відзиві окремо звернуто увагу, що нерухоме майно, яке було продано позивачем і не відображено у декларації знаходиться на непідконтрольній території, внаслідок чого, посилаючись на правовий висновок Верховного суду у справі № 235/2357/17, наголосив, що документи видані окупованою владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги. У попередньому засіданні 16.02.2021 представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. У судове засідання 23.02.2021 позивач та представник позивача не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, зазначає наступне. Обставини встановлені судом. ОСОБА_1 у 2017 займав посаду начальника Головного Управління Національної поліції України в Одеській області, що підтверджено наказом голови Національної поліції України від 09.11.2016 № 831 о/с (т.1 а.с.205 зворотній бік). 24.03.2018 позивач подав декларацію (щорічну) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік (т.1 а.с.33). 30.01.2019 Національним агентством з питань запобігання корупції було прийняте рішення № 287 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», відповідно до якого доручено провести повну перевірку декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування згідно з додатком до наказу, в тому числі ОСОБА_1 (т.2 а.с.30). Вказане рішення позивач в судовому порядку не оскаржував. 22.03.2019р. рішенням Національного агентства №825 «Про продовження строку повної перевірки декларацій осіб, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» строк перевірки декларацій продовжено на 30 календарних днів з 23 березня 2019 року. За результатами проведення повної перевірки декларації позивача Національне агентство прийняло рішення від 02.08.2019 № 2318 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником Головного управління Національної поліції в Одеській області» (т.1 а.с.10), яким вирішено: що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік зазначив недостовірну інформацію про свою посаду; об`єкт нерухомого майна, який належать йому на праві власності; об`єкт нерухомого майна, який належать члену сім`ї (дружині) на праві власності; дату набуття та кадастровий номер земельної ділянки, яка належать члену сім`ї (дружині) на праві власності; площу будинку; транспортний засіб, який належить йому на праві власності; дату набуття права та ідентифікаційний номер автомобіля, який належить члену сім`ї (дружині) на праві власності; свій дохід та дохід дружини; джерело доходу дружини, чим не дотримав вимоги пунктів 1, 2, 3 та 7 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції". Суб`єкт декларування подав недостовірні відомості у декларації, що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є ознакою правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України. Згідно мотивувальної частини вказаного рішення перевіряючим зроблений висновок про недостовірність відомостей, що відрізняється від достовірних на суму 819668,00 грн., що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. В той же день, 02.08.2019 відповідачем був складений «Обґрунтований висновок щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією», який затверджений Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 02.08.2019 № 2331 (т.2 а.с.313, 132). Згідно висновків відповідача ОСОБА_1 як суб`єкт декларування не зазначив відомості: - про квартиру АДРЕСА_1 , загальної площі 33.1 кв.м., яка йому належить на праві власності; - про квартиру АДРЕСА_2 , загальної площі 31.9 кв.м., яка належить дружині на праві власності; - про транспортний засіб марки Mitsubishi Pajero SP 2003 р. випуску, яке належить йому на праві власності. Крім того, у вказаному висновку відповідач вказує, що позивач зазначив недостовірні відомості, а саме: - у розділі ІІ суб`єкт декларування зазначив відомості про свій дохід від відчуження нерухомого майна в сумі 274726, вказавши себе джерелом доходу; - суб`єкт декларування зазначив відомості про дохід члена сім`ї дружини від відчуження нерухомого майна в сумі 380000 грн, зазначивши її джерелом доходу. Відповідно до вказаного висновку НАЗК, суб`єкт декларування у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» не зазначив відомості про об`єкт нерухомості майна, який належать йому на праві власності, об`єкт нерухомого майна, який належить члену сім`ї на праві власності, у розділі 6 «Цінне нерухоме майно-транспортні засоби» не зазначив відомості про транспортний засіб, який належить йому на праві власності, у розіділ 11 «Доходи, у тому числі подарунки» зазначив недостовірні відомості про свій дохід та дохід дружини, які відрізняються від достовірних на суму 819668грн, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 3 та 7 частини першої статті 46 ЗаконуУкраїни «Про запобігання корупції». Вказані обставини підтверджені належними та допустимими доказами, і не є спірними. Нормативно-правове обґрунтування. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до ч. 3 цієї статті кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача. Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Закон України «Про запобігання корупції» 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII в редакції на день виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень. Статтею 3 Закону № 1700-VII встановлено коло суб`єктів, на яких поширюються дія цього Закону, в тому числі поліцейські (п.1 ч.1). Відповідно до частини 1 статті 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. Частиною 4 статті 45 Закону № 1700-VII передбачено, що упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію. У разі притягнення суб`єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями. Стаття 46 Закону № 1700-VII встановлює, яка інформація заначається в декларації. Зокрема, згідно п.2 ч.1 цієї статті у декларації зазначають об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування; б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Згідно п.3 ч.1 вказаної статті Закону зазначається цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування; б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості; в) у разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Стаття має примітку: декларування цінного рухомого майна, зазначеного у цьому пункті (крім транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів), права на яке набуті до подання суб`єктом декларування першої декларації відповідно до вимог цього Закону, здійснюється з обов`язковим зазначенням інформації про набуття такого майна до початку періоду здійснення діяльності із виконання функцій держави або місцевого самоврядування або у такий період. При цьому зазначення даних щодо його вартості та дати набуття у власність, володіння або користування не є обов`язковим. Згідно п.7 цієї ж частини вказаної статті Закону зазначаються у декларації отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Крім того, пунктом 10 частини 1 статті 46 Закону № 1700-VII передбачено декларування видатків та всіх правочинів, вчинених у звітному періоді, на підставі яких у суб`єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов`язання, які зазначені у пунктах 2-9 частини першої цієї статті. Такі відомості зазначаються у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет. На письмовий запит Національного агентства суб`єкт декларування надає інформацію щодо найменування контрагента. Частиною 2 статті 46 Закону № 1700-VII передбачено, що відомості, зазначені у частині першій цієї статті, подаються незалежно від того, знаходиться об`єкт декларування на території України чи за її межами. Згідно частин 5 та 7 цієї статті відображення доходів і видатків суб`єктів декларування здійснюється у грошовій одиниці України. Вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, передбачених частиною першою цієї статті, зазначається у грошовій одиниці України на момент їх набуття у власність або останньої грошової оцінки. Вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину. У разі відмови члена сім`ї суб`єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб`єкт декларування зобов`язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім`ї, визначену пунктами 1-12 частини першої цієї статті. Стаття 48 Закону № 1700-VII визначає контроль та перевірку декларацій. Так відповідно до ч.1 цієї статті, Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. Відповідно до частин 2 та 3 Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону, а Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством. Згідно статті 50 Закону № 1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності. Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством. Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю. Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону. Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції. Станом на день подання позивачем 24.03.2018 декларації та на день прийняття відповідачем 02.08.2019 спірного рішення діяв Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений рішенням Національного агентства від 10.02.2017 року № 56. (далі - Порядок №56 в редакції на день виникнення спірних правовідносин). Так, Порядок № 56 визначав механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції». Пункті 2 розділу І Порядку № 56 вказанано, що терміни вживаються у таких значеннях: достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; точність оцінки задекларованих активів - правильність відображення суб`єктом декларування оцінки задекларованих ним активів, що встановлюється шляхом з`ясування Національним агентством підстави чи обґрунтування задекларованої оцінки активів та зіставлення їх з відомостями, які зазначені у декларації суб`єкта декларування. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі та прийнятих відповідно до нього інших нормативно-правових актах. Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 56 контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: 1) верховенства права; 2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб`єктів декларування; 3) об`єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; 4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; 5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб`єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; 6) гарантування права на судовий захист суб`єктів декларування. Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у цьому пункті принципам. Розділ III Порядку № 56 встановлює порядок проведення повної перевірки декларацій. Зокрема пунктом 1 цього роздялу передбачено, що складовими предмета повної перевірки декларації є: з`ясування достовірності задекларованих відомостей; з`ясування точності оцінки задекларованих активів; перевірка на наявність конфлікту інтересів; перевірка на наявність ознак незаконного збагачення. Відповідно до 2 повна перевірка проводиться на підставах, визначених Законом, у разі, якщо: 1) декларацію подано службовою особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище, суб`єктом декларування, який займає посаду, пов`язану з високим рівнем корупційних ризиків; 2) у поданій декларації виявлено невідповідності за результатами логічного та арифметичного контролю; 3) подана суб`єктом декларування декларація містить поле (поля), у якому (яких) суб`єкт декларування обрав позначку "Член сім`ї не надав інформацію" (у випадку, передбаченому частиною сьомою статті 46 Закону); 4) Національне агентство отримало від фізичних чи юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел інформацію про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Така інформація має стосуватися конкретного суб`єкта декларування та містити фактичні дані, що можуть бути перевірені; 5) Національне агентство встановило невідповідність рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам за результатами моніторингу способу життя такого суб`єкта декларування. Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників Підрозділів. Рішення про проведення перевірки має містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), та визначену Законом підставу для повної перевірки, якщо інше не передбачено цим Порядком. Рішення про проведення перевірки може бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження Рішення про проведення перевірки не зупиняє проведення повної перевірки декларації. Рішення про проведення перевірки з підстав, визначених підпунктами 1-4 цього пункту, приймається з урахуванням значення суми вагових коефіцієнтів, починаючи з декларацій, які отримали найбільше значення, крім випадку, передбаченого абзацом сьомим пункту 7 розділу ІІ цього Порядку. Рішення про проведення перевірки з підстави, визначеної у підпункті 4 цього пункту, може бути прийняте без урахування значення суми вагових коефіцієнтів у разі, якщо отримана інформація про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей відповідає сукупності таких ознак: свідчить про відсутність в декларації відомостей, які підлягають декларуванню відповідно до статті 46 Закону, та має документальне підтвердження відповідно до чинного законодавства; свідчить про зазначення недостовірних відомостей у декларації на суму, що дорівнює або перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня звітного року; підтверджується відомостями з реєстрів та баз даних державних органів. Згідно пункту 3 вказаного розділу Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки робочий день. Про початок проведення повної перевірки уповноважена особа Національного агентства не пізніше наступного робочого дня з дати прийняття рішення повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру. Відповідно до пункту 4 цього розділу Національне агентство під час проведення повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, які підлягають декларуванню відповідно до статті 46 Закону. Повна перевірка декларації передбачає такі дії (п.5): 1) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 2) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; 3) направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу. Відповідно до положень пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 56 під час повної перевірки декларацій Національне агентство використовує такі джерела інформації: 1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації; 2) відомості, надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей; 3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав; 4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб`єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені. При проведенні повної перевірки декларації Національне агентство зобов`язане забезпечити використання лише достовірної інформації, одержаної від суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет. Національне агентство зобов`язане забезпечити охорону та захист інформації, яка була ним створена, зібрана, одержана, використана під час повної перевірки декларації. У разі неможливості одержання відомостей, необхідних для проведення повної перевірки декларації, протягом граничних строків проведення такої перевірки, в тому числі у разі надмірної тривалості розгляду судом чи компетентним органом іноземної держави питання про надання Національному агентству відповідної інформації, неможливості внесення Національним агентством плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації, тощо Національне агентство зобов`язане провести повну перевірку декларації за наявними у нього відомостями, про що зазначається у Рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації. Згідно пунтку 12 цього ж розділу повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки. У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань; 2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації. Пунктом 13 вказаного розділу визначено, що перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації. У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит). Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу. Висновки суду апеляційної інстанції. Отже, діючим законодавством чітко були визначені строки для проведення повних перевірок декларацій та прийняття рішення за результатами таких перевірок, а саме 60 днів і у разі необхідності продовження строків проведення повної перевірки декларації не більше ніж строк у 30 календарних днів. Матеріалами справи підтверджено, що перевірка розпочалась відповідно до рішення відповідача від 30.01.2019, продовжена відповідно до рішення відповідача від 22.03.2019 р. Оскаржуване позивачем рішення було прийнято відповідачем 02.08.2019, тобто поза межами встановленого законодавством строку у 90 днів. Приймаючи до уваги п.12 Порядку № 56, суд першої інстанції дійшов висновку, що таке процесуальне порушення порядку проведення повної перевірки декларації зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати перевірки, внаслідок чого оспорюване рішення підлягає скасуванню як протиправне. Колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції погоджується і зазначає наступне. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, судом першої інстанції правильно враховано правову позицію Верховного Суду, висловлену у справах № 826/16495/17, 820/2509/18, що також враховано судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення у цій справі. Посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду у справах № 826/14749/16, 360/267/19, 805/4508/16, 825/2328/16 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки у вказаних справах спір між сторонами виникли з інших правовідносин. Проте, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення відповідача від 02.08.2019 № 2318 є необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, вважає, що доводи апелянта в цій частині є обгрунтованими. Так, діючим законодавством встановлюється чіткий перелік інформації, яка заначається в декларації, а саме статтею 46 Закону № 1700-VII. Також, діючим законодавством встановлений чіткий перелік джерел інформації, які використовує Національне агентство під час повної перевірки декларації, а саме 6 розділом ІІІ Порядку №

56. Матеріалами справи підтверджено, що позивач не зазначив відомості про квартиру АДРЕСА_1 , загальної площі 33.1 кв.м. яка йому належить на праві власності та про квартиру АДРЕСА_2 , загальної площі 31.9 кв.м., яка належить дружині ОСОБА_2 на праві власності. Вказане не є спірним. При цьому, станом на день прийняття відповідачем спірного рішення 02.08.2019 вказані квартири, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, також значились за позивачем та членом його сім`ї. Наведене позивачем не спростовувалось. Стаття 657 ЦК України передбачає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Отже, позивач під час проведення відповідачем перевірки декларації не надав відповідачу належних та допустимих доказів на підтвердження відчуження ним та членом його сім`ї нерухомості (квартири), внаслідок чого, форма укладення договору купівлі-продажу, що встановлена положенням ст.657 Цивільного кодексу України, не була позивачем дотримана. Надані позивачем документи, на підтвердження відчудження вказаних квартир, а саме судові рішення Київського районного суду м.Одеси від 19.12.2019 у справі № 947/26967/19 та у справі 947/26956/19 про встановлення факту укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу від 18.09.2017 квартир 15 та АДРЕСА_2 , на думку колегії судді також не підлягають прийняттю до уваги, як належні та допустими докази позиції позивача, оскільки вказані рішення суду були постановлені вже після прийняття відповідачем 02.08.2019 спірного рішення і не могли бути предметом аналізу працівниками НАЗК (т.1 а.с.148, 151). Щодо інших документів наданих позивачем на підтвердження відчуження позивачем та його дружиною вказаних вище квартир і отримання ними коштів від продажу квартиру у розмірі 274726грн. і 380000грн., колегія суддів зазначає наступне. В судовму рішенні суд зазначає (дослівно), що матеріали справи містять копії розписок (а.с. 127 - 130 т.1) про отримання коштів саме за продаж квартир. Отже, суд першої інстанції прийняв як належний та допустимий доказ факту відчуження квартир копії розписок фізичних осіб, а саме ОСОБА_2 від 11.04.2017, ОСОБА_3 від 12.06.2017, ОСОБА_2 від 12.06.2017 та ОСОБА_4 від 12.06.2017, які знаходяться у справі в 1 томі а.с.127-130. Проте, згідно змісту вказаних розписок розрахунок здійснювався з приводу відчуження автомобіля марки HONDA, а не з продажу позивачем та його дружиною у 2017 квартир у м.Луганську. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками відповідача, що позивач, як суб`єкт декларування, у декларації (щорічній) за 2017р. не зазначив відомості про квартиру АДРЕСА_1 , загальної площі 33.1 кв.м. яка належала його на праві власності і про квартиру АДРЕСА_2 , загальної площі 31.9 кв.м., яка належала дружині на праві власності, що є порушенням п.2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Також наведені в декларації відомості про отримання доходу від відчуження нерухомого майна в сумі 274726грн. та 380000 грн. є недостовірними, і висновок НАЗК в цій частині є правильним. Позивачем при заповненні декларації був порушений п.7 ч.1 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції». Колегія судді звертає увагу, що позивач у декларації зазначив в наслідок відчуження ним свого же нерухомого майна, що він та його дружина є джерелом доходу, а не інша особа, яка придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу кварти, що взагалі не має логічної послідовності. Також колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення відповідача містить обґрунтування, аналіз інформації з різних реєстрів, пояснень ОСОБА_1 наданих під час перевірки, отже, висновок суду першої про необугрунтованість спірного рішення є помилковим. Щодо відомостей у декларації про транспортний засіб марки Mitsubishi Pajero SP 2003 р. випуску, колегія суддів вважає можливим погодитися з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача з цього приводу, з огляду на протилежні данні сервісних центрів органів МВС з приводу реєстрації вказаного транпосртного засобу (т.1 а.с.142, т.2 а.с.232). Інші документи, надані позивачем на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а саме Довідка про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади (т.1 а.с.83,) чи копії Інформаційних довідок про реєстрацію нерухомості у м.Луганську, відані 21.10.2019 (т.1 а.с.146-147), з огляду на положення статі 74 КАС України не є допустимими і достовірними. Таким чином, враховуючи вищевказане, колегія суддів частково погоджується з доводами апелянта, проте рішення суду скасуванню не підлягає, а підлягає зміні мотивувальна частина судового рішення щодо висновків суду першої інстанції про достовірність відомостей щодо нерухомого майна квартир і їх продажу, а саме те, що позивач при заповненні декларації вказав недостовірні відомості, чим порушив п.2 та п.7 ч.1 ст.46. Закону України «Про запобігання корупції». З приводу доводів апелянта про скасування судового рішення, апеляційний суд наголошує, враховуючи висновки Європейського Суду з прав людини про те, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984). Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. На підставі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що спірне рішення відповідача все ж підлягає скасуванню, як протиправне, оскільки воно було прийняте з порушенням строків встановлених діючим законодавством, що є грубим порушенням норм чинного на той час антикорупційного законодавства, і таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати перевірки. Щодо всіх іншіх доводів сторін колегія суддів зазначає, що приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, де мСуд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування спірного рішення відповідача і задоволення позових вимог, проте апеляційна скарга є частково обгрунтвоаною, судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині щодо висновків з приводу дотримання позивачем положень Закону України «Про запобігання корупції». З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2020 р. - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення змінити в мотивувальній частині. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2020 р. - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.В. Губська А.Г. Степанюк