Постанова 4851 № 440/4894/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 р.Справа № 440/4894/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: П`янової Я.В. , Перцової Т.С. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 03.08.20 року по справі № 440/4894/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №3200 від 20.09.2019 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , головою Чутівської районної державної ради Полтавської області"; - визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №3212 від 20.09.2019 "Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та направлення рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №3200 від 20.09.2019 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , головою Чутівської районної державної ради Полтавської області" до Національної поліції". Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.01.2020 року позов ОСОБА_2 до Полтавської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Представника позивача надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, а також відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає. Представник відповідача також клопотав про розгляд справи без його участі. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось. Представник відповідача подав клопотання про закриття провадження по справі, в якому просив закрити провадження, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства після прийняття рішень Конституційним Судом України від 27.10.20 №13-р/2020 Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вищезазначеного клопотання з наступних підстав. Так, рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13- р/2020, у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України „Про запобігання корупції, Кримінального кодексу України, пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6101, 12, 121 частини першої, частини другу п`яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 131, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 4851, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України „Про запобігання корупції від 14 жовтня 2014 року № 1700УІІ зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У вказаному Рішенні зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність окремих положень Закону №1700, що стосуються повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції в частині контрольних функцій (контролю) виконавчої влади над судовою гілкою влади, а саме:' повноважень та прав Національного агентства з питань запобігання корупції, уповноважених осіб та уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, особливостей врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обліку та оприлюднення декларацій, контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб`єктів декларування, додаткових заходів здійснення фінансового контролю, відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення. Проте, у відповідності до ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків. Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 152 Конституції України Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. В п.2 Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 зазначено наступне: пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1. 2, 6-10*, 12, 12* частини першої, частини друга - п`ята статті 12, частина друга статті 13. частина друга статті 13*. стаття 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини друга, третя статті 52, стаття 65 Закону України „Про запобігання корупції від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII зі змінами, стаття 366* Кримінального кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. З огляду на вищевикладене, варто зазначити, що на момент подання позову між позивачем та відповідачем був наявний спір про право. Стосовно посилання відповідача на те, що: «...Національне агентство на момент розгляду справи не наділено публічно владними управлінськими функціями щодо здійснення контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування воно відповідно не може бути належним відповідачем у вказаній адміністративній справі...», варто зазначити, що до прийняття рішення Конституційного суду України від 27.10.2020 року до повноважень та прав Національного агенства з питань запобігання корупції належали повноваження стосовно контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб`єктів декларування, а тому Національне агентство з питань запобігання корупції мало право проводити перевірки. Крім того, рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/4894/19 було прийнято також до прийняття рішення Конституційного суду України від 27.10.2020 року, і дане рішення не було скасоване. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у 2016 році працював головою Чутівської районної ради Полтавської області. У 2017 році позивачем подано Декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправлену). 30.01.2019 Національним агентством із запобігання корупції було прийнято рішення № 287 "Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", про яке позивача було повідомлено на електронну адресу та через особистий електронний кабінет (а.с.49-50 т.1). 25.02.2019 на адресу позивача Національним агентством із запобігання корупції надіслано листа від 19.02.2019 №41-01/12622/19 про надання пояснень та копій підтвердних документів (а.с.53-54 т.). В свою чергу позивач 11.03.2019 на адресу відповідача надіслав пояснення та копії підтверджуючих документів, які були отримані відповідачем 13.03.2019 (а.с.55-58 т.1). 29.03.2019 відповідачем було прийнято рішення № 887 "Про продовження строку повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", про яке позивача було повідомлено 29.03.2019 року на електронну адресу та через особистий електронний кабінет (а.с.91-92 т.1). 25.03.2019 на адресу позивача Національним агентством із запобігання корупції надіслано листа від 19.03.2019 №41-01/20731/19 про надання пояснень та копій підтвердних документів (а.с.59-63 т.1). 08.04.2019 на адресу відповідача позивач надіслав пояснення та копій підтверджуючих документів, які були отримані відповідачем 11.04.2019 (а.с.64-90 т.1). Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2019 Національним агентством із запобігання корупції прийнято рішення №3200 від 20.09.2019 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , головою Чутівської районної ради Полтавської області", яке позивач отримав по пошті 28.10.2019 (а.с.98-107 т.1). Також, 20.09.2019 Національним агентством із запобігання корупції прийнято рішення №3212 від 20.09.2019 "Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та направлення рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 3200 від 20.09.2019 року "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , головою Чутівської районної ради Полтавської області" до Національної поліції", з яким позивач ознайомитися 28.10.2019 на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (а.с.108-109 т.1). Відповідно до зазначених вище рішень Національним агентством із запобігання корупції, за результатами повної перевірки декларації позивача за 2016 рік (виправленої) встановлено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначив недостовірні відомості про: загальні площі земельних ділянок, які знаходилися на праві оренди у члена сім`ї (дружини); про вартість транспортних засобів, які належать на праві власності члену сім`ї (дружині); розмір доходу отриманого членом сім`ї (дружиною) від надання майна в оренду; про розмір фінансового зобов`язання члена сім`ї (дочки); не зазначив відомості про: об`єкти нерухомості, які знаходилися на праві оренди у члена сім`ї (дружини); кадастрові номери земельних ділянок, які знаходилися на праві оренди у члена сім`ї (дружини); транспортні засоби, які належать на праві власності члену сім`ї (дружині); отриманий членом сім`ї (дружиною) дохід у вигляді кредиту; чим не дотримав вимоги пункту 2,3, 5,7, 9 статті 46 Закону України "Про запобігання корупції". Недостовірні відомості, зазначені у декларації, відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є ознакою кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України. Суб`єкт декларування не дотримав вимоги частини п`ятої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції", а саме: зазначив недостовірні відомості стосовно вартості транспортних засобів, які належать на праві власності члену сім`ї (дружині). Вважаючи оскаржувані рішення протиправними, такими, що прийняті із порушенням процедури та поза межами строку, визначеного Порядком №56, позивач звернувся із даним позовом до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14.10.2014 (далі - Закон № 1700-VII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) . Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти (частина четверта статті 4 Закону № 1700-VII). Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. Відповідно до статті 1 Закону №1700 члени сім`ї - це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Положеннями п.п. "е" п.1 ч.1 ст.3 Закону №1700 передбачено, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи. Згідно із ч.1 ст.45 Закону №1700 особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. Відповідно до ч.1 ст.46 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у декларації зазначаються відомості про: 1) прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (серія та номер паспорта громадянина України, якщо особа через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган центрального органу виконавчої влади, відповідальний за формування державної податкової політики, і має про це відмітку у паспорті громадянина України) суб`єкта декларування та членів його сім`ї, зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб`єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб`єкта декларування. 2) об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування; б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; 2-1) об`єкти незавершеного будівництва, об`єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які: а) належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України; б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права; в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб`єкта декларування або членів його сім`ї. Такі відомості включають: а) інформацію про місцезнаходження об`єкта; б) інформацію про власника або користувача земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво об`єкта; в) якщо об`єкт перебуває у спільній власності - про всіх його співвласників зазначаються відомості, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; 3) цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування; б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості; в) у разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Примітка. Декларування цінного рухомого майна, зазначеного у цьому пункті (крім транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів), права на яке набуті до подання суб`єктом декларування першої декларації відповідно до вимог цього Закону, здійснюється з обов`язковим зазначенням інформації про набуття такого майна до початку періоду здійснення діяльності із виконання функцій держави або місцевого самоврядування або у такий період. При цьому зазначення даних щодо його вартості та дати набуття у власність, володіння або користування не є обов`язковим; 4) цінні папери, у тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, векселі, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, із відображенням відомостей стосовно виду цінного папера, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вартості цінних паперів. У разі якщо цінні папери передані в управління іншій особі, щодо цієї особи також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; 5) інші корпоративні права, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, із зазначенням найменування кожного суб`єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні; 5-1) юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї". Термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"; 6) нематеріальні активи, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, у тому числі об`єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті. До відомостей щодо нематеріальних активів включаються дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власності, а також про дату виникнення права на них; 7) отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; 8) наявні грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; 9) фінансові зобов`язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов`язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов`язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов`язань включають дані про вид зобов`язання, його розмір, валюту зобов`язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов`язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та дату виникнення зобов`язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов`язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. У разі якщо розмір зобов`язання не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов`язання. У разі якщо предметом правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання є нерухоме або рухоме майно, в декларації зазначаються вид майна, його місцезнаходження, вартість та інформація про власника майна відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо засобом забезпечення отриманого зобов`язання є порука, в декларації має бути вказано інформацію про поручителя, зазначену у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; 10) видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб`єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов`язання, які зазначені у пунктах 2-9 частини першої цієї статті. Такі відомості зазначаються у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет. На письмовий запит Національного агентства суб`єкт декларування надає інформацію щодо найменування контрагента; 11) посаду чи роботу, що виконується або виконувалася за сумісництвом: дані про займану посаду чи роботу (оплачувану чи ні), що виконується за договором (контрактом), найменування юридичної чи фізичної особи, в якій (яких) особа працює або працювала за сумісництвом, із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи із зазначенням її реєстраційного номера облікової картки платника податків; 12) входження суб`єкта декларування до керівних, ревізійних чи наглядових органів громадських об`єднань, благодійних організацій, саморегулівних чи самоврядних професійних об`єднань, членство в таких об`єднаннях (організаціях) із зазначенням назви відповідних об`єднань (організацій) та їх коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Положеннями частини 2-7 статті 46 Закону №1700 передбачено, що відомості, зазначені у частині першій цієї статті, подаються незалежно від того, знаходиться об`єкт декларування на території України чи за її межами. У декларації зазначаються також відомості про об`єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування або член його сім`ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об`єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Відомості, передбачені цією частиною, не зазначаються в декларації, якщо відповідні об`єкти належать на праві власності юридичній особі, зазначеній у пункті 5-1 частини першої цієї статті, та їх головним призначенням є використання у господарській діяльності такої юридичної особи (промислове обладнання, спеціальна техніка тощо). Положення цієї частини застосовуються під час подання декларації службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб`єктами декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 цього Закону. Відомості, передбачені пунктом 10 частини першої цієї статті, не зазначаються у деклараціях осіб, які претендують на зайняття посади, зазначеної у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, а також у деклараціях, що подаються відповідно до абзаців другого і третього частини третьої статті 45 цього Закону. Відображення доходів і видатків суб`єктів декларування здійснюється у грошовій одиниці України. Вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, передбачених частиною першою цієї статті, зазначається у грошовій одиниці України на момент їх набуття у власність або останньої грошової оцінки. Вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину. Доходи/видатки, одержані/здійснені в іноземній валюті, з метою відображення у декларації перераховуються в грошовій одиниці України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату одержання доходів/здійснення видатків. Щодо доходів/видатків, одержаних/здійснених за кордоном, зазначається держава, в якій їх було одержано/здійснено. У разі відмови члена сім`ї суб`єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб`єкт декларування зобов`язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім`ї, визначену пунктами 1-12 частини першої цієї статті. Згідно із частини 4 статті45 Закону №1700 упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію. Відповідно до статті 48 Закону №1700 Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством. Положеннями статті 50 Закону № 1700-VII визначено, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності. Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством. Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю. Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону. Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. При цьому, приміткою даної статті передбачено, що під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, в тому числі, прокурори. Відповідно до частини 2 статті 50 Закону №1700 у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції. Механізм проведення Національним агентством контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону № 1700-VII, визначає Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 56 від 10.02.2017 (далі - Порядок № 56). Положеннями розділу III Порядку №56 передбачено порядок проведення повної перевірки декларацій. Приписами пунктів 1, 5 та 6 розділу III Порядку №56 встановлено, що повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення. Національне агентство при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком. Повна перевірка декларації передбачає такі дії: 1) прийняття Рішення про проведення перевірки; 2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; 4) направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; 5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації. Відповідно до пунктів 14 та 15 розділу III Порядку №56 Повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки. У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань; 2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації. Перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації. У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит). Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу. Згідно із пунктами 1, 3-5 розділу IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації). Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2)

описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб`єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3)

мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку. Про закінчення проведення повної перевірки декларації Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування та надсилає Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації для ознайомлення. Зазначені дії можуть вчинятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобів поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, або неточну оцінку задекларованих активів, або наявність конфлікту інтересів, або ознаки незаконного збагачення, Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації надсилається суб`єкту декларування за допомогою засобів поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення та програмних засобів Реєстру. Рішення про проведення повної перевірки декларації розміщується протягом трьох робочих днів з моменту його прийняття на веб-сайті Національного агентства, за винятком відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 Закону. Рішення про проведення повної перевірки декларації може бути оскаржено суб`єктом декларування в судовому порядку (п. 2 Розділу IV Порядку). Так, з урахуванням того, що рішення № 287 "Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування" Національним агентством з питань запобігання корупції прийнято 30.01.2019, враховуючи встановлені обставини справи щодо продовження терміну проведення повної перевірки декларації на 30 календарних днів, суд вважає, що повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої ОСОБА_1 , за 2016 рік (виправлена) підлягала закінченню 30.04.2019. Однак, оскаржуване рішення № 3200 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , головою Чутівської районної державної ради Полтавської області" Національним агентством з питань запобігання корупції прийнято 20.09.2019, тобто поза межами граничного 90-денного строку, встановленого для проведення повної перевірки. Разом з тим, проведення перевірки Національним агентством декларації передбачає встановлену Порядком процедуру, яка визначає чітко визначену послідовність дій, результатом якої є обов`язкове прийняття рішення про результати здійснення перевірки декларації. Рішення № 3200 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , головою Чутівської районної державної ради Полтавської області" прийнято, однак поза межами строків, передбачених для проведення такої перевірки позивача. Доводи апеляційної скарги Національного агентства з питань запобігання корупції про відсутність чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації судова колегія оцінює критично та зазначає, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають. Крім цього, в контексті наведеного Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на статтю 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право особи на справедливий суд. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04, Суд дійшов висновку, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав». Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що зазначена стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Крім цього, цей принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону). Зокрема, у справі «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Аналізуючи дотримання вимог «якості закону», ЄСПЛ зазначив, зокрема, таке: «Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності. Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ««Дія-97» проти України», заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту […];» Отже, колегія суддів наголошує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи. Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій. Тому доводи Національного агентства щодо необмеження будь-якими строками (або в межах поняття «розумного строку») компетенції на прийняття відповідного рішення щодо повної перевірки декларації, з урахуванням принципу верховенства права, не можуть бути прийняті до уваги. Національне агентство створюється відповідно до Закону № 1700-VII і зобов`язано діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, про що зазначено у ч. 2 ст. 19 Конституції України. Так, проведення перевірки відповідно до статей 48 та 50 Закону № 1700-VII визначено Порядком №

56. Згідно з цим порядком Національне агентство у особі відповідних структурних підрозділів за своїми обов`язками, які передбачені Законом № 1700-VII та Порядком № 56, повинне здійснювати контроль та повну перевірку декларації особи згідно з чітко встановленою правовою процедурою, визначеною у ньому. Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності. Визначена цим Порядком № 56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень Національного агентства щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду. Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у п.3 розділу І Порядку №56 принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права. Суд зазначає, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи. Правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права. Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року). Отже, позивач, з урахуванням положень Закону № 1700-VII та Порядку № 56 проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності. Аналогічні висновки у подібних відносинах, висловлені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та у справі №640/1221/19 від 07 листопада 2019 року. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Національне агентство з питань запобігання корупції порушило строки проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку № 56 та протиправно прийняло оскаржувані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №3200 від 20.09.2019 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , головою Чутівської районної державної ради Полтавської області" та №3212 від 20.09.2019 "Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та направлення рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №3200 від 20.09.2019 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , головою Чутівської районної державної ради Полтавської області" до Національної поліції". Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки. Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 13.02.2020 року по справі № 640/1007/19. Твердження Національного агентства про те, що у цій справі відсутні докази порушення прав, свобод чи інтересів позивача та відсутність для позивача негативних наслідків, є необґрунтованими, оскільки, як уже зазначено, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України). Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем вказані норми ч.2 ст. 2 КАС України не дотримані, відтак позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування спірних рішень відповідача. Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 77 КАС України. Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року по справі № 440/4894/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 18.12.2020 року