Постанова 4811 № 446/19/19

Справа № 446/19/19 Головуючий у 1 інстанції: Самсін М.Л. Провадження № 22-ц/811/2342/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія:68 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я., секретаря: Ждан К.О., з участю: апелянта ОСОБА_1 та його представника - адвоката Мидзки Р.В., третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Мидзка Романа Володимировича на рішення Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області від 16 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, - в с т а н о в и в: В січні 2019 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що у період з 26.09.1981р. по 16.09.2009 р. вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 . За час перебування у шлюбі ними було придбано у власність: Ѕ квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 м.кв., вартістю 208096 грн. (вартість Ѕ квартири становить 104048 грн.); незавершене будівництво житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 , що складається з: літньої кухні з верандою, інвентаризаційною вартістю 67309 грн., цегляного гаражу, інвентаризаційною вартістю 18893 грн.; цегляного сараю, інвентаризаційною вартістю 13899 грн.; цегляної вбиральні, інвентаризаційною вартістю 1887 грн.; дерев`яного штахетника і воріт, загальною вартістю 19777 грн. Загальна вартість будівель і споруд 121765 грн.; земельна ділянка, площею 0,15 га, за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 75000 грн.; гараж по АДРЕСА_3 , інвентаризаційною вартістю 18361 грн. З часу припинення між позивачем та відповідачем шлюбних відносин та по даний час спільне майно не поділено, що спричиняє постійні конфлікти і унеможливлює повноцінне використання кожним з них своїх часток у спільному майні. Просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя: Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67.2 м.кв. вартістю 104048 грн., незавершеного будівництва житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 , вартістю 121765 грн., земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 75000 грн., гаража по АДРЕСА_3 , вартістю 18361 грн., виділивши у власність позивачці, ОСОБА_5 Ѕ усього спільно нажитого майна на загальну суму 159587 грн. та відповідачу ОСОБА_1 Ѕ усього спільно нажитого майна на загальну суму 159587 грн. наступним чином: виділити позивачці в натурі Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 м.кв. вартістю 104048 грн., 100% гаража по АДРЕСА_3 , вартістю 18361 грн. та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 37178 грн. в якості компенсації за решту частки спільного майна подружжя, яку просила виділити відповідачу в натурі. Рішенням Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області від 16 червня 2020 року позов задоволено частково. Здійснено поділ спільного майна подружжя, а саме: незавершеного будівництва житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 вартістю 121765 грн.; земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 75000грн.; гаража по АДРЕСА_3 , вартістю 18361 грн. Виділено у власність ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , Ѕ частки незавершеного будівництва житлового будинку і господарських споруд пл. АДРЕСА_2 вартістю 121765 грн.; Виділено у власність ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , Ѕ частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 75000грн.; Виділено у власність ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , Ѕ частки гаража по АДРЕСА_3 , вартістю 18361 грн. Виділено у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , Ѕ частку незаверешеного будівництва житлового будинку і господарських споруд пл. АДРЕСА_2 вартістю 121765 грн.; Виділено у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , Ѕ частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 75000грн.; Виділено у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , Ѕ частки гаража по АДРЕСА_3 , вартістю 18361 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - Мидзка Роман Володимирович , подавши апеляційну скаргу. З рішенням суду не погоджується з огляду на порушення матеріального та процесуального права. Вважає, що судом були порушені норми щодо порядку з`ясування обставин, дослідження та оцінки доказів у справі, порядку розгляду заяв та клопотань. Вказує, що позовна вимога в частині виділу позивачці в натурі 100% гаража по АДРЕСА_3 була задоволена неправомірно. Позивачем не доведено, а судом не перевірено ким він побудований, коли, немає жодного дозвільного чи правовстановлюючого документа на цю споруду. Стосовно об`єкту незавершеного будівництва на АДРЕСА_2 вважає, що такий також не може бути об`єктом позовних вимог. Так об`єкт незавершеного будівництва був побудований відповідачем особисто із залученням праці його синів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Будівельні матеріали були придбані за особисті кошти відповідача, які він отримав внаслідок продажу успадкованого після смерті його батька житлового будинку в с. Сілець Кам`янка- бузького району. Окрім цього, вказаний об`єкт є самочинним, оскільки у відповідача відсутні дозвільні документи. Вказує, що земельна ділянка площею 0,15 га на АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , яку він набув шляхом приватизації із земель комунальної власності. Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник ОСОБА_5 - адвокат Мазяр М.Т. подав відзив на апеляційну скаргу. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника - адвоката Мидзка Р.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення із наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71, 139 СК України, ст.. 372 ЦК України, прийшов до висновку, що майно, яке просила поділити ОСОБА_5 є спільним майном подружжя та вирішив виділити у власність по Ѕ часток з спірного майна кожному з подружжя. В частині вимог ОСОБА_5 про виділ Ѕ частки квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_4 , суд прийшов до висновку, що оскільки вказана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї, відтак вона не може бути об`єктом позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з висновками суду в частині задоволених позовних вимог, з огляду на наступне. Встановлено, що 26 вересня 1981 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано 16 липня 2009 року, актовий запис № 74, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 (а.с.12) Під час перебування у шлюбі сторони придбали майно, а саме: 1.квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 м.кв., вартістю 208096 грн. (вартість Ѕ квартири становить 104048 грн.); 2.незавершене будівництво житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 , що складається з: літньої кухні з верандою, інвентаризаційною вартістю 67309 грн., цегляного гаражу, інвентаризаційною вартістю 18893 грн.; цегляного сараю, інвентаризаційною вартістю 13899 грн.; цегляної вбиральні, інвентаризаційною вартістю 1887 грн.; дерев`яного штахетника і воріт, загальною вартістю 19777 грн. Загальна вартість будівель і споруд 121765 грн.; 3. земельну ділянку, площею 0,15 га, за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 75000 грн.; 4.гараж по АДРЕСА_3 , інвентаризаційною вартістю 18361 грн. Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. N 11). Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19). Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Як вбачається з матеріалів справинезавершене будівництво житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 не прийняте до експлуатації, не зареєстроване у встановленому законом порядку. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 17 травня 2001 року продав успадкований після смерті його батька житловий будинок в с. Сілець Кам`янка-Бузького району, що підтверджується копією договору купівлі-продажу (а.с. 52). Після продажу вказаного будинку, ОСОБА_1 було придбано будівельні матеріали, що підтверджується накладними, які містяться в матеріалах справи (а.с. 59-61). Вказані обставини підтверджують посилання ОСОБА_1 , що будівельні матеріали для будівництва спірного незавершеного будівництва житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 були придбані за його особисті кошти. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. З огляду на зазначене, незавершене будівництво житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_2 не підлягає поділу, оскільки таке здійснене за особисті кошти ОСОБА_1 . На підтвердження позовних вимог щодо визнання права власності на гараж, ОСОБА_5 не надано жодних документів, які б підтверджували вказану позовну вимогу. У відповідності до вимог ст..76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Документи додані до відзиву на апеляційну скаргу, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки такі подані з порушеннями строків встановлених ЦПК України. Так, відповідно до ч.3 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Згідно з ч.1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги . Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. ОСОБА_5 не надано доказів неможливості подання вказаних документів в суді першої інстанції. Що стосується вимог ОСОБА_5 щодо поділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , колегія суддів вважає, що такі не підлягають до задоволення, оскільки вказана земельна ділянка набута ОСОБА_1 у приватну власність шляхом приватизації із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. Так відповідно до п.5 ч.1 ст.. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. В частині виділу в натурі ОСОБА_5 Ѕ частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що згідно Свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) від 15.07.1996 року, виданого приватизаційним бюро Добротвірської ДРЕС така належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а тому, вказана квартира належить чотирьом особам на праві спільної сумісної власності та є особистою приватною власністю як позивача так відповідача так і двох інших співвласників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 згідно до часток; а відтак, з врахуванням вищенаведених підстав вказана квартира чи її частка не може бути об`єктом позовних вимог. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з постановленням нового судового рішення. Одночасно, апеляційний суд вирішуючи питання судових витрат відзначає, що за подання апеляційної скарги позивачем сплачено 1555 грн 20 коп. (а.с. 102). Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.13 ст. 142 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мидзка Романа Володимировича задоволено, таким чином, стягненню з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 підлягає 1555 грн 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мидзка Романа Володимировича - задовольнити. Рішення Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області від 16 червня 2020 року - скасувати. Постановити нове судове рішення яким в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - відмовити. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 - 1555 грн 20 коп. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 01 березня 2021 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Крайник Н.П. Мельничук О.Я.