Постанова 4805 № 295/10620/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/10620/20 Головуючий у 1-й інст. Слюсарчук Н. Ф. Категорія 39 Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Житомир Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Григорусь Н.Й., суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 295/10620/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 01 грудня 2020 року, яке ухвалене суддею Слюсарчук Н.Ф. у м. Житомирі (повний текст складено 01.12.2020), встановив: Позивач у вересні 2020 року звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, що виникла у зв`язку з невиконанням вимог договору б/н, укладеного між сторонами 21 липня 2010 року, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки належним чином зобов`язання відповідачем не виконувались, станом на 23 червня 2020 року виникла заборгованість в розмірі 13 222,06 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 819,20 грн та заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 3 402,86 грн, які позивач і просить стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 01 грудня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором б/н від 21 липня 2010 року, що утворилась станом на 23 червня 2020 року, в сумі 9819,20 грн та 1 561,02 грн сплаченого банком судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. Представник скаржника посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. На думку апелянта, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачем було підписано Анкету-заяву при укладенні кредитного договору № б/н від 21 липня 2010 року та довідку про умови кредитування, чим остання підтвердила свою згоду на те, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Підписавши вказану анкету-заяву, відповідач погодилась, що повністю згодна з вказаними Умовами та Правилами, розуміє їх зміст та зобов`язується їх виконувати, зобов`язується самостійно знайомитися з усіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг, тарифів на сайті банку. Тому позовна вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками має бути задоволена. Проте, відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги, не погодившись із розрахунком банку, суд першої інстанції не навів свій розрахунок. У зв`язку з чим скаржник просив апеляційну скаргу задовольнити. Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористалася. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено, що 21 липня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 500 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши відповідну платіжну картку. У даній заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 19). Матеріали справи містять копію довідки про умови кредитування з використання платіжної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» із встановленою базовою відсотковою ставкою 2,5 % на місяць, яка нараховується на залишок заборгованості із розрахунку 360 днів на рік, розмір щомісячних платежів у розмірі 7 % від заборгованості (але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості), термін внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним. Також, цією довідкою визначено розмір неустойки (штрафу та пені) за порушення виконання зобов`язання. Зокрема, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості пеня (1) (базова процентна ставка по договору)/30-нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) 1% від заборгованості, але не менше 30 грн щомісячно 1 раз на місяць при простроченні по кредиту чи відсотках 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму більше 50 грн. Штраф при порушенні термінів платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше 30 днів визначено у розмірі 500 грн + 5% від суми заборгованості (а.с.20). До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 26 червня 2020 року становить 13 222,06 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 819,20 грн та заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 3 402,86 грн, які обраховані банком за відсотковою ставкою від 2,5 % на місяць (30 % річних) до 3,6 % на місяць (43,2 % річних). Задовольняючи частково вимоги банку в частині тіла кредиту та відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд першої інстанції, виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь банку процентів за користування кредитом, оскільки не знайшов підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Такий висновок суду першої інстанції колегія вважає правильним виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 21 липня 2010 року відсоткова ставка не зазначена (а.с. 19). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафів за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 липня 2010 року посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, колегія доходить висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 ст. 81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже колегія суддів погоджується з висновки суду першої інстанції, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21 липня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. А тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Крім того, сума кредитного ліміту 3 000 грн, вказана в анкеті-заяві від 21 липня 2010 року не узгоджується із сумою, яка вказана у наданому банком розрахунку - 500 грн (а.с. 56-66). Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Умови та правила надання банківських послуг мають мінливий характер, а тому їх редакцію, надану позивачем, не можна вважати частиною спірного кредитного договору. Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17. Колегія суддів не бере до уваги довід скаржника про погодження відповідачем умов кредитування, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Разом з тим, умови, на які посилається позивач, як на частину кредитного договору мають назву «Умови та правила надання банківських послуг», у зв`язку з чим колегія суддів не має можливості встановити щодо яких Умов було видано підписану відповідачем Довідку. Окрім того, остання не містить відомостей щодо погодження з відповідачем права банку в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку за кредитним договором. У зв`язку з чим, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 3 402,86 є вірним, оскільки сплачених коштів достатньо для погашення суми відсотків за користування кредитними коштами. Інші докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Рішення в іншій частині в апеляційному порядку не оскаржено, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 01 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: Повний текст складено 02.03.2021