Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3790/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3790/20 пров. № А/857/15940/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівному суддею Зозулею Д.П.) в адміністративній справі № 460/3790/20 за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені, В С Т А Н О В И В : У травні 2020 року Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Рівненське ОВ ФСЗІ) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) на свою користь адміністративно-господарські санкції в сумі 48 720,51 грн та пені в сумі 584,80 грн, а всього 49 305,31 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підприємцем не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2019 році у кількості - 1 особа. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило Рівненська ОВ ФСЗІ, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач не здійснив усіх заходів для недопущення правопорушення, чим порушив норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а відтак не може бути звільнений від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю. На адресу позивача від відповідача надійшов Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми № 10-ПІ, згідно якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 39 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII - 2 особи; фонд оплати праці штатних працівників 1900,1 тис. грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 48 720,51 грн, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 48 720,51 грн. Рівненським ОВ ФСЗІ встановлено, що відповідачем порушено нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що тягне за собою обов`язок сплати адміністративного господарських санкцій у сумі 48 720,51 грн, згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991, та пені у сумі 584,80 грн, а всього 49 305,31 грн. Відповідач вказану суму адміністративно-господарських санкцій в добровільному порядку не сплатив, у зв`язку з чим контролюючий орган звернуся до суду з позовом про стягнення з підприємця адміністративно-господарських санкцій та пені. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував це тим, що відповідач здійснив усі передбачені законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частини друга, третя статті 20 цього ж Закону). Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно із частинами першою, третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 18-1 цього ж Закону пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості. Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії). Також, згідно із пунктом 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду). Аналізуючи зазначені законодавчі норми, колегія суддів констатує, що на підприємця покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості, проте Закон не покладає обов`язок на підприємця здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17. Як видно з матеріалів справи, на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI та Порядку № 316, відповідач 22.03.2019, 24.05.2019, 20.09.2019, 21.11.2019, 19.12.2019 подавав звітність "Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)" форми № 3-ПН про наявність одного вакантного робочого місця, за посадою продавець продовольчих товарів, на яку могли бути працевлаштовані особи з інвалідністю. Також, 19.07.2019 відповідач подавав звітність «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)» форми № 3-ПН про наявність двох вакантних робочих місць, за посадою продавець продовольчих товарів та продавець касир, на які могли бути працевлаштовані особи з інвалідністю. Також до матеріалів справи приєднано копію наказу ФОП ОСОБА_1 № 267-2 від 03.01.2019, яким затверджено постійно діючу комісію по створенню та проведенню атестації робочих місць для інвалідів. Вказаною комісією за результатами роботи були складені протоколи, а саме: Протокол № 1 від 20.03.2019, у якому зазначено, що є незайняті робочі місця, а саме продавець продовольчих товарів, яке може бути використане для працевлаштування осіб з інвалідністю; Протокол № 2 від 22.05.2019, у якому зазначено, що є незайняті робочі місця, а саме продавець-касир, продавець продовольчих товарів, які можуть бути використані для працевлаштування осіб з інвалідністю; Протокол № 3 від 16.07.2019, у якому зазначено, що є незайняті робочі місця, а саме продавець-касир, продавець продовольчих товарів, які можуть бути використані для працевлаштування осіб з інвалідністю; Протокол № 4 від 18.09.2019, у якому зазначено, що є незайняті робочі місця, а саме продавець продовольчих товарів, яке може бути використане для працевлаштування осіб з інвалідністю; Протокол № 5 від 19.11.2019, у якому зазначено, що є незайняті робочі місця, а саме продавець продовольчих товарів, яке може бути використане для працевлаштування осіб з інвалідністю; Протокол № 6 від 17.12.2019, у якому зазначено, що є незайняті робочі місця, а саме продавець продовольчих товарів, яке може бути використане для працевлаштування осіб з інвалідністю. Зі змісту протоколів видно, що комісією прийнято рішення: щодо постійного інформування Вараської міської філії Рівненського обласного центру зайнятості про наявні вакансії (можливість створення робочих місць) для працевлаштування осіб з інвалідністю; стосовно розроблення заходів по створенню та атестації робочих місць для осіб з інвалідністю і працевлаштування осіб з інвалідністю; пропонувати особам з інвалідністю, які звертаються до фізичної особи- підприємця в пошуках роботи, вакантні на підприємстві посади та приймати на роботу осіб з інвалідністю, за умови згоди останніх працювати на пропонованих посадах. Також, судом встановлено, що відповідач звертався 27.06.2019 до Вараської міської філії Рівненського обласного центру зайнятості з проханням постійно направляти до ФОП ОСОБА_1 осіб з інвалідністю для можливого їх подальшого працевлаштування та 23.07.2019 з проханням надати списки та контактні телефони інвалідів, які проживають в м. Вараш та Володимирецькому районі та мають бажання працювати. Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів листом від 13.04.2020 № 02-20/382 на звернення позивача від 17.03.2020 № 4 та від 06.04.2020 № 5 повідомило, що згідно із поданими звітностями «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)» форми № 3-ПН для осіб з інвалідністю за професією (посадою) продавець продовольчих товарів у 2019 році було направлено 1 безробітну особу з інвалідністю як на підходящу роботу на заявлену вакансію. Також до матеріалів справи відповідачем приєднано витяги з газет «Вітрина міста» від 2019 року про наявність вакантних посад, у тому числі для осіб з інвалідністю. Враховуючи вищезазначене та наявні у справі докази, суд вважає, що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, відтак позовні вимоги щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставними і задоволенню не підлягають. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року в адміністративній справі № 460/3790/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк О. М. Довгополов