Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1519/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1519/20 пров. № А/857/9530/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (прийняте у м. Ужгороді суддею Гаврилком С.Є.; складене у повному обсязі 02 липня 2020 року) в адміністративній справі № 260/1519/20 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джентерм Україна» про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені, В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Закарпатське ОВ ФСЗІ, позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джентерм Україна» (далі ТОВ «Джентерм Україна», Товариство, відповідач) на користь Держави в особі Закарпатського ОВ ФСЗІ адміністративно-господарські санкції в сумі 925 836,85 грн та пені в сумі 2222 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариством не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2019 році у кількості 5 осіб. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило Закарпатське ОВ ФСЗІ, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не досліджувався той факт, що відповідачем протягом 2019 року звітність форми № 3-ПН подавалась формально без підтвердження створення робочих місць. Отже, відповідач не здійснив усіх заходів для недопущення правопорушення, чим порушив норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а відтак не може бути звільнений від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не здійснювалося. Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що 29.01.2020 ТОВ «Джентерм Україна» подало до Закарпатського ОВ ФСЗІ звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ) від 28.01.2020, у якому відображено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 1805 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 67 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 72 особи (а.с. 7). Закарпатським ОВ ФСЗІ за результатами звіту зроблено висновок про те, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з нарахованою пенею за несвоєчасність сплати адміністративно-господарських санкцій. За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, становить 92 5836,85 грн та пеня 2222 грн. Проте, відповідач вказану суму адміністративно-господарських санкцій в добровільному порядку не сплатив, у зв`язку з чим контролюючий орган звернуся до суду з позовом про стягнення з Товариства адміністративно-господарських санкцій та пені. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував це тим, що відповідач здійснив усі передбачені законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частини друга, третя статті 20 цього ж Закону). Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно із частинами першою, третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 18-1 цього ж Закону пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії). Також, згідно з пунктом 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду). Аналізуючи зазначені законодавчі норми, колегія суддів констатує, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості, однак Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН. Судом встановлено, що на виконання вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем протягом 2019 року, щомісячно подавались до Виноградівського районного центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Варто зауважити, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується. Отже з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом. Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктом 5 розділу І цього Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Цей Порядок набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії. Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. У 2019 році, за який до відповідача застосовано санкції, існував обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії. Підтвердження актуальності вакансій роботодавцем законодавством на час спірних правовідносин не передбачено. Таким чином, у відповідності до частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ, у відповідача обов`язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів виник з 01.01.2019. Отже відповідача виник обов`язок щодо подання звітності за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», який він повинен був подати не пізніше 04.01.2019. У матеріалах справи є звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 04.01.2019, в якій вказано про наявність 102 вакансій на підприємстві, в коментарях до яких зазначено, що 25 з них можуть зайняти особи, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема, інваліди. Тобто підприємство виконало покладений на нього обов`язок щодо подання центру зайнятості звіту форми № 3-ПН, що свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, у визначений законом строк. Також, з метою самостійного пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві, відповідач направляв листи до Виноградівського районного центру зайнятості населення щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, проведення ярмарок вакансій та до Управління праці та соціального захисту населення, а також Виноградівської районної благодійно-реабілітаційної спортивної організації інвалідів «Відродження» щодо наявності на підприємстві вакантних місць для працевлаштування інвалідів (а.с. 34 - 45). Крім того, судом встановлено, що відповідачем було вжито заходів для пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування в ТОВ «Джентерм Україна» шляхом публікування оголошень у районній газеті «Новини Виноградівщини» (а.с. 183 - 198). Проте, незважаючи на вжиті заходи, жодна особа з інвалідністю до підприємства не звернулась. Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування. Отже, зазначені обставини свідчать про те, що Товариством вчинено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до порядку визначеного законом, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 04.07.2018 у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 у справі за № 812/1135/18, згідно яких обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцезнаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися. Враховуючи зазначене та наявні у справі докази, суд вважає, що підприємство вчинило всі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, відтак позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року в адміністративній справі № 260/1519/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк В. В. Святецький Повне судове рішення складено 25.11.20