Постанова 4851 № 520/6153/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 р. Справа № 520/6153/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, по справі № 520/6153/2020 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, ВСТАНОВИВ: Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" (далі відповідач, ТОВ "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН"), в якому просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" (юридична адреса: пр-т Науки, б. 38, оф.414, місто Харкав, інд. 61166, МФО: 300346 Р/р: НОМЕР_1 , банк: ПАТ Альфа-Банк, код ЄДРПОУ: 39691426) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під. 1 пов., к. 16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: Казначейство України Р/рахунок: UA 188999980313131230000020003, МФО:899998 ЄДРПОУ: 37999654 УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 1932686,88 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року у справі № 520/6153/2020, та прийняти постанову, якою задовольнити позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідачем не виконаний встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Зазначає, що на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду. Також зазначає, що про необґрунтованість стягнення судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 9100 грн., оскільки позовні заяви, що подаються відділеннями Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю є одноманітними на протязі багатьох років, тому опрацювання та можливість сформувати правову позицію і визначити пакет необхідних документів доказової бази відповідно до установленої судової практики не може становити стільки часу скільки вказує відповідач. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що на підприємстві у спірний період середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 198 штатних працівники, а отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 8 осіб. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становила 0 осіб. Відповідно до наказів підприємства відповідача №5/16-шр від 23.02.2016 року, №62/17-шр від 26.12.2017 року, №71/18-шр від 28.09.2018 року, №10/19-шр та №10/1-шр від 30.09.2019 року, №12/19-шр від 29.11.2019 року та №12/1-шр від 06.12.2019 року створювались робочі місця для осіб з інвалідністю. Також матеріали справи свідчать, що на адресу Харківського міського центру зайнятості відповідачем направлялися звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій від 30.09.2019 року та від 06.12.2019 року. Вказаними звітами підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Як вбачається із листа Харківського міського центру зайнятості від 15.06.2020 року №ХМЧЗ-03-5843, ТОВ ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН протягом 2019 року надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН. Відмов у працевлаштуванні особам з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості не було. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У відповідності до ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою. На підставі ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських організацій осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. На підставі ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії). Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. В контексті прийнятого Закону України Про зайнятість населення та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17. За правилами, визначеними статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17, від 28 травня 2019 у справі № 820/2287/17. При цьому, Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого осіб з інвалідністю. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що наказом ТОВ "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" №5/16-шр від 23.02.2016 року у зв`язку із необхідністю виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю наказано створити з 24 лютого 2016 року на посаді менеджера (управителя) з логістики робочі місця у кількості 4 для працевлаштування виключно осіб з інвалідністю (а.с.30). Наказом ТОВ "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" №62/17-шр від 26.12.2017 року у зв`язку із необхідністю виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю наказано створити з 26 грудня 2017 року на посаді менеджера (управителя) з логістики робоче місце у кількості 1 для працевлаштування виключно осіб з інвалідністю додатково до створених раніше (а.с.33). Наказом ТОВ "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" №71/18-шр від 28.09.2018 року у зв`язку із необхідністю виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю наказано створити з 01 жовтня 2018 року на посаді менеджера (управителя) з логістики робоче місце у кількості 1 для працевлаштування виключно осіб з інвалідністю додатково до створених раніше (а.с.34). Наказом ТОВ "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" №10/1-шр від 30.09.2019 року у зв`язку із необхідністю виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю наказано створити з 01 жовтня 2019 року на посаді менеджера (управителя) з логістики робоче місце у кількості 2 для працевлаштування виключно осіб з інвалідністю додатково до створених раніше (а.с.38). Наказом ТОВ "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" №12/1-шр від 06.12.2019 року у зв`язку із необхідністю виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю наказано створити з 06 грудня 2019 року на посаді молодшого менеджера (управителя) з логістики робочі місця у кількості 9 для працевлаштування виключно осіб з інвалідністю та скасовано раніше створені робочі місця на працевлаштування осіб з інвалідністю на посаду менеджера (управителя) з логістики (а.с.44). Також матеріали справи свідчать, що на адресу Харківського міського центру зайнятості відповідачем направлялися звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій від 30.09.2019 року та від 06.12.2019 року. Так, вказаними звітами підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Як вбачається із листа Харківського міського центру зайнятості від 15.06.2020 року №ХМЧЗ-03-5843, ТОВ ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН протягом 2019 року надавало інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН. Відмов у працевлаштуванні особам з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості не було. Крім того, відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування. Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним. На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Щодо стягнення на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9100,00 грн. та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Так позивач зазначає про необґрунтованість стягнення судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 9100 грн, оскільки позовні заяви, що подаються відділеннями Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю є одноманітними на протязі багатьох років, тому опрацювання та можливість сформувати правову позицію і визначити пакет необхідних документів доказової бази відповідно до установленої судової практики не може становити стільки часу скільки вказує відповідач. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що представником відповідача у наданому до суду відзиві на позов також заявлено клопотання про покладення на позивача витрат а професійну правничу допомогу, які орієнтовно становлять 18200,00 грн. При цьому, у відзиві на позов вказано, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу розраховано з наступного: кількість часу, витраченого на надання послуг за договором про правову допомогу 10 годин, розмір оплати послуг за 1 годину 1820,00 грн. Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частинами першою-п`ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частинами першою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Приписи ч.9 ст. 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат. Так, пунктами 1, 2, 4 ч. 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269). З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат позивачем надані суду копії договору про надання правової допомоги №ЛЕЮ від 24.04.2018 року, укладеного між відповідачем та адвокатським об`єднанням КОРТ РАЙДЕР, додаткової угоди №1 від 26.12.2018 року до договору про надання правової допомоги №ЛЕЮ від 24.04.2018 року, рахунку-фактури №08/05 від 08.05.2020 року, платіжного доручення №3226 від 08.05.2020 року про здійснення предоплати. Згідно вказаних документів, відповідачу надавались послуги вартістю 50% передоплати у розмірі 9100,00 грн. згідно рахунку №08/05 від 08.05.2020 року за надання юридичних послуг з супроводження адміністративної справи за позовом ФСЗ інвалідів за 2019 рік. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо надмірності суми 9100,00 грн. за надання професійної правничої допомоги у справі, оскільки згідно заявлених позовних вимог адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю складають 1932686,88 грн., а тому рішення у цій справі має суттєве значення для відповідача та відповідно розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторони. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року по справі №520/6153/2020 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. 23 жовтня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому заявлено клопотання про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу, предоплата за надання яких становить 10010,00 грн. На підтвердження понесених витрат відповідачем надано до суду копію додаткової угоди № 2 від 19.10.2020 року до договору про надання правової допомоги №ЛЕЮ від 24.04.2018 року, рахунок-фактуру №19/10 від 19.10.2020 року, платіжне доручення № 3824 від 21.10.2020 року про здійснення предоплати, акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №ЛЕЮ від 24.04.2018 року. Колегією суддів з акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №ЛЕЮ від 24.04.2018 року (а.с.123) встановлено, що до вартості наданих адвокатом послуг входило: - правовий аналіз рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі № 520/6153/2020, правовий аналіз апеляційної скарги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі № 520/6153/2020, витрачений час 2 год., сума за час роботи становить 1820,00 грн., разом 3640,00 грн.; - складання відзиву на апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі № 520/6153/2020, направлення засобами поштового зв`язку примірнику відзиву з додатками позивачу та примірнику відзиву з додатками до суду, витрачений час 3,5 год., сума за час роботи становить 1820,00 грн., разом 6370,00 грн. Разом 5,5 год., сума разом становить 10010,00 грн. Розглянувши надані позивачем докази понесених витрат, колегія суддів частково не погоджується з їх вартістю, з огляду на таке. Колегія суддів зазначає, що дії адвоката з правового аналізу рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі № 520/6153/2020 та апеляційної скарги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі № 520/6153/2020 вчинялися з метою надання адвокатом якісних послуг щодо складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №520/6153/2020, а тому такі дії є складовою вказаної послуги щодо складання відзиву на апеляційну скаргу та не можуть існувати окремо, а отже колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань позивача вартості послуги з правового аналізу рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів враховує, що в основу відзиву на апеляційну скаргу було покладено відзив на позовну заяву. Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що розмір судових витрат, який позивач просить покласти на відповідача, частково є необґрунтованим, не відповідає критеріям ст. ст. 134, 139 КАС України, а тому підлягає зменшенню. Таким чином, колегія суддів, дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу з написання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 5000,00 грн. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь відповідача судових витрат у розмірі 5000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань позивача. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 по справі №520/6153/2020 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., к. 16, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНДСТАР ЕЙДЖЕНТ ЮКРЕЙН" (просп. Науки, буд. 38, оф. 414, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ - 39691426) судові витрати у розмірі 5000,00 ( п`ять тисяч) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Мінаєва