Постанова 4855 № 640/10520/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10520/22 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Шелест С.Б., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "22" вересня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, В С Т А Н О В И Л А: Фонд соціального захисту інвалідів звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути адміністративно-господарські санкції в розмірі 4 703 826,16 грн та пеню в розмірі 120 417,84 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» відповідач у 2021 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості 22 особи, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "22" вересня 2022 р. у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році, тому на ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО» не може бути покладена відповідальність у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування через відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 25.04.2018 у справі № 819/537/16, зазначає, що виконанням нормативу робочих місць за правилами етапі 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вважається саме працевлаштування осіб з інвалідністю, а не лише створення робочих місць. На думку скаржника, відповідачем не дотримано чинного законодавства України щодо соціального захисту осіб з інвалідністю в частині невиконання квоти з працевлаштування осіб з інвалідністю, не вжито усіх залежних від нього заходів для здійснення обов`язку із виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явились. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2021 року Публічне акціонерне товариство «ДОНБАСЕНЕРГО» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2021 рік по формі 10- ПОІ, затверджений наказом Міністерства соціальної політики від 27 серпня 2020 року №591. Згідно вказаного вище звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2021 році становила 2257 осіб, відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 90 осіб з інвалідністю, однак товариством було працевлаштовано 68 особи з інвалідністю. На підставі викладеного, Київським міським відділення Фонду соціального захисту інвалідів в було нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції. Відповідачем вказані санкції в добровільному порядку не сплачено, що стало причиною звернення позивача до суду для стягнення вказаних сум в примусовому порядку. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржників, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 № 875-ХІІ (далі Закон - № 875-XII). Статтею 19 Закону № 875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно зі ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Частиною 3 ст. 20 вищевказаного Закону № 875-XII визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Згідно ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Так, відповідно до статті 18-1 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абз. 3 ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості». Тож, суд першої інстанції правильно зазначив, що обов`язок товариства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». На підприємстві лежить лише обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю. Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі звітом форми 10-ПОІ у ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО» середньооблікова чисельність штатних працівників в 2021 році складала 2257 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність 68 особи, а згідно із ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2021 році визначена для відповідача - 90 чоловік. Тобто, не виконано норматив у працевлаштуванні 22 особи з інвалідністю. Як зазначалось, форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Порядок № 316). Відповідно до пункту 3 Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Отже, роботодавець, створивши робоче місце для інваліда та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію. У пункті 3 розділу II звіту №3-ПН вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»), і за необхідності в пункті 4 зазначаються категорії таких громадян, зокрема «інваліди». Отже, звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування. Періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа №806/1368/17. Судом першої інстанції достовірно встановлено, що на адресу Печерського районного центру зайнятості та Слов`янського міського центру зайнятості відповідачем та його структурними підрозділами направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у 2021 році. Печерська районна філія Київського міський центру зайнятості листом №2822-684/22 від 11.07.2022 повідомила відповідача, що направлення на працевлаштування осіб з інвалідністю в ПАТ «Донбасенерго» протягом 2021 року не здійснювалось. Листом №437/01-28-22 від 19.07.2022 Слов`янський міський центр зайнятості також повідомив, що за заявками форми 2-ПН ПАТ «Донбасенерго» Слов`янської ТЕС, особи з інвалідністю не направлялись. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ПАТ «Донбасенерго» у 2021 році вживало усі можливі та залежні від підприємства заходи, передбачені законодавством, які спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, враховуючи умови, в яких ПАТ «Донбасенерго» у 2021 році здійснювало господарську діяльності. Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Тож, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права, відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач виконав обов`язок щодо здійснення заходів зі створення робочих місць для інвалідів у 2021 році, покладений на нього законодавством, повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для інвалідів та інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для інвалідів. Тому, на ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО» не може бути покладена відповідальність у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування через відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися. Посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №819/537/16 (виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, являється саме працевлаштування осіб з інвалідністю, а не лише створення робочих місць) є недоречним, оскільки такий висновок вирваний з контексту рішення і ґрунтується на інших обставинах справи (далі цитата): «Поряд з тим в ході розгляду справи судами встановлено, що центром зайнятості позивачу для працевлаштування направлялись особи, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштування, однак таких осіб позивачем працевлаштовано не було в зв`язку з неможливістю зайняття запропонованих позивачем робочих місць вантажників та складальників металопластикових конструкцій за станом здоров`я. В той же час за правилами статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць вважається саме працевлаштування інвалідів, а не лише створення робочих місць. За таких обставин висновки судів щодо виконання позивачем передбаченого законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів є передчасними. Судами належним чином не перевірено та не досліджено відповідні докази чи дійсно позивачем були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів чи відповідали такі робочі місця спеціальним вимогам та чи враховували особливості робочих місць для працевлаштування інвалідів і чи могли саме ці робочі місця бути зайняті працівниками з інвалідністю». Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "22" вересня 2022 р. - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18.01.2023. Головуючий суддя Судді: Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко С.Б. Шелест