Постанова 4803 № 2-346/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/53/21 Справа № 2-346/11 Суддя у 1-й інстанції - Гусейнов К. А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу. Позовна заява, мотивована тим, що 26.02.2008 року відповідач взяв у нього в борг 4 770,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 26.03.2008 року, про що ним власноручно була написана розписка. Однак взяте на себе зобов`язання ОСОБА_1 не виконав, гроші в установлений строк не повернув. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 38 016,90 грн. за договором позики та судові витрати. Крім того, просив поновити йому строк позовної давності, так як вважав, що пропустив його з поважних причин, оскільки лише в грудні 2010 року при винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 КК України йому було роз`яснено право звернення до суду за захистом порушеного права. Заочним рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21.12.2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку позовної давності та поновлено їх. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 38 016,90 грн. за договором позики. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого ним заявлено в апеляційній скарзі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності. Також зазначає, що не повідомивши його належним чином про час і місце розгляду справи, суд першої інстанції позбавив його права на подання заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до ухвалення рішення по суті спору, чим порушив принцип змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 03.02.2020 року, виданого Жовтоводським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №

78. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.02.2020 року зупинено провадження у справі до вступу та залучення до участі у справі правонаступників померлого ОСОБА_2 . Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2020 року залучено до участі у цивільній справі в якості правонаступника померлого позивача ОСОБА_2 , його спадкоємця - ОСОБА_3 . Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Судом апеляційної інстанції установлено, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалено в заочному порядку, дані про належне повідомлення про час і місце розгляду справи матеріали справи не містять, що є самостійною підставою для скасування заочного рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21.12.2011 року. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам закону. Судом першої інстанції установлено та це підтверджується матеріалами справи, що 26.02.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, оформлений письмовою розпискою, згідно якої позивач надав відповідачу в борг 4 770,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 26.03.2008 року, що підтверджується копією розписки (а.с.7). 16 листопада 2009 року позивач звертався до прокурора П`ятихатського району щодо притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вчинення шахрайства, 15.11.2010 року позивач звертався з аналогічною заявою до П`ятихатського РВ УМВС України в Дніпропетровській області (а.с.10,11). 13 грудня 2010 року позивач отримав постанову Жовтоводського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 , в якій йому було роз`яснено право звернення до суду за захистом порушених прав (а.с.12). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що між сторонами був укладений договір позики, на підтвердження якого була надана розписка, як борговий документ і що сума боргу відповідачем не повернута. Поновлюючи строк позовної давності, суд виходив з того, що причина пропуску позивачем строку позовної давності є поважною, так як він приймав міри для захисту свого порушеного права та в грудні 2010 року дізнався з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно відповідача про необхідність звернення до суду. Однак, колегія суддів погодитися з такими висновками суду першої інстанції не може, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей та його укладення у належній формі може бути підтверджено розпискою позичальника. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України). Судом апеляційної інстанції установлено, що 26.02.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, оформлений письмовою розпискою, згідно якої позивач надав відповідачу в борг 4 770,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 26.03.2008 року, проте сума боргу у встановлений строк відповідачем не повернута. Також, колегія суддів звертає увагу, що на виконання вимог ухвали Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2020 року правонаступником померлого позивача - спадкоємцем ОСОБА_3 був наданий апеляційному суду оригінал спірної розписки від 26.02.2008 року, що підтверджує наявність між сторонами договірних зобов`язань. Таким чином, судом встановлено факт порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, проте вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Частиною третьою статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Як убачається з матеріалів справи, в заяві про перегляд заочного рішення відповідачем ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності (а.с.93-96), такі ж вимоги заявлені ним і в апеляційній скарзі. Судом апеляційної інстанції установлено, що право вимоги про повернення боргу у позивача виникло 27.03.2008 року, а з позовом він звернувся лише 17.05.2011 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, який закінчився 27.03.2011 року. Доводи позивача в обґрунтування наявності поважних причин пропуску строку позовної давності про те, що він сподівався на вирішення питання під час розслідування кримінальної справи та в грудні 2010 року дізнався з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно відповідача про необхідність звернення до суду, не приймаються до уваги, оскільки колегія суддів вважає такі причини пропуску строку позовної давності не поважними. Колегія суддів звертає увагу, що наявність кримінальної справи не перешкоджало позивачу звернутися до суду у встановлений законом строк. Крім того, позивач з моменту виникнення у нього права вимоги про повернення боргу (27.03.2008 року), не звернувся до відповідача (не направив) з вимогою про повернення боргу, такі докази в матеріалах справи відсутні. Згідно частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи викладене, заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21.12.2011 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2011 року - скасувати та ухвалити нове. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко