Постанова 4803 № 201/10617/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8861/20 Справа № 201/10617/18 Головуючий у першій інстанції: Федоріщев С. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 серпня 2019 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації, про встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИТИ: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною заявою, посилаючись на те, що загальновідомою обставиною є те, що у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Зазначає, що Російська Федерація, як держава-агресор, грубо порушує норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, та інших міжнародних актів. Заявниця вважає, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя, на вільний вибір місця проживання, право приватної власності. Звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення зазначеного факту обумовлено тим, що заявниця має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Встановлення юридичного факту - вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території в результаті агресії Російської Федерації, породжуватиме для заявниці юридичні наслідки: виникнення права на справедливу компенсацію з держави-агресора, якою є Російська Федерація. Тому ОСОБА_1 просила встановити факт, що її вимушене переселення у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2019 року в задоволенні заяви відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 08 серпня 2019 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду. Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення її заяви про встановлення факту, що має юридичне значення в повному обсязі. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та змісту заяви, колегія приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Іловайськ Донецької області, відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Іловайською міською радою Донецької області (а.с. 8). ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Харцизьким МВ ГУДМС України в Донецькій області 28 вересня 2013 року (а. с. 7). Місце проживання ОСОБА_1 з 11.07.1995 року зареєстровано за адресою по АДРЕСА_1 (а. с. 7). Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради №1201681792 від 21.11.2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, ОСОБА_1 постійно проживала по АДРЕСА_1 і перемістилася з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в АДРЕСА_2 (а. с. 9). Статус внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 підтверджується також довідкою №681792 від 07 квітня 2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактична адреса проживання: АДРЕСА_3 (а. с. 10). Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Аналіз вказаних положень Закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб, у тому числі, може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру. Частиною 1 статті 4, частиною 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання. Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту залежить реалізація суб`єктивного права особи. Частиною 4 статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме 20 лютого 2014 року. Отже, вказаний Закон передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частин 1 та 2 статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на будь-який правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. У Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. З урахуванням змін, внесених до Конституції України Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду. Частина 4 статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території. Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції. У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (справа «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», справа «Катанта інші проти Молдови та Росії», справа «Саргсян проти Азербайджану»). Згідно з вказаною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника. Згідно з частиною 1 та пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно з частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Таким чином, встановлення факту вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №320/5213/17 (№61-17611св18). Згідно Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 року №79-р), м. Іловайськ Донецької області є містом, на території якого органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Крім того, відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року №28-р), м. Іловайськ Донецької області є населеним пунктом, на території якого здійснювалася антитерористична операція. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; з урахуванням положень +4 посилання, - колегія приходить до висновку, що вимушене переселення ОСОБА_1 у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області. Метою встановлення вказаного факту є здійснення законної реалізації ОСОБА_1 суб`єктивного права на компенсацію шкоди, завданої переселенням. Колегія звертає увагу, що незважаючи на те, що однією із заінтересованих осіб у цій справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне. Вказана вище норма визначає імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. У конкретному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження. Незважаючи на викладене, необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі. Проте Російська Федерація у судових засіданнях участі не брала, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення вказаної справи, не заявляла. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення місцевого суду з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити. Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Судді