Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/13283/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/13283/20 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до другого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 63485220, - В С Т А Н О В И В: 30.11.2020 р. позивач - ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до другого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просила суд скасувати постанову державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 04.11.2020 року про відкриття виконавчого провадження №63485220. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 повернута позивачеві. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції про повернення позову, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що нею подано позовну заяву з пропуском строку звернення до суду, що мало наслідком неправильне вирішення справи та позбавлення її доступу до правосуддя. Зокрема, апелянт зазначає, що ним дотримано порядок та форму подання позовної заяви, а недоліки, які вказав суд першої інстанції є надмірним формалізмом. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач, послався на правомірність оскаржуваного судового рішення та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. 30.11.2020 р. ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до другого Київського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просила суд скасувати постанову державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 04.11.2020 року про відкриття виконавчого провадження №63485220. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року, вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем. Підставами для залишення позовної заяви без руху визначені такі недоліки: не конкретне та не чітке зазначення змісту позовних вимог до відповідача; відсутність належного обґрунтування з посиланнями на норми законодавства, яким чином окремо оскаржувані дії та постанова відповідача порушують права, свободи та інтереси позивача; не зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, та не зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви та пропуск позивачем строку на звернення із позовом до суду. 09 грудня 2020 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшло повідомлення по справі (вх.№52666/20). Розглянувши повідомлення представника позивача від 09 грудня 2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року не усунуті. З метою надання можливості позивачеві доступу до правосуддя, про який вказувала представник позивача у повідомленні від 14 грудня 2020 року, ухвалою суду першої інстанції від 14.12.2020 р. позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви по адміністративній справі №420/13283/20, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня отримання копії ухвали про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви позивачем. 17 грудня 2020 року, від представника позивача надійшла заява (вх.№53881/20). Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 повернута позивачеві. Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що ОСОБА_1 не було усунуто недоліки позовної заяви відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п.1, п.2, п. 7 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Згідно з ч.1, ч.2, ч.3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Відповідно до п.1 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Згідно з ч.1, 3 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець. Як зазначено вище, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав, що позивачем не було виконано вимоги ч.5 ст.160 КАС України, в тому числі позивачем було не чітко вказано зміст позовних вимог (п.4 ч.5 ст.160 КАС). Статтею 5 КАС України визначені відповідні способи захисту порушених прав при зверненні до суду. Водночас, наведений перелік не є вичерпним, оскільки це прямо випливає з положень частини другої статті 5 КАС України, яка вказує на те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Крім того, за приписами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом Більше того, за змістом пункту 4 статті 160 КАС України право викладати обставини, якими обґрунтовуються вимоги, надано саме позивачу і позивач в даному питанні користується певною свободою. Суд лише має оцінити переконливість викладених доводів на предмет їх достатності для задоволення позову і не може перебирати на себе права позивача у цих питаннях. Так, щодо зазначеного судом першої інстанції порушення позивачем вимог ч.5 ст.160 КАС України при поданні позовної заяви, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана норма закону містить перелік вимог до позовної заяви, проте суд першої інстанції не зазначив, які саме пункти вказаної норми позивачем було порушено. Оцінюючи поданий позивачем адміністративний позов, апеляційний суд дійшов висновку, що викладені у ньому вимоги та обставини є зрозумілими і дають можливість їх розглянути та вирішити справу по суті. Більше того, варто зазначити, що відповідно до статті 44 КАС України позивач має право як змінити позовні вимоги так і зменшити чи збільшити позовні вимоги в ході проведення підготовчого засідання, тобто після відкриття провадження у справі, що не позбавляло права суд відкрити провадження у даній справі. Апеляційний суд зазначає, що суд не повинен тлумачити положення статей КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Щодо висновку суду першої інстанції щодо зобов`язання позивача зазначити, хто саме є відповідачем по справі, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.3, 4 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції від 04 грудня 1995 року та Нун`єш Діаш проти Португалії від 10 квітня 2003 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року). Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що повернення позову із вищезазначених підстав є проявом надмірного формалізму в застосуванні процесуальних положень. Проте, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо неможливості встановлення факту звернення позивача з відповідним позовом до суду у строк встановлений законодавством. Положеннями частини 1 та 2 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, ст. 287 КАС України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Вимогами п. 1 ч. 2 передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що вирішальним для визначення строків звернення до адміністративного суду є встановлення факту, коли, та за яких обставин, позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, про що останнім зазначено у постанові від 21 березня 2019 року у справі 826/5240/18. Відповідно до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 04 грудня 2020 року позивач надав до суду першої інстанції заяву, відповідно до змісту якої, позивач зазначає про неможливість надання доказів отримання копії оскаржуваної постанови, оскільки зворотне повідомлення знаходитися у виконавчій службі. У статті 9 КАС України, окрім інших принципів адміністративного судочинства, закріплено й принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Частиною 4 цієї статті передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з частиною 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 3 статті 73 КАС України). Відповідно до частини 3 статті 77 КАС України суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Частиною 7 статті 80 КАС України визначено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин. Учасник справи в разі неможливості самостійно надати докази може подати клопотання про їх витребування. Водночас, як вбачається зі змісту позовної заяви, такого клопотання заявлено не було. Окрім того, положеннями ч. 1 ст. 19 Закону № 1404-VIII регламентовано, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Пунктом 7, розділом 2 наказу Міністерства Юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» передбачено, що не підлягають реєстрації, а приєднуються до виконавчого провадження з відміткою про дату їх одержання: - документи виконавчого провадження, повернуті через невручення адресату; - повідомлення про одержання документів виконавчого провадження; - повернуті з банків та інших фінансових установ платіжні документи. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що сторона виконавчого провадження має право на отримання копій матеріалів виконавчого провадження, а таким чином має можливість отримання зворотного повідомлення. 09 лютого 2021 року від апелянта надійшли пояснення, в яких апелянт, просить врахувати висновки, викладені в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2021 року по справі № 420/13284/20. Суд апеляційної інстанції відхиляє вказану заяву та посилання апелянта на зазначену постанову, оскільки фактичні обставини справи відрізняються від поточної. Оскільки позивач не надав та не обґрунтував належним чином неможливість подання доказів, які б підтверджували дату отримання оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, апеляційний суд вважає, що позивач дійсно не виконав в повній мірі вимоги ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху і доводи апеляційної скарги зазначеної обставини не спростовують. Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, з наданням усіх належних та достатніх доказів дати отримання оскаржуваної постанови, або достатнього обґрунтування щодо неможливості надання такої постанови та доказів. Враховуючи викладене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки позивач не усунув недоліків позовної заяви, які вказані в ухвалі від 28 січня 2020 року, зокрема не зазначив, а ні дату отримання оскаржуваної постанови, а ні про неможливість надання доказів на підтвердження дати отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, не заявив відповідного клопотання, у строк встановлений судом, то суд першої інстанції правомірно повернув позовну заяву, згідно з п. 9 ч. 4 ст.169 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а ухвала суду першої інстанції від 23.12.2020 року - без змін. Керуючись ст. 2-12, 72-77, 242, 287, 294, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 420/13283/20 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. У зв`язку з перебування суддів - членів колегії у відпустці та на навчанні, повний текст судового рішення складений 01.03.2021 року. Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.