Постанова 4851 № 480/4002/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2021 р. Справа № 480/4002/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року (ухвалене суддею Бондар С.О.) по справі № 480/4002/19 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до яких суддівська винагорода, яка враховується при призначенні /перерахунку/ щомісячного довічного утримання суддям у відставці, з 04.12.2018 р. обчислюється, виходячи з посадового окладу 15 мінімальних заробітних плат, що становить 55845 грн., з 01.01.2019 р. - 15 мінімальних заробітних плат, що становить 62595 грн.; зобов`язання надати довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до яких суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного утримання суддям у відставці з 04.12.2018 р., виходячи з посадового окладу 15 мінімальних заробітних плат, що становить 55845 грн., з 01.01.2019 р. - 15 мінімальних заробітних плат, що становить 62595 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 р. у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 р. та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: +4 посилання та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що за результатами розгляду запиту ОСОБА_1 від 27.09.2019 р. листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області № 04-1326/19 від 02.10.2019 р. направлено довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Згідно із довідкою № 04-1327/19 від 02.10.2019 р., станом на 01.09.2019 р. суддівська винагорода позивача, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного грошового утримання суддям у відставці складає 45623,75 грн., в тому числі: посадовий оклад - 28815 грн.; доплата за вислугу років (50%) - 14407,50 грн.; інші виплати, які враховуються при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання (матеріальна допомога на оздоровлення) - 2401,25 грн. Не погоджуючись з таким розрахунком суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання позивача діяв на підставі та у спосіб передбачений вимогами чинного законодавства. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Питання щодо заробітної плати діючих суддів врегульовано Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VІ (в подальшому - Закон № 2453-VІ) та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. № 1402-VIII (в подальшому - Закон №1402-VIII). Частинами 2, 3 статті 129 Закону №2453-VІ визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 р. - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 р. - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 р. - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 р. - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 р. - 15 мінімальних заробітних плат. Законом України від 19.12.2013 р. № 716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01.01.2014 р. - 12 мінімальних заробітних плат). Відповідно до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, частиною 3 статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Згідно із ч. 1, 2 ст. 135 Закону України № 1402-VIII, який набрав законної сили 30.09.2016 р., суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIIІ встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 р, частину 3 статті 135 Закону № 1402-VIIІ викладено в наступній редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року». Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2017 р. становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн. Статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01. 2017 р. становив 1762 грн, розмір мінімальної заробітної плати - 3723 грн. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16.10.2019 р. № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами). Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами). Згідно із ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI (в редакції Закону № 192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI В редакції Закону № 192-VIІІ визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 06.12.2016 р. прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017 р. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 р. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Згідно із пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Тобто, розмір посадового окладу, та, відповідно, суддівської винагороди діючих суддів визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати, тому відсутні підстави для обчислення розміру суддівської винагороди для розрахунку щомісячного довічного грошового забезпечення позивача як судді у відставці виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік". 04.12.2018 р. Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 р. - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 р. - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 р. - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 р. - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 р. - 15 мінімальних заробітних плат». Суд апеляційної інстанції зазначає, що вищевказаним рішенням Конституційного Суду України не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах необхідно застосовувати розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 р. у справі № 200/9195/19-а. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв`язку з набранням чинності Законом України № 1774-VІІІ, суддівська винагорода позивача не могла бути розрахована відповідачем виходячи з мінімальної заробітної плати у 2018 - 2019 роках. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки вимогами Закону України № 1774-VІІІ заборонено застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, то відповідачем правильно застосовано при розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання позивача розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 9, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 по справі № 480/4002/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін