Постанова 4851 № 520/6545/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 р.Справа № 520/6545/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року, повний текст складено 20.07.20 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020, повний текст складено 23.07.20 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, по справі № 520/6545/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування наказів, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд: визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області №284 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейського Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області від 23.04.2020 року про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади начальника СРПП Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у невиконанні п.5, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області №109 о/с від 12.05.2020 року про переміщення капітана поліції ОСОБА_1 на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції поліції Балаклійського відділу поліції ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади начальника сектору реагування патрульної поліції №3 Шевченківського відділення поліції Куп`янського відділу поліції ГУ НП в Харківській області; поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції Шевченківського відділення поліції Куп`янського відділу поліції ГУНП в Харківській області. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області №284 Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейського Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області від 23.04.2020 року про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади начальника СРПП Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у невиконанні п.5, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області №109 о/с від 12.05.2020 року про переміщення капітана поліції ОСОБА_1 на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції поліції Балаклійського відділу поліції ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади начальника сектору реагування патрульної поліції №3 Шевченківського відділення поліції Куп`янського відділу поліції ГУ НП в Харківській області. Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектору реагування патрульної поліції Шевченківського відділення поліції Куп`янського відділу поліції ГУНП в Харківській області. В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рішення суду звернуто до негайного виконання. Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду 23.07.2020 року стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, будинок 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 8400 (вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп. Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувані рішення Харківського окружного адміністративного суду та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що накази відповідача прийняті за відсутності належних доказів факту вчинення позивачем конкретно визначеного дисциплінарного проступку та без доведення його вини, що є підставою для їх скасування. Вказує, що своїми діями позивач вчинив дисциплінарний проступок, а саме: при отриманні пропозиції про неправомірну вигоду від громадянина ОСОБА_2 13.01.2020 року у службовому приміщенні Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП, позивач від неї не відмовився, свідків, у тому числі з працівників поліції, не залучав та письмово не повідомив про пропозицію свого безпосереднього керівника, чим порушив вимоги п.5 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту НПУ в частині того, що не вжив заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно не проінформував про це безпосереднього керівника; п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту НПУ в частині того, щоб утримуватись від дій, що підривають авторитет Національної поліції України. Стверджує, що позивач своєю поведінкою не продемонстрував громадянину ОСОБА_2 , що не терпить будь-яких проявів корупції, його незаконної пропозиції не відкинув, а також використовував свої службові повноваження та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди від громадянина ОСОБА_2 . Вважає, що жодна з обставин, наведених в позовній заяві, не впливає на обов`язковість позивача дотримуватись вимог чинного законодавства, а тому не може бути підставою для скасування законно прийнятих наказів відповідача. Щодо стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 8400 грн. 00 коп., зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, за якими склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, на рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Вважає, що позивачем надані неналежні докази сплати адвокатських послуг з надання правничої допомоги, оскільки дані квитанції про передачу грошових коштів не є фінансовими документами. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, від 31.10.2018 року у справі №636/2485/16-а, зауважує, що з боку адвоката книги обліку доходів та витрат, в яких були б відображені відповідні суми коштів за надані послуги (виконані роботи), не було надано, що судом першої інстанції не взято до уваги. ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вважає законними та обґрунтованими, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду без змін. Зазначає, що відповідач безпідставно вказує на отримання позивачем пропозиції від громадянина ОСОБА_2 про неправомірну вигоду, оскільки позивач: не спілкувався з громадянином ОСОБА_2 у адміністративній будівлі Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області, як це вказано в наказі №284 від 23.04.2020 року; не вчиняв дисциплінарного проступку, передбаченого п.п. 5, 6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту; не складав протокол серії БД №2499020 відносно громадянина ОСОБА_2 , що підтверджується самим протоколом; не вилучав у ОСОБА_2 посвідчення водія, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 13.01.2020 року, постановою Шевченківського районного суду Харківської області від 25.02.2020 року у справі №637/47/20; не запрошував, не доставляв, не викликав громадянина ОСОБА_2 до Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області, що підтверджується листом начальника Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області від 19.05.2020 року №АЗ/3-248. Вважає, що відсутні докази про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, тому накази відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є неправомірними та підлягають скасуванню. Щодо стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в розмірі 8400 грн. 00 коп. є підтвердженими, доведеними та співмірними по відношенню до складності справи, наданих послуг, часом, витраченим на надання послуг і пропорційними до обсягу наданих послуг. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підставі листа гр. ОСОБА_2 від 23.01.2020 року №260/42-20/03-2020 про вчинення позивачем протиправних дій, наказом ГУНП в Харківській області від 18.02.2020 року №361 призначено проведення службового розслідування. За результатами службового розслідування ГУ НП в Харківській області видано наказ №284 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейського Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області від 23.04.2020 року про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади начальника СРПП Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у невиконанні п.п. 5, 6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та №109 о/с від 12.05.2020 року про переміщення капітана поліції ОСОБА_1 на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції поліції Балаклійського відділу поліції ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади начальника сектору реагування патрульної поліції №3 Шевченківського відділення поліції Куп`янського відділу поліції ГУ НП в Харківській області. Не погодившись з наказами Головного управління Національної поліції в Харківській області, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені у цій справі накази відповідача прийняті за відсутності належних доказів факту вчинення позивачем конкретно визначеного дисциплінарного проступку та без доведення його вини, що є підставою для їх скасування. Щодо поданої заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви та, як наслідок, необхідність її задоволення в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. На виконання ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII. Відповідно до ст.3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. На працівників поліції (поліцейських та державних службовців) поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції". Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Частинами 1, 2 ст.19 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначається Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 року №2337-VIIІ (далі по тексту Дисциплінарний статут). Положеннями ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Частиною 3 ст.1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського в тому числі вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України. Аналіз наведених положень Дисциплінарного статуту є підставою для висновку про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені. Згідно з абз.5 п.1 розд. II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 року №1179, під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України. Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про запобігання корупції» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язані невідкладно вжити таких заходів: 1) відмовитися від пропозиції; 2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; 3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; 4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції. Частиною 1 ст.11 Дисциплінарного статуту визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Згідно зі ст.12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Враховуючи вищезазначені приписи, недотримання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до особи-порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення, зокрема, звільнення з посади. Згідно з ч.ч. 1-4 ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Згідно матеріалів справи 23.01.2020 року до ГУНП в Харківській області з Харківського управління ДВБ НП України надійшов лист від 23.01.2020 року №260/42-20/03-2020 про те, що 13.01.2020 року позивач незаконно вимагав грошову винагороду у гр. ОСОБА_2 , за не притягнення до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП. У зв`язку із вказаною подією, наказом ГУНП в Харківській області від 18.02.2020 року №361 призначено проведення службового розслідування. З матеріалів службового розслідування встановлено, що допитаний під час службового розслідування ОСОБА_2 пояснив, що 13.01.2020 року близько 08.00 він керував автомобілем ВАЗ-2107, н.з. НОМЕР_2 , та по вул. Бурлуцькій у смт Шевченково Харківської області був зупинений начальником СРПП № 3 Шевченківського відділення Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області капітаном поліції Зайцевим А.О. разом з інспектором СРПП зазначеного підрозділу старшим лейтенантом поліції Філоненком М.Ю. Капітан поліції ОСОБА_1 повідомив причину його зупинки - управління транспортним засобом не пристебнутим паском безпеки. Під час спілкування капітан поліції ОСОБА_1 виявив у нього ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим запропонував пройти тест на алкогольне сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер», на що він відмовився та категорично заперечив вживання алкогольних напоїв. В подальшому, поліцейські склали відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення за ст.130 КУпАП та винесено постанову за ч.5 ст.121 КУпАП, під час чого позивачем вилучене посвідчення водія. Разом з тим, ОСОБА_2 повідомив, що поліцейські під час складання адміністративних матеріалів понятих не залучали. Як зазначено матеріалами службового розслідування, після складання поліцейськими протоколу про адміністративне правопорушення та винесення відповідної постанови, позивач запропонував ОСОБА_2 уникнути адміністративної відповідальності, у разі надання грошової винагороди у розмірі десяти тисяч гривень. Також, у своєму поясненні громадянин ОСОБА_2 зазначив, що 13.01.2020 року капітан поліції ОСОБА_1 приблизно о 16.00 запропонував прибути йому до адміністративної будівлі Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області. Прибувши до відділення поліції капітан поліції ОСОБА_1 завів його до свого кабінету, де знову почав вимагати від нього гроші для вирішення питання з приводу складання адміністративних матеріалів. Не прийшовши до згоди він покинув службовий кабінет, проте, перебуваючи у службовому кабінеті випадково записав розмову на телефон. В підтвердження свідчень, викладених у своєму пояснені, громадянин ОСОБА_2 надав диск з аудіозаписом розмови з капітаном поліції ОСОБА_1 . В ході службового розслідування позивач надав пояснення, в яких зазначив, що 12.01.2020 року о 20.00 він в екіпажі разом з інспектором СРПП Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 заступив на патрулювання. Приблизно о 07.00 13.01.2020 року під час патрулювання на вул. Бурлуцькій у смт Шевченково Харківської області був виявлений водій автомобіля ВАЗ-2107, н.з. НОМЕР_2 , який керував транспортним засобом не пристебнутим паском безпеки. За порушення Правил дорожнього руху на підставі п.1 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» він зупинив вищевказаний автомобіль. Водієм даного транспортного засобу виявився громадянин ОСОБА_2 , під час спілкування з яким ним було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота). На пропозицію пройти медичне обстеження на стан алкогольного сп`яніння, ОСОБА_2 категорично відмовився. У зв`язку з чим, старшим лейтенантом поліції Філоненко М.Ю. відносно ОСОБА_2 винесено постанову про накладання адміністративного стягнення за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП та складено протокол про адміністративне правопорушення серії БД № 249900 за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП (відмова від проходження у встановленому порядку медичного огляду на стан сп`яніння). Адміністративний матеріал направлений до Шевченківського районного суду Харківської області для розгляду. Позивач зазначив, що з громадянином ОСОБА_2 спілкувався лише 13.01.2020 року під час оформлення адміністративних матеріалів по АДРЕСА_2 та будь-яких незаконних пропозицій громадянину ОСОБА_2 не пропонував. Опитаний інспектор СРПП Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП старший лейтенант поліції ОСОБА_3 надав аналогічні пояснення з поясненнями капітана поліції ОСОБА_1 . Опитаний начальник Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП капітан поліції ОСОБА_4 пояснив, що капітан поліції ОСОБА_1 йому не доповідав про будь-яку бесіду з громадянином ОСОБА_2 . Відповідно до довідки діловода Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області, до канцелярії відділення поліції з 12.01.2020 року, а також до ЖЄО будь-які рапорти начальника СРПП капітана поліції ОСОБА_1 не надходили та не реєструвалися. В матеріалах службового розслідування містяться пояснення гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , якими зазначено, що 13.01.2020 року близько 8.00 год. ранку вони були зупинені працівниками поліції та залучені в якості понятих при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно гр. ОСОБА_2 . Залучення вказаних осіб в якості понятих також підтверджено їх підписами, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії БД № 249900. Згідно долученого до матеріалів справи листа-відповіді Куп`янського УНП від 19.05.2020 року №АЗ/З-2228/119-85-92/01-2020 на адвокатський запит, будь-яких записів у Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених осіб до відділення поліції (інвентарний номер 776 від 27.12.2019 року) відносно запрошеного 13.01.2020 року в приміщення Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП ГУНП в Харківській області гр. ОСОБА_2 не міститься. Щодо аудіозапису розмови між позивачем та гр. ОСОБА_2 , який був досліджений комісією під час проведення службового розслідування, то висновок містить відомості про те, що останній відображає розмову, яка відбувається між двома чоловіками, з приводу вимагання грошової винагороди у розмірі семи тисяч гривень за ненаправлення адміністративних матеріалів до суду та не притягнення до адміністративної відповідальності. Під час судового засідання у суді першої інстанції представник позивача повідомила, що вказаний аудіозапис не містить інформації, яка б дозволила ідентифікувати розмовляючих як капітана поліції ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 . Пропозиції ОСОБА_1 надати пояснення з приводу цього запису матеріали справи не містять. Колегія суддів зазначає, що матеріали службового розслідування не містять як оцінки вказаних обставин, так і оцінки пояснень позивача та ОСОБА_3 , які зазначали, що жодних протиправних дій відносно гр. ОСОБА_2 не вчинялося, в тому числі, щодо вимагання коштів. При цьому, колегія суддів зауважує, що підставою для призначення проведення службового розслідування відносно позивача став лист від 23.01.2020 року №260/42-20/03-2020, в якому зазначено, що позивач незаконно вимагав грошову винагороду у гр. ОСОБА_2 за не притягнення до адміністративної відповідальності. Саме ці обставини встановлювались в ході службового розслідування. Проте, зі змісту висновку за результатами службового розслідування від 02.04.2020 року вбачається, що капітан поліції ОСОБА_1 при отриманні пропозиції про неправомірну вигоду від громадянина ОСОБА_2 13.01.2020 року у службовому приміщенні Шевченківського відділення поліції Куп`янського ВП від неї не відмовився, свідків, у тому числі з працівників поліції, не залучив та письмово не повідомив про пропозицію свого безпосереднього керівника начальника відділення поліції капітана поліції ОСОБА_4 , чим порушив вимоги п.п. 5, 6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту НПУ. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок службового розслідування, покладений в основу оскаржуваного наказу відповідача від 23.04.2020 року №284, не містить мотивів для прийняття рішення та будь-яких аргументів на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів позивача та прийняття саме такого рішення за результатами службового розслідування. Колегія суддів зазначає, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Отже, лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. Про дотримання членами комісії означеної процедури свідчитиме належна мотивація прийнятого рішення: встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення висвітлених у поданні питань; посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення; оцінка доводів та аргументів особи, до якої застосовуються дисциплінарне стягнення; норми права, що застосовані, і ті, що не застосовані, з викладенням мотивів їх незастосування. Навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень суб`єктивізує акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог п.5 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту НПУ в частині того, що позивач не вжив заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно не проінформував про це безпосереднього керівника; п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту НПУ в частині того, щоб утримуватись від дій, що підривають авторитет Національної поліції України. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржені у цій справі накази відповідача прийняті за відсутності належних доказів факту вчинення позивачем конкретно визначеного дисциплінарного проступку і без доведення його вини, що є підставою для їх скасування та задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги про правомірність прийнятих наказів Головного управління Національної поліції в Харківській області не містять нових аргументів, що не були наведені у відзиві на позов, є помилковими та не спростовують висновків суду першої інстанції. Стосовно оскарження відповідачем додаткового рішення від 23.07.2020 року, яким стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 8400 (вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп., то колегія суддів зазначає наступне. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України). Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, якщо він передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17. На підтвердження понесених витрат позивачем надано: договір №61 про надання правової допомоги шляхом представництва інтересів ОСОБА_1 зі складання адвокатського запиту про надання інформації від 18.05.2020 року на суму 200,00 грн., копію адвокатського запиту, складеного за зазначеним договором, квитанцію №61 від 18.05.2020 року та акт виконаних робіт (наданих послуг) до зазначеного договору; договір №56 про надання правової допомоги шляхом представництва інтересів ОСОБА_1 зі складання адвокатського запиту про надання інформації від 08.05.2020 року на суму 200,00 грн., копію адвокатського запиту, складеного за зазначеним договором, квитанцію №56 від 08.05.2020 року та акт виконаних робіт (наданих послуг) до зазначеного договору; договір №67 від 20.05.2020 року про надання правової допомоги шляхом складання позову до Харківського окружного адміністративного позову в інтересах ОСОБА_1 , засвідчення копії документів, доданих до позовної заяви та направлення позовної заяви з доданими документами засобами поштового зв`язку до суду, на загальну суму 3000,00 грн., квитанцію №67 про сплату гонорару на суму 3000,00 грн. відповідно до договору та акт виконаних робіт до договору щодо складання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду; договір №97 від 22.06.2020 року про надання правової (правничої) допомоги шляхом представництва інтересів ОСОБА_1 у справі №520/6545/2020 у Харківському окружному адміністративному суді та додаткову угоду №1 до договору від 23.06.2020 року із зазначенням розміру гонорару у сумі 5000,00 грн., квитанцію №97 від 24.06.2020 року про сплату гонорару у розмірі 5000,00 грн та акт виконаних робіт від 13.07.2020 року із зазначенням детального опису проведених правових робіт та зазначенням, що роботу виконано якісно, добросовісно, в повному обсязі, в строк та без зауважень щодо наданої правової допомоги. Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів, переглядаючи висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8400 (вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп., що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Колегія суддів зауважує, що зі змісту апеляційної скарги та заперечень на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу не вбачається, у чому саме проявляється неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, та не вказує на конкретні підстави для зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу. Стосовно доводів апеляційної скарги про ненадання позивачем належних доказів сплати адвокатських послуг з надання правничої допомоги, оскільки дані квитанції про передачу грошових коштів не є фінансовими документами, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №727/4597/19. Крім того, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про ненадання адвокатом Книги обліку доходів та витрат, в яких були б відображені відповідні суми коштів за надані послуги (виконані роботи), оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі. Облік отриманих доходів адвокатом не є предметом спору. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20. Щодо посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, відповідно до якої склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат, то колегія суддів зауважує, що посилання на вказане рішення суду касаційної інстанції не впливає на вирішення даної справи з урахуванням викладених вище висновків суду. Також, щодо посилання скаржника на правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені в його рішеннях, то колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції враховує посилання на правові позиції Європейського суду з прав людини, зазначені скаржником, та зауважує, що дане рішення суду (постанова) є таким, що не суперечить їм. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Крім того, доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені відповідачем у відзиві на позов та запереченнях на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог та додаткове судове рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 по справі № 520/6545/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 01.03.2021 року