Постанова 4850 № 200/6805/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2021 року справа №200/6805/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., за участю секретаря судового засідання Сухова М.Є., представника позивача Філя А.О., представника відповідача Сенникова А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Техіновація» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року в справі №200/6805/20-а (головуючий І інстанції Мозговая Н.А.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техіновація» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною відмови у списанні боргу, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: -визнати протиправною відмову у списанні безнадійної недоїмки з єдиного внеску, що виникла у період з вересня 2014 року по грудень 2019 року у сумі 1858022,22 грн.; -зобов`язати відповідача прийняти рішення про списання безнадійної недоїмки зі сплати єдиного внеску, що виникла за період з вересня 2014 року по грудень 2019 року у розмірі 1858022,22 грн. В обґрунтування позову зазначив, що на підставі п.9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач звернувся до відповідача з заявою про списання безнадійного податкового боргу, який виник за період з вересня 2014 року по грудень 2019 року у розмірі 1858022,22 грн. Відповідачем безпідставно відмовлено у списанні вказаного боргу з посиланням на відсутність підстав для такого списання, передбачених законодавством. Між тим, вказаний борг мав бути списаним на підставі п.9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до моменту внесення змін в даний Закон 13.02.2020 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. У період дії п.9.4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у платників, які перебувають на податковому обліку згідно переліків населених пунктів, де проводилась АТО, недоїмка виникала у загальному порядку, але у подальшому така недоїмка підлягала списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Тобто платники єдиного внеску, які перебували на обліку в органах доходів і зборів, що розташовані на території населеного пункту, де проводилась антитерористична операція, та здійснювали свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції звільнялись від сплати сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 14.04.2014 року по 12.02.2020 року включно. Оскільки недоїмка зі сплати єдиного внеску, що виникла у період з 14 квітня 2014 року по 13.02.2020 року визнана безнадійною в силу дії прямих приписів п.9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» подання контролюючому органу будь-яких документів на доведення «безнадійності» вказаної недоїмки не вимагається. Рішення відповідача мотивоване не через неподання висновку ТПП України, а через виключення Законом №911 пп.8 п.4 ст.11 Закону №1669, яким скасовано п.9-4 «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №2464. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Зазначив, що Закон №2464 не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки та у повному обсязі. Тобто, зазначена норма Закону №2464 звільняє платника податку від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених цим Законом, але не скасовує повністю обов`язків платника єдиного внеску. Позивачем не зазначена жодна з підстав для списання боргу зі сплати єдиного внеску, визначених Порядком нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. станом на момент звернення позивача з заявою про списання заборгованості з єдиного внеску норма закону, як підстава для списання заборгованості з єдиного внеску, а саме п.9-4 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464, втратила чинність. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техіновація» (код ЄДРПОУ 35293307, місцезнаходження: 87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр-т Миру, 83 За період з вересня 2014 року по грудень 2019 року за позивачем обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 1858022,2 грн., що підтверджується інтегрованою карткою платника (арк.с. 61-110, 143-162). Зазначена недоїмка виникла на підставі самостійно поданої позивачем звітності (арк.с. 140-142). Відповідачем сформовано податкову вимогу від 15 травня 2020 року №Ю-4382-17 на суму боргу з єдиного внеску на суму 1942507,85 грн (а.с.177). Позивач звернувся до керівника Центрального ДПІ Маріупольського управління Головного управління ДПС у Донецькій області з листами від 25 травня 2020 року №25-05-20, від 01 червня 2020 року за №01-06-20, відповідно до яких просив списати безнадійну недоїмку зі сплати єдиного внеску, що виникла у період з 28.10.2014 року по 13 лютого 2020 року у розмірі 1858022,22 грн. (арк.спр. 15-21). До вказаних заяв позивачем додано листи щодо звільнення від обов`язку платника єдиного внеску. 23.06.2020 року відповідачем надано відповідь за № 52212/10/05-99-10-03-15, 30.06.2020 року за №54233/10/05-99-54-10, що на час звернення з заявою про списання заборгованості з єдиного внеску норма Закону як підстава для списання заборгованості з єдиного внеску, а саме пункт 9-4 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 втратила чинність, тому підстави для списання такої заборгованості на підставі Закону №2464, відсутні. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що пункт 9-4 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 втратила чинність; позивачем не надано до податкового органу документів на підтвердження дії обставин непереборної сили, що свідчить про відсутність підстав для списання податкового боргу з єдиного внеску. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України. Згідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби. На підставі статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Як визначено пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Тобто, позивач в розумінні зазначених норм Закону, є страхувальником та на нього покладений обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на платника єдиного внеску покладений обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Статтею 9 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначені порядок обчислення і сплати єдиного внеску, зокрема, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування. Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей. Зазначений Указ Президента України набрав чинності 14.04.2014. З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII. Статтею 1 цього Закону визначено, що періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Отже, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України не приймався, тобто період проведення антитерористичної операції триває. На виконання вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р та від 02.12.2015 № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких у розглядуваний період здійснювалась антитерористична операція, до якого, зокрема, включено м. Маріуполь Донецької області. Пунктом 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній до 13.02.2020 року) передбачалось, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Між тим, з 13.02.2020 року ця норма - пункт 9-4 «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №2464 втратив чинність. Позивач звертався з заявами до податкового органу про списання безнадійного боргу в травні та червні 2020 року, тобто в той час, коли п.9-4 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 вже не діяли. Так, згідно з пунктом 101.1 статті101 Податкового кодексу України, списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Пунктом 101.2 статті 101 Податкового кодексу України визначено, що під терміном «безнадійний» розуміється: 101.2.1. податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв`язку з недостатністю майна банкрута; 101.2.2. податковий борг фізичної особи, яка: визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом; померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом; понад 720 днів перебуває у розшуку; 101.2.3. податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом; 101.2.4. податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин); 101.2.5. податковий борг платника податків, щодо якого до Державного реєстру внесено запис про його припинення на підставі рішення суду, а для банків - на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Національного банку України про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури. На підставі пункту 101.5 статті 101 Податкового кодексу України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Згідно зі статтею 101 Податкового кодексу України розроблено Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 577, підпунктом 4 пункту 2.1 розділу ІІ якого передбачено, що під терміном «безнадійний податковий борг» слід розуміти податковий борг платника податків, що виник унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Такий факт непереборної сили підтверджується, зокрема, Торгово-промисловою палатою України - про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України. Згідно з підпунктом 4.1 розділу ІV названого Порядку у випадках, передбачених підпунктом 4 пункту 2.1 розділу ІІ цього Порядку, платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню. До заяви обов`язково додаються документи, зазначені в підпункті 4 пункту 2.1 розділу ІІ цього Порядку, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним. Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Головного управління ДПС у Донецькій області з заявою щодо визнання безнадійним боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Разом з тим, відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України позивачем до податкового органу не скеровано. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 812/946/17. Отже, в зв`язку з втратою чинності п.9-4 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 на момент звернення в травні-червні 2020 року позивача з заявою про списання безнадійного боргу з єдиного внеску, ненаданням позивачем до заяви відповідного сертифікату ТПП України, - відсутні підстави для визнання боргу позивача безнадійним та його списання. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмову у списанні безнадійної недоїмки з єдиного внеску, що виникла у період з вересня 2014 року по грудень 2019 року у сумі 1858022,22 грн.. Позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про списання безнадійної недоїмки зі сплати єдиного внеску, що виникла за період з вересня 2014 року по грудень 2019 року у розмірі 1858022,22 грн. - є похідними та задоволенню також не підлягають. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позову через ненадання до заяви про списання податкового боргу доказів наявності обставин непереборної сили, однак рішення податкового органу про відмову в списанні податкового боргу мотивоване виключенням Законом №911 пп.8 п.4 ст.11 Закону №1669, яким скасовано п.9-4 «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №2464. Суд апеляційної інстанції вважає неприйнятними ці доводи, оскільки на момент звернення позивача з заявою в травні-червні 2020 року були відсутні підстави для списання позивачу безнадійного боргу з єдиного внеску, визначені п.9-4 «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №2464 внаслідок втрати ними чинності з 13.02.2020 року, а обставини визнання такого боргу «безнадійним» позивачем не підтверджено належним чином не надано сертифікату Торгово-промислового палати України. Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Техіновація» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року в справі №200/6805/20-а залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року в справі №200/6805/20-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 01 березня 2021 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено 01 березня 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв