Постанова 4875 № 917/1746/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" лютого 2021 р. Справа № 917/1746/19 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Геза Т.Д., суддя Здоровко Л.М., за участю секретаря Семенова О.Є. за участю представників сторін: від апелянта: Федорчук О.В., посвідчення №4816 від 08.05.2019 від АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - Михайлик Л.Г., довіреність №795 від 30.12.2020, Бітюкова І.В - довіреність №791 від 30.12.2020 від ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" - не з`явився; від Державної аудиторської служби України - Ходос Л.С., довіреність 25/01/6-Д від 05.01.2021 від інших третіх осіб: не з`явились розглянувши апеляційну скаргу Фонду державного майна України, м. Київ, (вх. №2606 Х/2), на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 (повний текст складено 12.06.2020) у справі №917/1746/19 (суддя Киричук О.А.), за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ, до відповідача Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів", м. Полтава, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, м. Київ, 2.Державної аудиторської служби України, м. Київ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонду державного майна України, м. Київ про стягнення 77174270,34 грн. та за зустрічним позовом Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів", м. Полтава, до відповідача Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Тенденції", м. Нова Каховка, Херсонська область, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОС ЛТД", м. Миколаїв, 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "БОСТ-ЛОСТ", м. Миколаїв, 4.Товариства з обмеженою відповідальністю "Злато Нива", м. Київ, 5.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Груп", м. Одеса, 6.Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно Агротрейдинг", м. Київ, про визнання договору недійсним, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 72125486,30 грн. вартості втраченої продукції, 3606274,32 грн. штрафу за порушення строків відвантаження зерна, 1442509,73 грн. штрафу за втрату зерна. Крім того, Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" подано до суду першої інстанції зустрічний позов, в якому відповідач за первісним позовом просив: 1.Визнати недійсним договір складського зберігання №1/18-хб від 04.07.2018 укладений між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" в особі Філії "Хлібна база № 88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів"; 2.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 399 від 17.10.2018; 3.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 662 від 08.11.2018; 4.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 666 від 09.11.2018; 5.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 865 від 10.01.2019; 6.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №881 від 31.01.2019; 7.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №888 від 04.02.2019; 8.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 887 від 04.02.2019; 9.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 886 від 04.02.2019; 10.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 896 від 05.02.2019; 11.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №893 від 05.02.2019; 12.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №902 від 07.02.2019; 13.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №898 від 07.02.2019; 14.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №903 від 08.02.2019; 15.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №910 від 12.02.2019; 16.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 914 від 12.02.2019; 17.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 915 від 12.02.2019; 18.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 922 від 11.03.2019; 19.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 921 від 11.03.2019; 20.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000013 від 17.10.2018; 21.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000041 від 08.11.2018; 22.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000042 від 09.11.2018; 23.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000051 від 10.01.2019; 24.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000060 від 31.01.2019; 25.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №ХБ- 00000064 від 04.02.2019; 26.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000063 від 04.02.2019; 27.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000062 від 04.02.2019; 28.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000068 від 05.02.2019; 29.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000066 від 05.02.2019; 30.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000071 від 07.02.2019; 31.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000070 від 07.02.2019; 32.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ- 00000072 від 08.02.2019; 33.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000075 від 12.02.2019; 34.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000078 від 12.02.2019; 35.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна № 1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 00000079 від 12.02.2019; 36.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000088 від 11.03.2019; 37.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000087 від 11.03.2019. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19 первісний позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 72125486,30 грн. вартості втраченої продукції, 3606274,32 грн. штрафу за порушення строків відвантаження зерна, 1442509,73 грн. штрафу за втрату зерна, 672350,00 грн. витрат по сплаті судового збору; в зустрічному позові відмовлено повністю. Не погодившись з ухваленим рішенням, Фонд державного майна України, як особа, яка не брала участь в розгляді справи, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду; рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічні позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржником зазначено наступне: - у рішенні суду не підтверджено належними та допустимими доказами протиправна поведінка відповідача у вигляді втрати зерна кукурудзи 3 класу врожаю 2018 року, яка спричинила шкідливий результат для зобов`язаного контрагента, а відтак не може вважатися доведеним причинний зв`язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи; - акт ревізії від 17.07.2019 №07-14/378-2019 складений Державною аудиторською службою України, є неналежним доказом втрати відповідачем зерна кукурудзи 3 класу врожаю 2018 року; - позивачем не визнавалося право власності на зерно кукурудзи, не заявлялося вимоги щодо витребування майна від зернового складу, у зв`язку із чим позов про стягнення вартості втраченого зерна, є передчасним; - судом першої інстанції проігноровано положення ст.73-2 Господарського кодексу України відповідно до яких рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної звітності, приймається органом до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Судом не досліджувалось питання необхідності та наявності згоди суб`єкта управління, яким на момент вчинення правочину являлось Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, та фактично являє собою недоведеність обставин, що мають значення для справи. Аналогічні положення містяться у п.11.2.19 статуту ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів». Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано склад колегії суддів: Мартюхіна Н.О. - головуючий суддя, суддя Геза Т.Д., суддя Лакіза В.В. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 поновлено Фонду державного майна України строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19 та призначено справу до розгляду на "07" грудня 2020 р. об 11:30 год. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2020 для розгляду апеляційної скарги у справі №917/1746/19 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Мартюхіна Н.О., суддя - Геза Т.Д., суддя - Здоровко Л.М. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №917/1746/19 до "03" лютого 2021 р. о 10:00 год. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у зв`язку із перебуванням головуючого судді Мартюхіної Н.О. у відпустці станом на дату розгляду справи, розгляд справи №917/1746/19 призначено до розгляду на "10" лютого 2021 р. о 15:00. Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 та від 09.02.2021 задоволено заяви Фонду державного майна України та Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та вирішено провести судове засідання, призначене на 10.02.2021 о 15:00 год., в режимі відеоконференції з Київським окружним адміністративним судом. Разом з тим, у зв`язку із технічною помилкою, яка виникла під час бронювання Східним апеляційним господарським судом залу судового засідання Київського окружного адміністративного суду, призначеного для проведення судового засідання від 10.02.2021 в режимі відеоконференції, відповідне судове засідання не відбулося Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 розгляд справи відкладено на 18 лютого 2021 року о 14:00 год.; доручено Господарському суду Київської області забезпечити проведення судового засідання, призначеного на 18.02.2021 о 14:00 год. в режимі відеоконференції. Представник апелянта в судовому засіданні 18.02.2021 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Представники Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Державної аудиторської служби України в судовому засіданні 18.02.2021 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним та таким, що підлягає залишенню без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Представник Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" в судове засідання 18.02.2021 не з`явився, причини неявки не повідомив. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно Агротрейдинг" в судове засідання 18.02.2021 не з`явився, в процесі розгляду апеляційної скарги надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив останню залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Через канцелярію суду надав клопотання, яким просив відкласти розгляд справи з 18.02.2021 на іншу дату у зв`язку із присутністю його представника в іншому судовому засіданні. Розглянувши зазначене клопотання, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо залишення його без задоволення, зважаючи на закінчення процесуального строку розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників судового процесу не визнавалась судом обов`язковою. Представники інших третіх осіб в судове засідання 18.02.2021 не з`явились, причини неявки не повідомили. В процесі розгляду апеляційної скарги, від Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надійшло клопотання, яким останнє просило закрити апеляційне провадження у справі №917/1746/19 за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19. В обґрунтування клопотання про закриття апеляційного провадження, Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зазначено наступне: - на момент укладання оспорюваних договору складського зберігання зерна від 04.07.2018, складських квитанцій, актів приймання-передачі зерна на зберігання, Фонд державного майна України не був органом управління Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів». Фонд державного майна України став органом управління Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» лише 22.01.2020, а до цієї дати органом управління відповідача за первісним позовом було Міністерство аграрної політики та продовольства України. Зазначене свідчить про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції щодо правовідносин сторін, які виникли у 2018-2019 роках, жодним чином не стосуються прав та обов`язків апелянта; - лише 04.06.2020 (після прийняття оскаржуваного рішення), Фонд державного майна України прийняв наказ №957 від 04.06.2020 «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів». Отже, прийняття 04.06.2020 Фондом державного майна України рішення про приватизацію ДП «Полтавський КХП», жодним чином не впливає на виконання відповідачем за первісним позовом договору складського зберігання зерна №1-18-х6 від 04.07.2018 та відповідальності ДП «Полтавський КХП», як зберігача, за втрату зерна АТ «ДПЗКУ». При розгляді вищевказаного клопотання судова колегія апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Згідно ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно ч.1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Пунктом 1.1. Статуту Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» зазначено, що останнє є таким, що засноване на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 73 Господарського кодексу України встановлено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Статтею 191 Цивільного кодексу України зазначено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Згідно ч.2 ст. 65 Господарського кодексу України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Частиною 1 статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що об`єктами управління державної власності є, зокрема державне майно, надане суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства. Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності, в тому числі, є Кабінет Міністрів України та Фонд державного майна України. Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема: 1) реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; 2) організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; 3) управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; 4) захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України; 5) здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління. Згідно ч.2 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» державні органи приватизації у межах своєї компетенції, зокрема: здійснюють повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації; здійснюють управління об`єктами державної власності, зокрема державними підприємствами та корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери управління Фонду державного майна України, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України. Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 №1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна», цілісний майновий комплекс державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» було передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Полтавський комбінат хлібопродуктів» відноситься до сфери управління Фонду державного майна України. З наведеного вище вбачається про те, що Кабінет Міністрів України, як уповноважений орган управління об`єктами державної власності, в межах своїх повноважень визначив Фонд державного майна України органом управління Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів». Крім того, наказом Фонду державного майна України №899 від 26.05.2020 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 №1574 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році» єдиний майновий комплекс державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» включено до об`єктів, що підлягають приватизації в 2020 році. В подальшому, наказом Фонду державного майна України №957 від 04.06.2020 прийнято рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» та вирішено приватизувати єдиний майновий комплекс державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» шляхом продажу на аукціоні з умовами. Приймаючи до уваги наявність у Фонду державного майна України повноважень з управління об`єктами державної власності, зокрема цілісного майнового комплексу - Державне підприємство «Полтавський комбінат хлібопродуктів», Фонд державного майна України має законні підстави для здійснення заходів, направлених на забезпечення ефективної діяльності цього підприємства та збереження його майнової бази та інвестиційної привабливості. При цьому, повноваження Фонду державного майна України, як органу управління державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», на оскарження судових рішень є безумовним та таким, що не може бути обмежено, крім випадків, передбачених діючим процесуальним законодавством України. Отже, наведені вище обставини свідчать, що рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19 впливає на права та інтереси Фонду державного майна України, як органу управління та органу приватизації державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» . Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги гарантований діючим процесуальним законодавством право на судовий захист, судова колегія апеляційної інстанції зазначає про наявність у Фонду державного майна України правових підстав для звернення до суду із даною апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19, у зв`язку із чим Фонд державного майна України підлягає залученню до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом. Доводи позивача за первісним позовом про те, що Фонд державного майна України на момент прийняття оскаржуваного рішення не був органом управління державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», не впливає на вищевказаний висновок апеляційного господарського суду, оскільки в силу положень Господарського процесуального кодексу України право особи на подання апеляційної скарги повинно існувати на момент її подання до відповідного суду. При цьому, як Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" так і Державне підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», в певний час спірних правовідносин відносились до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. З урахуванням того, що орган управління Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» змінився з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства на Фонд державного майна України, є обґрунтованою та доцільною участь останнього під час розгляду даної справи, зважаючи на вищевикладені обставини. Твердження Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", що право на звернення до суду із апеляційною скаргою має лише юридична особа, яка була органом управління державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», станом на момент вчинення спірного правочину, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач безпідставно ототожнює цю обставину із фактами, які підлягають доведенню під час розгляду спору про визнання правочину недійсним (відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину). Крім того, Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 02.06.2020 не впливає на права та обов`язки Фонду державного майна України (як органу приватизації) через те, що рішення Фонду державного майна України про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» було прийнято на підставі наказу №957 від 04.06.2020 (який було прийнято після ухвалення оскаржуваного рішення місцевого господарського суду), залишив поза увагою іншій наказ апелянта №899 від 26.05.2020, яким вищевказаний цілісний майновий комплекс раніше вже було включено до об`єктів, що підлягають приватизації в 2020 році. Враховуючи наведене, клопотання Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про закриття апеляційного провадження підлягає залишенню без задоволення. Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. Як вбачається із матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Поклажодавець) та Філією "Хлібна база №88" Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (далі - Зерновий склад) був укладений договір складського зберігання зерна № 1/18-xб від 04.07.2018 (далі - Договір). За умовами п.1.1. Договору, Поклажодавець, за власний рахунок, поставляє на Зерновий склад зерно культур, що вказані у даному договорі, а Зерновий склад зобов`язується надати послугу, пов`язану з його діяльністю, а саме: прийняти, розташувати по сховищам у відповідності з якістю, при необхідності доводити до потрібних кондицій, зберігати i відвантажувати сільськогосподарську продукцію (надалі - зерно) на протязі терміну дії цього договору. Поклажодавець передає, а Зерновий склад приймає та розміщує на Скороходівській (за адресою Полтавська область, Чутівський район, смт. Скороходове, вул.Першотравнева, буд.9а) та Кочубеївській (за адресою Полтавська область, Чутівський район, село Петрівка, провулок Хлібний будинок, 25) дільницях зерно орієнтовною кількістю, в тому числі окремими партіями, пшениця - 15 000 т, ячмінь 1000 т, жито, соя, соняшник, кукурудза та ріпак - згідно складських квитанцій. Зерно Поклажодавця зберігається знеособлено відповідно до показників якості. Відповідно до п.2.1.1 Договору складська квитанція видається не пізніше наступного робочого дня з моменту приймання зерна. За умовами п.1 Додаткової угоди №1 від 04.07.2018 до Договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04 липня 2018 року (надалі - Додаткова угода №1) Зерновий склад зобов`язався прийняти на зберігання зерно в об`ємі згідно складських квитанцій. На підтвердження прийняття зерна на зберігання, склад зобов`язався видати Поклажодавцю складську квитанцію не пізніше однієї доби, після прийняття зерна на зберігання, із зазначенням фізичної ваги та фактичних показників якості зерна, а також залікової ваги. Згідно п.2.1.2 Договору Зерновий склад зобов`язався забезпечити збереження, сушіння, очищення та інші технологічні заходи в терміни, які забезпечать належний кількісно-якісний стан та облік прийнятого зерна відповідно до Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", інших нормативно правових актів, у тому числі міжнародних, згода на застосування яких надані Верховною радою України, шляхом зниження сміттєвої домішки та зменшення вологості до показників, що забезпечують зберігання зерна відповідно до вищезазначених інструкцій. Згідно п.3 Додаткової угоди №1 Зерновий склад гарантував забезпечення кількісного та якісного збереження зерна та проведення заходів щодо його схоронності на протязі всього терміну зберігання. Зерновий склад не має права розпоряджатись зерном (його частиною) Поклажодавця на протязі всього терміну зберігання зерна (п.5 Додаткової угоди №1). В силу п.4 Додаткової угоди №1 Зерновий склад зобов`язався нести повну відповідальність за збереження зерна, прийнятого на зберігання незалежно від встановлених внутрішніми документами правил та умов зберігання. Відповідно до п.2.1.6 Договору Зерновий склад зобов`язався зберігати зерно протягом строку, визначеного в Договорі. За розпорядженням Поклажодавця здійснювати переоформлення та відвантаження зерна. Згідно п.2.1.9 Договору Зерновий склад зобов`язався забезпечити доступ Поклажодавця до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання. Згідно п.7 Додаткової угоди №1 на письмову вимогу Поклажодавця Зерновий склад зобов`язаний не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту пред`явлення такої вимоги забезпечити доступ представників Поклажодавця безпосередньо на Зерновий склад, де зберігається зерно Поклажодавця, з метою перевірки умов зберігання зерна, його наявності, якості, а також відбору проб, за умови пред`явлення документів, що підтверджують їх повноваження. Згідно п.25 Додаткової угоди №1 термін зберігання зерна становить до 01 липня 2019 року. Відповідно до п.2.1.10 Договору Зерновий склад зобов`язався відвантажити зерно в порядку черговості отриманих заявок від інших Поклажодавців відповідно поданої заявки. Згідно п.16 Додаткової угоди №1 за 7 (сім) календарних днів до передбачуваної дати відвантаження зерна, Поклажодавець подає письмову Заяву в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, одержувач та дата відвантаження. З моменту отримання заяви про відвантаження зерна від Поклажодавця, Зерновий склад зобов`язаний розпочати відвантаження зерна не пізніше 7 (семи) календарних днів (або в інший строк за узгодженням Сторін). Згідно п.2.4.7 Договору Поклажодавець має право в будь-який час, у передбаченому договором порядку, до закінчення строку зберігання, переоформити здане зерно на інше підприємство або одержати його (за винятком періоду зупинки елеватора для проведення ремонтних робіт з 20 травня по 01 липня). Відповідно до п.3.1. Договору Зерновий склад відпускає зерно Поклажодавцю або уповноваженій особі Поклажодавця після отримання: письмової заяви Поклажодавця, підписаної керівником Поклажодавця (або його представником) та скріпленої його печаткою; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; та одного з таких документів: оригіналу складської квитанції; оригіналу простого або нерозділеного подвійного складського свідоцтва; одночасно представлені оригінали розділених частин подвійного складського свідоцтва; складське свідоцтво (частина А) подвійного складського свідоцтва і оригінал документа про сплату всієї суми кредиту і відсотків за ним, отриманого за заставним свідоцтвом (частина Б); акту приймання-передачі простого складського свідоцтва (у разі передачі простого складського свідоцтва новому власнику) або трьохстороннього акта-передачі при переоформленні. Згідно п.6.2 Договору зберігання зерна понад термін, встановлений договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди. Зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити Поклажодавця і визначити строк його витребування, або укласти угоду про продовження терміну зберігання (п.6.3 Договору №1). Згідно п.8 Додаткової угоди №1 Зерновий склад зобов`язався щомісячно до 5 числа надавати Поклажодавцю довідку станом на 1 число про кількісну наявність зерна, яке знаходиться на зберіганні (скановану копію надсилати на адресу Y.khekalo@pzcu.gov.ua). Згідно п.21 Додаткової угоди №1 Зерновий склад зобов`язаний щомісячно не пізніше 10-го числа кожного місяця, направляти оригінал (и) акту (ів) приймання-передачі виконаних робіт Поклажодавцю Із матеріалів справи вбачається, що AT "Державна продовольчо-зернова корпорація України" як Поклажодавець неодноразово зверталось до Зернового складу з заявами про повернення зерна кукурудзи 3 класу в кількості 14 719,487 тон., які не були задоволені останнім. За фактом розтрати посадовими особами Відповідача чужого майна (зерна кукурудзи З класу орієнтовною вартістю 66 023 000 грн) Позивачем подано повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, яке приєднане до кримінального провадження №42019171010000088 від 05.04.2019 за ч.З ст.191 КК України. 06.08.2019 Позивача визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, що підтверджується повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення від 22.05.2019 вих.№130-12-19/3194 та постановою Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області про залучення представника потерпілого -юридичної особи від 06.08.2019. Згідно листа Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області від 03.10.2019 №5859/115/103/02-2019 місцезнаходження зерна АТ "ДПЗКУ", невідвантаженого ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів, на даний час встановити не можливо. На підставі наказу голови правління АТ "ДПЗКУ" від 23.09.2019 № 472 комісією з уповноважених працівників Позивача 26.09.2019 було проведено перевірку наявності та стану зерна, переданого на зберігання Відповідачу за Договором. За результатами здійснення перевірки комісією 26.09.2019 було складено акт, який також був підписаний представником Відповідача. Вказаним актом було встановлено нестачу 14 719,487 тон зерна кукурудзи 3 класу, що належить Позивачу та було передане на зберігання Відповідачу за Договором. Наведені вище обставини стали підставою для звернення Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 72 125 486,30 грн. вартості втраченої продукції, 3 606 274,32 грн. штрафу за порушення строків відвантаження зерна, 1 442 509,73 грн. штрафу за втрату зерна. В свою чергу, Державне підприємство "Полтавський комбінат хлібопродуктів" вважає, що при укладенні оспорюваного Договору складського зберігання № 1/18-хб від 04.07.2018р. відповідачем було введено позивача в оману відносно істотних умов Договору, а саме щодо факту існування предмету Договору (зерна кукурудзи 3 класу врожаю 2018 року), якого фактично не існувало на момент укладення Договору, що стало підставою для подання зустрічного позову, в якому Державне підприємство "Полтавський комбінат хлібопродуктів" просило: 1.Визнати недійсним договір складського зберігання №1/18-хб від 04.07.2018 укладений між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" в особі Філії "Хлібна база № 88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів"; 2.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 399 від 17.10.2018; 3.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 662 від 08.11.2018; 4.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 666 від 09.11.2018; 5.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 865 від 10.01.2019; 6.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №881 від 31.01.2019; 7.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №888 від 04.02.2019; 8.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 887 від 04.02.2019; 9.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 886 від 04.02.2019; 10.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 896 від 05.02.2019; 11.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №893 від 05.02.2019; 12.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №902 від 07.02.2019; 13.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №898 від 07.02.2019; 14.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №903 від 08.02.2019; 15.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №910 від 12.02.2019; 16.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 914 від 12.02.2019; 17.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 915 від 12.02.2019; 18.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 922 від 11.03.2019; 19.Визнати недійсною складську квитанцію, яка була видана на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 921 від 11.03.2019; 20.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000013 від 17.10.2018; 21.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000041 від 08.11.2018; 22.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000042 від 09.11.2018; 23.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000051 від 10.01.2019; 24.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000060 від 31.01.2019; 25.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: №ХБ- 00000064 від 04.02.2019; 26.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000063 від 04.02.2019; 27.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000062 від 04.02.2019; 28.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000068 від 05.02.2019; 29.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000066 від 05.02.2019; 30.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000071 від 07.02.2019; 31.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000070 від 07.02.2019; 32.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ- 00000072 від 08.02.2019; 33.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000075 від 12.02.2019; 34.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000078 від 12.02.2019; 35.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна № 1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № 00000079 від 12.02.2019; 36.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000088 від 11.03.2019; 37.Визнати недійсним правочин, який оформлений трьохстороннім актом приймання-передачі, який був укладений на підставі договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, а саме: № ХБ-00000087 від 11.03.2019. Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19: первісний позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 72125486,30 грн. вартості втраченої продукції, 3606274,32 грн. штрафу за порушення строків відвантаження зерна, 1442509,73 грн. штрафу за втрату зерна, 672350,00 грн. витрат по сплаті судового збору; в зустрічному позові відмовлено повністю При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного. За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До регулювання спірних правовідносин, що випливають зі зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб`єктами зберігання зерна регулюються також Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Згідно зі ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України). У частині 1 статті 942 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. За приписами ч.ч 1, 2 ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Згідно з пунктами 10, 24, 27 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Якість зерна та продуктів його переробки - сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів. Відповідно до ст. 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. За приписами статті 27 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна (ч. ч. 1, 2 ст. 31 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні"). Згідно ст. 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством. За приписами ст. 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. Аналогічна норма міститься в ст. 953 Цивільного кодексу України, згідно якої зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності. Частиною 1 статті 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. У ст. 951 Цивільного кодексу України визначено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості. Відповідно до статті 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. У разі, коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна. Згідно з нормами ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків. Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено обов`язок учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України). Окрім того, згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Статею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. З аналізу наведених правових норм випливає, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) зменшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданими збитками є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків. Як вже зазначалось вище, між П ублічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Філією "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" було укладено договір складського зберігання зерна № 1/18-хб від 04.07.2018. На виконання умов Договору згідно складських квитанцій: №399 від 17.10.2018, №662 від 08.11.2018, №666 від 09.11.2018, №865 від 10.01.2019, №881 від 31.01.2019, №888 від 04.02.2019, №887 від 04.02.2019, №886 від 04.02.2019, №896 від 05.02.2019, №893 від 05.02.2019, №902 від 07.02.2019, №898 від 07.02.2019, №903 від 08.02.2019, №910 від 12.02.2019, №914 від 12.02.2019, №915 від 12.02.2019, №922 від 11.03.3019, №921 від 11.03.2019 Поклажодавець передав, а Зерновий склад прийняв на зберігання зерно кукурудзи З кл врожаю 2018 року у кількості 18 700, 987 т. Факт передачі Зерновим складом зерна AT "ДПЗКУ" у кількості 18 700,987 т. також підтверджується: - витягами з реєстру складських документів на зерно №14557 - 14571 від 08.10.2019; - тристоронніми актами приймання-передачі: №ХБ-00000013 від 17.10.2018, №ХБ-00000041 від 08.11.2018, №ХБ-00000042 від 09.11.2018, №ХБ-00000051 від 10.01.2019, №ХБ-00000060 від 31.01.2019, №ХБ-00000064 від 04.02.2019, №ХБ-00000063 від 04.02.2019,№ХБ-00000062 від 04.02.2019, №ХБ-00000068 від 05.02.2019, №ХБ-00000066 від 05.02.2019, №ХБ-00000071 від 07.02.2019, №ХБ-00000070 від 07.02.2019, №ХБ-00000072 від 08.02.2019, №ХБ-00000075 від 12.02.2019, №ХБ-00000078 від 12.02.2019, №ХБ-00000079 від 12.02.2019, №ХБ-00000088 від 11.03.2019, №ХБ-00000087 від 11.03.2019 згідно яких відбулася передача зерна від постачальників (третіх осіб які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом) на Зерновому складі. Зазначені акти підписані представниками AT "ДПЗКУ", філії "Хлібна база №88" ДП "Полтавський КХП" та постачальниками зерна; - видатковими накладними №1090 від 17.10.2018, №PH-0000020 від 08.11.2018, №РН-0000021 від 09.11.2018, №4 від 10.01.2019, №РН-0000001 від 31.01.2019, №РН-0000006 від 04.02.2019, №РН-0000003 від 04.02.2019, №РН-0000002 від 04.02.2019, №РН-0000009 від 05.02.2019, №РН-0000004 від 05.02.2019, №РН-0000006 від 07.02.2019, №5 від 07.02.2019, №8 від 08.02.2019, №РН-0000007 від 12.02.2019, №РН-0000016 від 12.02.2019, №РН-0000017 від 12.02.2019, №РН-0000043 від 11.03.2019, №РН-0000042 від 11.03.2019, які свідчать про придбання позивачем за первісним позовом у постачальників переданого на зберігання на Зерновому складі зерна в обсязі 18 700, 987 тон; - картками аналізу зерна, які були видані лабораторією Зернового складу під час переоформлення зерна AT "ДПЗКУ", а саме: №832 від 17.10.2018, №95 від 08.11.2018, №96 від 09.11.2018, №48 від 10.01.2019, №160 від 31.01.2019, №59 від 04.02.2019, №164 від 04.02.2019, №163 від 04.02.2019, №61 від 05.02.2019, №168 від 05.02.2019, №172 від 07.02.2019, №63 від 07.02.2019, №64 від 08.02.2019, №179 від 12.02.2019, №67 від 12.02.2019, №68 від 12.02.2019, №73 від 11.03.2019, №72 від 11.03.2019. Із матеріалів справи вбачається, що Державною аудиторською службою України було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності ПАТ "ДПЗКУ" за період з 01.10.2017 по 31.03.2019. За результатами вказаної перевірки було складено висновок від 17.07.2019 № 07-14/378-2019, в якому зазначено наступне: "Ревізією фактичної наявності зернових у зберігачів, власником яких є Корпорація, виявлено факт неналежного виконання умов договору зберігання філією ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" "Хлібна база № 88". Як наслідок, зазначена філія допустила втрату зерна кукурудзи ПАТ "ДПЗКУ" на суму 69,5 млн. гривень." За даними AT "Державна продовольчо-зернова корпорація України", станом на 04.10.2019 на зберіганні у Зернового складу має перебувати 14 719,487 т зерна кукурудзи 3 кл. врожаю 2018 року, що підтверджується актом звірки від 24.09.2019 та витягами з Реєстру складських документів на зерно від 06.05.2019 №14297, №14296, №14295, №14294, №14293, №14292, №14291, №14290, №14289, №14288, №14287, №14286, №14285, №14284, №14283, №14282, №14281, №14280. Із матеріалів справи вбачається, що AT "Державна продовольчо-зернова корпорація України" неодноразово зверталось до Зернового складу з заявами про відвантаження зерна кукурудзи 3 класу в кількості 14 719, 487 тон (заяви від 23.08.2019 №130-4-19/5341 та від 19.09.2019 №130-4-19/5414, вимога від 09.08.2019 №130-2-19/5004). Проте, Державне підприємство "Полтавський комбінат хлібопродуктів" не повернуло зерно кукурудзи 3 класу в кількості 14 719,487 тон Акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України". На підставі наказу голови правління АТ "ДПЗКУ" від 23.09.2019 № 472 комісією з уповноважених працівників Позивача 26.09.2019 було проведено перевірку наявності та стану зерна, переданого на зберігання Державному підприємству "Полтавський комбінат хлібопродуктів" за Договором. За результатами здійснення перевірки комісією 26.09.2019 було складено акт, яким було встановлено нестачу 14 719,487 тон зерна кукурудзи 3 класу, що належить Акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та було передане на зберігання Державному підприємству "Полтавський комбінат хлібопродуктів". Зазначений акт був підписаний представниками обох сторін. Наведені вище обставини свідчать про втрату Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" зерна кукурудзи 3 класу в кількості 14 719,487 тон внаслідок неналежного виконання останнім своїх зобов`язань за договором складського зберігання № 1/18-хб від 04.07.2018, що завдало збитки Акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України". При цьому, ДП "Полтавський КХП" не доведено належними та допустимими доказами відсутність його вини у незбереженні зерна і невиконанні обов`язку з відвантаження такого зерна. Пунктом 23 Додаткової угоди №1 до Договору встановлено, що при втраті, нестачі чи погіршенні якості зерна, Зерновий склад зобов`язаний замінити неякісне зерно на таку саму кількість зерна належної якості. При неможливості Зернового складу відшкодувати зерном належної якості, Сторони можуть погодити відшкодування збитків шляхом компенсації ринкової вартості зерна. Середньоринкова вартість 1 т зерна кукурудзи 3 класу в Полтавській області станом на момент виникнення спірних правовідносин становить 4900,00 грн з ПДВ, що підтверджується інформацією, розміщеною на сайті Аграрної біржі за посиланням https://agrex.gov.ua/cini-na-zerno. Право Аграрної біржі формувати ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію передбачене пп.2 п.14 статуту Аграрної біржі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2005 № 1285. Враховуючи наведене, вартість зерна кукурудзи 3 класу в кількості 14 719,487 тон, яка підлягає відшкодуванню АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" за договором складського зберігання, складає 72 125 486,30 грн (14 719,487 тон х 4900 грн. = 72 125 486,30 грн). Доводи апелянта, що позивачем за первісним позовом не доведено наявність протиправної поведінки відповідача у вигляді втрати зерна кукурудзи 3 класу врожаю 2018 року, яка спричинила шкідливий результат, а відтак не може вважатися доведеним причинний зв`язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що прямо суперечать матеріалам справи, оскільки Державне підприємство "Полтавський комбінат хлібопродуктів" не виконало взятих на себе зобов`язань за договором та не здійснило всіх необхідних заходів для збереження зерна кукурудзи 3 класу в кількості 14 719,487 тон. При цьому, як вже зазначалось вище, Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" було визнано факт відсутності на Зерновому складі зерна кукурудзи 3 класу в кількості 14 719,487 тон., про що свідчать відомості Акту перевірки від 26.09.2019, підписаного заступником директора Філія "Хлібна база №88" ДП "Полтавський КХП" Гонтарем Ю.М. Стосовно посилань скаржника, що акт ревізії Державної аудиторської служби України від 17.07.2019 №07-14/378-2019 є неналежним доказом втрати відповідачем зерна кукурудзи 3 класу врожаю 2018 року, колегія суддів зауважує, що зазначений документ є додатковим підтвердженням втрати Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" зерна кукурудзи в кількості 14 719,487 тон. З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги неналежне виконання Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" зобов`язань за договором складського зберігання № 1/18-хб від 04.07.2018, втрату останнім зерна кукурудзи 3 класу в кількості 14 719,487 тон, недоведення відповідачем відсутності його вини, судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності в даному випадку всіх елементів складу цивільного правопорушення, у зв`язку із чим первісні позовні вимоги про стягнення 72 125 486,30 грн вартості втраченої продукції є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було заявлено до стягнення штраф за порушення строків відвантаження зерна у розмірі 5 % від вартості невідвантаженого зерна, що становить - 3 606 274,32 грн, а також штраф за втрату зерна у розмірі 2 % від ринкової вартості втраченого зерна, що становить 1 442 509,73 грн. Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Згідно ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до ч.6. ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно п.19 Додаткової угоди №1 до Договору у випадку прострочення Зерновим складом строку відвантаження зерна більш ніж на 7 (сім) календарних днів не з вини Поклажодавця, останній має право застосувати до Зернового складу штраф в розмірі 5% від вартості невідвантаженого зерна. Відповідно до п.23 Додаткової угоди №1 до Договору при нестачі зерна, втраті чи погіршенні якості Зерновий склад зобов`язаний відшкодувати всі фактично понесені додаткові витрати Поклажодавця (якщо такі були), які пов`язані із нестачею зерна, втратою чи погіршенням якості зерна, та які підтверджені документально. Додатково Поклажодавець має право застосувати до Зернового складу штраф в розмірі 2% від ринкової вартості втраченого чи пошкодженого зерна. Враховуючи наведене, з огляду на умови договору, положення діючого законодавства та факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, перевіривши розрахунок позивача за первісним позовом, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню штраф в розмірі 3 606 274,32 грн за порушення строків відвантаження зерна та штраф в розмірі 1 442 509,73 грн. за втрату зерна. З огляду на вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої щодо задоволення первісних позовних вимог Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 72 125 486,30 грн. вартості втраченої продукції, 3 606 274,32 грн. штрафу за порушення строків відвантаження зерна, 1 442 509,73 грн. штрафу за втрату зерна. Під час перегляду рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсним договору, складських квитанцій та трьохсторонніх актів приймання-передачі, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного. Із матеріалів справи вбачається, що ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" в обґрунтування зустрічного позову зазначило, що при укладанні договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018 Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було введено його в оману стосовно істотних умов договору, а саме щодо факту існування предмета Договору (зерна кукурудзи), якого фактично не існувало на момент укладення Договору. Також зазначає, що попереднім керівництвом ДП "Полтавський КХП" було підроблено вищезазначений договір складського зберігання та всі первинні документи за даним договором, а укладений правочин є фіктивним. Окрім того, позивач за зустрічним позовом вважає, що Карпенко С.В. не був уповноваженою особою на підписання первинних документів від імені Філія "Хлібна база №88" ДП "Полтавський КХП". Вирішуючи спір про визнання недійсним договору, суд повинен з`ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Аналіз положень ст. 234 Цивільного кодексу України свідчить, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому, ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину, у зв`язку з чим для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Стаття 230 Цивільного кодексу України встановлює, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності (здійснюються обманні дії в активній формі), або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди (бездіяльність). Однією з умов чинності правочину є дотримання вимог щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб`єкта правочину. Тому у випадку, коли воля суб`єкту правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, зокрема, знаходилася під впливом обману, такі правочини визнаються недійсними. Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону. Таким чином, для того, щоб кваліфікувати правочин як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Проте, як вбачається із матеріалів справи, ДП "Полтавський КХП" не надано жодних доказів, які б свідчили, що відповідач під час укладання договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018 ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо предмету договору та фактичного існування зерна кукурудзи 3 класу. Так, як вже зазначалось вище, факт наявності зерна кукурудзи в кількості 14 719,487 тон на зерновому складі ДП "Полтавський КХП" підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76-77 Господарського процесуального кодексу України (складськими квитанціями, реєстром складських документів на зерно, тристоронніми актами приймання-передачі, видатковими накладними, картками аналізу зерна). Крім того, в матеріалах справи наявні договори поставки, укладені між Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та постачальниками (третіми особами), додаткові угоди до вказаних правочинів та товарно-транспортні накладні, які свідчать про розміщення спірного зерна кукурудзи на зерновому складі ДП "Полтавський КХП". В свою чергу, ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" не було надано доказів, які би спростовували вищевказані висновки апеляційного господарського суду. Наявні в матеріалах справи документи та встановлені судом обставини свідчать, що волевиявлення осіб, які вчинили правочин було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а укладений правочин був спрямований на настання реальних правових наслідків. Реальність виконання сторонами договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018 також підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг №309 від 31.10.2018, №389 від 30.11.2018, №433 від 31.12.2018, №50 від 31.01.2019, №75 від 28.02.2019, які свідчать про надання відповідачем за первісним позовом послуг із зберігання зерна кукурудзи, а також платіжними дорученнями від 25.01.2019 №607794, від 25.01.2019 №607805, від 07.03.2019 №938862, від 07.03.2019 №938875, які свідчать про перерахування Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" плати за зберігання зерна кукурудзи. Посилання відповідача за первісним позовом, що Карпенко С.В. не мав повноважень на підписання від імені Філії "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" складських квитанцій та трьохсторонніх актів, не приймаються апеляційним господарським судом, зважаючи на наступне. Із матеріалів справи вбачається, що складські квитанції та трьохсторонні акти з боку Філії "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" дійсно підписані Карпенком С.В . Частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що в разі якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР) станом на 10.07.2018 виконуючим обов`язки директора філії з 09.07.2018 був Карпенко С.В. Обмеження щодо повноважень останнього в ЄДР відсутні. Повноваження Карпенка С.В., як виконуючого обов`язки керівника філії, також підтверджуються наказом в.о. генерального директора ДП "Полтавський КХП" ОСОБА_2 від 09.07.2018 №72-к згідно якого виконання обов`язків директора Філії "Хлібна база №88" покладено на інженера з ремонту 1-ої категорії Карпенка Сергія Валентиновича з 09.07.2018. Повноваження Карпенка С.В. на підписання складських квитанцій та трьохсторонніх актів приймання-передачі зерна також підтверджуються довіреністю від 16.07.2018 виданою в.о. Генерального директора "ДП Полтавський КХП" ОСОБА_2 із строком дії до 15.07.2019. Так, пунктом 12 вказаної довіреності передбачено повноваження Карпенка С.В. підписувати складські документи на зерно, акти та інші документи, які пов`язані з господарською діяльністю філії. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань станом на 16.07.2018 ОСОБА_2 є виконуючим обов`язки генерального директора з 30.05.2018. Отже, Карпенко С.В., як виконуючий обов`язки керівника Філії "Хлібна база №88", мав законні повноваження на підписання правочинів, складських квитанцій та трьохсторонніх актів. Також судова колегія апеляційного господарського суду враховує, що наступний керівник ДП "Полтавський КХП", який був призначений на цю посаду після звільнення з посади в.о. генерального директора ОСОБА_2, не відкликав довіреність від 16.07.2018, видану на Карпенко С.В. Посилання ДП "Полтавський КХП", що його попереднім керівництвом були підроблені всі первинні документи, включаючи договори складського зберігання, складські квитанції, трьохсторонні акти, не приймаються колегією суддів апеляційної інстанції, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76-77 Господарського процесуального кодексу України. Наявні в матеріалах справи документи, навпаки, свідчать про схвалення Державним підприємством "Полтавський КХП" правочину щодо взяття останнім на себе зобов`язань із зберігання зерна кукурудзи 3 класу в кількості 14 719,487 тон, що проявляється у відомостях, що містяться у акті перевірки від 26.09.2019, підписанням актів наданих послуг, а також прийняттям від Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оплати за послуги зберігання зерна кукурудзи. З огляду на вищевикладене, договір складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018 підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печатками та містить всі істотні умови, у зв`язку із чим є обов`язковим до виконання. Отже, наведені вище обставини свідчать про недоведеність Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" належними та допустимим доказами в розумінні ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України факту введення його в оману Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", фіктивності укладеного правочину, або інших обставин із наявністю яких діюче законодавство пов`язує можливість визнання правочину недійсним, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору, складських квитанцій та трьохсторонніх актів приймання-передачі, у зв`язку з чим зустрічні позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення Доводи апелянта, що позивачем не визнавалось право власності на зерно кукурудзи, не заявлялося вимоги щодо витребування майна від зернового складу, у зв`язку із чим позов про стягнення вартості втраченого зерна, є передчасним, відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції, оскільки наявні в матеріалах справи документи свідчать про набуття Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" права власності на зерно кукурудзи 3 класу, у зв`язку із чим останнє, як власник цього майна, мав достатні правові підстави для звернення до суду із позовом про відшкодування завданих збитків. Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції проігноровано положення ч.3 ст.73-2 Господарського кодексу України, п.11.2.19 Статуту ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» та не досліджувалося питання необхідності та наявності згоди суб`єкта управління, яким на момент вчинення правочину являлось Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Згідно ч.3 ст.73-2 Господарського кодексу України передбачено, що рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Пунктом 11.2.19 статуту ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» встановлено, що уповноважений орган управління приймає рішення у випадках, визначених законами України, про надання згоди на вчинення підприємством господарського зобов`язання, щодо якого є заінтересованість, та значного господарського зобов`язання або про відмову у наданні такої згоди. Разом з тим, апелянтом не було надано жодних доказів того, що ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Отже, апелянтом не доведено необхідність отримання Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" згоди Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства на укладання оспорюваного правочину, складських квитанцій та трьохсторонніх актів приймання-передачі. Крім того, відповідно до ч.5 ст.269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. В той же час, Державне підприємство "Полтавський комбінат хлібопродуктів" в зустрічній позовній заяві не зазначало такої підстави позову як необхідність наявності згоди органу управління на укладання договору складського зберігання зерна №1/18-хб від 04.07.2018, складських квитанцій та трьохсторонніх актів приймання-передачі у відповідності до ч.3 ст.73-2 Господарського кодексу України. Доводи апелянта були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Фонду державного майна України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19 підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2020 у справі №917/1746/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна Суддя Т.Д. Геза Суддя Л.М. Здоровко (Повний текст постанови складено 01.03.2021 року).