Постанова 4873 № 910/6283/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" лютого 2021 р. Справа№ 910/6283/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Мартюк А.І. Алданової С.О. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технологій транспорту» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/6283/20 (суддя - Селівон А.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технологій транспорту» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 162 021, 00 грн В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр технологій транспорту» (надалі - позивач, ТОВ «Центр технологій транспорту») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - відповідач, АТ «Українська залізниця») про відшкодування неустойки за перевищення терміну доставки вантажу у розмірі 162 021, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач під час здійснення перевезення вантажу залізничним транспортом, порушив взяті на себе зобов`язання за договором про надання послуг №00634/ЦОП-2018 від 09.08.2018, здійснивши доставку вантажу, згідно залізничних накладних №№22519372, 22519395, 22519400, 22412880 з допущенням прострочення термінів доставки. Також, позивачем з посиланням на приписи ст. 126 Господарського процесуального кодексу України було заявлено до відшкодування за рахунок відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на порушення позивачем претензійного порядку, передбаченого приписами ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, зазначаючи також про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у затримці вантажу. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/6283/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що позивачем в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено тих обставин, на які останній посилається як на підставу своїх позовних вимог, а тому у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування неустойки за порушення терміну доставки вантажу у міжнародному залізничному сполученні і настання відповідних юридичних наслідків, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог. Зокрема, місцевий господарський суд відзначив, що позивачем не дотримано претензійного порядку звернення до відповідача відповідно до норм Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), у зв`язку з чим відсутні підстави для звернення до суду з даним позовом відповідно до ст.ст. 46, 47 УМВС. Разом з тим, з огляду на безпідставність позовних вимог стосовно стягнення неустойки в розмірі 162 021, 00 грн за порушення термінів доставки вантажу у міжнародному вантажному сполученні, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача залишена судом першої інстанції без задоволення. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/6283/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнути з відповідача судові витрати із розгляду даної справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення у цій справі, ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при затримці вагонів працівниками відповідача були порушені вимоги встановленого та затвердженого останнім транспортного законодавства, а також норми УМВС щодо оформлення первинних документів на затримку вагонів. Водночас, позивач не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо порушення ним вимог претензійного порядку звернення до відповідача. Так, на думку позивача, оскільки наведені аргументи та надані позивачем докази, у тому числі розрахунки, відповідачем не спростовано, як вказує скаржник, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 апеляційну скаргу ТОВ «Центр технологій транспорту» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючої судді - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6283/20 за апеляційною скаргою ТОВ «Центр технологій транспорту» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. На підставі викладених вище правових норм, розгляд апеляційної скарги ТОВ «Центр технологій транспорту» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/6283/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Також роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, скориставшись своїм правом, подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено про те, що затримка перевезення вантажу відбулась не з вини відповідача, а відповідні акти загальної форми складені у відповідності до вимог чинного законодавства та підписані як з боку позивача, так і з боку відповідача, що свідчить про погодження з такими документами. Також відповідач вказує, що зі змісту претензій від 23.12.2019 №23/12/19 та від 06.12.2019 №06/12/19 не вбачається звернення позивача саме з вимогами про сплату штрафних санкцій, нарахованих на підставі ст. 45 УМВС у зв`язку з порушенням термінів доставки вантажу у міжнародному залізничному сполученні, а оскільки згідно накладних №№22519372, 22519395, 22519400, 22412880 позивач не є отримувачем вантажу, тому і не є особою, яка має право на пред`явлення претензій за порушення терміну доставки вантажу. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 09.08.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр технологій транспорту" (Замовник) був укладений Договір №00634/ЦТЛ-2018 про надання послуг (надалі - Договір), предметом якого є здійснення перевезень вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні цього Договору користування вагоном не є орендною, а плата за користування вагоном Перевізника не є орендною платою. Згідно п. 1.2 Договору перевезення - послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов`язується доставити ввірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим Договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, який затверджено наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 №317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №340/16356, Правил перевезення вартажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 №873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за №1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ). Розділами 2-6 Договору встановлено права та обов`язки сторін, вартість послуг та порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін тощо. Відповідно до п. 12.1 Договору, Договір вступає у силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ", або вчинення Замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з моменту підписання до 31.12.2018. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконання перевезення та наданні послуг. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору (п. 12.1 Договору). Вказаний Договір підписаний представниками Перевізника та Замовника та скріплений печатками сторін. На умовах та в рамках діючого і чинного на час такого перевезення Договору №00634/ЦТЛ-2018 про надання послуг від 09.08.2019 відповідачем в жовтні 2018 року здійснювалось перевезення вантажу вугілля за накладними №№22519372, 22519395, 22519400, 22412880 зі ст. Гомель Білоруської Залізниці (Республіка Білорусь) з первинним призначенням на ст. Бахмач-Пасажирський Південно - Західної залізниці (Україна) та наступним переадресуванням за новим призначенням на ст. Лиман УЗ (імпортне сполучення). Таким чином, між сторонами спору на підставі залізничних накладних №№ 22519372, 22519395, 22519400, 22412880 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні, оскільки перевезення вантажу здійснювалось залізницями України та Республіки Білорусь. Зі станції Гомель Білоруської Залізниці (код відправника 7426) вантаж за залізничними накладними №№22519395, 22519400, 22421880 був відправлений 05.10.2019, за накладною №22519372 - 04.10.2019, термін доставки розпочато 06.10.2019 та 05.10.2019 відповідно, вантажовідправник ТОВ "Транс Уголь" (Білорусь), та прибув за вказаними накладними на станцію призначення Бахмач - Пасажирський 08.10.2019, вантажоодержувач - ТОВ "Центр Технології Транспорту" (код отримувача 1672), що підтверджується календарним штемпелем у графі 27 залізничних накладних. Відстань перевезення, що зазначається у п. 38 накладних, складає 876 км. Згідно заявок позивача від 09.10.2019 №0910-а2, №0910-а1, №0910-а, копії яких наявні в матеріалах справи, вагони за накладними №№22519372, 22519395, 22519400, 22412880, були переадресовані на станцію призначення Лиман Південної Залізниці (Україна), вантажоодержувач - ПАТ "Центренерго Зміївська ТЕС" (код 4479), код станції 444002. Платник залізничного тарифу та оплати додаткових зборів, пов`язаних з переадресуванням особового рахунку - 8134110 , ТОВ "ЦТТ", код 1672. Відстань перевезення - 48 км. Отже, загальна відстань перевезення вантажу за спірними залізничними накладними становить 924 км. Вантаж за вказаними залізничними накладними №№22519372, 22519395, 22519400, 22412880 прибув на станцію призначення Лиман (Україна) 12.10.2019, що підтверджується календарним штемпелем графи 27 накладних та згідно відміток в графі 36 видано 12.10.2019. Разом з цим, позивач в позовній заяві зазначає, що частина вагонів згідно залізничної накладної №22519395 прибула на станцію призначення 15.10.2019 та 17.10.2019, №22421880 - 13.10.2019. При цьому позивачем надані копії складених відповідачем на станції Сновськ Південно - Західної залізниці актів загальної форми про затримку вагонів: форми ГУ-23а №1 від 06.10.2019 за накладними №№22519395, 21519400, 22519372, 22421880 про залишення поїзду тимчасово з вини клієнта, та на його підставі акти форми ГУ-23 щодо нарахування платежів за користування вагонами за час затримки та за зберігання вантажу №3529 від 08.10.2019 по накладним №№22519395, 22519400, № 3532 від 08.10.2019 по накладній №22519372, № 3534 від 08.10.2019 по накладній № 22421880 - про простій вагонів на протязі 69 годин кожен. Факт складання вказаних актів та наявності обставин затримки вагонів, який в них відображено, сторонами не заперечується. Відповідна інформація про складання актів загальної форми була внесена до графи 32 спірних залізничних накладних «Подовження терміну доставки». Позивач у позовній заяві вказує, що термін доставки вантажу за маршрутом ст. Гомель - ст.Бахмач - Пасажирський - ст. Лиман при добовому пробігу 200 км та нормативно визначеному збільшенні на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу, становить 6 діб (924 км/200 км=4,62 діб=5 діб+1 доба (на операції, пов`язані з відправленням вантажу)). Тобто фактичний термін доставки вантажу (вагонів) за залізничними накладними №№22519372, 22519395, 22519400, 22421880 перевищує термін доставки на 1-4 доби. Параграфом 1 ст. 45 УМВС визначено, що якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до ст. 24 «строк доставки вантажу», перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки. Згідно параграфу 2 ст. 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення - терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме: - 6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не зверху однією десятою загального терміну доставки; - 18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки; - 30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки. З урахуванням викладеного, у зв`язку із простроченням відповідачем термінів доставки вантажу, визначених УМВС, позивачем згідно наданого розрахунку нараховано відповідачу за накладною №22519372 - 30% штраф у розмірі 35645,40 грн, за накладною №2219395- штраф 18% та 30% - в розмірі 59837,52 грн, за накладною №22519400 - 18% штраф у розмірі 40398,12 грн та за накладною №22421880 - штраф 18% та 30% - в розмірі 26139,96 грн, всього на загальну суму 162 021,00 грн, виходячи з провізної плати за вагон 13302,00 грн. Позивач посилається на той факт, що відповідно до вказаних вище залізничних накладних вантаж, що прямував за залізничними накладними, відповідачем доставлено та видано отримувачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, а відтак відповідач допустив прострочення доставки вантажу та при цьому, за твердженням позивача, відмітки про причини затримки вантажу в графі 32 накладних, які засвідчені належним чином та дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу. Як зазначає позивач в позовній заяві, відповідачем доставлено вантажоодержувачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 24 УМВС, що підтверджується календарним штемпелем на вищезазначених залізничних накладних, та у відповідності до ст. 45 вказаної Угоди є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу. Позивач звернувся до відповідача з претензією №06/12/16 від 06.12.2019, в якій просив здійснити коригування часу по затримці вагонів поїзду №20148110-19, згідно акту форми ГУ-23а № 1 «про затримку вагонів» від 06.10.2019 та актів загальної форми (ГУ-23) від 08.10.219 №№3529, 3523, 3534, а також надати детальне роз`яснення з приводу складених актів та зазначених в них сум. Факт надсилання претензії на адресу відповідача підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку від 06.12.2019. За результатами розгляду вказаної претензії АТ «Українська залізниця» листом №ЦМ-У-5187 від 16.12.2019 було повідомлено позивача про повернення претензії без розгляду, зважаючи на відсутність відповідного обґрунтування претензійних вимог та направлення останньої не за належною адресою. В подальшому позивач вдруге звернувся до відповідача з претензією №23/12/19 від 23.12.2019, в якій виклав вимоги про проведення перевірки правильності нарахування сум, зазначених в актах загальної форми та накладних, здійснення відповідного коригування часу по затримці вагонів, перелік яких наведений у вказаних актах, та повернення на рахунок ТОВ «Центр технології транспорту» безпідставно списані з товариства кошти на загальну суму 133 486, 00 грн. До претензії додавались копії актів загальної форми (ГУ-23а) № 1 від 06.10.2019 та актів загальної форми (ГУ-23) від 08.10.219 №№3529, 3523, 3534. Відповідач листом №ЦТЛ-19/347 від 20.02.2020 повідомив позивача про часткове задоволення претензійних вимог в сумі 73 649, 10 грн (без ПДВ) та повернення вказаної суми на особовий рахунок ТОВ «Центр технологій транспорту», зазначивши при цьому, що кошти в сумі 59 836, 90 грн поверненню не підлягають, оскільки затримка вагонів по станції Сновськ Південно - Західної залізниці виникла з вини вантажоодержувача ПП «Неон» у зв`язку із зайнятістю під`їзної колії. Як стверджує позивач, перша претензія була повернута без розгляду з формальних причин, друга - задоволена частково без надання висновків щодо питання порушення терміну доставки вантажу перевізнику, тобто задоволення претензій в повному обсязі позивачем не отримано. Таким чином, посилаючись на факт направлення претензії відповідачеві 23.12.2019 та отримання вантажу вантажоодержувачем з 12.10.2019 по 17.10.2019, зазначаючи про закінчення строку на розгляд претензії 23.06.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача нарахованих на підставі ст. 45 УМВС штрафних санкцій за порушення терміну доставки вантажу в сумі 162 021,00 грн, наголошуючи при цьому на дотриманні строку такого звернення, оскільки пред`явленням вищезазначеної претензії перевізнику перебіг строку давності було зупинено. Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовив. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Зі змісту Договору №00634/ЦТЛ-2018 від 09.08.2018 випливає, що даний правочин за своєю правовою природою є договором, що регулюється нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України. Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Водночас, за приписами ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України «Про транспорт», «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. За пунктом 2 Статуту залізниць України, Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Згідно ст. 4 Статуту залізниць перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення. Відповідно до положень ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України. Судом першої інстанції вірно визначено, що правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (далі - УМВС), яка є чинною для України відповідно до Закону України «Про правонаступництво в Україні» та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно якої здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою. Угода про міжнародні вантажні сполучення встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізничо - паромному сполученні (параграф 1 ст. 3 УМВС ) Параграфом 1 ст. 14 вказаної УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов`язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною. Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. У відповідності до пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Як вже зазначалось, відповідачем відповідно до умов чинного законодавства, а також умов Договору у жовтні 2018 здійснювалось перевезення вантажу вугілля за накладними №№22519372, 22519395, 22519400, 22412880 зі ст. Гомель Білоруської Залізниці (Республіка Білорусь) з первинним призначенням на ст. Бахмач-Пасажирський Південно - Західної залізниці (Україна) та наступним переадресуванням за новим призначенням на ст. Лиман УЗ (імпортне сполучення). Згідно з параграфів 2,3 ст. 24 УМВС термін доставки вантажу визначається виходячи з наступних норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км. Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу. За умовами параграфів 5, 7 цієї статті УМВС перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною. Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу. Відповідно до ст. 2 Угоди та додатку 1 до УМВС «Правила перевезення вантажів» розділу 1 пункту 2.1 відправка - це вантаж за однією накладною (відправлення) приймається до перевезення від одного відправника на одній станції відправлення на адресу одного одержувача на одну станцію призначення. Згідно ст. 23 Статуту дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Судом апеляційної інстанції встановлено, що вантаж за залізничними накладними №№22519372, 22519395, 22519400, 22412880 прибув на станцію призначення Лиман (Україна) 12.10.2019, що підтверджується календарним штемпелем графи 27 накладних та згідно відміток в графі 36 видано 12.10.2019. Водночас, позивач в позовній заяві зазначає, що частина вагонів згідно залізничної накладної № 22519395 прибула на станцію призначення 15.10.2019 та 17.10.2019, № 22421880 - 13.10.2019. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт» обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами. Аналогічну норму містить ст. 129 Статуту залізниць України, за якою обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Згідно п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334 передбачено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала. Відповідно, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем на станції Сновськ Південно - Західної залізниці складено акти загальної форми про затримку вагонів: форми ГУ-23а № 1 від 06.10.2019 за накладними №№ 22519395, 21519400, 22519372, 22421880 про залишення поїзду тимчасово з вини клієнта, та на його підставі акти форми ГУ-23 щодо нарахування платежів за користування вагонами за час затримки та за зберігання вантажу № 3529 від 08.10.2019 по накладним №№ 22519395, 22519400, № 3532 від 08.10.2019 по накладній № 22519372, № 3534 від 08.10.2019 по накладній № 22421880 - про простій вагонів на протязі 69 годин кожен. В той же час, позивач в позовній заяві та доданому до неї розрахунку зазначає, що фактичний термін доставки вантажу (вагонів) за залізничними накладними №№ 22519372, 22519395, 22519400, 22421880 перевищує термін доставки на 1-4 доби. Параграфом 1 статті 45 УМВС визначено, що якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 «строк доставки вантажу», перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки. Згідно параграфу 2 ст. 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення - терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме: - 6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не зверху однією десятою загального терміну доставки; - 18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки; - 30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки. Таким чином, позивачем нараховано відповідачу за накладною № 22519372 - 30% штраф у розмірі 35645,40 грн, за накладною № 2219395- штраф 18% та 30% - в розмірі 59837,52 грн, за накладною № 22519400 - 18% штраф у розмірі 40398,12 грн та за накладною № 22421880 - штраф 18% та 30% - в розмірі 26139,96 грн, всього на загальну суму 162 021,00 грн, виходячи з провізної плати за вагон 13302,00 грн. Колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Відповідно до параграфу 1 ст. 47 УМВС позов може бути пред`явлений тільки після пред`явлення відповідної претензії. З матеріалів справи встановлено, що позивачем пред`являлись до відповідача відповідні претензії №06/12/19 від 06.12.2019 та №23/12/19 від 23.12.2019, перша з яких була повернута відповідачем без розгляду, а друга - частково задоволена. Згідно параграфу 2 ст. 46 УМВС претензія пред`являється з відповідним обґрунтуванням і зазначенням суми відшкодування. Претензія пред`являється в паперовому вигляді, а при наявності домовленостей між учасниками перевезення - в електронному вигляді. Згідно параграфу 3 ст. 46 УМВС претензія пред`являється по кожній відправці окремо за винятком: 1) претензії про повернення переборів провізних платежів. Така претензія може пред`являтися по декільком відправленням; 2) випадків, коли по декільком відправленням складено один комерційний акт, у таких випадках претензія пред`являється на всі відправлення, зазначені в комерційному акті. Претензія по одному відправленню на суму, еквівалентну 23 швейцарським франкам і менше, не підлягає задоволенню. Якщо претензія пред`являється на більшу суму і вона визнається такою, що підлягає задоволенню в розмірі, еквівалентному 23 швейцарським франкам і менше, то ця сума відшкодування заявникові не виплачується (параграф 4 ст. 46 УМВС). Параграфом 5 ст. 46 УМВС передбачено, що до претензії долучаються документи передбачені Правилами перевезення вантажу. Претендент зобов`язаний обґрунтувати претензію у відповідності з Правилами перевезення вантажів. Відповідно до параграфу 7 ст. 46 УМВС претензійні вимоги, що випливають із договору міжнародного залізничного вантажного перевезення розглядаються перевізником протягом 180 днів з дня її отримання. При частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє претенденту підстави відхилення претензії та одночасно повертає документи, прикладені до претензії (параграф 8 ст. 46 УМВС). Згідно з параграфом 3 статті 47 УМВС позов може бути пред`явлено, якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії; якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково. В той же час, ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 137 Статуту залізниць України встановлено шестимісячний строк для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення. Згідно з частиною 2 статті 137 Статуту залізниць України зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову. Проте, як зазначив місцевий господарський суд, вказані у п.2.12 "Про внесення змін та доповнень до роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" строки, встановлені статтею 315 Господарського кодексу України та ст. 136 Статуту залізниць України, не поширюються на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, які регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення. Стаття 60 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) строк позовної давності для позовів, що ґрунтуються на договорі перевезення, встановлює в один рік, а в передбачених у цій статті випадках - 2 роки, які призупиняються на час розгляду залізницею заявленої до неї претензії. Припинене за давністю право на пред`явлення позову не може бути реалізоване шляхом зустрічного позову або заперечення. Згідно зі статтею 48 УМВС позови до перевізника на підставі цієї Угоди про перевищення строку доставки вантажу пред`являються протягом 2 місяців. Вказані в параграфом 1 цієї статті строки обчислюються з моменту виникнення права пред`явлення позову, встановленого в параграфі 2 статті 47 Угоди «Вимоги за договором перевезення. Підсудність» даної Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається. Пред`явлення претензії, оформленої у відповідності зі статтею 46 «Претензії» цієї Угоди, зупиняє перебіг терміну давності, передбаченого в параграфі 1 цієї статті. Перебіг строку давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив претенденту про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення строку, установленого в параграфі 7 статті 46 цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді. Повторне пред`явлення претензії з тих самих підстав не зупиняє перебіг строків давності, передбачених в параграфі 1 цієї статті. Із наведених правових норм вбачається, що Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено обов`язкове досудове врегулювання шляхом звернення одержувача вантажу з претензією до перевізника, з вини якого порушено терміни доставки вантажу. Зокрема, статтею 46 УМВС встановлено порядок звернення з претензією, а також порядок її розгляду. Зокрема, в цій статті вказується на те, що повернення перевізником претенденту такої претензії не є її відхиленням і не дає претенденту права звернення з позовом у судові органи. Крім того, в статті 48 УМВС передбачено, що позов може бути пред`явлено тільки після пред`явлення відповідної претензії, а також позови до перевізника на підставі цієї Угоди пред`являються протягом 2 місяців. Відповідно до параграфу 40 УМВС якщо перевезення здійснювалось по паперовій накладній, до претензії додаються наступні документи в оригіналах: в разі перевищення терміну доставки вантажу - «оригінал накладної» (лист 1 накладної), «лист повідомлення про прибуття вантажу» (лист 6 накладної). Так, судом апеляційної інстанції перевірено, що зі змісту претензії позивача №06/12/19 від 06.12.2019 не вбачається звернення до відповідача саме з вимогами про сплату штрафних санкцій, нарахованих на підставі ст. 45 УМВС у зв`язку з порушенням термінів доставки вантажу у міжнародному залізничному сполученні, оскільки претензії стосувались виключно правомірності визначення розміру та списання з рахунку позивача сум за простій вагонів, зберігання вантажу у вагонах та плати користування вагонами, у зв`язку із затримкою вагонів на станції Сновськ Південно - Західної залізниці, а також містили вимогу про повернення безпідставно списаних коштів. При цьому, колегія суддів погоджується із оцінкою суду першої інстанції претензії позивача №23/12/19 від 23.12.2019, яка містила посилання на положення Статуту залізниць України, зокрема, ст. 116 щодо нарахування штрафів за несвоєчасну доставку вагонів, а не на положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, яка застосовується у даному випадку. Суд першої інстанції вірно визначив, що претензія як письмова вимога однієї сторони договору до іншої щодо відновлення або захисту порушених прав (виконання зобов`язання, сплату боргу, неустойки тощо) виходячи з її змісту та чітко висловлених вимог, має надавати адресату змогу належного реагування, а саме погодження з її вимогами або заперечення останніх, тобто виключно у разі належного звернення з претензією до відповідача у позивача наступають відповідні правові наслідки. З урахуванням вищенаведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про недотримання позивачем претензійного порядку звернення до відповідача, який визначений нормами Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, що виключає наявність у позивача підстав для звернення до суду з відповідним позовом відповідно до ст.ст. 46, 47 УМВС, а тому правові підстави для задоволення позову про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в сумі 162 021,00 грн відсутні. Щодо посилань скаржника на факт прийняття та часткове задоволення претензії №23/12/19 від 23.12.2019 відповідачем, що, як вказує останній, свідчить про дотримання вимог розділу 7 УМВС щодо надання документів відповідачу для розгляду претензії по суті та зупинення перебігу строків давності, суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначений факт не свідчить про дотримання позивачем претензійного порядку з питання стягнення неустойки (штрафних санкцій) згідно УМВС з відповідача як перевізника, позаяк претензія мала на меті вирішення суперечностей між сторонами з інших питань, пов`язаних з перевезенням вантажу згідно залізничних накладних №№ 22519372, 22519395, 22519400, 22421880. Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду, а тому не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/6283/20 прийнято з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технологій транспорту» - без задоволення. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технологій транспорту» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/6283/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/6283/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр технологій транспорту».

4. Матеріали справи №910/6283/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 01.03.2021. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді А.І. Мартюк С.О. Алданова