Окрема думка КЦС ВС № 626/2734/18

ОКРЕМА ДУМКА судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Погрібного С. О. справа № 626/2734/18 провадження № 61-2047св20 Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» (далі - ПП («Промінь») задоволено частково. Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ПП «Промінь» про визнання договору оренди землі недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку задоволено частково. Скасовано запис про державну реєстрацію права оренди ПП «Промінь» на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5, 24 га, кадастровий номер 6323381200:13:000:0102, що належить ОСОБА_1 згідно з державним актом на землю від 27 лютого 2001 року, серія ІІ-ХР № 059791, відповідно до договору оренди від 01 листопада 2006 року №

580. В іншій частині позову відмовлено. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Висновком експерта підтверджено, що ОСОБА_1 не підписував спірний договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 580, отже, цей договір є нікчемним в силу приписів (на підставі) закону. Відповідний правочин є нікчемним не в силу ухвалення певного рішення суду, а відповідно до закону, а тому є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 207, частини другої статті 215 ЦК України та статей 14, 15 Закону України «Про оренду землі». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. З врахуванням викладеного, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, постановив необґрунтоване рішення про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який є нікчемним, що, у свою чергу, є підставою для їх скасування у відповідній частині та ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги з підстав безпідставності та обрання неефективного способу захисту (правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним). Отже, реєстрація права оренди землі ПП «Промінь» на спірну земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_1 фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону, підстав для внесення відповідних відомостей у реєстратора не було. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. За такої умови, з урахуванням того, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ПП «Промінь» за договором оренди від 01 листопада 2006 року № 580 є ефективним способом захисту порушених прав позивача, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення таких прав. Із наведеними висновками колегії суддів в частині висновків щодо застосування такого способу захисту як скасування запису про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку - не погоджуюся, у зв`язку із чим, відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України, викладаю окрему думку. Встановлені судами обставини Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 27 лютого 2001 року, серія ІІ-ХР № 059791 ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка, площею 5, 24 га, кадастровий номер № 6323381200:13:000:0102. Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 580 між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки строком на 25 років, починаючи з дати його реєстрації. Договір зареєстрований 23 березня 2007 року за № 040769800278 у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Відповідно до заяви від 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 звертався з проханням до ПП «Промінь» повернути йому земельну ділянку після закінчення строку дії договору в 2018 році. 27 грудня 2018 року ОСОБА_1 надіслав до ПП «Промінь» заяву про надання йому оригіналу договору оренди землі, оскільки за його поясненням він не підписував договір оренди строком на 25 років і нікого на його підписання не уповноважував. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса від 16 травня 2019 року № 5370 року підпис від імені ОСОБА_1 в примірнику № 1 договору оренди земельної ділянки № 580 , укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Промінь», зареєстрованому у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23 березня 2007 року за № 040769800278, розташований на зворотному боці третього аркуша документа, у графі «Орендодавець ОСОБА_1 », додатках до договору примірника № 1 акта передачі-прийому земельних ділянок від 24 березня 2007 року в графі «Земельну ділянку передав ОСОБА_1 , в рядку «підпис», примірника № 1 акта визначення меж земельної ділянки в натурі в графі «Орендодавець ОСОБА_1 », примірника № 1 додатка № 5 до договору в графі «Орендодавець ОСОБА_1 » та примірника № 2 договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 580 та його додатках виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Відповідно до письмового пояснення позивача від 21 серпня 2019 року він підтвердив, що спірний договір не підписував. Висновки за результатами розгляду справи Верховний Суд, частково задовольняючи позов, керувався тим, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Верховний Суд дійшов висновку про те, що скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ПП «Промінь» за договором оренди від 01 листопада 2006 року № 580 є ефективним способом захисту порушених прав позивача, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення таких прав. З такими висновками не погоджуюся з урахуванням такого Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямованого на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку правомірності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Таким чином, використаний судом спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Проте, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення Верховним Судом постанови), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, передбаченими нині законом способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19. Отже, на момент ухвалення нового рішення у справі Верховним Судом застосування такого засобу як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав є способом захисту права або інтересу позивача, що не передбачений законом. Такий спосіб захисту порушених прав позивача передбачався у попередній редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на момент ухвалення рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Водночас враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій і необхідність ухвалення нового рішення, переконані, необхідно було врахувати зміни у законодавстві, що відбулися станом на момент ухвалення такого рішення задля забезпечення та гарантування застосування ефективного та дієвого способу захист прав та порушених інтересів. З врахуванням викладеного, вважаю, що Верховний Суд захистив права позивача у спосіб, що не передбачений законом та не забезпечить надання дієвого і ефективного захисту прав, не гарантує особі реальне відновлення порушеного права. Суддя С. О. Погрібний