Постанова 4824 № 757/12077/20-ц

Головуючий у І інстанції Ільєва Т.Г. Провадження № 22-ц/824/1119/2021 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 18 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Поливач Л.Д., за участю секретаря: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Фонду державного майна України та ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Президент-Готель», Фонду державного майна України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування наказу Фонду державного майна України від 27 лютого 2020 року № 340, В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив про його задоволення, посилаючись на те, що 09.06.2017 року він був призначений на посаду Генерального директора ПрАТ «Президент-Готель» Фондом державного майна України на підставі наказу №951, протоколу №7 від 06.06.2017 року засідання постійної конкурсної комісії Фонду державного майна України з проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання по заміщенню вакантної посади керівника ПрАТ «Президент-Готель». 04.03.2020 року із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачу стало відомо про призначення тимчасово виконуючим обов`язки Генерального директора ПрАТ «Президент-Готель» ОСОБА_1. Внесення змін до відомостей про юридичну особу, а саме - зміна керівника юридичної особи, проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. 03.03.2020 року на підставі Наказу Фонду державного майна України від 27.02.2020 року №340. Разом з тим, Наказ Фонду державного майна України від 27.02.2020 року №340 оформлений з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки цей наказ підписаний Заступником Голови Фонду державного майна України Дмитром Сенниченком, підпис якого не засвідчений гербовою печаткою Фонду державного майна України, натомість згідно п. 8.64.9 Статуту ПрАТ «Президент-Готель» рішення про відсторонення Генерального директора Товариства від здійснення його повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження Генерального директора Товариства, відноситься до виключної компетенції Наглядової ради Товариства. Таким чином, наказ Фонду державного майна України від 27.02.2020 року №340 виданий заступником Голови Фонду Сенниченком Дмитром з перевищенням повноважень. Крім того, Фонд державного майна України приховав факт проведення конкурсу на тимчасове здійснення повноважень керівників суб`єктів господарювання, чим грубо порушив порядок проведення конкурсного відбору керівників державних суб`єктів господарювання та незаконно позбавив претендентів, в тому числі і позивача ОСОБА_2 , на зайняття посади керівника ПрАТ «Президент-Готель». Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 27.02.2020 року №340 «Про припинення повноважень Генерального директора Приватного акціонерного товариства «Президент-Готель». Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Президент-Готель» на користь Держави України судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Фонд державного майна України та третя особа ОСОБА_1 подали на рішення апеляційні скарги, в яких, посилаючись на те, що даний спір є корпоративним та не підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства, просили рішення суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. В судовому засіданні представник Фонду державного майна України Божинський В.В. та третя особа ОСОБА_1 апеляційні скарги підтримали та просили про їх задоволення з викладених у них підстав. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідача та третьої особи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду із закриттям провадження у справі, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України). З огляду на наведені приписи процесуальних законів, правильне визначення юрисдикції суду у цій справі залежить від змісту правовідносин її учасників. Позивач ОСОБА_2 вважає незаконним його звільнення з посади Генерального директора ПрАТ "Президент-Готель", а тому оскаржує наказ Фонду державного майна України від 27.02.2020 року №340 про припинення його повноважень. Натомість відповідач у апеляційній скарзі стверджує, що припинив повноваження Генерального директора товариства в межах корпоративних відносин на підставі частини третьої статті 99 ЦК України, а тому дані позовні вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). При цьому, уповноваженим органом управління ПрАТ «Президент-Готель» є Фонд державного майна України, оскільки єдиним акціонером даного товариства є держава, а відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності» у разі, якщо держава є єдиним акціонером (учасником) господарської організації, функції з управління корпоративними правами держави виконуються відповідно до цього Закону безпосередньо, без скликання загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства. Крім того, згідно ч. 1 ст. 4 вищевказаного Закону Фонд державного майна України включений до кола суб`єктів управління об`єктами державної власності. При безпосередньому виконанні функцій з управління корпоративними правами держави Фондом державного майна України, Фонд державного майна України має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства шляхом видання наказу згідно ст. 9 Закону України «Про Фонд державного майна України» або у відповідності до чинного законодавства України, діючого на момент прийняття рішення. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України). За частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень, що узгоджується з частиною другою статті 61 Закону України "Про акціонерні товариства", згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до статуту ПрАТ "Президент-Готель" Генеральний директор очолює та керує діяльністю Дирекції; він обирається та його повноваження припиняються Загальними зборами. Згідно з абзацом третім пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України "Про акціонерні товариства") за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а в межахкорпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). З огляду на вказане "усунення" відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п`ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Колегія суддів вважає, що припинення повноважень Генерального директора ПрАТ «Президент-Готель» ОСОБА_2 наказом Фонду державного майна України від 27.02.2020 року №340 є дією уповноваженого органу відповідного товариства, необхідною для оперативного реагування на певні діяння керівника задля унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством. З огляду на те, що позивач оскаржує наказ Фонду державного майна України від 27.02.2020 року №340, тобто рішення органу управління, пов`язане з діяльністю товариства і управлінням ним, розгляд такої вимоги вимагає оцінювання законності дій зазначеного органу, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Тому доводи позивача стосовно застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства є необґрунтованими. Отже, враховуючи наведені приписи законодавства України та зміст правовідносин учасників справи, колегія суддів вважає, що хоча рішення уповноваженого органу товариства, яким в даному випадку є Фонд державного майна України, про припинення повноважень члена виконавчого органу може мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальним за таких обставин є відносини корпоративні (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 510/456/17, від 10 вересня 2019 року в справі № 921/36/18, від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг,дійшла висновку, що суд порушив правила юрисдикції, а тому апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року скасувати, а провадження у справі закрити. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Тобто, закінчивши апеляційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд апеляційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Таким чином, з огляду на те, що колегія суддів на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшла висновку про закриття провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції. Керуючись ст.ст. 255, 256, 367, 374, 377, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Фонду державного майна України та ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2020 року - скасувати, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Президент-Готель», Фонду державного майна України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування наказу Фонду державного майна України від 27 лютого 2020 року № 340 - закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: