Постанова Київський апеляційний суд № 367/4255/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 367/4255/22 Головуючий у І інстанції -Довгопола І.В. апеляційне провадження №22-ц/824/2109/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., за участю секретаря Линок В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 24 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дeржавного агeнтства мeліорації та рибнoгo гoспoдaрства України про визнання незаконними та скасування наказу та рішення,- встановив: В провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебувала цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до Державного агентства меліорації та рибного господарства України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення. 08 листопада 2022 року до суду надійшло клопотання представника Державного агентства мeліорації та рибнoгo гoспoдaрства України про закриття провадження по вказаній справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В обґрунтування даного клопотання представник відповідача зазначає наступне. Однією із позовних вимог Позивача є поновлення його на посаді директора акціонерної компанії «Фішинг Кампані С.А.» («Fishing Company S.A.») . Зазначена компанія обліковується в Реєстрі корпоративних прав держави, який є складовою Єдиного реєстру об`єктів державної власності, з державною часткою у статутному капіталі 100%. Власником 100 відсотків акцій зазначеної компанії є держава в особі Держрибагентства. У порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. У пункті 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та керувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах. Спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України також підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. На час звернення Позивача із даним позовом до суду в ГПК України передбачені категорії корпоративних спорів, які мають розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи. З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права правовідносини, які виникли між ОСОБА_3 та Держрибагентством у справі № 367/4255/22, є корпоративними, а не трудовими. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеного статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною 3 статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Звільнення Позивача як директора акціонерної компанії «Фішинг Кампані С.А.» («Fishing Company S.A.») відбулось на підставі пункту 8.5 Статуту, а саме за рішенням Акціонера зазначеної компанії, жодних посилань на норми КЗпП у рішення Акціонера та у оскаржуваному наказі не міститься. Отже, дії Держрибагенттства, спрямовані на припинення повноважень Позивача відповідно до пункту 8.5 Статуту, були здійснені в порядку реалізації Держрибагентством своїх корпоративних прав. З урахуванням викладеного просили клопотання задовольнити. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 24 листопада 2022 року клопотання відповідача про закриття провадження у справі №367/4255/22 - задоволено. Закрито провадження у справі №367/4255/22 за позовом ОСОБА_2 до Дeржавного агeнтства мeліорації та рибнoгo гoспoдaрства України про визнання незаконними та скасування наказу та рішення на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачу, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 03 листопада 2022 року по справі № 367/4255/22 за позовом ОСОБА_2 до Дeржавного агeнтства мeліорації та рибнoгo гoспoдaрства України про визнання незаконними та скасування наказу та рішення, після набрання ухвалою законної сили. Не погоджуючись з вказаною ухвалу суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, просив ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду в порядку цивільного судочинства до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог процесуального права та вказує, що позовні вимоги про скасування наказу про звільнення керівника юридичної особи, заявлені одночасно з вимогами про поновлення на роботі, стосуються трудових прав його як позивача, який був директором компанії «Фішінг Компані С.А» і не пов`язані із перевіркою адміністративно-розпорядчих дій уповноваженої особи суб`єкта державної реєстрації чи встановлення законності її дій. Вказує, що звернення його до суду з вказаним позовом спрямоване на захист порушеного права саме в трудовому і цивільному аспекті, який можливий лише у цивільному процесі, який передбачає можливість і необхідність застосування КЗпП України, а отже вважає, що розгляд справи повинен здійснюватись саме в порядку цивільного судочинства, зважаючи на характер виниклих відносин. Враховуючи викладене просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду в порядку цивільного судочинства до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає,а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін. Закриваючи провадження по справі суд першої інстанції виходив з приписів п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд враховуючи наступне. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказав, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (справа Беллет про Франції). Крім того, у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом ч. 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу суб`єкта господарювання - юридичної особи. У справі № 752/10984/14-ц позивач оскаржував рішення загальних зборів і наглядової ради, прийняті відповідно до ст. 52 і 61 Закону України "Про акціонерні товариства" та пов`язані, зокрема, з відстороненням позивача як директора товариства від виконання обов`язків. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки розгляд вимог позивача вимагав оцінювання законності дій органів управління акціонерного товариства, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства. Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, ст. 61 Закону України "Про акціонерні товариства" належать до юрисдикції господарського суду (постанова від 16.10.2019). У справі № 145/1885/15-ц спірні правовідносини стосувалися відсторонення голови правління приватного акціонерного товариства наглядовою радою. Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач просив визнати незаконним рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) його від виконання повноважень голови правління товариства та виключення його з числа осіб, які мають право підпису, що є порушенням прав учасника (акціонера) на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства (постанова від 30.01.2019). Крім того, до юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом на підставі ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України. У справі № 562/304/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки як на підставу поданого позову позивач послався на недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, то спір в цій частині за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами (постанова від 28.11.2018). У справі № 510/456/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у ст. 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права (постанова від 10.04.2019). У справі № 921/36/18 Велика Палата зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини (постанові від 10.09.2019). Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Частинами 1, 3 ст. 99 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України. У Кодексі законів про працю України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 зазначила, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) на підставі п. 5 ст. 41 Кодексу законів про працю України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (припинення повноважень за ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України). Тобто здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до ст. 99 Цивільного кодексу України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і підставою такого звільнення може бути посилання на п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України у Рішенні від 12.01.2010 № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у ст. 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до ст. 99 Цивільного кодексу України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. При розгляді спору щодо розірвання трудового договору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства. Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц та від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного Кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на це, зміст положень ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Така ж позиція, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц. Предметом позову у даній справі є визнання незаконними та скасування наказу та рішення про звільнення. Підставою позову є недотримання відповідачем процедури вирішення питання про звільнення так позивач вважає, що такі дії відповідача, а також зазначені рішення, є незаконними, оскільки порушують вимоги діючого законодавства України та права і законні інтереси позивача, з огляду на те, що останнього не було законним способом звільнено з посади директора Компанії «Фішінг Компані С.А», фактично позбавлено керівних функцій на підприємстві. Посилається на те, що у відповідача не було обґрунтованих підстав для прийняття рішення про розірвання контракту та не було надано, ознайомлено із наказом про звільнення. Тобто спір стосується законності звільнення позивача з посади керуючого підприємством відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, з огляду на недотримання вимог законодавства під час прийняття спірних рішень, тому спір у цій частині за своєю правовою природою належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами. Інші позовні вимоги є правовими наслідками прийняття таких рішень уповноваженим органом, тому визначальними у цій справі є саме корпоративні правовідносини. З огляду на зазначене, апеляційний суд констатує, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Вище викладене спростовує доводи апеляційної скарги стосовно того, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства Суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі на підстав п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, вірно прийшов до висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про закриття провадження по справі, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 24 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник