Постанова 4824 № 369/8132/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/351/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2021року місто Київ справа №369/8132/16-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Усатової Д.Д., у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2016 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 та Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому просили визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю виданий ОСОБА_5 26 жовтня 2002 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1982. В мотивування вимог посилалися на те, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: ОСОБА_5 визнано протиправним рішення №182 виконавчого комітету Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 червня 1997 року в частині передачі ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,05га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель за АДРЕСА_1 . Зазначали, що задовольняючи позов, суд встановив, що згідно договору купівлі-продажу від 22 квітня 1965 року, реєстровий №7655, який зареєстрований в Петропавлівській сільській раді депутатів трудящих 07 травня 1965 року за №35, ОСОБА_6 був куплений цілий житловий будинок, житловою площею 53,8 кв.м. Розмір садиби, на якій побудований індивідуальний житловий будинок, сарай, насаджені фруктові дерева та яка огороджена огорожею, складає 0,07га, що підтверджує акт від 04 жовтня 1962 року. Вказували, що ОСОБА_6 - це батько ОСОБА_5 . Зазначали, що 30 грудня 1976 року 1/2 частина вказаного житлового будинку була подарована ОСОБА_5 , що підтверджує Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 квітня 2009 року. Посилались на те, що 12 січня 1991 року ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_7 , якій після укладення шлюбу було присвоєно прізвище « ОСОБА_7 ». Вказували, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті своєї матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкували 03 квітня 2008 року майно, яке складається із 1/2 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , про що видані свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 квітня 2008 року реєстровий №3-974 на 1/4 частину будинку на ім'я ОСОБА_3 та реєстровий №3-970 на 1/4 частину будинку на ім'я ОСОБА_4 . Зазначали, що 02 березня 2012 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис №93, після чого дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_3 ». Посилалися на те, що ОСОБА_7 , як співвласник успадкованого позивачами домоволодіння, за час життя, не набула право власності (спільної сумісної) на земельну ділянку, на якій розміщені житловий будинок, господарські будівлі та споруди, та яка необхідна для їх обслуговування. Вказували, що на підставі рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради №66 від 11 грудня 2008 року, позивачам був наданий дозвіл на складання проекту відводу у спільну сумісну власність земельної ділянки загальною площею 0,05 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , розробку якого було доручено землевпорядній організації. Позивачі зазначали, що 29 січня 2014 року вони отримали від відповідача дозволи на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,0107 га та для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,0251 га, всього 0,0358 га, оскільки інший співвласник домоволодіння ОСОБА_5 не погоджував межі земельної ділянки площею 0,05 га та, окрім того, чинив позивачам перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. Посилалися на те, що як вбачається з кадастрових планів земельних ділянок, виготовлених землевпорядною організацією, та даних технічного паспорту на житловий будинок, прохід від успадкованої позивачами частини житлового будинку до успадкованих та належних їм на праві власності надвірних будівель та споруд, а саме: малогабаритного житлового будинку під літерою «Б» (1987 рік побудови), сараїв під літерами «Д», «Ж» (1980 рік побудови), сараїв під літерами «З», «К» (1994 та 1997 роки побудови відповідно), прибудов під літерами «В», «И» (1990 та 1994 роки побудови відповідно), вбиралень під літерами «Г», «Л» (1990 та 1983 роки побудови), лазні під літерою «Е» (1990 рік побудови), погребу під літерою «М» (1983 рік побудови), колодязю під літерою «І» (1990 рік побудови), огорожі - 1 - 4 (1983 та 1990 років побудови), а також огороду, необхідно здійснювати по земельній ділянці ОСОБА_5 . Вказували, що як вбачається з листа завідувача архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 грудня 2014 року, рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №182 від 26 червня 1997 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам села Петропавлівська Борщагівка» ОСОБА_5 у списку за № НОМЕР_1 передано безоплатно за його заявою у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель розміром 0,05 га по АДРЕСА_1 . Зазначене рішення стало підставою для приватизації ОСОБА_5 , земельної ділянки розміром 0,05 га по АДРЕСА_1 . Зазначали, що в порушення ч.5 ст.17, ст.30 ЗК УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин), виконавчий комітет відповідача не врахував інтересів інших співвласників домоволодіння та землекористувачів і передав 26 червня 1997 року ОСОБА_5 , як власнику 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 (приватна спільна часткова власність), безоплатно у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель розміром 0,05га за цією адресою, про що прийняв рішення №182 від 26 червня 1997 року. Посилались на те, що 26 жовтня 2002 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1982, згідно якого йому Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області на підставі рішення №182 від 26 вересня 1997 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0487 га в межах згідно планом, яка розташована на території АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2017 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 , 26 жовтня 2002 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1982. Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, представник особи, яка не брала участь в справі ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та закрити провадження у справі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що особа, яка подає апеляційну скаргу ОСОБА_1 - є спадкоємцем відповідача ОСОБА_5 , а рішення, що оскаржується, стосується її прав та інтересів. Посилалась на те, що позовна заява була складена позивачами 30 серпня 2016 року, а надійшла до суду 02 вересня 2016 року. При цьому відповідач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто раніше, ніж була подана позовна заява. Зазначала, що суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у частині позовних вимог позивачів до ОСОБА_5 , а відкривши провадження у справі в цій частині, суд мав його закрити на підставі пункту 1 статті 205 ЦПК України 2004 року. Відзиву на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надійшло. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з вищевказаних підстав. Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Позивач ОСОБА_4 повідомлявся про розгляд справи, в тому числі і через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві. Так, відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. З аналізу наведеної статті вбачається, що особи, які не брали участь у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року у справі №753/7368/15-а за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: ОСОБА_5 визнано рішення №182 виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, Київської області від 26 червня 1997 року в частині передачі ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,05 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель за АДРЕСА_1 протиправним. Вказаною постановою встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 22 квітня 1965 року, реєстровий №7655, який зареєстрований в Петропавлівській сільській раді депутатів трудящих 07 травня 1965 року за №35, ОСОБА_6 був куплений цілий житловий будинок, житловою площею 53,8 кв.м. Розмір садиби, на якій побудований індивідуальний житловий будинок, сарай, насаджені фруктові дерева та яка огороджена огорожею, складає 0,07га, що підтверджує акт від 04 жовтня 1962 року. ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_5 . У постанові зазначено, що 30 грудня 1976 року 1/2 частина вказаного житлового будинку була подарована ОСОБА_5 , що підтверджує Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 квітня 2009 року. 12 січня 1991 року ОСОБА_6 уклав шлюб з ОСОБА_7 , якій після укладення шлюбу було присвоєно прізвище « ОСОБА_7 ». Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті своєї матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкували 03 квітня 2008 року майно, яке складається із 1/2 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , про що видані свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 квітня 2008 року реєстровий №3-974 на 1/4 частину будинку на ім'я ОСОБА_3 та реєстровий №3-970 на 1/4 частину будинку на ім'я ОСОБА_4 . Як зазначено в постанові, ОСОБА_7 , як співвласник успадкованого позивачами домоволодіння, за час життя, не набула право власності (спільної сумісної) на земельну ділянку, на якій розміщені житловий будинок, господарські будівлі та споруди, та яка необхідна для їх обслуговування. На підставі рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради №66 від 11 грудня 2008 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали дозвіл на складання проекту відводу у спільну сумісну власність земельної ділянки загальною площею 0,05 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в селі Петропавлівська-Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, розробку якого було доручено землевпорядній організації. Як вбачається з кадастрових планів земельних ділянок, виготовлених землевпорядною організацією та даних технічного паспорту на житловий будинок, прохід від успадкованої позивачами частини житлового будинку до успадкованих та належних їм на праві власності надвірних будівель та споруд, а саме: малогабаритного житлового будинку під літерою «Б» (1987 рік побудови), сараїв під літерами «Д», «Ж» (1980 рік побудови), сараїв під літерами «З», «К» (Ґ994 та 1997 роки побудови відповідно), прибудов під літерами «В», «И» (1990 та 1994 роки побудови відповідно), вбиралень під літерами «Г», «Л» (1990 та 1983 роки побудови), лазні під літерою «Е» (1990 рік побудови), погребу під літерою «М» (1983 рік побудови), колодязю під літерою «І» (1990 рік побудови), огорожі - 1 - 4 (1983 та 1990 років побудови), а також огороду, необхідно здійснювати по земельній ділянці ОСОБА_5 . З матеріалів справи вбачається, що 26 жовтня 2002 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1982, згідно якого йому Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області на підставі рішення №182 від 26 вересня 1997 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0487 га в межах згідно з планом, яка розташована на території АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Позивачі, посилаючись на порушення своїх прав як співвласників на вільне користування та розпорядження належними їм частинами домоволодіння 31 серпня 2016 року звернулися до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2016 року відкрито провадження у даній справі. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказувала на те, що відповідач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто раніше, ніж була подана позовна заява, а ОСОБА_1 є спадкоємцем відповідача ОСОБА_5 , тобто рішення, що оскаржується, стосується її прав та інтересів. Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 30 січня 2015 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду із зазначеним позовом. ОСОБА_1 є спадкоємицею після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0487 га, з кадастровим номером 3222485901:01:013:0043, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 29 січня 2020 року. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час пред`явлення даного позову та розгляду справи судом першої інстанції, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічною є норма, що міститься у пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України, чинного на час розгляду справи апеляційним судом. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року). Аналогічна норма міститься у пункті 7 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року. З аналізу пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року (пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України) вбачається, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі. Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті У статті 26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин. Згідно з частиною першою статті 26 ЦПК України 2004 року у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (аналогічна норма у частині першій статті 42 чинного ЦПК України). У статті 28 ЦПК України 2004 року визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (стаття 46 чинного ЦПК України). Частиною першою статті 29 ЦПК України 2004 року передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 чинного ЦПК України). Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України дає підстави дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року). Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 чинного ЦПК України). Аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб'єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року). Отже, якщо позов пред`явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, чинного на час пред`явлення позову та розгляду справи судом першої інстанції, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі. Норма статті 205 ЦПК України 2004 року (статті 255 чинного ЦПК України) є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України (пунктами 1-7 статті 205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі - спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі. Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №185/998/16 та постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі 3127/328/17. З матеріалів справи вбачається, що позивачі звернулися до суду з даним позовом у серпні 2016 року. Судом першої інстанції було ухвалено заочне рішення 18 січня 2017 року. При цьому, відповідач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто ще до пред`явлення позову позивачами. Частиною 1 ст.377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю підлягає скасуванню, а провадження в частині вказаних вимог підлягає закриттю. Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка пред`явлена до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України). У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №362/884/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №758/3921/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №674/1465/16-ц зроблено висновок, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивачів, натомість, встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи. Оцінка судами обґрунтованості позовних вимог по суті, має відбуватися за участі належних сторін. Оскільки ОСОБА_5 на ім`я якого було видано державний акт на право приватної власності на землю від 26 жовтня 2002 року помер ще до пред`явлення даного позову, вимог до спадкоємців ОСОБА_5 питання про права та обов`язки яких підлягає вирішенню за результатами розгляду позовних вимог не заявлено, а тому лише Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області не може відповідати за заявленою позивачами вимогою про визнання недійсним державного акту на право власності на землю. Оскільки, суб'єктний склад учасників справи визначає суд першої інстанції, рішення суду в частині вимог до відповідача Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового про відмову у задоволенні вказаних вимог. Отже, вищезазначене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке потягло за собою ухвалення незаконного рішення. Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з позивачів на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені за подачу апеляційної скарги у розмірі по 630,60 грн. з кожного. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 377, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю - закрити. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю - відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 на користьОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 судові витрати по 630 грн. 60 коп. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 25 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: