Постанова 4824 № 755/70/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22лютого 2021 року м. Київ Справа № 755/70/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/3024/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Арапіної Н.Є. 29 вересня 2020 року у м. Києві, повний текст рішення складений 09 жовтня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя, В С Т А Н О В И В У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив визнати спільною сумісною власністю та визнати за ним право власності на Ѕ частину наступного майна: квартиру АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 3220886000:03:002:1420 та земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 3220886000:03:002:1419, які розташовані на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільского району Київської області; 1/2 частину машино-місця АДРЕСА_3 . Позовні вимоги мотивовані тим, що з 28 грудня 1995 року по 13 січня 2017 року сторони перебували у шлюбі, вказане майно було придбане ними у цей період, проте правовстановлюючі документи на спірне майно оформлені на відповідача, яка заперечує право позивача. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна - задоволено частково. Визнано спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ; садовий будинок за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий № 3220886000:03:002:1420, яка розташована на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільского району Київської області; земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий №3220886000:03:002:1419, яка розташована на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільского району Київської області. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки садового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки садового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 3220886000:03:002:1420, яка розташована на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільского району Київської області. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 3220886000:03:002:1420, яка розташована на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільского району Київської області. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 3220886000:03:002:1419, яка розташована на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільского району Київської області. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 3220886000:03:002:1419, яка розташована на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільского району Київської області. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що квартира, садовий будинок та земельні ділянки є об`єктами спільної сумісної власності, оскільки відповідачем не доведено обставин належності цього майна на праві особистої приватної власності, а тому з урахуванням рівності часток подружжя судом визнано за позивачем право власності на Ѕ частину кожного з об`єктів нерухомості. Позовні вимоги щодо машиномісця залишені без задоволення, з огляду на те, що статус спільного сумісного майна втрачено, так як між сторонами був укладений договір дарування. Не погодилась із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , нею подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що усе набуте за час шлюбу майно було придбано за її особисті кошти, отримані внаслідок ведення підприємницької діяльності, а ОСОБА_2 ніде не працював та не мав самостійного заробітку чи доходу. Таким чином, хоч майно й придбано у період шлюбу, але за власні кошти відповідача, а тому не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Також вказує на те, що судом першої інстанції при визначенні способу поділу спільного майна подружжя не було враховано інтереси неповнолітнього сина позивача та відповідача. Зважаючи на викладене, просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що обґрунтування вимог апелянта є бездоказовими і неправдивими. Твердження про те, що позивач не мав власного заробітку, а матеріальне забезпечення сім`ї здійснювалось виключно за рахунок скаржника, не відповідає дійсності і спростовується наявними в матеріалах справи доказами. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Григорян Г.Г. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив її задовольнити. Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується особистою розпискою представника, причини неявки суду не повідомили. Тому, виходячи з положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що з 28 грудня 1995 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 січня 2017 року (т.1 а.с.12,17,18). За даний період було набуто право власності на ряд об`єктів нерухомого майна. Так, 27 квітня 1999 року Процівською сільською Радою народних депутатів Бориспільського району Київської області на ім`я відповідача був виданий Державний акт на право власності на земельна ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 3220886000:03:002:1420, яка розташована на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільського району Київської області (т.1 а.с.22,23 т.2 а.с.19-21). Ринкова вартість земельної ділянки, відповідно до звіту про експертну оцінку, становить 144954,00 грн (т.1 а.с.147-171). 12 липня 1999 року Процівською сільською Радою народних депутатів Бориспільського району Київської області на ім`я відповідача був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 3220886000:03:002:1419, яка розташована на території Процівської сільської ради Садове товариство «Дніпровець» Бориспільського району Київської області (т.1 а.с.20, 21, 121-146, т.2 а.с.22-24). Ринкова вартість земельної ділянки, відповідно до звіту про експертну оцінку, становить 144954,00 грн (т. 1 а.с.121-146). За цією ж адресою: АДРЕСА_5 , на який, на підставі рішення виконкому від 22 квітня 2004 року, Процівською сільською Радою народних депутатів Бориспільського району Київської області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2004 року на ім`я відповідача (т.1 а.с.30, 31, 32, 35-36, 41,93-120). Площа садового будинку становить 226,5 кв.м (т.1 а.с.32,35-36). Вартість цього майна, відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, становить 2250687,00 грн (т.1 а.с.93-120). 25 квітня 2004 року на ім`я відповідача Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_6 (т.1 а.с.19, 53-74). Відповідно до звіту про оцінку майна вартість цієї квартири становить 4002760,00 грн (т.1 а.с.19, 53-74). Згідно з реєстраційним посвідченням № 006327 від 21 липня 2008 року виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на машино-місце № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Синицею Т.В., 05 липня 2008 року № 5348 (т.1 а.с.24). З даного договору вбачається, що він був укладений між позивачем і відповідачем, де остання виступала як обдарована і отримала в дар від позивача Ѕ частину цього майна, і у зв`язку з цим вона стала власником машиномісця в цілому (т.1 а.с.25). Ринкова вартість машиномісця, відповідно до звіту про експертну оцінку майна, становить 245970,86 грн (а.с.75-92). Стаття 57 СК України передбачає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою привальною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є особистою приватною власністю. За правилом ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з ч.ч.1-3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. В силу положень ст.ст. 63, 65 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. В порядку визначеному ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із ч.ч. 2,3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325 цс 18; у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц,; від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, від 08 лютого 2021 року у справі № 712/11098/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах. Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. З наведених обставин справи вбачається, що за період перебування сторін у шлюбі на ім'я відповідача було оформлено право власності на квартиру, дві земельні ділянки, на яких розташований садовий будинок та машиномісце. Разом з тим, право власності на машиномісце набуто відповідачем, зокрема в порядку дарування де вона прийняла в дар від позивача Ѕ частину. А отже вказане частина вважається її особистою приватною власністю. Також дана обставина свідчить про те, що між сторонами мала місце домовленість щодо належності вказаного майна відповідачеві. Суд першої інстанції відмовив у визнанні за позивачем права власності на 1/2 частину у цьому майні, позивач не оскаржує рішення суду, апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо цієї частини рішення, в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача вказав, що погоджується з рішенням в цій частини. У зв`язку з цим апеляційний суд не вбачає підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо права власності на машиномісце АДРЕСА_3 . Що стосується іншого заявленого до поділу майна, то відповідач заперечуючи презумпцію спільності права власності подружжя посилалася на те, що його придбання відбувалося за кошти її брата надані у позику, тому вона вважає це майно особистою приватною власністю. Разом з тим, кошти одержані на підставі договору, в тому числі договору позики, і використані в інтересах сім`ї, є також об`єктом спільної сумісної власності подружжя. До того ж стороною відповідача копія договору про надання позики від 15 жовтня 1994 року не була представлена до суду першої інстанції, та взагалі не було заявлено про такий доказ, доказів неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача також не надано, а посилання на одержання цієї копії від позикодавця, який є братом відповідача, після ухвалення рішення не можна визнати обґрунтованим. Вказане, з урахуванням положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України, унеможливлює прийняття цієї копії договору як доказу у справі на стадії розгляду справи апеляційним судом. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 ніде не працював та не мав самостійного заробітку чи доходу, усе набуте за час шлюбу майно було придбано за кошти, отримані внаслідок ведення нею підприємницької діяльності, а тому є її особистим майном. Проте, таке твердження суперечить положенням ч. 1 ст. 60 СК України, якими визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Також це твердження не відповідає положенням ч.2 ст.61 СК України, в силу яких доходи, одержані одним із подружжя є об`єктом права спільної сумісної власності. До того ж в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних обставин. Посилання відповідача на те, що позивач не надав жодного доказу своєї участі у придбанні спірної квартири не заслуговують на увагу, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, покладається на того з подружжя, який її спростовує, в цьому випадку на відповідача. Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції інтересів неповнолітньої дитини не можуть бути прийняти до уваги апеляційного суду з огляду на наступне. Так, виходячи з положень ст. 70 СК України, суд може відступити від засад рівності часток подружжя лише у виключних випадках, а саме за наявності обставин приховування, знищення пошкодження майна або його використання не в інтересах сім'ї, ухилення одного із подружжя від участі в утриманні дитини або недостатності розміру аліментів для забезпечення її утримання. Про такі обставини відповідач суду не повідомляла та в ході розгляду справи не були надані докази, які б їх підтверджували. Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися. Проте, враховуючи заявлені позовні вимоги та визначені відповідачем межі апеляційного розгляду, обсяг їх спільного майна та його вартість, відсутність волевиявлення на компенсацію вартості частки, здійснити його розподіл по іншому, ніж по Ѕ частці в кожному об`єкті нерухомого майна не вбачається можливим. Отже виходячи із основних принципів цивільного процесу, зокрема, змагальності і диспозитивності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем обставин належності їх на праві особистої приватної власності квартири, садового будинку та двох земельних ділянок, що заявлені предметом спору. Інших доводів апеляційна скарга не містить, а в силу положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів, правильно виходив із того, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між подружжям у рівних частинах. Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Таким чином, посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені матеріали справи, що призвело до прийняття необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, що в свою чергу є підставою для скасування рішення суду, не знайшли свого підтвердження. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні підстави і для здійснення відповідачеві понесених нею витрат при звернені до апеляційного суду, виходячи з положень ст.141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 25 лютого 2021 року.