Постанова Закарпатський апеляційний суд № 297/999/20

Справа № 297/999/20 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 03.02.2021 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І. В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Мензака Ю. Ю., розглянувши апеляційну скаргу, яку подав захисник ОСОБА_1 адвокат Мензак Ю. Ю., в с т а н о в и в : Постановою судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого, громадянина України, фізичну особу-підприємця, визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок. Згідно постанови, 23 травня 2020 року о 16:30 годині в с. Кідьош, по вул. Петефі, Берегівського району ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Пежо», державний номерний знак « НОМЕР_1 », з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з ротової порожнини, від проходження медичного огляду на стан сп`яніння відмовився в присутності свідків, чим порушив вимоги, передбачені п. 2.5 Правил дорожнього руху України. В апеляційній скарзі адвокат вказує на те, що постанова судді підлягає скасуванню. Стверджує, що правопорушник не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а повістка вручена в приміщенні суду для передання ОСОБА_1 інспектору поліції ОСОБА_2 , тому самому інспектору, який склав протокол, що апріорі, є грубим порушенням закону. Зазначає, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а патрульні під`їхали до припаркованого автомобіля, в якому нікого не було. Також вказує на те, що в матеріалах справи, окрім протоколу посадової особи, відсутні будь-які докази на підтвердження вини ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення. Щодо пропуску строку вказує на те, що ОСОБА_1 дізнався про наявність оскаржуваної постанови лише 16.07.2020, коли на його адресу прийшов лист із Берегівського відділу поліції, датований 02.07.2020. Просить поновити строк на апеляційне оскарження, постанову скасувати, а провадження в справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Мензака Ю.Ю., які підтримали клопотання про поновлення строку та апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, а апеляційна скарга задоволенню. З оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 не брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а в матеріалах справи відсутні достовірні відомості про те, що він був належним чином повідомлений про час та місце її розгляду 11.06.2020. При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 в передбачений ч. 1 ст. 285 КУпАП трьохденний строк вручена чи направлена копія оскаржуваної постанови. Із супровідного листа (а. с. 14) вбачається, що копія постанови направлена ОСОБА_1 18.06.2020, однак відомостей про її отримання ОСОБА_1 немає. Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що з такими представник ОСОБА_1 адвокат Мензак Ю. Ю. ознайомився 17.07.2020. У зв`язку з цим, доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ( ОСОБА_1 дізнався про наявність оскаржуваної постанови лише 16.07.2020, коли на його адресу прийшов лист із Берегівського відділу поліції, датований 02.07.2020) заслуговують на увагу. Тому, з метою недопущення порушення права ОСОБА_1 на захист та доступ до правосуддя, доводи клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення визнаються обґрунтованими, причини пропуску строку такими, що перешкодили адвокату Мензаку Ю. Ю. своєчасно подати апеляційну скаргу поважними, у зв`язку з чим, строк на апеляційне оскарження судового рішення поновлюється. Частиною 1 статті 8 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності, а відповідно до ст. 280 цього ж Кодексу, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Положеннями ст. 252 цього Кодексу передбачено, що орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Відповідальність за частиною 1 статті 130 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази, перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що при розгляді справи щодо ОСОБА_1 вказаних вимог закону судом першої інстанції не було дотримано. Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 пояснив, що в зазначені в протоколі час та місці не перебував за кермом автомобіля, у тому числі й у нетверезому стані. Зазначив, що приїхав до кафе в тверезому стані, перебуваючи в даному закладі вживав алкогольні напої, однак після цього за кермо автомобіля не перебував. У момент його знаходження у приміщенні кафе до кафе під`їхали працівники поліції, які з`ясувавши, що автомобіль належить йому, запропонували пройти огляд на стан сп`яніння, а після його відмови, склали щодо нього протокол про адміністративне правопорушення, в якому він вказав на те, що за кермом автомобіля не перебував. Допитані в ході апеляційного розгляду в якості свідків гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підтвердили пояснення ОСОБА_1 , зазначивши, що працівники поліції, складаючи щодо ОСОБА_1 протокол, не взяли до уваги те, що останній не перебував за кермом автомобіля у стані алкогольного сп`яніння, оскільки поліцейські під`їхали до кафе, у якому ОСОБА_1 уже знаходився і вживав алкогольні напої, однак після цього він не сідав за кермо автомобіля. Як убачається з матеріалів справи, такі не містять достовірних доказів про факт керування ОСОБА_1 автомобілем, у тому числі й у стані алкогольного сп`яніння, або з ознаками алкогольного сп`яніння, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вимоги працівників поліції на проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння не ґрунтуються на вимогах законодавства та фактичних обставинах справи. При цьому, поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підтверджується факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Тому, доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а патрульні під`їхали до припаркованого автомобіля, в якому нікого не було, - визнаються не спростованими, а навпаки підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим заслуговують на увагу. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи немає. Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що, на переконання апеляційного суду, свідчить про те, що, розглядаючи справу щодо ОСОБА_1 , суд першої інстанції у порушення вимог передбачених ст. ст. 245, 252, 280 КУпАП не з`ясував усі обставини справи та не дав оцінки доказам у їх сукупності. Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведена достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину в справі. Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, тому суд, приймаючи рішення, виходить із встановлених та перевірених у суді доказів. Частина 1 ст. 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Аналізуючи досліджені під час апеляційного розгляду наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що висновки суду першої інстанції про порушення ОСОБА_1 вимог передбачених п. 2.5 Правил дорожнього руху України та про наявність події та у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, не підтверджуються зібраними у справі доказами, матеріали справи не підтверджують достовірність викладених у протоколі фактів, та ґрунтуються на припущеннях - суб`єктивних даних відповідних посадових осіб, що у свою чергу, з огляду на вищенаведені норми та обставини, свідчить про відсутність події та складу вказаного адміністративного правопорушення. Разом із тим, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, посилаючись на наявні в матеріалах справи докази (протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, письмові пояснення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) як на такі, що підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог, передбачених п. 2. 5 ПДР та, відповідно, вину в скоєнні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, суддя місцевого суду не дав їм відповідного аналізу, не врахувавши те, що в таких відсутні відомості про факт керування ОСОБА_1 автомобілем, у зв`язку із чим не дав їм відповідної оцінки та дійшов передчасного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення та про його винуватість у скоєнні цього проступку. При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, апеляційний суд бере до уваги і те, що, будучи викликаним на розгляд справи через керівництво Берегівського ВП ГУНП в Закарпатській області, поліцейський ОСОБА_9 , який склав щодо ОСОБА_1 протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, не з`явився без поважних причин, у зв`язку з чим, апеляційний суд позбавлений можливості з`ясувати в нього будь-які факти та обставини, які б могли мати значення для справи чи спростовували б наведене вище. При цьому, апеляційний суд вважає, що відсутність у матеріалах справи переконливих доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом виключає і допустимість протоколу як джерела доказів і, при цьому, запис у протоколі про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння не може бути визнаний законною підставою для вимоги щодо проходження ним огляду на стан сп`яніння, що в свою чергу виключає наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення. Пояснення сторони захисту про відсутність події та у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення достовірними доказами не спростовані, і матеріали справи не містять відомостей, які б давали підстави для сумнівів у достовірності цих пояснень, тому керуючись принципом презумпції невинуватості, апеляційний суд при прийнятті судового рішення приймає до уваги вказані пояснення. Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, наявними в матеріалах справи доказами не доведена, можливості збирання додаткових доказів у підтвердження факту скоєння правопорушення вичерпані, а апеляційним судом вжиті всі передбачені законом заходи для з`ясування обставин, що мали місце за участі ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню, а провадження в справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Приймаючи рішення про закриття провадження у справі апеляційний суд також зазначає, що відповідно до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення вжиття заходів по встановленню осіб, які вчинили адміністративні правопорушення на транспорті, їх огляд та огляд транспортних засобів, складання протоколів про адміністративні правопорушення, з`ясування обставин, за яких скоєно правопорушення, вилучення речей та документів (посвідчення водія та інших), покладаються на органи Національної поліції, їх територіальні підрозділи, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що саме на відповідних посадових осіб патрульної поліції покладено доведення винуватості особи у вчиненні того чи іншого правопорушення на транспорті з точним дотриманням положень чинних нормативно-правових актів. Приймаючи рішення апеляційний суд також бере до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП щодо перегляду апеляційним судом справи в межах апеляційної скарги та не обмеження доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; що в підтвердження висновку про доведеність вини особи у скоєнні правопорушення суд вправі посилатись лише на докази, які зібрані відповідно до чинних нормативно-правових актів України, не містять суперечностей і не є суб`єктивною думкою окремих посадових осіб і не породжують сумнівів у достовірності зазначених у них відомостей; що всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на користь цієї особи. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Поновити представнику ОСОБА_1 адвокату Мензаку Ю. Ю. строк на апеляційне оскарження судового рішення. Апеляційну скаргу, яку подав представник ОСОБА_1 адвокат Мензак Ю. Ю., задовольнити. Постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя І. В. Стан