Постанова Донецький апеляційний суд № 229/5886/18

Єдиний унікальний номер 229/5886/18 Номер провадження 22-ц/804/9/21 Справа № 229/5886/18 Головуючий у 1 інстанції Панова Т.Л. Провадження № 22-ц/804/9/21 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Канурної О.Д., Никифоряка Л.П., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 229/5886/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 13 червня 2019 року ухваленого у складі судді Панової Т.Л., - ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 в якому зазначає, що він з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з 10.08.1991 року. Фактично сумісне проживання та спільне ведення господарства з відповідачем припинено з квітня 2014 року. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 23 грудня 2015 року шлюб між ним і ОСОБА_3 розірвано, однак згоди між ними щодо поділу майна не досягнуто. За час перебування у шлюбі ними було придбано у власність майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, а саме: квартира, загальною площею 23,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , куплена 21 липня 2011 року за 23460 грн., право власності зареєстровано за ОСОБА_3 ; квартира, загальною площею 35,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , куплена 27 грудня 2012 року за 24 000 грн., право власності зареєстровано за ОСОБА_3 ; квартира, загальною площею 41,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , куплена 10 лютого 2014 року за 30 000 грн., право власності зареєстровано за ОСОБА_3 ; автомобіль марки Міtsubishi, модель Lancer, тип легковий універсал, державний номер НОМЕР_1 , 1987 року випуску НОМЕР_2 , договір купівлі продажу транспортного засобу 090786 від 07.08.2008р., вартість 15000 грн., право власності зареєстровано за ним - ОСОБА_1 . Оскільки він та відповідач ОСОБА_3 не досягли взаємної згоди щодо порядку поділу вищевказаного майна, просить суд поділити майно таким чином: - припинити право спільної сумісної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка куплена 21 липня 2011 року; визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на вказану квартиру; припинити право спільної сумісної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка куплена 27 грудня 2012 року і визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на дане нерухоме майно; припинити право спільної сумісної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка куплена 10 лютого 2014 року і визнати за ним ( ОСОБА_1 ) право приватної власності на вказану квартиру; визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 автомобіль марки Міtsubishi, модель Lancer, державний номер НОМЕР_1 , 1987 року випуску, та визнати за ними ( ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ) право власності за кожним на 1/2 частину вищевказаного автомобіля. В підготовчому засіданні відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (т.1, а.с.56-59). Ухвалою суду від 09 квітня 2019 року зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна об`єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 . Заяву ОСОБА_3 про забезпечення зустрічного позову задоволено частково. Накладено арешт на будинок, розташований за адресою АДРЕСА_4 , який належить на праві власності ОСОБА_1 (т.1, а.с.134, 135). В зустрічному позові ОСОБА_3 зазначає, що не погоджується з позовом ОСОБА_1 з таких підстав. За час шлюбу між нею і колишнім чоловіком було істотно поліпшено вартість житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та прибудинкової території. Цей житловий будинок зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 . Всі поліпшення, в тому числі добудови до спірного житлового будинку, були зроблені внаслідок спільних трудових та грошових затрат. В даному будинку вона зареєстрована з моменту їх одруження по даний час. Вважає цей будинок спільною сумісною власністю який підлягає реальному поділу в натурі між нею і ОСОБА_1 . Орієнтовна вартість житлового будинку оцінюється нею в 30 000 грн. Окрім того, з 2005 року вона здійснює підприємницьку діяльність. Основна діяльність надання в оренду і експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. За рахунок отриманих від підприємницької діяльності коштів, нею були придбані: - квартира загальною площею 41,3 кв.м., яка складається з двох кімнат, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира загальною площею 35,8 кв.м., яка складається з однієї кімнати, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; квартира загальною площею 23,7 кв.м., яка складається з однієї кімнати, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також за час подружнього життя з ОСОБА_1 , 07.08.2008року, було придбано автомобіль марки Міtsubishi, модель Lancer, 1987 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . Не заперечує проти пояснень ОСОБА_1 в частині, що транспортний засіб набутий під час їх подружнього життя та є спільною сумісною власністю. Даним автомобілем користується ОСОБА_1 . Використовує його неналежно, внаслідок чого погіршується стан транспортного засобу. Враховуючи, що квартири, які є предметом спору, були придбані від її підприємницької діяльності, а також те, що ОСОБА_1 використовує спільний транспортний засіб в своїх власних цілях, даним авто вона не користується, вважає, що вказаний нею розподіл майна відповідатиме принципу справедливості, добросовісності та розумності. Просить суд визнати житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; здійснити реальний поділ житлового будинку, визначивши за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частці вказаного будинку; визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки Міtsubishi,модель Lancer, тип легковий універсал, державний номер НОМЕР_1 , 1987року випуску НОМЕР_2 . Дружківським міським судом Донецької області 13 червня 2019 року ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна також задоволено частково. Визнано об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 : - автомобіль марки Міtsubishi,модельLancer, тип легковий універсал, державний номер НОМЕР_1 , 1987року випуску НОМЕР_2 , - квартиру , яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , - квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 . - квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 . Здійснено поділ спільного сумісного майна таким чином: Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину за кожним на автомобіль марки Міtsubishi,модельLancer, тип легковий універсал, державний номер НОМЕР_1 , 1987року випуску НОМЕР_2 . В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 об`єктом права спільної сумісної власності і його поділ відмовлено. Скасовано арешт на будинок, розташований за адресою АДРЕСА_4 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , що накладений за ухвалою Дружківського міського суду від 09 квітня 2019року, справа № 229/5886/18, провадження № 2/229/180/2019. На вказане рішення суду відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 13 червня 2019 року і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, а саме: призначити по справі судову будівельно-технічну експертизу, визнати житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; та здійснити реальний поділ житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , визначивши за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частці вказаного будинку. В мотивування апеляційної скарги зазначає, що предметом зустрічного позову про поділ спільно сумісного майна, поряд з іншими об`єктами спільного майна, є житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , який був придбаний ОСОБА_1 до шлюбу, однак даний будинок був в негативному стані та зовсім не придатному для проживання в ньому. За час шлюбу в зазначеному будинку був проведений капітальний ремонт, після якого будинок став придатним для проживання, чим було істотного підвищено його вартість. Усі поліпшення, в тому числі добудови до спірного житлового будинку, були зроблені внаслідок спільних трудових та грошових затрат. В даному будинку вона зареєстрована з моменту одруження по даний час, що підтверджується відміткою в паспорті. Вважає, що житловий будинок є спільною сумісною власністю та підлягає до реального поділу в натурі між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Зазначає, що необхідність судової експертизи в процесі була викликана тим, що вона не має спеціальних знань щодо оцінки вартості спірного житлового будинку, поліпшень даного будинку, що були зроблені під час спільного подружнього життя та технічної можливості реального поділу між сторонами такого будинку. Натомість суд всупереч вимог ст.ст.103, 197 ЦПК України, фактично проігнорував дане клопотання і не виніс жодної ухвали, як про призначення даної експертизи так і щодо відмови у задоволенні даного клопотання. Дане порушення судом норм процесуального права призвело до подальшого прийняття неправильного та необ`єктивного рішення по справі в частині можливості поділу будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , або призначення компенсації спільно понесених подружжям витрат на його ремонт та відновлення. 10 березня 2020 року Донецьким апеляційним судом постановлено ухвалу, якою клопотання відповідача ОСОБА_3 про призначення судової будівельно-технічної експертизи задоволено частково. Призначено у справі № 229/5886/18 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Донецького Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (84122, м.Слов`янськ, вул.Поштова, 67). На вирішення експертів поставлено питання: 1) Чи були здійснені в період часу з 10.08.1991 року по квітень 2014 року будь-які прибудови, добудови, зведення нових споруд, поліпшення, модернізація, ремонтні роботи житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ? 2) Яка вартість таких поліпшень станом на час проведення експертизи? 3) Яка вартість житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , з урахуванням поліпшень, проведених в період часу з 10.08.1991 року по квітень 2014 року, станом на час проведення експертизи? 4) Визначити можливість поділу між сторонами в натурі чи встановленні порядку користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 на дві рівні частини/двома частинами із попереднім визначенням часток співвласників у нерухомому майні та встановлення/визначення варіантів його розподілу. 22 червня 2020 року до Донецького апеляційного суду надійшли матеріали цивільної справи з повідомленням про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 червня 2020 року поновлено провадження у справі. 24 липня 2020 року на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача ОСОБА_3 в яких вона просить суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення застосувати вимоги ст.146 ЦПК України, оскільки позивачем ОСОБА_5 свідомо не надано допуск експертам до об`єкту дослідження. Також направлено копію свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 від 29 жовтня 2019 року, виданого Дружківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з якого вбачається, що відповідач змінила своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (т.2 а.с.53). 09 жовтня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання експертів, на виконання ухвали Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року про повторне призначення будівельно-технічної експертизи, про надання технічної документації на спірний будинок, відомостей щодо проведення в ньому будівельних робіт з наданням по можливості чеків на будівельні матеріали, фотокарток та показань свідків (т.2 а.с.99, 100). Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засідання апеляційного суду, що проводилось в режимі відео конференції з Личаківським районним судом м. Львова, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила задовольнити її апеляційну скаргу. Пояснила, що вона оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності та поділ будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_5 просив відхилити апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання 24 лютого 2021 року позивач не з`явився, надав листа з проханням розглянути справу за його відсутності. Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з апеляційної скарги та наданих в судовому засіданні пояснень ОСОБА_2 оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову про визнання об`єктом спільної сумісної власності житлового будинку АДРЕСА_4 , визнання права власності за нею на 1/2 частину даного будинку та поділу його в натурі. В іншій частині рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 не оскаржується. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі за наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.08.1991 року (т.1, а.с.30). Фактично сім`я розпалася в квітні 2014 року, що сторонами у справі не оспорюється. Згідно рішення Дружківського міського суду у справі № 229/4219/15-ц від 23 грудня 2015 року шлюб між ними було розірвано (т.1, а.с.19). Під час шлюбу сторонами було придбано таке майно: квартира, загальною площею 23,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , куплена 21 липня 2011 року за 23460 грн., право власності зареєстровано за ОСОБА_3 ; квартира, загальною площею 35,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , куплена 27 грудня 2012 року за 24 000 грн., право власності зареєстровано за ОСОБА_3 ; квартира, загальною площею 41,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , куплена 10 лютого 2014 року за 30 000 грн., право власності зареєстровано за ОСОБА_3 ; автомобіль марки Міtsubishi, модель Lancer, державний номер НОМЕР_1 , 1987 року випуску, номер кузову НОМЕР_2 , договір купівлі продажу транспортного засобу 090786 від 07.08.2008р., вартість 15000 грн., право власності зареєстровано за ОСОБА_5 (т.1, а.с.7-18, 22). Сторони не оспорюють вартість придбаного майна. Проте відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 вважає, що квартири були придбані за її особисті кошти, які вона заробила від здійснення підприємницької діяльності. Квартири були придбані для здійснення підприємницької діяльності, а саме здача їх в оренду. Згідно пункту 1.7 Договору купівлі продажу від 10 лютого 2014р., квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , покупець ОСОБА_3 свідчить, що під час укладання цього договору перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який письмовою заявою, посвідченою приватним нотаріусом Дружківського нотаріального округу Гнатенко В.Л., підтвердив свою згоду на купівлю вказаного нерухомого майна у спільну сумісну власність. Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира АДРЕСА_6 , зареєстрована як спільна власність (т.1, а.с.11-13). Згідно пункту 1.6 Договору купівлі продажу від 27 грудня 2012 року, квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , покупець ОСОБА_3 , свідчить, що під час укладання цього договору перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який письмовою заявою, посвідченою приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Гнатенко В.Л. від 27.12.2012 року за реєстровим номером 5718, підтвердив свою згоду на купівлю вказаного нерухомого майна у спільну сумісну власність (т.1, а.с.16). Згідно п.14 договору купівлі продажу від 21 липня 2011 року, квартира розташована за адресою АДРЕСА_1 , придбана за письмовою згодою чоловіка покупця ОСОБА_5 , який проживає в АДРЕСА_4 , на підставі заяви, посвідченої приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Радіоновим Ю.В. 20 липня 2011 року за № 3939, що призначена для зберігання у справах нотаріуса (т.1, а.с.14). Згідно розписки (т.1, а.с.118) гр.. ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_5 гроші в сумі 30 000 грн., які вона позичала ОСОБА_3 і ОСОБА_5 для купівлі квартири за адресою АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 в судовому засіданні визнала обставини, зазначені в розписці. Судом першої інстанції в рішенні визначено, що на момент укладання зазначених вище договорів, відповідач ОСОБА_2 визнавала факт придбання квартир у спільну сумісну власність з позивачем, а твердження останньої, що квартири купувалися лише за кошти, отримані саме від її підприємницької діяльності, не знайшли підтвердження в судовому засіданні. Позивач за первісним позовом ОСОБА_5 пояснив в судовому засіданні, що квартира за адресою АДРЕСА_7 була придбана ними за кошти, які він отримав, як одноразову виплату допомоги по безробіттю в сумі 29783 грн. На цей час він також був зареєстрований як приватний підприємець, і йому на розвиток бізнес плану, який він представив до центру зайнятості, була виплачена така сума. Факт реєстрації ОСОБА_5 фізичною особою підприємцем, підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб (т.1, а.с. 116). Факт отримання коштів в сумі 29783 грн., підтверджується довідкою з Дружківського центру зайнятості і наказом Дружківського центру зайнятості №113 про виплату ОСОБА_5 допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності (т.1, а.с.164). Такі обставини не спростовані відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3 . Як пояснила відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні, ОСОБА_5 приймав участь в ремонті придбаних квартир, також після її виїзду до м.Львова, ОСОБА_5 здає їх в оренду, отримує від цього дохід. Враховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до висновку, що вищевказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , які на час придбання даного нерухомого майна знаходились у зареєстрованому шлюбі, що відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи і діючому законодавству. Також сторони підтвердили, що автомобіль, марки Міtsubishi, модель Lancer, придбаний ними за час шлюбу є спільною сумісною власністю. Судом першої інстанції також встановлено, і сторони проти цього не заперечують, що будинок за адресою АДРЕСА_4 , був придбаний ОСОБА_5 до шлюбу, за договором купівлі продажу від 18.07.1990 року (т.1, а.с.119). ОСОБА_5 визнає, що в будинку були здійсненні всі перелічені ОСОБА_3 роботи. Проте будинок не збільшився в своїх розмірах. Ремонтні роботи проводилися, але все робилося за кошти, які він заробляв, його особистими зусиллями. Не заперечує, що ОСОБА_3 виконувала якісь роботи по ремонту, але її внесок не є таким, щоб визнавати за відповідачем право на 1/2 частину будинку. Всі переобладнання на плані будинку не показані. У відповідних органах дозволу на переобладнання будинку він не отримував. Будинок до теперішнього часу перебуває в ремонті, а тому планував внести зміни у план будинку після закінчення всіх робіт. Відповідач ОСОБА_2 ) в суді визнала факт того, що будинок в розмірах не збільшився, ОСОБА_5 також приймав участь у будівельних роботах своїм трудом. В зустрічному позові остання оцінила вартість спірного будинку в 30 000 грн. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував, що спірні квартири і автомобіль є об`єктами спільної сумісної власності сторін, неподільними речами, які не можуть бути реально поділені між сторонами справи, та прийшов до висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем та відповідачем право власності на 1/2 частку кожної спірної квартири та автомобіля. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 щодо визнання будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , спільною сумісною власністю та його поділ задоволенню не підлягають. При цьому суд виходив з того, що сторони визнали такі переобладнання в будинку: перенесено двірні отвори, улаштовано в окремому приміщенні ванну кімнату, туалет, замінено інженерне обладнання газових приладів, перебудовано несучу стіну з іншого матеріалу, замінили покриття даху та замінили вікна. Проте сторони не замовляли в БТІ техпаспорт на будинок, в якому зазначаються кількість поверхів, площа, рік побудови, планування, матеріали та стан інженерних мереж. Матеріали справи містять технічні характеристики спірного будинку відповідно до плану станом на 09.03.1988р. (т.1, а.с.141-143). Докази надані позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 (звіти суб`єкта підприємницької діяльності, податкові декларації) не підтверджують, що перелічені вище поліпшення в спірному будинку були здійснені за її кошти та вони є суттєвими, що дає їй право на 1/2 частки в даному об`єкті нерухомого майна. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам матеріального закону, зроблені із дотриманням норм процесуального права, а також відповідають фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи письмовим доказам з наступних підстав. Із змісту положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України, де зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями статті 65 СК України. Так, статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Згідно ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11). Згідно з ч.1 ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі (частина 1 статті 71 СК України), а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки (частини 4, 5 ст.71 .СК України) У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України, за наявності для цього відповідних підстав суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею. За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Відповідно до ст.ст.24, 25 Кодексу про шлюб та сім`ю, які діяли на момент купівлі ОСОБА_5 будинку, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (ст. 57 СК України). Відповідно до ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого подружжя, воно в разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналіз положень ст.ст.57, 62 СК діє підстави для висновку про те, що ст.57 цього кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власноcті одного з подружжя, тоді як ст.62 цього кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнанні за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених ст.62 СК правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна об`єкта. Ухвалою суду від 10 березня 2020 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_3 та призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Донецького Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. 22 червня 2020 року до Донецького апеляційного суду надійшли матеріали цивільної справи з повідомленням про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2444-2447, складений 16.06.2020. У зазначеному повідомленні вказано: «згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями), для проведення вищевказаної експертизи на адресу сторін по справі та копія до відома суду 27.05.2020 було скеровано клопотання про призначення обстеження для проведення дослідження з зазначенням дати огляду об`єкта 11.06.2020. У вищенаведену дату доступ до об`єкту дослідження, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , представлений не був, стороною відповідача в телефонному режимі було повідомлено про неможливість забезпечення доступу в зазначену дату. В зв`язку з тим, що доступ до об`єкта дослідження представлений не був, подальше проведення дослідження без нього є не можливим, керуючись п. 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями), повідомляємо про неможливість надання висновку». 09 жовтня 2020 року на виконання ухвали Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року про призначення будівельно-технічної експертизи на адресу апеляційного суду надійшли матеріали цивільної справи та клопотання експерта про надання технічної документації, інших (крім тих що містяться в матеріалах справи) документів на спірний будинок, відомостей щодо проведення в ньому будівельних робіт з наданням, по можливості, чеків на будівельні матеріали, фотокарток та показань інших свідків (т.2 а.с.99, 100). Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як встановлено судом, відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не було надано належних та допустимих доказів істотного збільшення вартості спірного будинку внаслідок спільних трудових або грошових затрат подружжя чи трудових або грошових затрат відповідача у період перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_5 . Судом першої інстанції при ухваленні рішення було враховано, що сторони в судовому засіданні не заперечували з приводу обсягу переобладнання (перепланування) спірного будинку, того факту, що будинок, в результаті такого переобладнання не збільшився в розмірах, його якісні характеристики не змінились, як і не змінилось функціональне призначення приміщень будинку, дане переобладнання, про яке йдеться в поясненнях ОСОБА_5 , та не заперечується відповідачем ОСОБА_3 , є переобладнанням. Тобто фактично будинок було лише приведено в належний конструктивний стан для можливості в ньому проживати, чим користувались обидві сторони впродовж спільного життя в шлюбі. Виходячи з вищезазначеного висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання спірного будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділу є правильними, обґрунтованими, такими, що прийняті з правильними застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 09 липня та 24 липня 2020 року у справах №426/6877/15-ц (провадження №61-20803св19) та № 522/7063/16-ц (провадження № 61-12269св19) ухвалених по справах у подібних правовідносинах. Колегія суддів не знаходить підстав для застосування при ухваленні судового рішення за переглядом справи в апеляційному порядку ч.1 ст.146 ЦПК України, на яку посилалась відповідач ОСОБА_2 в своїх поясненнях, оскільки дана норма передбачає тимчасове вилучення державним виконавцем за ухвалою суду письмових, речових чи електронних доказів, для дослідження судом, що були витребувані судом і не надані без поважних причин (або без повідомлення причин їх неподання). Відповідач в додаткових поясненнях не конкретизувала, а судом не витребовувались для дослідження перелічені в ч.1 ст.146 ЦПК України види доказів. Колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлена права на грошову компенсацію, відшкодування вартості витрат на будівельні матеріали та проведених ремонтних робіт спірного будинку при зверненні до суду з відповідними вимогами у загальному порядку, з наданням відповідних доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_3 сплачено судовий збір у розмірі 1387 грн. (т.1, а.с.217, а.с.232). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 без задоволення, підстави для відшкодування відповідачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на відповідача ОСОБА_3 . Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 13 червня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складений 24 лютого 2021 року Головуючий суддя О.В. Агєєв