Постанова 4804 № 242/6553/19

22-ц/804/2889/20 242/6553/19 Єдиний унікальний номер 242/6553/19 Номер провадження 22-ц/804/2889/20 ПОСТАНОВА І м е н е м У к р а ї н и 18 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Биліни Т.І., суддів Попової С.А., Лопатіної М.Ю., за участю секретаря Грішко С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 червня 2020 року у складі суду Черкова В.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 15 листопада 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна. Позовна заява, мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час перебування у шлюбі ними придбане майно, що є спільною сумісною власністю. Під час розірвання шлюбу у 2013 р. вимогу щодо поділу майна не було заявлено, оскільки вони досягли усної домовленості з цього приводу. На початку 2019 року їй стало відомо, що відповідач порушує домовленість та має намір продати гараж, однокімнатну квартиру та автомобіль, які є спільною сумісною власністю. У зв`язку з чим, просила: визнати за нею право власності на двокімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , де вона мешкає разом з дитиною; право власності на однокімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за відповідачем право власності на гараж № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , та право власності на автомобіль Mitsubishi Lancer 2.0, легковий сєдан, колір сірий, номерний знак НОМЕР_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Майно, а саме: двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу власник ОСОБА_1 , від 08.12.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Петровою О.М., зареєстровано у реєстрі за № 470; однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 14.05.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Леоновою В.П., зареєстровано у реєстрі за № 879; гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Свідоцтво на право власності на нерухоме майно видане Виконавчим комітетом Селидівської міської ради 23.03.2009 р. на підставі рішення виконавчого комітету Селидівської міської ради від 11.03.2009 р. № 45; автомобіль Mitsubishi Lancer 2.0, легковий сєдан, колір сірий, номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , - залишено у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частки кожному. Вирішено питання щодо судового збору. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи Не погодившись з даним рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення змінити, та визнати за нею право власності на дві квартири, а за відповідачем ОСОБА_2 право власності на гараж та на автомобіль. Враховуючи вартість майна належного до розподілу, вона погоджується, що вартість її частини менша ніж запропонована відповідачу. З огляду на вказане вона не повинна була вносити на депозитний рахунок суду ніяких грошових сум, так як це технічна функція щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов`язань перед іншою. В іншій частині просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Доводи і заперечення інших учасників справи Сторони в суд апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи попереджені належним чином, підтвердженням чого є рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, телефонограми, зареєстровані в журналі телефонограм апеляційного суду та SMS повідомлення спрямовані на адресу позивача на підставі її особистої заяви. Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Відповідач ОСОБА_2 скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу в якому зазначив, що визнання права на однокімнатну та двокімнатну квартиру за позивачем позбавить його єдиного житла. Позивач не надала суду підтвердження вартості майна належного до розподілу, а його вартість зазначена в апеляційній скарзі, ґрунтується на припущеннях, внаслідок чого розподілити майно на рівні частки не доводиться можливим. Просив в задоволенні скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з позивача на його користь витрати на правову допомогу в сумі 5000,00грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини. Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 26.06.2013 р. було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 08.12.2006 року. Сторони мають малолітню дитину. Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Витягу з Державного реєстру правочинів ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 08.12.2012 р. належить двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_2 належить: гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_6 (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.03.2009 р.); квартира однокімнатна, розташована за адресою: АДРЕСА_7 (свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_4 від 14.04.2008 р.). Згідно договору купівлі-продажу від 14.05.2008 р. ОСОБА_2 продав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_8 . Також, згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 19.12.2008 р., ОСОБА_2 належить автомобіль Mitsubishi Lancer 2.0, легковий сєдан, колір сірий, номерний знак НОМЕР_2 . Згідно довідки від 27.02.2020 р. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 з 10.12.2013 р. по теперішній час. Згідно довідки від 12.03.2018 р. ОСОБА_2 взято на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою: АДРЕСА_10 . Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Статтею 55 Конституції України передбачено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України. Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до статей 319, 358 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями статті 65 СК України. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено статтею 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. З огляду на вказане позивач не довела, що вона за особисті кошти придбала двокімнатну квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_5 . Заява продавця ОСОБА_3 про отримання від позивача грошових коштів під час укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири не свідчить про те, що передані кошти належали їй особисто.(а.с.10) Позивач не надала належних та переконливих доказів вартості майна зазначеного в позові, не надала суду відповідні висновки експертів із вказаних питань, не заявила клопотання про проведення експертизи з метою встановлення його вартості, а тому суд першої інстанції був позбавлений можливості здійснити розподіл майна іншим шляхом ніж зазначено в оскаржуваному рішенні. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За вказаних обставин доводи позивачки про незаконність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для зміни рішення суду першої інстанції, позивачем не надано. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. При розгляді даної справи суд враховує, що нормами ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розподілу спільно нажитого майна по ? частині кожному. Вказаний висновок в повній мірі відповідає положенням постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Повний текст постанови виготовлено 23 листопада 2020 року. Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: С.А. Попова М.Ю. Лопатіна