Постанова 4857 № 460/2710/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 рокуСправа № 460/2710/20 пров. № А/857/14514/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (суддя Комшелюк Т.О., м.Рівне) у справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: 06.04.2020 (конверт) ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФ, ПФУ відповідно) в якому просила: визнати незаконними та протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII), з часу призначення пенсії по інвалідності, тобто з 16.12.2009, як інваліду ІІ групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою; зобов`язати відповідача з часу призначення пенсії по інвалідності, тобто з 16.12.2009, як інваліду ІІ групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою, здійснити позивачу перерахунок та виплату з урахуванням проведених виплат, який би відповідав розміру 8 мінімальних пенсій за віком, 75 % додаткової пенсії від її мінімального розміру відповідно до статей 50, 54 Закону №796-XII. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог про: визнання протиправними дій ГУПФ щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру, починаючи з 25.07.2010 без обмеження кінцевим строком, відповідно до статей 50, 54 Закону №796-XII; зобов`язання ГУПФ здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням проведених виплат, основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру, починаючи з 25.07.2010 без обмеження кінцевим строком, відповідно до статей 50, 54 Закону №796-XII. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону №796-XII, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період з 16.12.2009 по 24.07.2010; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону №796-XII, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період з 16.12.2009 по 24.07.2010 липня 2010 року. Зобов`язано ГУПФ здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону №796-XII, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період з 16.12.2009 по 24.07.2010; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону №796-XII, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період з 16.12.2009 по 24.07.2010. Не погодившись із ухваленим судовими рішення, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі із покликанням на окремі обставини справи вказує, вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії) та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. У зв`язку з набуттям статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи вона набула право на отримання згідно зі статтями 50, 54 Закону №796-XII додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних пенсій відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, звертає увагу на те, що положення законів України, якими обмежувалася дія норм статей 50, 54 Закону №796-XII з моменту призначення позивачу пенсії по інвалідності (тобто, з 16.12.2009), були визнані неконституційними. З огляду на вказане, відповідач мав нарахувати та виплачувати позивачу додаткову та державну пенсії в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 50, 54 Закону №796-XII, а не встановленому Кабінетом Міністрів України (далі КМУ). Зазначає, що постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 лютого 2011 року у справі №2-а-373/11 (далі Постанова) по суті на дату попереднього звернення до суду було підтверджено її право на отримання пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров`ю, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених статтями 50, 54 Закону №796-XII, за період з 16.12.2009 по 24.07.2010 в розмірах встановлених відповідними постановами КМУ є протиправними, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, однак вказане рішення суду, не може бути залишене без змін, з таких міркувань. Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 15.02.2010 (а.с.6). З 16.12.2009 позивачці встановлена друга група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії РВН № 0170077, виданою 05.02.2010 (а.с.7). Постановою позов ОСОБА_1 . Управління Пенсійного фонду України у Володимирецьому районі (далі УПФ) та Управління праці та соціального захисту населення Володимирецької РДА задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії УПФ по відмові в перерахунку основної і додаткової пенсії ОСОБА_1 у відповідності до статей 50, 54 Закону №796-XII; зобов`язано УПФ нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у відповідності до статті 54 Закону №796-XII виходячи із розрахунку 8 розмірів мінімальної пенсії за віком, та щомісячну додаткову пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % встановленого законодавством розміру мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 25.07.2010, з урахуванням фактично виплачених сум та зміни розміру прожиткового мінімуму; в задоволенні позову в частині стягнення щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2010 рік відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Вказана постанова набрала законної сили 20.07.2011 (а.с.13-14). 20.02.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести нарахування та виплату додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених статтями 50, 54 Закону №796-XII (а.с.9-10). Листом від 20.03.2020 №4081-3358/Ш-02/8-1700/20 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку вказаних вище пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с.11-12). Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Законом №796-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Статтею 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором. Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем було надано особі право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальними Законом №1058-IV, або спеціальним Законом №796-ХІІ. Статтею 50 Закону №796-ХІІ (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин) було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Також, стаття 54 Закону №796-ХІІ визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв`язку з втратою годувальника та встановлювала, зокрема, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком. Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України (частина п`ята статті 54 Закону №796-ХІІ). В подальшому, дія норм статей 50, 54 Закону №796-ХІІ неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік. Так, підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №107-VI) статтю 50 Закону №796-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами. Підпунктом 15 пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI частини третю та четверту статті 54 Закону №796-ХІІ замінено чотирма частинами такого змісту: «У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками. До непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами». Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто, з 22.05.2008 норми статей 50, 54 Закону №796-ХІІ застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI. В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 №3491-VI (далі - Закон №3491-VI) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011). Відтак, Законом №3491-VI КМУ надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На виконання пункту 7 Закону №796-ХІІ, 06.07.2011 КМУ прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» №745 (далі Постанова №745), яка набрала чинності з 23.07.2011 та приписами якої визначені інші розміри додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ відповідно. Крім того, постановою КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210 був затверджений «Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Порядок № 1210). Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23 липня 2011 року у зв`язку з набранням чинності Постановою № 745, у якій КМУ реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних (пенсійних) виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 50, 54 Закону №

796. Таким чином, суд дійшов висновку, що у період з 19.12.2009 по 24.07.2010 жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв`язку з чим нарахування позивачу додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ. З вказаних підстав суд першої інстанції виходив задовольняючи позов. Разом з тим, як досліджено судом апеляційної інстанції, з матеріалів справи №2-а-373/11 встановлено, що 14.01.2010 ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом до УПФ, який Постановою задоволено частково шляхом визнання протиправними дії УПФ по відмови в перерахунку основної і додаткової пенсії ОСОБА_1 у відповідності до статей 50, 54 Закону №796-XII; зобов`язання УПФ нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у відповідності до статті 54 Закону №796-XII виходячи із розрахунку 8 розмірів мінімальної пенсії за віком, та щомісячну додаткову пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % встановленого законодавством розміру мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 25.07.2010 (а.с.1-3, 19-20, 34-36 справи №2-а-373/11). Також як видно із змісту Постанови судом при розгляді справи №2-а-373/11 був застосований строк звернення до суду з позовом встановлений частиною другою статті 99 КАС ( в редакції, чинній станом на 2011 рік). Про залишення позовних вимог без розгляду Володимирецьким районним судом Рівненської області постановлялась ухвала, про що вказано у Постанові (а.с.35 справи №2-а-373/11). Разом з тим, встановити за який саме проміжок часу позовні вимоги ОСОБА_1 у справі №2-а-373/11 залишені без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, апеляційному суду не дається можливим, оскільки у матеріалах справи №2-а-373/11, а також Єдиному реєстрі судових рішень відсутня відповідна ухвала суду. Водночас, як на підставу для перерахунку з 19.12.2009 додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ позивач у розглядуваному позові наводить рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі №10-рп/2008, з ухваленням якого норми статей 50, 54 застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI, тобто особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; державні пенсії особам, віднесеним до категорії 1 не можуть бути нижчими: по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Таким чином, позивачу ще з січня 2011 року (дати звернення до суду з позовом у справі №2-а-373/11) та станом на дату прийняття Постанови було достовірно відомо про рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі №10-рп/2008 у зв`язку з яким вона має право на одержання додаткової пенсії у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком та державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону №796-ХІІ та те, що її пенсія нараховується і виплачується у неналежному розмірі. Проте, до суду про перерахунок розміру зазначеного виду пенсій за період з 16.12.2009 по 24.07.2010 звернулась лише 06.04.2020. Відповідно до частини першої-другої статті 99 КАС (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом у справі №2-а-373/11) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої-другої статті 122 КАС (в редакції, чинній на час звернення до суду позивача до суду з розглядуваним позовом) може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. Як уже вказано вище, про те, що позивач має право на одержання додаткової пенсії у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком та державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону №796-ХІІ вона дізналася з Постанови (січень-лютий 2011 року), однак з вимогами про зобов`язання ГУПФ здійснити перерахунок пенсії з 16.12.2009 у відповідних розмірах вона звернулася лише у квітні 2020 року, що свідчить про пропущення строку звернення до суду з позовом встановленого частиною другою статті 122 КАС. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхиляє висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, з огляду на частину другу статті 46 Закону №1058-IV, яка передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Норма статті 46 Закону №1058-IV стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ. Проте, в даному випадку пенсія позивачу у розмірах в яких вона просить здійснити перерахунок не була нарахована, тому немає підстав застосовувати положення частини другої статті 46 Закону №1058-IV. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом. Посилання ОСОБА_1 щодо необхідності застосування при вирішенні питання строку звернення до суду з позовом позиції Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №8-рп/2013 відхиляються апеляційним судом, так як вказані у справі №8-рп/2013 відносини не є аналогічними відносинах, що є спірними у даній справі. Конституційний Суду України у рішення №8-рп/2013 вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Статтею 319 КАС встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. З наведеної вище норми випливає, що суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду у всіх випадках, крім якщо встановлено порушення судом правил юрисдикції, має виходити та звертати увагу на доводи апеляційної скарги. У даному спорі рішенням суду позов задоволено, проте апелянт подаючи апеляційну скаргу просить рішення суду скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. Разом з тим, як уже встановлено вище у зв`язку з постановленням ухвали про закриття провадження у справі, позовні вимоги в межах того, що не охоплюється цієї ухвалою повністю задоволено судом. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і нею не заявлено про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, цих обставин не врахував та не дав їм належної оцінки, що відповідно має наслідком зміну судового рішення, з мотивів викладених вище. Проте, зважаючи на наведені вимоги процесуального закону, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості прийняти постанову про залишення позову без розгляду, так як в межах доводів апеляційної скарги наведене не є обставиною для скасування рішення суду. Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції даної постанови. В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 25 лютого 2021 року.