Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/9665/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9665/20 пров. № А/857/2767/21 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Глушка І.В., Запотічного І.І. при секретарі судового засідання: Волошин М.М. за участі представника позивача: Завада Т.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 року (рішення ухвалене у м. Львові судом у складі головуючого судді Гулика А.Г., повне рішення складено 15.01.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області про зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області №1300-0503-8/80893 від 09.10.2020 щодо формування подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі міста Львова області про повернення ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 20697,00 грн сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до банківської квитанції № ПН4663 від 16.09.2020, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівській області про повернення ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 20697,00 грн сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до банківської квитанції №ПН4663 від 16.09.2020. Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Позивач зазначає, що вперше придбала житло та при укладенні договору безпідставно (помилково) сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного ним майна. Позивач вважає, що має право на повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири у розмірі 20697,00 грн. Просив позов задоволити. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у формуванні подання на повернення помилково сплаченого збору на загальнообов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу у розмірі 20697,00 грн., оформлені листом від 09.10.2020 №1300-0530-8/80893. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 20697,00 грн. Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та прийняти нову постанову, якою стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 16.09.2020, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сворень Р.О. та зареєстрованим у реєстрі за № 1294, товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» передало у власність, а позивач прийняла квартиру АДРЕСА_1 . Згідно інформаційної довідки № 224234933 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 16.09.2020, позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до квитанції від 16.09.2020 №ПН4663 позивач сплатила 20697 грн збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із претензією щодо повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна. Листом від 09.10.2020 № 1300-0503-8/80893 відповідач повідомив позивача про те, що Пенсійний фонд України та його органи не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно. Разом з тим, відповідач зазначив, що у разі надання органам Пенсійного фонду відповідного документа про визнання громадянина особою, що придбаває нерухоме майно вперше, виданого органом, до компетенції якого це відноситься, він буде звільнений від сплати збору. Враховуючи те, що такого органу не існує, особу, що придбаває житло вперше, може бути визнано такою в судовому порядку. Пунктом 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що платниками збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ, організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" об`єктом оподаткування для платників збору, визначених у пункті 9 статті 1 вказаного Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна. Пунктом 10 статті 4 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" визначаються ставки збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для таких суб`єктів встановлюються у розмірі 1 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного у пункті 8 статті 2 вказаного Закону. Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі Порядок №1740). Згідно з вимогами пункту 15-1 Порядку № 1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Згідно статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна. Згідно інформаційної довідки № 224234933 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 16.09.2020, позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири від 16.09.2020, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сворень Р.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1294. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.09.2020 №224234933. У Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості щодо придбання позивачем іншого нерухомого майна відсутні. Доказів, які б спростовували вказані обставини відповідач не надав. Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача про придбавання ним житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідач не надав. Відтак, позивач 16.09.2020 вперше придбала нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_1 ) за договором купівлі-продажу, і при його нотаріальному посвідченні безпідставно сплатила збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості у розмірі 20697 грн. Пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до вказаного Порядку. Згідно постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету від 16.02.2011 №106, Пенсійний фонд України відноситься до переліку органів, що контролюють справляння надходжень бюджету при купівлі - продажу нерухомого майна. Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень Державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 №43, органи Державного казначейства України в процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Щодо тверджень апелянта про стягнення витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначає наступне, а саме. Згідно статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 статті 139 КАС України врегульовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Частиною 9 статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність врегульовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відтак, апеляційний вважає, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18. В пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Апеляційним судом встановлено, що між позивачем (клієнт) та адвокатським обєднанням «Ті Енд Ті Партнерс» (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правничої допомоги від 05.10.2020 №170, згідно з умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати правову допомогу щодо представницьких повноважень, захисту прав і законних інтересів клієнта, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги. Як вбачається з акту про надання правової допомоги №01 від 26.11.2020 адвокатське об`єднання в інтересах клієнта виконало такі зобов`язання: підготовка, написання і подача позовної заяви 6 год. (2000грн), підготовка, написання і подача відповіді на відзив 3 год. (1000грн). Як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 27.11.2020 позивач здійснив оплату за договором про надання правничої допомоги від 05.10.2020 №170 в розмірі 3000,00 грн. Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Також, судова колегія апеляційного суду наголошує, що складення позовної заяви (6 год. 2000,00 грн) та підготовка відповіді на відзив (3 год. 1000 грн) не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд враховує під час вирішення такого питання. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України. Заявлені позивачем до відшкодування 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Разом з тим, представником позивача під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про вирішення питання про розподіл судових витрат який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відображений у Фотовитязі (Фото № 1) з Акту про надання правової допомоги № 02 від 16.02.2021 року. Також апеляційний суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката, у відповідності до положень ч. 5 ст. 134 КАС України, є співмірним із: -складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки включає в себе витрати по підготовці, написанні і подачі позовної заяви. -часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), який становить 4 (чотири) робочі години. -значенням справи для сторони, оскільки оскаржуване рішення впливає на майновий стан Позивача. Окрім цього, колегія суду звертає увагу суду також на той факт, що згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в контексті цього, апеляційний суд наголошує на постанову Верховного Суду у справі № 910/4881/18 від 18.12.2018 року, в якій судом касаційної інстанції в частині висновків щодо застосування норм права зазначено, що зменшення витрат на правову допомогу можливе лише у разі наявності клопотання сторони про їх зменшення внаслідок неспівмірності. Також слід зазначати, що відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відтак, на підставі викладеного, із Відповідача на користь Позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн., що будуть сплачені Позивачем на користь Адвокатського Об`єднання «ТІ ЕНД ТІ ПАРТНЕРС» і є співмірними із складністю справи, обсягом наданої правової допомоги, значення предмету спору для Позивача та кількістю витраченого часу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 року у справі №380/9665/20 без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області (79016, Львівська обл., м. Львів, вулиця Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді (витрати на правничу допомогу) у розмірі 2000,00 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. З. Улицький судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 24.02.2021