Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/8379/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8379/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А.Б., Бабенко К. А., розглянувши у порядку письмового провадження, у місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 30.09.2020р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про стягнення заробітної плати,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, в якому просила суд стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату у виді розрахунку в порядку ст. 116 КЗпП України при звільненні, що включають заробітну плату, витрати на відрядження на професійне навчання, грошову компенсація за невикористані щорічні відпустки та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо не виплати ОСОБА_1 при звільненні із займаної посади заробітної плати за час її навчання в Національній академії державного управління при Президентові України. Зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань здійснити розрахунок сум при звільненні ОСОБА_1 , які підлягають виплаті на її користь відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині даного рішення та здійснити виплату таких сум. В іншій частині позову відмовлено. Крім того, 02.11.2020 року Окружним адміністративним судом міста Києва постановлено додаткове рішення, яким рішення суду від 30 вересня 2020 року по справі №640/8379/20 у межах сум, які підлягають виплаті на користь ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині такого рішення, за один місяць допущено до негайного виконання. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким внести зміни до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року, а саме: видалити з мотивувальної частини такої інформації з « … за час її навчання у Національній академії державного управління при Президентові України. Що стосується вимоги позивача про включення до розрахунків у порядку ст. 116 Кодексу законів про працю України коштів за відрядження суд зазначає наступне …» до «Необхідно також зазначити, що питання щодо виплати позивачеві вихідної допомоги не є спірним у даному випадку, а тому не підлягає дослідженню судом.»; видалення із тексту резолютивної частини такої інформації : із пункту 1 видалити слово «частково», із пункту 2 видалити «за час її навчання в Національній академії державного управління при Президентові України», із пункту 3 видалити « з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині даного рішення», пункт 4 видалити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції розглядаючи даний спір по суті не надав належної оцінки доказам доданим до позову. Крім того, апелянтом вказано на порушення судом термінів розгляду справи, а також те, що судом при вирішенні спору по суті безпідставно взято до уваги докази додані не уповноваженим представником відповідача до відзиву на позов, хоча мав би приймати рішення виключно на доказах доданих позивачем. Крім того, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості одночасної виплати заробітної плати та стипендії державному службовцю, а тому у відповідача не було підстав для нарахування та виплати заробітної плати за час навчання позивача в Національній академії державного управління при Президентові України. До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, зареєстрований 04.01.2021 р. за вх. № 98, у якому відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Крім того, до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшли заяви про усунення із судового розгляду адміністративної справи апеляційної скарги відповідача, оскільки така не має значення для вирішення справи, про повернення відповідачу апеляційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року, а також про зупинення провадження у справі. Колегіє суддів розглянуто численні клопотання позивача, та в силу їх необґрунтованості залишено такі без задоволення. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 10.05.2018 року по 18.03.2020 року працювала на посаді провідного спеціаліста відділу організаційно-аналітичної роботи та планування Управління організаційно-аналітичного, документального та адміністративно-господарського забезпечення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України. Адміністрацією ДКВС України, у зв`язку зі вступом позивача на денну форму навчання до Національної академії державного управління при президентові України, видано наказ від 16.09.2019 № 125/ОС-19 «Про навчання ОСОБА_1 », в якому зазначено, що позивач є слухачем денної форми навчання Національної академії державного управління при президентові України (м. Київ) із збереженням на час навчання посади та заробітної плати, з 16 вересня 2019 року. Позивач звернулась до Адміністрації ДКВС України з листами від 24.12.2019 року щодо виплати їй заробітної плати за час проходження професійного навчання у Національній академії державного управління при Президентові України з 16.09.2019 року, від 23.12.2019 року щодо повернення сплачених коштів за проживання в гуртожитку Національної академії державного управління при Президентові України та від 24.12.2019 року щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Листами Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України від 21.01.2020 року позивачу повідомлено про відсутність підстав для здійснення заявлених нею виплат . Наказом Адміністрації ДКВС України від 18.03.2020 № 149ЮС-20 позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу організаційно-аналітичної роботи та планування Управління організаційно-аналітичного, документального та адміністративно-господарського забезпечення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з 18 березня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби. Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, Управління бухгалтерського обліку, планування та фінансової звітності зобов`язано виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. При цьому, виплату заробітної плати за час проходження професійного навчання у Національній академії державного управління при Президентові України з 16.09.2019 року, витрат за проживання в гуртожитку Національної академії державного управління при Президентові України, компенсації за невикористані основну та додаткові відпустки, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018-2020 роки при звільненні позивача здійснено не було. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нездійснення повного розрахунку, в порядку ст. 116 КЗпП України, при звільненні, позивач звернулась до суду з даним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Стаття 1 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент направлення позивача на навчання) встановлювала, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець відповідно до ч. 2 вказаної статті - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Згідно з частинами 1-2 статті 48 Закону України "Про державну службу" державним службовцям створюються умови для підвищення рівня професійної компетентності шляхом професійного навчання, яке проводиться постійно. Професійне навчання державних службовців проводиться за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством, через систему підготовки, перепідготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації, зокрема в галузі знань "Публічне управління та адміністрування", у встановленому законодавством порядку в навчальних закладах, установах, організаціях незалежно від форми власності, які мають право надавати освітні послуги, у тому числі за кордоном. Частиною сьомою ст. 48 Закону України «Про державну службу» визначено, що на строк професійного навчання за державним службовцем зберігаються його посада та заробітна плата. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції Адміністрацією ДКВС України видано наказ від 16.09.2019 № 125/ОС-19 «Про навчання ОСОБА_1 », в якому зазначено, що позивач є слухачем денної форми навчання Національної академії державного управління при президентові України (м. Київ) із збереженням на час навчання посади та заробітної плати, з 16 вересня 2019 року. Наказом Адміністрації ДКВС України від 18.03.2020 № 149ЮС-20 позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу організаційно-аналітичної роботи та планування Управління організаційно-аналітичного, документального та адміністративно-господарського забезпечення Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з 18 березня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби та визначено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Як вірно зазначено судом першої інстанції, в рамках даного позовного провадження позивачем факт звільнення не оскаржуються, а підставою для звернення до суду з даним позовом є нездійснення відповідачем повного розрахунку із позивачем при такому звільненні. За приписами частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до змісту ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною сьомою ст. 48 Закону України «Про державну службу» визначено, що на строк професійного навчання за державним службовцем зберігаються його посада та заробітна плата. Наказом від 16.09.2019 № 125/ОС-19 «Про навчання ОСОБА_1 » встановлено, що позивач є слухачем денної форми навчання Національної академії державного управління при президентові України (м. Київ) із збереженням на час навчання посади та заробітної плати, з 16 вересня 2019 року. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказаний на час вирішення даного спору наказ є чинним. Як вбачається із змісту апеляційної скарги відповідача, що є аналогічними за своїм змістом із відзивом на позов, в частині відсутності підстав для стягнення заробітної плати за період навчання позивача обґрунтовує недопустимість одночасної виплати державному службовцю стипендії та заробітної плати, в силу приписів роз`яснення НАДС від 19.05.2020 № 5/1-159. Щодо доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, зокрема в частині посилань на роз`яснення НАДС від 19.05.2020 № 5/1-159 колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в даному роз`ясненні НАДС лише констатує відсутність у Законі і Положенні про прийом слухачів норми про одночасну виплату державним службовцям, направленим на навчання, заробітної плати і стипендії, при цьому не містить конкретно визначеного висновку щодо виплати чи не виплати слухачу заробітної плати на період навчання. Відтак, застосуванню підлягають приписи ч. 7 ст. 48 Закону України «Про державну службу», що встановлюють гарантії для державних службовців щодо їх матеріального забезпечення на час проходження навчання. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в цій частині. Що ж стосується рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, таке відповідачем не оскаржується. З приводу доводів апеляційної скарги позивача, зокрема щодо зміни мотивувальної та резолютивної частини рішення, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги ОСОБА_1 , позивач фактично не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача невиплачену заробітну плату у виді розрахунку в порядку ст. 116 КЗпП України при звільненні, що включають витрати на відрядження на професійне навчання, грошову компенсація за невикористані щорічні відпустки та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до абзацу 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», витрати на найм житлового приміщення під час відрядження відшкодовуються за наявності оригіналів підтвердних документів. Направлення на відрядження здійснюється відповідно до наказу про відрядження. Як вірно встановлено судом першої інстанції, докази оформлення наказу про відрядження позивача до Національної академії державного управління при Президентові України відсутні. Слід зауважити, що у трудовому праві під відрядженням розуміється поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства для виконання службового доручення поза місцем роботи. На весь період відрядження, у тому числі часу перебування в дорозі, за працівником зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток і сплачуються добові за кожен день перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення й назад та витрати за найм житла. Натомість, як вбачається з матерів справи та не заперечується позивачем, у Національній академії державного управління при Президентові України нею будь-яких службових доручень не виконувалось, а метою вступу було саме бажання позивача здобути професійну освіту. Як зазначено судом вище, таке право позивача, та зокрема збереження робочого місця та середнього заробітку врегульовано ст. 48 Закону України «Про державну службу». При цьому, дана норма не передбачає компенсації витрат особи на проживання та/або інших супутніх витрат. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача в частині включення до сум, що підлягали виплаті позивачу при звільненні витрат на відрядження на професійне навчання. Також, на переконання колегії суддів безпідставними є вимоги позивача в частині включення до розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд бере до уваги наступне. Відповідно до статті 54 Закону України «Про державну службу», державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 № 500 затверджено Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (далі - Порядок № 500). Пунктом 2 Порядку № 500 передбачено, що державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви. Пунктом 3 Порядку № 500 визначено, що рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не гарантується держслужбовцеві, оскільки ст. 54 Закону № 889 передбачає лише можливість її отримання, як і порядок №255 (за наявності також відповідної заяви особи, яка бажає її отримати). Як вбачається з матеріалів справи вірно встановлено судом першої інстанції, керівництвом Адміністрації ДКВС України рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу в 2018-2020 роках не приймались. Вказані обставини апелянтом не спростовано. Також апелянтом як підчас вирішення спору судом першої інстанції так і до апеляційної скарги не надано доказів існування в неї невикористаної щорічні відпустки, компенсація за яку підлягає виплаті при звільненні. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на день звільнення позивач невикористаних календарних днів щорічної оплачуваної відпустки не мала, відтак підстави для виплати грошової компенсації в порядку ст. 116 Кодексу законів про працю України не було, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Ліквідаційної комісії з ліквідації Адміністрації ДКВС України від 19.05.2020 № 5/1-159. Відтак, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про стягнення заробітної плати залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя К. А. Бабенко Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 23.02.2021року)