Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/39/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 р.Справа № 440/39/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: П`янової Я.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/39/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління захисту економіки в Полтавській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління захисту економіки в Полтавській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Національної поліції України, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ заступника голови ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 5.12.2019 №411о/с щодо звільнення майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 9.12.2019; - поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області з 10.12.2019; - стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.12.2019 по дату поновлення на посаді. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020р. позов ОСОБА_1 до Управління захисту економіки в Полтавській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 05 грудня 2019 року №411о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 09 грудня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області з 10 грудня 2019 року. Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 115546,41 грн (сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок шість гривень сорок одна копійка). Звернуто рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області з 10 грудня 2019 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 10274,66 грн (десять тисяч двісті сімдесят чотири гривні шістдесят шість копійок). Ліквідаційна комісія Департаменту захисту економіки Національної поліції України, не погодившись з даним рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Крім того клопотала про розгляд справи без її участі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Позивачем надіслано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також клопотав про проведення судового засідання без його участі. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 14.07.2001 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 03.09.2018 - у Національній поліції України на посаді оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності УЗЕ в Полтавській області ДЗЕ НПУ /т. 1, а.с. 67-70/. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 841 "Про ліквідацію територіального органу Національної поліції" визначено ліквідувати, як юридичну особу публічного права Департамент захисту економіки, як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Пунктом 2 вказаної постанови доручено Національній поліції забезпечити здійснення функцій і повноважень Департаменту захисту економіки, що ліквідується. Зазначена постанова набула чинності 21.09.2019 /т. 1, а.с. 49-50/. 23.09.2019 Національною поліцією України виданий наказ №939 "Про утворення ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки", на підставі якого вирішено утворити ліквідаційну комісію юридичної особи публічного права - Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ідентифікаційний номер 40111732) /т. 1, а.с. 51/. Національною поліцією України 26.09.2019 виданий наказ №959 "Про внесення змін до структури та штатів Національної поліції України", на підставі якого внесено зміни до Структури територіальних органів поліції, затвердженої наказом Національної поліції України від 06.11.2015 №1 (зі змінами), виключивши з підпункту 27 позицію "Департамент захисту економіки (у складі кримінальної поліції)" /т. 1, а.с. 44-45/. У свою чергу, ДЗЕ НПУ 27.09.2019 виданий наказ №755 "Про затвердження персонального складу комісії з ліквідації Департаменту захисту економіки", яким затверджено персональний склад ліквідаційної комісії юридичної особи публічного права Департаменту захисту економіки Національної поліції України /т. 1, а.с. 52-53/. 30.09.2019 ДЗЕ НПУ виданий наказ №758, яким затверджено План заходів з ліквідації Департаменту захисту економіки /т. 1, а.с. 54-64/. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департамент захисту економіки Національної поліції України з 30.09.2019 перебуває в стані припинення /т. 1, а.с. 86/. 02.10.2019 майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області ДЗЕ НПУ попереджено про наступне звільнення зі служби в поліції після закінчення двомісячного строку з моменту одержання персонального попередження за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" /т. 1, а.с. 13, 46/. У матеріалах справи наявна копія рапорту ОСОБА_1 від 22.11.2019 на ім`я голови ліквідаційної комісії ДЗЕ НПУ щодо призначення позивача на вакантну штатну посаду у Національній поліції України /т. 1, а.с. 15/. Зазначений рапорт 26.11.2019 надісланий позивачем на адресу ДЗЕ НПУ, що підтверджено описом вкладення у цінний лист з відбитком календарного штемпеля пошти, фіскальним чеком та накладною /т. 1, а.с. 16/. Відомості про розгляд цього рапорту у матеріалах справи відсутні, на неодноразову вимогу суду відповідачем не надані. 05.12.2019 ДЗЕ НПУ виданий наказ №411 о/с, яким майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області ДЗЕ НПУ звільнено зі служби в поліції з 09.12.2019 за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" /т. 1, а.с. 42/. Позивач, не погоджуючись з зазначеним наказом, звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності наказу про звільнення позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (надалі - Закон №580-VIII). Пунктом 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII передбачено, що переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації. Частинами восьмою та дев`ятою цієї ж статті визначено, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення; переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський. У силу статті 68 Закону №580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Пунктом 4 частини першої статті 77 Закону №580-VIII визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений зі служби у поліції з огляду на ліквідацію органу, у якому він проходив службу, - ДЗЕ НПУ. Мотивуючи правомірність звільнення позивача зі служби у поліції, відповідач стверджував про те, що ОСОБА_1 завчасно повідомлено про майбутнє звільнення, у спірних відносинах мала місце ліквідація ДЗЕ НПУ зі скороченням усіх штатних посад цього органу та вивільненням працівників без визначення правонаступника. Разом з тим ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає зобов`язання, а зобов`язує роботодавця (державний орган) працевлаштувати працівників ліквідованої установи. Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 06.05.2020 у справі №821/3731/15-а. У контексті цього спору суд враховує вищенаведені висновки Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та зазначає, що хоча постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №841 "Про ліквідацію територіального органу Національної поліції" визначено ліквідувати, як юридичну особу публічного права Департамент захисту економіки, як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції, пунктом 2 цієї ж постанови доручено Національній поліції забезпечити здійснення функцій і повноважень Департаменту захисту економіки, що ліквідується. Згадана постанова Уряду не містить обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Департаменту захисту економіки, натомість у пункті 2 цього нормативно-правового акта прямо передбачено, що забезпечення здійснення функцій і повноважень Департаменту захисту економіки доручено Національній поліції України. Отже, у спірних відносинах фактично має місце реорганізація міжрегіонального територіального органу Національної поліції, а не його ліквідація. Доводи відповідача про те, що у тексті рішення Уряду зазначено саме про ліквідацію Департаменту захисту економіки як юридичної особи публічного права суд оцінює критично, адже цим рішенням Кабінет Міністрів України не обумовив доцільність відмови від виконання завдань та функцій ДЗЕ НПУ. Посилання відповідача на виступ Прем`єр-Міністра України на засіданні Уряду 02.09.2019 щодо необхідності створення Служби фінансових розслідувань замість Департаменту захисту економіки є необґрунтованими, оскільки такий виступ не є нормативно-правовим актом. Більш того, судова колегія зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №867 утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Національної поліції - Департамент стратегічних розслідувань. Порівняльний аналіз змісту Положення про Департамент захисту економіки Національної поліції України, затвердженого наказом НПУ від 07.11.2015 №81 (у редакції наказу від 22.07.2019 №738) /т. 1, а.с. 137-141/ та Положення про Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, затвердженого наказом НПУ від 23.10.2019 №1077 /т. 1, а.с. 182-189/ свідчить про те, що завдання та функції цих органів хоча і не є тотожними, загалом стосуються виконання подібних повноважень. Зокрема, завдання обох органів полягають у реалізації повноважень Національної поліції щодо боротьби зі злочинністю у сферах власності, органах державної влади та місцевого самоврядування, протидія корупційним правопорушенням, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Крім того з матеріалів справи слідує, що переважна більшість співробітників Департаменту захисту економіки були переведені до Департаменту стратегічних розслідувань. Зокрема, наказом ДЗЕ НПУ від 06.11.2019 №365 о/с відповідно до статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" переведено для подальшого проходження служби до Департаменту стратегічних розслідувань НПУ 59 співробітників управління захисту економіки у Полтавській області ДЗЕ НПУ, серед яких позивач відсутній /т. 1, а.с. 157-163/. У зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів звільненню підлягають не всі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені. Водночас сам лише факт скорочення посад не тягне безумовного звільнення, оскільки відповідно до приписів статті 65 Закону №580-VII скорочення посади, яку обіймає поліцейський, є однією з підстав його переведення на рівнозначну або нижчу посаду, а частиною другою статті 68 вказаного Закону передбачено можливість призначення поліцейського, посада якого скорочена, за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 27.05.2020 у справі №826/10272/17. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 26.11.2019 надіслав голові ліквідаційної комісії рапорт від 22.11.2019 щодо призначення на вакантну штатну посаду у Національній поліції України /т. 1, а.с. 15/. Доводи відповідача про те, що ДЗЕ НПУ не отримувало цей рапорт є безпідставними, оскільки матеріали справи містять докази надсилання позивачем рапорту цінним листом з описом вкладення /т. 1, а.с. 16/. Відсутність на веб-порталі підприємства поштового зв`язку інформації про можливість відстеження результату доставки поштового відправлення не свідчить про те, що це поштове відправлення не надсилалось позивачем. Документального підтвердження розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 суду не надано. Посилання представника ДЗЕ НПУ на те, що голова ліквідаційної комісії не уповноважений вирішувати по суті порушене у рапорті ОСОБА_1 від 22.11.2019 питання не спростовують обставини подання такого рапорту позивачем. Доказів направлення рапорту для розгляду по суті за належністю відповідачами також не надано. З урахуванням наведеного вище, є доведеним той факт, що позивач до дати звільнення з ДЗЕ НПУ подав рапорт про працевлаштування на вакантну штатну посаду у Національній поліції України, однак цей рапорт не був розглянутий. Також суд враховує, що позивачу перед звільненням вакантні посади не пропонувались, оскільки, як зазначив представник ДЗЕ НПУ, наказом НПУ від 26.09.2019 №959 у ДЗЕ НПУ скорочено всі посади. Твердження відповідача про те, що для позитивного вирішення питання про переведення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів обов`язковою є наявність у сукупності таких умов: подання поліцейським рапорту про призначення на посаду, внесення подання прямим керівником про призначення, згода начальника територіального органу Національної поліції на подальше проходження служби, судова колегія до уваги не бере, оскільки Верховний Суд у постанові від 22.04.2020 у справі №814/2551/16 зазначив, що приписами частини третьої статті 68 Закону №580-VIII гарантована можливість працевлаштування поліцейського в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, у разі скорочення його посади. Необхідним елементом щодо призначення поліцейського на іншу посаду є його згода. З системного аналізу вищевказаної норми Закону №580-VIII вбачається, що надання згоди поліцейського щодо призначення на посаду неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад, які пропонуються йому, з урахуванням критеріїв, визначених приписами даної статті. Пропозиція усіх наявних вакантних посад є невід`ємним атрибутом належного дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штату у разі реорганізації, в якій визначальними критеріями є досвід роботи, освітній рівень, стан здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював. Такий обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Відтак, відсутність доказів щодо здійснення пропозиції відповідачем позивачу усіх наявних вакантних посад, з урахуванням критеріїв, вказаних вище, не може бути свідченням дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штатів або проведення організаційних заходів. А оскільки позивачу перед звільненням вакантні посади в інших органах Національної поліції не пропонувались, що визнано відповідачем, суд констатує, що роботодавцем у спірних відносинах не дотримано процедуру звільнення поліцейського зі служби в поліції з підстави скорочення штатів ДЗЕ НПУ. Таким чином колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушення процедури, у зв`язку з чим наказ ДЗЕ НПУ від 05.12.2019 №411о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності управління захисту економіки в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 09.12.2019 - підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно з частинами другою, третьою статті 77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Залученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підтверджено, що станом на 16.11.2020 запис про припинення ДЗЕ НПУ у зв`язку з його ліквідацією не внесено /т. 2, а.с. 23-28/. Враховуючи вищевикладене та протиправність наказу про звільнення позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді оперуповноваженого відділу протидії злочинам у бюджетній, кредитно-фінансовій, банківській сфера та зовнішньоекономічній діяльності УЗЕ в Полтавській області з 10.12.2019. Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Тобто, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Таку правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 та від 05.08.2020 у справі № 817/893/17. Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських визначають Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Наказ №260). Відповідно до абзацу першого пункту 6 Розділу ІІІ Наказу №260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Пунктом 9 Розділу І Наказу №260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Залученою до матеріалів справи довідкою про доходи від 21.07.2020 №162 підтверджено, що середньоденна заробітна плата позивача на дату звільнення зі служби в поліції становила 336,87 грн, а середньомісячна - 10274,66 грн /т. 1, а.с. 239/. Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становитиме 115546,41 грн (343 календарні дні х 336,87 грн). Пунктом 171.1 статті 171 Податкового кодексу України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України). Отже, Департамент захисту економіки Національної поліції України, як податковий агент відповідно до норм Податкового кодексу України та як страхувальник відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори. Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Тому суд першої інстанції застосував дану норму закону та правильно ухвалив рішення суду, щодо звернення до негайного виконання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 77 КАС України. Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року по справі № 440/39/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 25.02.2021 року