Постанова Київський апеляційний суд № 757/9070/20-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 лютого 2021року м. Київ Справа № 757/9070/20-ц Провадження: № 22-ц/824/4635/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року, постановлену під головуванням судді Григоренко І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (після зміни назви - Акціонерне товариство «К.Енерго»), Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) «Київтеплоенерго» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, в с т а н о в и в : У лютому 2020 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго»та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № 602-18 від 11.10.18року, предметом якого є: право вимоги до фізичних та юридичних осіб грошового зобов`язання перед ПАТ «Київенерго» зі сплати спожитих до 01.05.2018 року наданих послуг з центрального опалення, гарячого водопостачання (комунальних послуг), які є предметом судового розгляду на загальну суму - 1 818 662 617.96 грн. Вважає, що його права та інтереси є порушеними та підлягають захисту саме в спосіб часткового визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії), що не відповідає Закону в частині відступлення права вимоги до нього грошового зобов`язання за послуги опалення та водопостачання, неустойки, річних, витрат, нарахованих до 01.05.2018 року; водночас саме право вимоги та саме грошове зобов`язання вважає неіснуючим. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що він захищає своє право як споживач. Суд першої інстанції невірно застосувавши процесуальні норми порушив його право на доступ до правосуддя, оскільки, на його думку, захистити свої права за наведеним в оскаржуваній ухвалі порядку неможливо. Вказував, що правила ч. 2 ст. 7 Кодексу застосовуються лише, якщо відповідачем є боржник, відносно якого порушено справу про банкрутство, а коли інший відповідач не має такого статусу, то спір в частині позовних вимог до відповідача-2 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Правом відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відповідачі не скористались. В судовому засіданні адвокат Антонов О.М. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити. Представники АТ «К. Енерго», КП виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) «Київтеплоенерго» в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги в якому просить визнати недійсним договір відступлення прав вимоги (цесії) № 602-18 від 11.10.2018 року в частині відступлення права грошових вимог ПАТ «Київенерго» за послуги по теплопостачанню та гарячому водопостачанню, неустойки, пені, відсотків річних, судових витрат до ОСОБА_1 . Так, 11.10.2018 року між ПАТ «Київенерго» (після зміни назви - Акціонерне товариство «К.Енерго») та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602/18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед ПАТ «Київенерго» з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 1 818 662 617, 96 грн. станом на 01.08.2018 року з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01.08.2018 року до 11.10.2018 року та коригувань платежів. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПАТ «Київенерго» перейменовано на АТ "К.ЕНЕРГО". Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.11.2019 року відкрито провадження у справі № 905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства "К.Енерго" (85612, Донецька обл., м. Курахове, вул. Енергетиків, 34, код ЄДРПОУ 00131305), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном Акціонерного товариства "К.Енерго" строком на сто сімдесят календарних днів до 06.05.2020 року, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Драліна А.В. Закриваючи провадження у даній цивільній справі, суд першої інстанції виходив із положень п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства та вважав, що даний спір повинен розглядатись господарським судом в межах справи № 905/1965/19 про банкрутство АТ «К.Енерго». Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно пункту 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа). При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень. За нормою частини 2 статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно положень п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; Згідно частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Системний аналіз положень законодавства про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Колегія суддівзвертає увагу на те, що норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Отже, порушення провадження у справі про банкрутство боржника обумовлює особливість вирішення таких спорів, і полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються по суті саме у межах справи про банкрутство. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц. Схожих висновків також дійшов Верховний Суд у постановівід 15.01.2019 року у справі № 910/3860/18та зазначив, що розгляд спорів з майновими вимогами до суб`єкта господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства, та визначений позивачем в статусі відповідача у такому спорі, законодавцем віднесено до підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а таким судом є суддя, який розглядає справу про банкрутство. Законодавець, змінюючи підсудність розгляду таких вимог, в тому числі, й поточних, надав перевагу тому, що результат розгляду поточних вимог майнового характеру до відповідача-боржника може мати наслідком зменшення його активів, збільшення кредиторської заборгованості та зачіпати права та інтереси кредиторів боржника, вимоги яких визнано судом та включено до реєстру. Як зазначено вище, провадження у справі про банкрутство щодо Акціонерного товариства "К.Енерго" відкрите 18.11.2019 року ухвалою Господарського суду Донецької області, а тому суд першої інстанції, ураховуючи предмет спору та суб`єктивний склад сторін, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі. Доводи апеляційної скарги про те, що спір в частині позовних вимог до відповідача-2 (КП «Київтеплоенерго») підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства не можуть бути взяті до уваги колегії суддів, оскільки позивач у позові заявляє одну вимогу до обох відповідачів, а тому має місце процесуальна співучасть (предметом спору є спільні обов`язки відповідачів), і наявність тільки однієї вимоги виключає можливість порушення правил об`єднання позовних вимог в одній позовній заяві. Також не приймаються до уваги доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не роз`яснив його право на подання заяви про передання справи протягом 10 діб з моменту отримання ухвали з позовом до суду належної юрисдикції (Господарського суду Донецької області). Частиною 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Як зазначено вище, провадження у справі про банкрутство щодо Акціонерного товариства "К.Енерго" відкрите 18.11.2019 року ухвалою Господарського суду Донецької області. Провадження у даній справі відкрите 10.03.2020 року, тобто, після відкриття провадження у справі про банкрутство, у зв`язку з чим положення ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства щодо направлення матеріалів справи до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, застосована бути не може. Окрім того, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було роз`яснено позивачу належне йому право звернення з позовом до відповідача АТ «К.Енерго» до Господарського суду Донецької області в межах справи про банкрутство № 905/1965/19. Доводи апеляційної скарги щодо процесуальних порушень при вирішенні питання щодо закриття провадження у справі є неприйнятними та такими, що суперечать матеріалам справи. Так, 30 листопада 2020 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва, що занесена до протоколу судового засідання, та постановлена за участю позивача та представника КП «Київтеплоенрего», в задоволенні клопотання КП «Київтеплоенрего» про передачу справи до господарського суду для подальшого розгляду в межах справи про банкрутство № 905/1965/19 було відмовлено з тих підстав, що ЦПК України не передбачає можливості передачі справи до суду іншої юрисдикції. Доводи апеляційної скарги щодо не роз`яснення позивачу положень ч. 1 ст. 256 ЦПК України також не можуть прийняті до уваги колегії суддів, оскільки даною процесуальною нормою вчинення судом таких дій передбачено лише у разі закриття провадження у справі судом апеляційної чи касаційної інстанцій. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль