Постанова 4824 № 761/13039/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2953/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року м. Київ Унікальний номер 760/9857/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, подану його представником Заплішною Ольгою Дмитрівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухваленого 26 жовтня 2020 року в приміщенні суду під головуванням судді Саадулаєва А.І., ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до ФГВФО про відшкодування шкоди. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 08 липня 2014 року між ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та нею укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» № 45074, за умовами якого банк прийняв від неї на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 9668,00 доларів США (еквівалент у гривнях -113932,59 грн.). Листом від 01 грудня 2014 року № 001/375 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомила про те, що договір банківського вкладу, укладений між нею та ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» від 04 липня 2014 року № 45074, а також операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 Цивільного кодексу України. Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 року по справі №826/7034/15 визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича від 18.11.2014 №6 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» №45074 від 08.07.2014. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» №45074 від 08.07.2014 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Проте Уповноважена особа Фонду, в порушення закону протягом тривалого часу не передавала в Фонд додаткову інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом. Відповідач, в свою чергу, не передавав банку-агенту інформацію про позивача, в зв`язку з чим позивач не отримав гарантованого відшкодування коштів за вкладом в межах процедури ліквідації Банку. У зв`язку із їх протиправною бездіяльністю позивач не отримав 126993,93 грн. гарантованого відшкодування коштів за вкладом, тоді як 05 червня 2019 року розміщено повідомлення про завершення виплати гарантованих сум відшкодування. З огляду на викладене, просила стягнути з ФГВФО майнову шкоду в розмірі 126 993,93 грн., виходячи із розрахунку 9 668,00 дол. США (сума вкладу) х 13,135491 (офіційний курс гривні до долара США станом на 15.08.2014). У відзиві на позовну заяву представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Музичук Л.В. просила у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначала, що між позивачем та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відсутні договірні відносини, оскільки свої обов`язки останній здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який ж спеціальним нормативним актом. Цим Законом встановлено мораторій на стягнення коштів Фонду, а виплата таких коштів можлива лише відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Музичук Л.В. подала до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ФГВФО на користь ОСОБА_1 126 993,93 грн майнової шкоди у вигляді неотриманого гарантованого відшкодування коштів за вкладом. Вирішено питання щодо судових витрат. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ФГВФО подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року та закрити провадження у справі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і не є спором у зв`язку з процесом ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами. Суд задовольняючи позов про стягнення вкладу, як майнової шкоди, діяв всупереч ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та позиції Верховного Суду і помилково вирішив, що стягнення гарантованого відшкодування не пов`язане з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплат цього відшкодування, що прямо суперечить нормам чинного законодавства. Суд не прийняв до уваги того, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме дії будь-кого з працівників Фонду призвели до настання негативних наслідків у вигляді завдання шкоди, згідно з заявленого предмета спору. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також просив проводити розгляд справи з повідомленням учасників справи. Вказане клопотання колегією суддів відхиляється відповідно до норм ч.1 ст. 369 ЦПК України. 22 лютого 2020 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання представника ФГВФО про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Проте, колегія суддів відхиляє вказане клопотання, виходячи з того, що представником відповідача пропущено строк на його подачу, оскільки ухвалу суду про відкриття провадження у порядку письмового провадження без виклику учасників справи надіслано на електронну адресу 31.12.2020. Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а провадження у справі закриттю, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності. Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Яке вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 року по справі №826/7034/15 визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича від 18.11.2014 №6 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» №45074 від 08.07.2014. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» №45074 від 08.07.2014 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Проте Уповноважена особа Фонду, в порушення закону протягом тривалого часу не передавала в Фонд додаткову інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом. Відповідач, в свою чергу, не передавав банку-агенту інформацію про позивача, в зв`язку з чим позивач не отримав гарантованого відшкодування коштів за вкладом в межах процедури ліквідації Банку. У зв`язку із їх протиправною бездіяльністю позивач не отримав 126993,93 грн. гарантованого відшкодування коштів за вкладом, тоді як 05 червня 2019 року розміщено повідомлення про завершення виплати гарантованих сум відшкодування. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 826/7034/15. Звернувшись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначила, що у зв`язку з незаконними діями (бездіяльністю) уповноваженої особи Фонду щодо не включення її до переліку вкладників, які мають право відшкодування коштів за договором банківського вкладу, вона не отримала гарантоване відшкодування коштів за вкладом у розмірі 126 993,93 грн., тому вказану суму просила стягнути із відповідача як завдану їй матеріальну шкоду. Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Водночас згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу). З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються визначеному Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБ України), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. За змістом статті 3 вищевказаного Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 зазначеного закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. У разі прийняття НБ України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI). Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України». Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБ України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків. Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18. Відповідно до матеріалів справи позивачка просила стягнути із відповідача невиплачену їй суму відшкодування за вкладом - 126 993,93 грн. визначену позивачкою як матеріальну шкоду, оскільки невиплата цієї суми відшкодування вкладу відбулась внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення позивачки ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, за вкладом за Договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 08 липня 2014 року № 45074. Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов`язання звернені позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18). Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 761/39061/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 761/46680/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 206/1579/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 203/4419/17. Відповідно до статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Позовні вимоги у цій справі за своєю природою випливають із спору щодо невиплати Фондом коштів за відповідним вкладом, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому, апеляційний суд зауважив, що представник Фонду в суді першої інстанції подавав клопотання про закриття провадження у цій справі. Заперечення позивача з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі № 826/12003/16, суд визнав неспроможними і відхилив, оскільки в адміністративній справі, відмовляючи у відкритті провадження суд виходив з того, що остаточно уточнені позовні вимоги по справі не були пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частинами першою та другою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Оскільки суд першої інстанції не встановив правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушив норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянув в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України (в чинній редакції Кодексу) суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що оскільки розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови вона може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст. 367, п. 4 ч. 1 ст. 374, ст. 377, ст.ст. 381-384 ЦПК України,суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року - скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення майнової шкоди - закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Роз`яснити ОСОБА_1 , що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови вона може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили негайно з моменту її складення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Суддя-доповідач: Судді: