Постанова 4824 № 761/13041/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 761/13041/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1127/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., за участю секретарів судового засідання - Добровольської Ю.О., Гребнєва Є.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення майнової шкоди, - в с т а н о в и в : У травні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь майнову шкоду у розмірі 200 000,00 грн. (а.с. 1-4). Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 04 липня 2014 року між ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та позивачем укладено Договір банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» № 43913, за умовами якого банк прийняв від позивача на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 16 200,00 доларів США (еквівалент у гривнях -191 598,00 грн.). Вказувала, що 27 листопада 2014 року звернулася до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду з заявою про включення її до переліку вкладників ПАТ Комерційний банк «Український фінансовий світ», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Листом від 01 грудня 2014 року № 001/377 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомила про те, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» від 04 липня 2014 року № 43913, а також операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 Цивільного кодексу України. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2015 року скасовано та ухвалено у справі нову постанову, якою: визнано протиправним та скасовано наказ № 6 від 18 листопада 2014 року уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. в частині визнання нікчемним правочину (договору) № 43913 від 04 липня 2014 року банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс», укладеного між ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, за вкладом за Договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04 липня 2014 року № 43913 за рахунок Фонду; зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за Договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04 липня 2014 року № 43913 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Однак, уповноважена особа Фонду протягом тривалого часу не передавала до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, чим допустила протиправну бездіяльність. Таким чином, позивач, як вкладник, мала б отримати гарантоване відшкодування коштів за вкладом у розмірі 200 000,00 грн. при належному виконанні уповноваженою особою Фонду своїх обов`язків. Протягом часу, коли відповідач зволікав з виконанням цього обов`язку, ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» був виключений з Єдиного реєстру у зв`язку із ліквідацією, що унеможливило отримання позивачкою суму гарантованого відшкодування коштів за вкладом. Тому вважала за необхідне стягнути з відповідача 200 000,00 грн. завданої майнової шкоди. У відзиві на позовну заяву представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Музичук Л.В. просила у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначала, що між позивачем та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відсутні договірні відносини, оскільки свої обов`язки останній здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який ж спеціальним нормативним актом. Цим Законом встановлено мораторій на стягнення коштів Фонду, а виплата таких коштів можлива лише відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 30-33). Також представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Музичук Л.В. подала до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (а.с. 35-38). Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено (а.с. 48, 53). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення майнової шкоди відмовлено повністю (а.с. 54-60). Не погодившись з рішенням районного суду, 13 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Серафимов І.М. звернувся до суду запеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову (а.с. 63-68). Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновку, який не відповідає встановленим обставинам, не застосував закон, який підлягав застосуванню, зокрема, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, ч. 3 ст. 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вважає, що саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб несе деліктну відповідальність за протиправні дії чи бездіяльність свого працівника (уповноваженої особи Фонду). Зазначав, що протиправність бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право відшкодування коштів за договором банківського вкладу, була встановлена постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року в адміністративній справі і ця обставина в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає повторному доказуванню у цій справі. Проте вказане судове рішення більше двох років не виконується уповноваженою особою Фонду. Звертав увагу на те, що у зв`язку з незаконними діями уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право відшкодування коштів за договором банківського вкладу, позивач не отримала гарантоване відшкодування коштів за вкладом у максимальному розмірі 200 000,00 грн. Так, 05 липня 2019 року уповноваженою особою Фонду було подано документи державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, тому з 05 липня 2019 року позивач втратив право вимагати отримання гарантованої виплати за вкладом в спеціальному порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому настала шкода у розмірі не отриманої позивачем гарантованої суми у розмірі 200 000,00 грн. 08 грудня 2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Заплішної О.Д., в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги (а.с. 94-102). В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Серафимов І.М. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник відповідача - адвокат Музичук Л.В. заперечувала проти скарги і просила її відхилити, проте вважала, що судом першої інстанції було порушено правила юрисдикції у зв`язку з чим вважала, що провадження у справі має бути закрито. ОСОБА_1 до суду не прибула, була сповіщена належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 її представник - адвокат Серафимов І.М. в суді апеляційної інстанції не заперечував про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 117-119). Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2015 року скасовано та ухвалено у справі нову постанову наступного змісту. Визнано протиправним та скасовано наказ № 6 від 18 листопада 2014 року уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. в частині визнання нікчемним правочину (договору) № 43913 від 04 липня 2014 року банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс», укладеного між ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, за вкладом за Договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04 липня 2014 року № 43913 за рахунок Фонду. Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за Договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04 липня 2014 року № 43913 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 5-13). Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі № 826/6540/15. Звернувшись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначила, що у зв`язку з незаконними діями (бездіяльністю) уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право відшкодування коштів за договором банківського вкладу, позивач не отримала гарантоване відшкодування коштів за вкладом у визначеному Законом розмірі 200 000,00 грн., тому вказану суму просила стягнути із відповідача як завдану позивачці матеріальну шкоду. Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Водночас згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу). З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються визначеному Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБ України), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. За змістом статті 3 вищевказаного Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 зазначеного закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. У разі прийняття НБ України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI). Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України». Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБ України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків. Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18. Відповідно до матеріалів справи позивачка просила стягнути із відповідача невиплачену їй гарантовану державою граничну суму відшкодування за вкладом - 200 000 грн. визначену позивачкою як матеріальну шкоду, оскільки невиплата цієї гарантованої Законом суми відшкодування вкладу відбулась внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення позивачки ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, за вкладом за Договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04 липня 2014 року № 43913. Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов`язання звернені позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18). Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 761/39061/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 761/46680/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 206/1579/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 203/4419/17. Відповідно до статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Позовні вимоги у цій справі за своєю природою випливають із спору щодо невиплати Фондом коштів за відповідним вкладом у межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому, апеляційний суд зауважив, що представник Фонду в суді першої інстанції подавав клопотання про закриття провадження у цій справі (а.с. 35-38). Заперечення позивача з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі № 826/12003/16, суд визнав неспроможними і відхилив, оскільки в адміністративній справі, відмовляючи у відкритті провадження суд виходив з того, що остаточно уточнені позовні вимоги по справі не були пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір (а.с. 46-47). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частинами першою та другою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Оскільки районний суд не встановив правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушив норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянув в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України (в чинній редакції Кодексу) суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що оскільки розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови він може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст. 367, п. 4 ч. 1 ст. 374, ст. 377, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року - скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення майнової шкоди- закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Роз`яснити ОСОБА_1 , що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови вона може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 29 січня 2021 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова