Постанова 4824 № 760/10014/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Усатова І.А. Єдиний унікальний номер справи № 760\10014\18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/ 2144 /2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Савченка С.І., Верланова С.М. секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей , за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в: У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей. В обґрунтування позову зазначив , що він із ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі Від даного шлюбу мають двох дітей - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 06 грудня 2016 року через взаємні непорозуміння сторони припинили спільне проживання та почали мешкати окремо один від одного. На той час, за взаємною згодою сторін малолітні діти залишилися проживати з матір`ю. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 , та ОСОБА_6 . У зв`язку з погіршенням психічного стану відповідачки ОСОБА_6 , 11 листопада 2017 року її було поміщено на стаціонарне лікування в Територіальне медичне об`єднання «Психіатрія» у м. Києві у відділення № 4, де вона перебувала до 27 лютого 2018 року, у зв`язку із цим малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 почали проживати разом із батьком та повністю перебувають на його утриманні. Позивач зазначає, що він забезпечений житлом та ним створені належні умови для проживання, розвитку та відпочинку малолітніх дітей. Також зазначає, що він працевлаштований та має дохід, достатній для забезпечення всіх потреб дітей. Відповідачка в свою чергу не має самостійного доходу, крім того у неї є інший чоловік, з яким вона перебуває у фактичних шлюбних стосунках та планує створити нову сім`ю і не бажає займатися вихованням та доглядом за спільними із позивачем дітьми. Позивач ОСОБА_2 просить врахувати висновок органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 березня 2018 року № 108-4522 , де зазначено , що виходячи з інтересів малолітніх дітей доцільно визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , 2013 року народження та ОСОБА_5 , 2016 року народження з батьком, ОСОБА_2 . З огляду на викладене, просить позов задовольнити. Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. У грудні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_2 . У відзиві зазначено ,що дії вчинені ОСОБА_2 щодо позбавлення ( ОСОБА_6 ) ОСОБА_6 можливості на відвідування квартири, де тимчасово перебувають її діти, порушують права ОСОБА_1 та малолітніх дітей. Зазначено, що вона завжди піклувалась про своїх дітей, виконувала свої обов`язки, які ґрунтуються на повазі до прав дитини та людської гідності. Створювала всі умови для проживання, виховання та розвитку своїх дітей. ОСОБА_1 просить врахувати, що непоодинокими є випадки, коли вона приїжджала до дітей за місцем мешкання батька та не могла потрапити до квартири та що вона, як любляча мати намагалась забезпечити своїм дітям нормальний психологічний та моральний розвиток, намагаючись бачитись, спілкуватись та брати участь в їх вихованні та утриманні. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей. Свої вимоги обґрунтовувала тим , що вона перебували у шлюбі із ОСОБА_2 з 13 липня 2012 року. Сторони мають малолітніх дітей- сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спільне подружнє життя між сторонами не склалося та відповідно до рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року шлюб було розірвано. ОСОБА_2 перешкоджає їй бачитись та спілкуватись з малолітніми дітьми, не впускає до квартири, де тимчасово проживають спільні діти. Вказує, що намагалась забезпечити своїм дітям нормальний психологічний та моральний розвиток, намагаючись бачитись, спілкуватись та брати участь у їх вихованні та утриманні, однак ОСОБА_2 позбавляє її можливості відчувати себе повноцінною матір`ю, розлучаючи дітей з нею. Просить врахувати, що працює помічником вихователя у дитячому садочку та має самостійний дохід, якого вистачає на утримання, матеріального забезпечення дитини, створення сприятливих умов, що дадуть змогу дитині розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. З огляду на викладене просить визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_1 . Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року об`єднано в одне провадження цивільну справу №760/10014/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей та цивільну справу № 760/10023/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 704,80 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду , ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати , ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , задовольнити її позов , визначити місце проживання дітей з нею. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу , в якій зазначено ,що рішення суду є законним і обгрунтованим , враховані інтереси дітей , вірно застосовані як норми матеріального , так і норми процесуального права. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 28 січня 2021 року, 18 лютого 2021 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції . Третя особа повідомлена належним чином,заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено , що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 13 липня 2012 року. Від шлюбу мають двох дітей - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 9-10). Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Позивач ОСОБА_2 просить суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з ним , батьком ОСОБА_2 , при цьому посилався на те , що 11 листопада 2017 року у зв`язку з погіршенням психічного стану відповідачки ОСОБА_1 її було поміщено на стаціонарне лікування в Територіальне медичне об`єднання «Психіатрія» у м.Києві у відділення № 4, де вона перебувала до 27 лютого 2018 року, у зв`язку із цим малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 почали проживати разом із батьком та повністю перебувають на його утриманні. Просить врахувати, що після своєї виписки зі стаціонарного лікування у Територіальному медичному об`єднанні «Психіатрія» у м. Києві ОСОБА_1 життям дітей практично не цікавиться, жодним чином не опікується їх розвитком, інтересами та станом здоров`я, також жодним чином не бере участі в утриманні дітей, усі ці батьківські функції здійснює ОСОБА_2 , самостійно. Додатково вказує, що він влаштував старшого сина ОСОБА_4 до дитячого садочка - Дошкільного навчального закладу № 225 (м. Київ, вул. Гарматна, 30-А) за теперішнім місцем проживання, та що станом на даний момент діти - ОСОБА_4 та Іуліанія зростають в нормальних та належних умовах, в атмосфері любові та турботи. В обґрунтування вимог надав до суду висновок органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 березня 2018 року № 108-4522. У висновку зазначено, що органом опіки та піклування досліджено місце проживання батька: АДРЕСА_1 . За місцем проживання створені належні умови для проживання, розвитку та відпочинку малолітніх дітей. Відповідно до характеристики, наданої дошкільним навчальним закладом № 686 м. Києва, малолітній ОСОБА_4 відвідував молодшу групу з 01вересня 2016 року не систематично. Приводили до садочка та забирали дитину мати і баба. Тато дитини приходив декілька разів у листопаді 2016 року, сплачував квитанції за харчування дитини та додаткові освітні послуги. У грудні вказаного року, приходив тричі, коли дитина садочок не відвідувала. З 14 грудня 2017 року малолітній ОСОБА_4 садочок не відвідував. Відповідно до характеристики, наданої дошкільним навчальним закладом № 355 «Ясочка» м. Києва, ОСОБА_7 відвідує молодшу групу з 01 вересня 2017 року по момент складення характеристики регулярно. За цей період дитину до дитячого закладу приводили та забирали батьки (мама та тато). Згідно вказаного висновку, орган опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_2 . ОСОБА_1 просить суд визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_1 вказуючи, що бере участь в утриманні дітей, на підтвердження чого долучила до матеріалів справи квитанції про купівлю продуктів та квитанції про відправку відправлень на адресу ОСОБА_2 , також вказала, що позивач перешкоджає їй бачитись із дітьми, що порушує її права, як матері. Просить суд врахувати, що вона забезпечена власним житлом та роботою. Як зазначає ОСОБА_1 , колишній чоловік ОСОБА_2 перешкоджає їй бачитись та спілкуватись з малолітніми дітьми, не впускає до квартири, де тимчасово проживають спільні діти. Вказує, що намагалась забезпечити своїм дітям нормальний психологічний та моральний розвиток, намагаючись бачитись, спілкуватись та брати участь у їх вихованні та утриманні, однак ОСОБА_2 позбавляє її можливості відчувати себе повноцінною матір`ю, розлучаючи дітей з нею. Так, відповідно до положень ст.141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувати вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ст.15 ЗУ «Про охорону дитинства»). Так, в ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» наголосив що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року N 789-ХІІ, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. В ст.18 Конвенції про права дитини зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ст.4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини,її фізичний,духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Забороняється будь-які види експлуатації батькам своєї дитини . Забороняється фізичне покарання дитини батьками,а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Декларація прав дитини , прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено , що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння . Вона повинна , коли це можливо , рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Згідно ст.157 Сімейного Кодексу України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. З викладеного випливає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, поведінка батьків повинна бути такою, щоб дитина сама тягнулася до них. Відповідно до ст. 160 Сімейного Кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Згідно ч. 1 ст. 161 Сімейного Кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Частиною 2 ст. 161 Сімейного Кодексу України передбачено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» наголошує, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного Кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. За змістом ч. 4-6 ст. 19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Як встановлено з наявних в матеріалах справи і досліджених судом доказів, сторони в добровільному порядку досягти згоди щодо місця проживання дітей не можуть. Як видно із матеріалів справи , та судом встановлено, і сторони не заперечували обставини , що з 16 квітня 2018 року малолітні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживають разом із батьком, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 забезпечена житлом ( т.1 а.с. 41). Згідно довідки, виданої закладом дошкільної освіти № 355 «Ясочка» ОСОБА_6 з 16 листопада 2015 року працює у зазначеному садочку на посаді помічника вихователя. Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії довідки ТМО «Психіатрія» у м. Києві, ОСОБА_6 відвідала лікаря-психіатра 17 серпня 2019 року , а також проходила лікування у ТМО «Психіатрія» з 11 листопада 2017 року по 08 грудня 2017 року ( т.1 а.с. 161). Відповідач хоч і заперечила це , однак доказів на спростування цього факту не надала суду. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги . ОСОБА_2 на час знаходження дружини у лікарні , забрав дітей до себе, оформив відпустку по догляду за донькою до досягнення нею трирічного віку з 14 листопада 2017 року.( т.1 а.с. 139) Висновок суду , що діти почали проживати з батьком з огляду на складну ситуацію, пов`язану зі здоров`ям матері дітей ,відповідає фактичним обставинам справи . Доводи ОСОБА_1 , щодо участі в утриманні дітей, підтверджуються наявними в матеріалах справи фіскальними чеками ПАТ «Укрпошта». Разом з тим , твердження ОСОБА_1 про вчинення батьком перешкод їй у спілкуванні з дітьми протягом часу проживання дітей за адресою реєстрації ОСОБА_2 , є безпідставними , оскільки відповідачкою не надано доказів та не зазначено обставин вчинення будь-яких перешкод останній у спілкуванні з малолітніми дітьми. Під час розгляду справи, судом, роз`яснювалося та наголошувалося сторонам на необхідність зустрічей матері з дітьми, з метою звикання останніх до матері. Однак ОСОБА_1 дана інформація сприйнята не була. Доказів спілкування з дітьми та вчинення будь-яких дій спрямованих на відновлення спілкування з дітьми , ОСОБА_1 суду так і не надала . Суд першої інстанції врахував існування конфліктної ситуації між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відсутність з боку матері дій задля спілкування з дітьми . Судом встановлено , що незважаючи на посилання відповідачки , що колишній чоловік створює їй перешкоди у спілкуванні з дітьми , разом з тим не просила встановити порядок спілкування із дітьми. При цьому зазначила , що працює за графіком три дні вдома - три дні на роботі з дванадцятигодинним робочим днем, але у вільний час не спілкується із дітьми, щоб їх не травмувати. Звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів , не містять доказів спрямованих на відновлення відносини із дітьми , а носять характер намагання з`ясувати відносини з позивачем, а відтак суд першо інстанції вірно не взяв їх до уваги. Відповідно до ст.7 Сімейного Кодексу України, суд при розгляді таких справ, повинен максимально можливо враховувати інтереси дитини. З точки зору закону одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку . Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Судом першої інстанції не встановлено фактів зловживання спиртними чи наркотичними засобами, аморальної поведінки кожного з батьків, що може зашкодити розвитку дітей. Обидві сторони мають належні умови для забезпечення проживання, розвитку та виховання малолітніх дітей. Вирішуючи спір між батьками, які проживають окремо, про те з ким із них залишаться діти , суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька і матері щодо своїх дітей при постановленні рішення враховував принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, відповідно до якого малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір`ю, крім тих випадків, коли є виключні обставини. Орган опіки та піклування Солом`янської районної в. Києві державної адміністрації в своєму висновку від 27 березня 2018 року вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_11 з батьком. (том. 1. а.с. 141-142). З»'ясовуючи обставини дотримання вимог законодавства щодо встановлення місця проживання дітей, судом першої інстанції встановлено, що діти , починаючи із 2017 року постійно проживають з батьком, з яким проводять час і який займається їх вихованням. Батько має постійний дохід, гарні соціально-побутові умови. Мати ОСОБА_1 хоч і заперечувала проти визначення місця проживання дітей з батьком , разом з тим належних і допустимих доказів необхідності визначення місця проживання дітей з нею , суду не надала . Як видно зі матеріалів справи, у ОСОБА_1 створена нова сім`я . Як зазначала сама відповідачка у неї відсутній час на спілкування з дітьми , а тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про можливість вирішення питання щодо визначення місця проживання малолітніх дітей разом із батьком , виходячи із якнайкращого забезпечення інтересів дітей щодо їх розвитку , виховання , матеріального забезпечення . Доводи ОСОБА_1 про перешкоджання їй у спілкуванні з дітьми не знайшли об`єктивного підтвердження, як під час розгляду в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року N 789-ХІІ, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Відповідно до вимог ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини. Приймаючи до уваги вік, стать дітей, особливості їх розвитку, період з якого малолітні не проживають з матір`ю, їх прив`язаність до батька, суд першої інстанції вірно врахував , що в даний період, діти не можуть проживати разом із матір`ю в силу об`єктивних причин - стану здоров`я матері, що може негативно вплинути на дітей, створити негативний вплив на їх особистість та гармонійний розвиток, відсутності бажання ОСОБА_1 у спілкуванні зі своїми дітьми, починаючи з листопада 2017 року, а тому дійшов правильного висновку про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_2 , та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Слід зауважити , що визначення місця проживання дітей разом з батьком не позбавляє мати дітей права спілкуватись з ними та виконувати свої батьківські обов`язки, через поступове спілкування з власними дітьми, з метою уникнення психологічних травм у останніх Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, в якій ставиться питання про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а вразі проголошення вступної та резолютивної частини с удового рішення з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлений 23 лютого 2021 року. Головуючий Судді