Постанова Київський апеляційний суд № 752/1734/19

Постанова Іменем України 08 серпня 2023 року м. Київ провадження №22-ц/824/9602/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М., за участю секретаря Ратушного А. В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2023 року в складі судді Чередніченко Н. П. у цивільній справі №752/1734/19 Голосіївського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство юстиції України, Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, про забезпечення права на контакт з дитиною та забезпечення права дитини на контакт з одним із батьків У С Т А Н О В И В: В січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з у рахуванням заяви про зміну предмета позову, просив забезпечити йому право на контакт із сином ОСОБА_3 у наступний спосіб: перебування малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_4 на території України в м. Києві в період із 09-00 год. по 18-00 год. першого понеділка кожного тижня кожного із трьох місяців, лише у присутності відповідного фахового працівника та психолога Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та без присутності матері дитини та інших рідних або близьких або третіх осіб; перебування малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_4 на території України в м. Києві в період із 09-00 год. першого понеділка кожного місяця по 18-00 год. наступної неділі, без присутності інших осіб; перебування малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_4 на території Французької Республіки в м. Ліон в період із 01 по 30 липня кожного року, без присутності інших осіб, до досягнення дитиною 14 річного віку; - визначити спосіб виконання рішення суду, яким зобов`язати відповідача передавати малолітнього ОСОБА_3 батькові ОСОБА_4 не пізніше 09-00 год. кожного першого понеділка кожного тижня кожного із трьох місяців, а в подальшому - не пізніше 09-00 год. кожного першого понеділка місяця та надалі до досягнення дитиною 14 річного віку - не пізніше 09-00 год. 01 липня кожного року; - визначити порядок виконання судового рішення, а саме: відповідач, мати дитини, передачу малолітнього ОСОБА_3 батькові ОСОБА_4 у визначені в судовому рішенні години та дні і місяці зобов`язана здійснювати (відповідальна за організацію її здійснення) у приміщенні (або ж в холі) Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, а також забирати дитину від батька ОСОБА_4 також у приміщенні (або ж в холі) Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації. Позовна заява мотивована тим, що він та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі, проживали разом і є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований громадянином України. Наразі вони проживають окремо один від одного та після припинення фактичних шлюбних відносин відповідачка чинить йому перешкоди у здійсненні батьківських прав та обов`язків, зокрема, на особисте виховання, спілкування та побачення із дитиною. Також відповідачем чиняться перешкоди дитині у спілкуванні з батьком, чим порушуються права дитини на необмежений контакт з тим із батьків, хто постійно не проживає разом із дитиною. Вважав, що за таких обставин у нього виникло право захистити свої права на безперешкодне особисте виховання своєї дитини та одночасно права своєї дитини на безперешкодні регулярні особисті стосунки та прямі контакти із батьком. Посилаючись на викладене, а також задля належної реалізації батьківських прав у зустрічах із сином для виконання свого батьківського обов`язку, а також з метою забезпечення права дитини на спілкування із батьком, який проживає окремо, він вимушений звернутись до суду із даним позовом. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2023 року позов задоволено частково. Забезпечено ОСОБА_2 право на контакт із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом надання періодичних та систематичних побачень в присутності відповідного фахового працівника та/або психолога Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, без присутності матері чи інших рідних (третіх) осіб. Встановлено ОСОБА_2 графік побачень та відвідувань дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: перебування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 на території України в м. Києві в період із 15-00 год. по 18-00 год. кожного понеділка місяця, в присутності відповідного фахового працівника та/або психолога Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, без присутності матері дитини та інших рідних або близьких або третіх осіб. Зобов`язано ОСОБА_1 передавати дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 та забирати її у визначені судом години і дні в приміщенні Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації в присутності відповідного фахового працівника та/або психолога служби. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 768 грн 40 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачка подала до суду апеляційну скаргу, в якій посилалася на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, ухваленого без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; суд визнав встановленими обставини, які недоведені. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивачем в позовній заяві не наведено жодних доказів чинення відповідачем йому перешкод у спілкуванні з дитиною та не надано будь-яких доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на встановлення контакту з дитиною. Суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, оскільки незважаючи на доводи відзиву на позовну заяву, не встановив обставин розірвання шлюбу між сторонами, що підтверджується рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.11.2017. Суд в оскаржуваному рішення встановив обставини та надав аналіз рішенню Голосіївського районного суду м. Києва у справі №752/26176/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав, тоді як жодна із сторін не обґрунтовувала свою позицію рішення суду у справі №752/26176/18. Зокрема, у позовній заяві, заяві про зміну предмета позову та у відзивах відповідача відсутні посилання на цю справу. На думку скаржника, суд в оскаржуваному рішенні фактично зробив висновки про задоволення позовних вимог на підставі рішення суду у справі №752/26176/18, оскільки жодних належних і допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог позивачем не надано суду. Звернула увагу, що водночас суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав оцінки судовим рішенням у справі №752/25543/17 про визначення місця проживання дитини, де встановлено, що емоційний зв'язок у дитини з батьком не наявний, дитина не ідентифікує ОСОБА_2 як свого батька і не розуміє свого родинного зв'язку з ним. Вважала, що незрозуміло на підставі яких доказів суд першої інстанції встановив, що з боку відповідачки дійсно чиняться перешкоди щодо надання можливості позивачу бачитися та спілкуватися з дитиною. Суд першої інстанції формально послався на положення статті 19 СК України, якою визначено обов'язковою участь органу опіки та піклування, зазначивши у рішенні, що службою у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації не було надано відповідного висновку щодо розв'язання спору, який виник між сторонами. Судом першої інстанції повністю проігноровані доводи відповідача щодо проявів психологічного насильства зі сторони позивача, зокрема, акту агресії, вчиненого позивачем по відношенню до відповідача у м. Барселона 13.12.2019, який призвів до негативних наслідків для здоров'я дитини. Суд, визначаючи зустрічі позивача з дитиною без присутності матері або інших осіб, не врахував правового висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 23.06.2020 у справі №754/9026/16-ц, щодо аналогічних питань. Резюмувала, що суд надав однобічну оцінку доводам позивача за відсутності жодних доказів та при цьому безпідставно не врахував докази, надані відповідачем. Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання про витребування у позивача його копії дійсного паспорта, копії дійсного дозволу на проживання в Республіці Франція, копії документу на підтвердження реєстрації і проживання у Франції, копії документу на підтвердження наявності житла у Франції. Також, як на підставу скасування рішення суду посилалася на те, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду та прийнявши заяву позивача про зміну предмета позову порушив норми процесуального права. За наведених обставин просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31.03.2023 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Представник відповідача - ОСОБА_5 в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу підтримала з підстав, викладених в ній, та просила задовольнити. Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився та свого представника не направив. Треті особи: Міністерство юстиції України та Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, в судове засідання своїх представників не направили. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача та представників третіх осіб. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_5 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 15 грудня 2012 року позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року розірвано. Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У грудні 2018 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року у справі №752/26176/18 зазначений позов залишено без задоволення. З мотивувальної частини зазначеного рішення у справі №752/26176/18 вбачається, що батько дитини звертався до Служби у справах дітей Голосіївської районної державної адміністрації у м. Києві стосовно необхідності проведення медіації, але по факту мати дитини відмовилась від неї, адже не надала будь-якої письмової відповіді щодо цього питання. Також під час допиту батьків матері дитини в якості свідків під час розгляду зазначеної справи ними була фактично підтверджена позиція про небажаність контактів батька із дитиною, зокрема, мати ОСОБА_1 зауважила, що батько дитини, на її думку, є поганим прикладом для дитини і що вона не бажає контактів дитини з ним. Отже, така узгоджена позиція сім`ї матері дитини щодо небажаності контактів батька із дитиною також опосередковано підтверджує прагнення ОСОБА_1 не допускати побачень відповідача із сином. Під час розгляду справи №752/26176/18, суд дійшов висновку про те, що батько дитини бажає спілкуватися із сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує; з наданих сторонами доказів судом не було встановлена протиправна поведінка та свідоме нехтування відповідачем своїх батьківських обов`язків, а тому позов в частині позбавлення батьківських прав не підлягав задоволенню. Крім того, враховуючи розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановлений законом, рівність прав як позивача так і відповідача щодо обов`язків по вихованню та утриманню дитини, а також те, що відповідач виконував свої зобов`язання по утриманню сина та перераховував кошти позивачу, що підтверджується виписками по рахунку, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог в частині зміни способу стягнення аліментів. Постановою Київського апеляційного суду від 22.09.2021 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.04.2021 у справі №752/26176/18 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 22.05.2022 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.04.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 22.09.2021 залишено без змін. З мотивувальної частини постанови суду касаційної інстанції вбачається, що Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх причин для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, а тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суди першої та апеляційної інстанцій діяли у межах своєї дискреції. Дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом із матір`ю. На даний час дитина втратила зв'язок з батьком. У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, ОСОБА_1 разом з дитиною перебувають за межами території України. Судом також встановлено, що між сторонами не досягнуто згоди з приводу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, внаслідок чого між ними виникають непорозуміння, що й призвело до звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом. В матеріалах справи містяться ряд документів, які свідчать про напружені та конфліктні відносини між сторонами, в тому числі і щодо спілкування позивача із дитиною. Службою у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації не було надано відповідного висновку щодо розв`язання даного спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, оскільки, відповідач разом із дитиною перебувають за межами території України, в зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що між сторонами склались відносини, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дитиною, відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином, який проживає з матір`ю, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність спілкування батька з сином. При цьому, встановлюючи порядок побачень батька з сином, врахувавши інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, з метою підтримання нормальної фізіологічної рівноваги дитини між навчальними процесами та відпочинком, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень батька з дитиною кожного понеділка місяця із 15-00 год. по 18-00 год., оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам. До того ж, суд першої інстанції правильно вважав, що проведення зустрічей батька з дитиною є доцільним без присутності матері чи інших рідних осіб та водночас в присутності відповідного фахового працівника та/або психолога Служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, оскільки такий регламент побачень батька з сином є необхідним для налагодження більш тісних зв'язків між ними. З огляду на це є також обґрунтованим висновок суду про зобов'язання відповідачки передавати дитину і забирати її у визначені судом години і дні в приміщенні служби у справах дітей в присутності відповідного фахового працівника та/або психолога. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд, визначаючи зустрічі позивача з сином без її присутності або присутності інших рідних осіб не врахував правового висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 23.06.2020 у справі №754/9026/16-ц. Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки обставини у справі, яка переглядається, та у справі, яка переглядалася касаційним судом, є різними. Так, у справі №754/9026/16-ц Верховний Суд виходив з того, що «суди попередніх інстанцій правильно вважали, що проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та дитиною відсутній сталий психологічний зв`язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір`ю, повноцінно не сприймає позивача, як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив`язаності дочки до батька». Однак, у тій справі не вирішувалося питання про участь у зустрічах батька з дитиною відповідного фахового працівника та/або психолога. У даній справі, що переглядається, суд першої інстанції вирішив про забезпечення прав батька на контакт з дитиною та забезпечення права дитини на контакт з батьком в присутності відповідного фахового працівника та/або психолога служби у справах дітей. Тому проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері не може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки такі зустрічі будуть проходити в присутності відповідного фахового працівника та/або психолога служби у справах дітей. Крім того, судом визначено місце проведення таких зустрічей, а саме в приміщенні Служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації. Метою зустрічей батька з сином за участі фахового працівника та/або психолога служби у справах дітей є налагодження психологічного зв`язку батька з дитиною. Таким чином, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №754/9026/16-ц не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не застосування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань щодо неможливості визначення судом порядку зустрічі батька з дитиною без присутності матері та при цьому за участі відповідного фахового працівника або психолога служби у справах дітей. Доводи апеляційної скарги, що суд проігнорував рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.11.2019 у справі №752/25543/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, в якому судом встановлено, що емоційний зв'язок дитини з батьком не наявний; дитина не ідентифікує його як свого батька і не розуміє свого родинного зв'язку з ним, не спростовують висновку суду у даній справі про необхідність налагодження контакту батька з дитиною та необхідності у зв'язку з цим визначення йому способу та графіку участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином. Так, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.11.2019 у справі №752/25543/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено. В цьому ж рішенні судом встановлено обставини, на підставі доказів, наданих сторонами, зокрема судом зазначено, що згідно проведеної роботи психолога Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації з малолітнім емоційний зв'язок з батьком у дитини не наявний. Дитина не ідентифікує його як свого батька і не розуміє свого родинного зв'язку з ним. Проте, зазначення в рішенні від 26.11.2019 у справі №752/25543/17 таких обставин не спростовує висновків суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі, яка переглядається. Навпаки, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції також зазначив про те, що на даний час зв'язок між батьком та дитиною втрачений, у зв'язку з чим для відновлення таких зв'язків задовольнив позовні вимоги, що й регламентує закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача його копії дійсного паспорта та копії документів на підтвердження реєстрації і проживання, а також наявності житла в Республіці Франція не мають правового значення у спірних правовідносинах, оскільки факт правомірності чи неправомірності проживання позивача в даній країні та наявність чи відсутність в нього там житла не впливають на його участь у вихованні та спілкуванні з сином, а також не можуть бути підставою обмеження його права налагодження контакту та психологічного зв`язку з дитиною. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, яке на думку скаржника, полягає в тому, що суд відмовив в задоволенні її заяви про залишення позовної заяви без розгляду та безпідставно прийняв заяву позивача про зміну предмета позову, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 , як на підставу залишення позову без розгляду посилалася на те, що позивачем вже такий же позов, до того ж відповідача, з тим же предметом і з тих же підстав подано до суду в м. Париж Республіки Франція. Також вважала, що за даних обставин, суд після отримання від відповідача інформації про перебування у провадженні іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав мав постановити ухвалу про залишення позову без розгляду. Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи скаржника, оскільки за приписами статті 22 ЦПК України у випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, спір, який відноситься до юрисдикції загального суду, може бути переданий за угодою сторін на вирішення суду іншої держави. Матеріали справи не містять доказів, що сторони дійшли згоди про передачу даного спору на вирішення суду іншої держави, зокрема Республіки Франція. Крім того слід враховувати положення п. 1. ч. 1 ст. 31 ЦПК України, якою визначено, що суд передає справу на розгляд іншого суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Зважаючи на викладене, а також враховуючи зареєстроване місце проживання відповідачки в Голосіївському районі м. Києва, колегія суддів вважає, що у суду були відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду з підстав, на які посилається скаржник. Таким чином, наявність в Республіці Франції, як вказує відповідачка, аналогічного спору не є підставою для залишення без розгляду даного спору та відповідно не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду і посилання скаржника на те, що суд в порушення норм процесуального права прийняв заяву позивача про зміну предмету позову. Такі доводи відповідачка обґрунтовує тим, що до заяви про зміну предмета позову позивачем не було долучено доказів надсилання такої заяви іншим учасникам справи та доказів сплати судового збору за двома доповненими позовними вимогами. Водночас, колегія суддів вважає, що посилання скаржника про не надання доказів надсилання копії заяви є неприйнятними, оскільки незважаючи на відсутність доказів надсилання відповідачем іншим учасникам справи копії заяви про зміну предмета позову, як того вимагає ч. 5 ст. 49 ЦПК України, на самій заяві міститься розписка ОСОБА_1 та представника Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації Годун Л. М. про отримання копії заяви 03.02.2022 в день її подання (том 2, а. с. 146-149). Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права прийняв заяву про зміну предмета позову, яка доповнена двома новими позовними вимогами, без доказів доплати судового збору. Однак таке порушення судом норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а також таке порушення норм процесуального права у відповідності до вимог ч. 3 ст. 376 ЦПК України не є обов'язковою підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. У разі не вирішення судом питання про розподіл судових витрат, таке питання вирішується шляхом ухвалення додаткового рішення. Інші доводи апеляційної скарги фактично є ідентичними доводам, що були викладені скаржником у відзиві на позовну заяву, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального права. При цьому, колегія суддів враховує, що згідно положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Крім цього, слід враховувати і той факт, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 08 серпня 2023 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа А. М. Стрижеус