Постанова 4824 № 753/4405/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 753/4405/20 Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р. Номер провадження: 22-ц/824/898/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Іванченка М.М., Слюсар Т.А., при секретарі - Перебитюку А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису, - ВСТАНОВИВ: В Дарницький районний суд міста Києва звернулась ОСОБА_1 із заявою про видачу обмежувального припису відносно її колишнього чоловіка ОСОБА_2 . На обґрунтування заяви, ОСОБА_1 посилалась на те, що з 25 вересня 2015 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року було розірвано. Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син: ОСОБА_3 . ОСОБА_1 зазначала, що під час побачень з дитиною ОСОБА_2 поводить себе агресивно, у присутності сина декілька разів застосовував щодо неї фізичне насильство. Також вказувала, що 22 грудня 2019 року між 11:00 год. та 12:00 год. в приміщенні магазину «Сільпо» по вул. Харківське шосе, 168 у місті Києві , в присутності дитини, ОСОБА_2 вчинив сварку, висловлювався нецензурною лайкою та намагався її вдарити. 01 березня 2020 р. між 14:00 год. та 12:00 год. ОСОБА_2 перешкоджав їй з сином повернутися додому, кричав, штовхав та бив її, намагався зайти у під`їзд. Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Посилалась на те, що 02 березня 2020 року її мати ОСОБА_4 разом з дитиною йшли в поліклініку, випадково зустрілися із ОСОБА_2 , який став чіплятися до неї. Внаслідок дій ОСОБА_2 вона боїться за своє життя та вказувала, що такі агресивні вчинки колишнього чоловіка негативно впливають на психологічний стан її сина. у зв`язку із чим просила суд видати обмежувальний припис, за яким: - заборонити ОСОБА_2 строком на 6 місяців наближатись на відстань 500 метрів до: місця реєстрації заявника та їх спільної дитини за адресою: АДРЕСА_2 , до місця її проживання та їх спільної дитини за адресою: АДРЕСА_3 ; - до дачі її батьків за адресою: АДРЕСА_4 ; - до інших місць тимчасового чи постійного її проживання (перебування) та їх спільної дитини, навчання, роботи, відпочинку та інших місць частого відвідування; обмежити спілкування з постраждалою дитиною ОСОБА_3 ; - заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати заявника та їх сина, якщо заявник за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та у будь-який спосіб спілкуватись з нею; - заборонити вести листування, телефонні переговори та контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Під час розгляду справи судом першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року, ОСОБА_1 у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції нори процесуального та матеріального права, просила рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким її заяву про видачу обмежувального припису задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначила, що розглядаючи заяву та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд дійшов помилкового висновку, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 існують конфліктні відносини з приводу усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, участі батька у вихованні, спілкуванні з дитиною. Вказала, що Дарницький районний суд міста Києва не дослідив та не надав оцінку всім доказам, які вона надала до суду. Також посилалась на те, що судом не були враховані покази свідків щодо вчинення ОСОБА_2 фізичного та психологічного насильства щодо її матері, ОСОБА_4 у присутності малолітньої дитини. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечив посилаючись на їх необґрунтованість. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року залишити без змін. В суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_10 проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що з 25 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року шлюб між сторонами розірвано. (том 1 а.с. 8) Від даного шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (том 1 а.с. 9) Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 разом з дитиною залишила власну квартиру АДРЕСА_2 , де мешкала разом з чоловіком, і переїхала проживати до квартири своїх батьків, за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у м. Борисполі Київської області, будь-яких спорів та судових справ щодо житла чи іншого майна між колишнім подружжям немає. Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 495 від 27 липня 2018 року, визначено участь батька, ОСОБА_2 у вихованні дитини - ОСОБА_3 , за наступним графіком: три дні на тиждень (у вихідні дні батька) з 11.00 години до 13.00 години в присутності матері (том 1 а.с. 19). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису та видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 терміном на шість місяців шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 (том 1 а.с. 27-31). В подальшому, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року продовжено дію обмежувального припису відносно ОСОБА_2 строком на шість місяців шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження його прав (том 1 а.с. 22-26). Також, 05 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною (том 1 а.с. 54-58). ОСОБА_1 , 16 квітня 2019 року звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. З матеріалів цивільної справи вбачається, що постановою Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді попередження. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Приписами ч. 2 ст. 27 Конституції України визначено, що кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Частиною 2, ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких - подружжя; особи, які мають спільну дитину (дітей). Як вірно зазначив суд першої інстанції, звертаючись до суду за захистом прав і інтересів, які порушенні від домашнього насильства, шляхом видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , заявник посилається на те, що ним вчинялись щодо неї та її матері фізичне та психологічне насильство. За правилами ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь; психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 вказаного Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону, рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. За правилами п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, вказано, що суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства. Стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона категорично забороняє без будь-яких винятків катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження та покарання без огляду на обставини чи поведінку потерпілого, що висвітлюється у рішенні ЄСПЛ «A.V. v. Ukraine», n. 68177, «Enea v. Italy» [GC], n. 55182, «Idalov v. Russia» [GC], 91183. Практика Європейського суду з прав людини у рішенні «Ireland v. the UK», наголошує на тому, що таке, що принижує гідність, поводження або покарання передбачає знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність. Відповідно до практики ЄСПЛ викладеної у рішеннях «Kudla v Poland» [GC], n. 92237, «Козинець проти України», n. 52, «Лабіта проти Італії», n. 120, «Чембер проти Росії», n. 49244, поводження є «нелюдським», якщо, крім іншого, воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги, яка базується на Конвенції, та забезпечив необхідне виправлення порушеного права. Рішення Європейського суду з прав людини «Chahal v. the UK», n.

145. Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Дослідивши наявні в матеріалах докази, зокрема, , додані до заяви про видачу обмежувального припису судові рішення, відеозапис, що міститься на DVD-диску (том. 1 а.с. 39), оцінивши покази свідків, допитаних в суді першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком Дарницького районного суду міста Києва про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують конфліктні відносини з приводу усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, участі батька у вихованні, спілкуванні з дитиною. Як встановлено судом,в провадженні судів перебувають справи щодо визначення участі батька у спілкуванні з дитиною, позбавлення батьківських прав. Більше того, під час перегляду справи в апеляційному порядку, суду стало відомо, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2020 року у цивільній справі № 753/21643/18 визначено ОСОБА_2 способи участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане рішення постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року залишене без змін та набрало законної сили. Окрім цього, ОСОБА_1 не доведено, що ОСОБА_2 вчинялось фізичне чи психологічне насильство щодо неї, оскільки, сам факт її звернення, в різні періоди часу, із заявами до правоохоронних органів не підтверджує факту фізичного чи психологічного насильства, що є обов`язковою умовою для застосування до особи спеціальних заходів до протидії домашньому насильству, а наявність між сторонами довготривалого конфлікту не може бути підставою для застосування обмежувальних заходів, щодо особи. Суд звертає увагу на те, що разом із заявою про видачу обмежувального припису заявниця не надавала заяв чи скарг до правоохоронних та інших органів щодо психологічного та фізичного насильства, що є підставою для видачі обмежувального припису в межах розгляду даної справи чи з будь-яких інших підстав, що відображено і в тексті заяви про видачу обмежувального припису, і в матеріалах справи. Посилання апелянта на те, що судовими рішеннями вже було застосовано щодо ОСОБА_2 обмежувальні заходи, як на підставу для видачі обмежувального припису, не можуть бути враховані судом, оскільки, обставинам, які обумовили застосування обмежувального припису в минулому надано оцінку судом та застосовано щодо ОСОБА_2 певні обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Сам по собі факт застосування обмежувального припису щодо особи в минулому не є безумовною підставою для застосування такого припису в подальшому. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Дарницького районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Дарницьким районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: М.М. Іванченко Т.А. Слюсар