Постанова 4815 № 572/2290/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2021 року м. Рівне Справа № 572/2290/20 Провадження № 22-ц/4815/288/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 19 листопада 2020 року у складі судді Березня Ю. В., ухвалене в м. Сарни Рівненської області о 09 годині 40 хвилини, повний текст рішення складено 19 листопада 2020 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі, який на даний час перебуває в процесі припинення. З відповідачем мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , коштів на утримання якої відповідач не надає, хоча має таку можливість, адже є фізично здоровим та забезпечений роботою, яка дає йому постійний дохід. Просила суд стягнути на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду і до повноліття дитини. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 19 листопада 2020 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 27 серпня 2020 року до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернуто до негайного виконання. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави 840 гривень 80 копійок судового збору. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 493 гривні понесених судових витрат. Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та обґрунтовано тим, що відповідач є фізично здоровою особою працездатного віку та спроможний і зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від працевлаштування, наявності постійного заробітку чи доходу. Часткове задоволення позову зумовлене врахуванням стану здоров`я платника аліментів та наявності на його утриманні ще однієї неповнолітньої дитини від іншого шлюбу, а також принципами рівності обов`язків батьків по утриманню дітей, добросовісності та розумності. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на помилковість висновку суду про наявність підстав для призначення аліментів у меншому, ніж заявлений нею позовній заяві розмірі. Додає, що при цьому суд взяв до уваги дві обставини: наявність у відповідача на утриманні ще однієї дитини та його стан здоров`я. Зауважує, що на дочку від першого шлюбу відповідач сплачує аліменти в розмірі 1/4 заробітку, а тому призначення аліментів на їхню спільну дочку розмірі 1/6 частини заробітку порушує права останньої, а також принцип рівного матеріального забезпечення дітей, є дискримінаційним щодо її дитини. Покликається на ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», яка встановлює, що максимальний розмір аліментів, які можуть стягуватися з боржника, не повинен перевищувати 50% заробітної плати цієї особи, та доводить, що з огляду на відомості про заробіток відповідача у серпні-листопаді 2020 року (13 000 грн щомісячно) сплата аліментів на обох дітей по 1/4 заробітку не перевищуватиме половини доходу платника. В частині стану здоров`я відповідача зазначає, що довідки на підтвердження лікування і отриманої травми датовані 2008 роком, та не доведено, що цей факт якимось чином вплинув на сьогоднішній стан його здоров`я, а довідка від жовтня 2020 року про перебування на обліку в медичному закладі не вказує на те, що він є непрацездатним або несе значні витрати на лікування. З наведених підстав просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданою Сарненським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 02.11.2018 року (а.с. 12). Дитина сторін зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію №1108 від 22 листопада 2018 року. За цією ж адресою зареєстровані і сторони у справі, як вбачається із відміток у їхніх паспортах (а.с. 6, 9). Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України передбачають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття. Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини). Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. У відповідності до ч.1 ст. 182 СК України, при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який діяв на час постановлення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», який діє на час апеляційного перегляду, встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2021 року - 1921 гривень, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2021 року - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень. Згідно довідки Житомирського прикордонного загону Прикордонної служби України від 13 листопада 2020 року №12/743, відповідач ОСОБА_2 дійсно проходить службу за контрактом у Житомирському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 31 липня 2020 року по теперішній час. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 21 жовтня 2013 року з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (а.с. 24). Згідно довідки амбулаторії загальної практики сімейної медицини Сарненської дільниці № 1 КНП «Сарненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» від 06.10.2020 року, ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку з 2013 по 2020 рік з діагнозом «сечокам`яна хвороба. Хронічнй пієлонефрит» та потребує постійного обстеження і лікування. З довідки цього ж закладу від 09.11.32020 року вбачається, що ОСОБА_2 потребує оперативного втручання з приводу лівобічної пахової кили (а.с. 32). Такі обставини стану здоров`я є суттєвими в розумінні ст. 182 СК України, підтверджені належними доказами, які спростовують відповідні посилання апеляційної скарги. Виходячи з наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що стягнення аліментів в розмірі 1/6 частини заробітку відповідача на малолітню дочку сторін відповідає чинним нормам Сімейного кодексу України та не порушує прав позивачки як отримувача і прав відповідача як платника аліментів. Покликання апелянта на порушення принципу рівного матеріального забезпечення дітей відповідачем та дискримінації прав її дочки ОСОБА_3 порівняно із іншою дочкою відповідача, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , апеляційним судом відхиляються. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері так і батька, при чому обов`язком особистим, індивідуальним, який не залежить від віку батьків. Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Зважаючи на розмір середньомісячного заробітку відповідача та враховуючи положення абз.2 ч. 2 ст. 182 СК України, на час ухвалення оскаржуваного рішення мінімальний розмір аліментів на дочку сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 50% від встановленого законом прожиткового мінімуму 1859 грн. - 929,50 грн.. Визначений місцевим судом розмір аліментів 1/6 частини від доходу відповідача в грошовому еквіваленті вдвічі перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів для дитини відповідного віку та забезпечує мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, встановлені абз. 2, 3 ч. 2 ст. 182 СК України. Оцінивши обставини справи у взаємозв`язку із нормами закону, що регулює дані правовідносини, апеляційний суд приходить до переконання, що визначений місцевим судом розмір аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачки на неповнолітню дитину є достатнім та справедливим. Відхиляючи апеляційну скаргу, суд також враховує закріплений ст. 141 СК України принцип рівності обов`язків батька і матері щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 19 листопада 2020 року залишити без зміни. Поновити дію рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 19 листопада 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 лютого 2021 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Шимків С. С. Хилевич С. В.