Постанова 4803 № 215/5635/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2744/21 Справа № 215/5635/20 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Євтодій К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», Приватне акціонерне товариство «СУХА БАЛКА» розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року, ухваленого суддею Квятковським Я.А. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі за текстом Відповідач-1), Приватного акціонерного товариства «СУХА БАЛКА» (далі за текстом Відповідач-2) в якому просив стягнути з Відповідача-1 на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 254 800 грн., з Відповідача-2 в розмірі 25 200 грн. В обґрунтування прзову зазначив, що він з 09.01.1996 року по 14.07.1997 року працював підземним прохідником у ПрАТ «Суха Балка» та у період з 20.01.1998 року по 27.02.2019 підземним прохідником у ПАТ «КЗРК», всього 22 років 07 місяців. Тривалий стаж роботи на даних підприємствах в шкідливих умовах праці, призвів до того, що ним отримано професійні захворювання радикулопатія попереково-крижова L4-S1 та шийна С6-С7, переважно справа, вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді періатрозу колінних суглобів (ПФ першого ступеню); вібраційна хвороба першо-другої стадії від дії локальної вібрації з синдромом вегетативно-сенсорної поліневропатії з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, з остеоартрозом у поєднанні з періатрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня), двобічним плечолопатковим періатрозом (ПФ другого ступеня), больовий синдром; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), группа «А», Легенева недостатність першого ступеня, що відповідно до медичного висновку ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 16.06.2020 року №822 виникли з вини роботодавців. Згідно висновку МСЕК від 22.09.2020 року, йому при первинному огляді встановлена 3 група інвалідності та 65% втрати професійної працездатності, з яких : 35% - по радикулопатії, 20 % по вібраційній хворобі, 10% - ХОЗЛ, він потребує забезпечення лікарськими засобами, санаторно-курортним лікуванням, ВМП. Вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці на підприємствах, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивача, був порушений його звичайний спосіб життя, також йому важко виконувати будь яку роботу, він постійно відчуває стійкий біль у грудях та міжлопатковій ділянці, такий стан не дає йому можливості будувати плани на майбутнє, що спричиняє йому душевні страждання. Виходячи з тривалості роботи у відповідача просить стягнути з ПрАТ «Суха Балка» 25200 грн. моральної шкоди, з ПАТ «КЗРК» 254800 грн. моральної шкоди. Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року позовні вимогиОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 174 000 (сто сімдесят чотири тисячі) грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 21 000 (двадцять одна тисяча) грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» судовий збір на користь держави у розмірі 1740,18 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» судовий збір на користь держави у розмірі 209,82 грн. В інший частині позову відмовлено. Відповідач-1ПАТ «Кривбасзалізрудком», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість ухваленого судового рішення, винесеного з порушенням норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення про повну відмову ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог заявлених до ПАТ «Кривбасзалізрудком». При цьому, скаржник зазначає, що покладення обов`язку відшкодування моральної шкоди на ПАТ «Кривбасзалізрудком» за відсутності всіх складових цивільно-правової відповідальності, зокрема-наявності вини, суперечить нормам чинного законодавства, а саме приписам Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4 та статті 1167 ЦК України. Також зазначає, що причиною виникнення у позивача професійних захворювань послугував і профмаршрут на інших підприємства, зокрема на підприємстві Відповідача-2 та Криворізькому проектно-виробничому будівельному обєднанні «Домобудівельник», де він працював асфальтобетонником в період з 10.02.1993 по 07.02.1995 роки. Скаржник зазначає, що позивач сам винен у виникненні у нього професійних захворювань, оскільки він за власним бажанням працював в шкідливих умовах праці, маючи можливість перейти на іншу роботу без впливу шкідливих умов праці. Окрім того, Відповідач-1 вказує на те, що суд порушив принцип рівності перед судом та принцип змагальності сторін, надавши перевагу доказам позивача і не вмотивував з яких підстав не взято до уваги доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі. На думку скаржника, визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також сталої судової практики, яка склалася по аналогічним справам та вважає його надто завищеним. Також Відповідач-1, посилаючись на положеннями Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зазначив, що стягнута судом моральна шкода на користь позивача в розмірі 174000грн. стягнута без утримання податку з доходу фізичних осіб. У відзиві на апеляційну скаргу Відповідача-1, позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та належним чином обґрунтоване, залишити без змін. В заяві, яка надійшла на адресу суду першої інстанції разом із відзивом на апеляційну скаргу позивач просить провести апеляційний розгляд справи за його відсутністю (а.с.147). Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача-1 Ніколенко К.В., яка у повному обсязі підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у скарзі підстав, думку представника Відповідача-2 Гарькавого А.Г., який поклався на розсуд суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргк, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Відповідача-1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 в проміжок часу з 09.01.1996 року по 14.07.1997 року працював підземним прохідником у АТ «Суха Балка» (правонаступник ПрАТ "Суха балка") та у період з 20.01.1998 року по 27.02.2019 підземним прохідником у ПАТ «КЗРК», всього 22 роки 07 місяців (а.с. 7-11). Згідно інформаційної довідки , умови праці працівника ОСОБА_1 за період 09.01.1996 - 27.02.2019 відносяться : по вмісту аерозолів переважно фібро генної дії в повітрі робочої зони до 3 класу 2 ступеню (шкідливі), по показникам мікроклімату до 3 класу 1 ступеню (шкідливі), по рівню шуму до 4 класу (небезпечні), по рівню вібрації локальної до 2 класу (допустимі), по важкості праці до 2 класу (допустимі), по напруженості праці до 3 класу 1 ступеню (шкідливі) (а.с.12-15). Позивачу встановлено професійні захворювання радикулопатія попереково-крижова L4-S1 та шийна С6-С7, переважно справа, вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді періатрозу колінних суглобів (ПФ першого ступеню); вібраційна хвороба першо-другої стадії від дії локальної вібрації з синдромом вегетативно-сенсорної поліневропатії з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, з остеоартрозом у поєднанні з періатрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня), двобічним плечолопатковим періатрозом (ПФ другого ступеня), больовий синдром; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група «А»; Легенева недостатність першого ступеня, що також підтверджується Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), медичними висновками, виписками, виписками-епікризів, (а.с. 16-17, 18-24, 26,27, 28, 29, 30,31,31,32,33-34,35,36,37-38 ). Відповідно до п. п. 12, 13, 14, 17, 18, 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 24.07.2020 року, причиною хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 є робота в умовах впливу на організм шкідливих факторів, винних конкретних посадових осіб які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, неможливо враховуючи роботу позивача протягом 22 років 7 місяців (а.с. 18-23). Згідно довідки МСЕК серії 12ААА № 079249 від 22.09.2020 року, позивачу первинно з 13.08.2018 року встановлена 3 група інвалідності та 65% втрати професійної працездатності, з яких : 35% - по радикулопатії, 20 % по вібраційній хворобі, 10% - ХОЗЛ, він потребує забезпечення лікарськими засобами, санаторно-курортним лікуванням, ВМП ( а.с. 25). Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримано позивачем, зокрема і під час виконання ним трудових обов`язків на підприємствах Відповідача-1 та Відповідача-2і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст.153,173 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та їх наявності про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог, а також із завищеним розміром відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин , виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (не майнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності. Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відповідно частині 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання П-4, причиною хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 є робота в умовах впливу на організм шкідливих факторів, винних конкретних посадових осіб які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, неможливо встановити, враховуючи роботу позивача протягом 22 років 7 місяців Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли, зокрема і з вини відповідачів, якими не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманими ним на підприємствах відповідачів професійними захворюваннями. Доводи Відповідача-1 щодо вини самого позивача у виникненні у нього професійних захворювань, колегія суддів відхиляє, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» щодо завищеного розміру моральної шкоди стягнутої судом з Відповідача-1 на користь позивача ОСОБА_1 . Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної Відповідача-1 про те, судом першої інстанції не було враховано, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, яке набрала чинності з 23.05.2020 року та якою передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди визначеної рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1.ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Частина 6 ст.141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Звертаючись до суду з позовом до Відповідача-1, позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду, яку він визначив у розмірі 254800 грн., а з Відповідача-2 просив стягнути моральну шкоду у розмірі 25 200 грн. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до підпунку 1 пункту 1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви фізичною особою або фізичною особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позов подано позивачем у жовтні 2020 року коли прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року становив 2102 грн. Один відсоток ціни позовної вимоги заявленої до Відповідача-2 ПрАТ «Суха Балка» становить 252 грн., однак, якби позивач не мав пільги на звільнення від сплати судового збору за подачу позову майнового характеру він повинен був сплатити судовий збір у розмірі не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 840,80 грн. Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при визначенні розміру судового збору, який підлягає стягненню на користь держави за рахунок Відповідача-2, неповно враховано вимоги підпунку 1 пункту 1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині збільшення суми судового збору, стягнутого з ПрАТ «Суха Балка» на користь держави з 209,82 грн. до 840,80 грн. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року змінити в частині розміру судового збору стягнутого судом з Відповідача-2- Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави, збільшивши суму судового збору з 209,82 грн. до 840,80 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: