Постанова 4803 № 175/2251/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/769/21 Справа № 175/2251/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О. за участю секретаря - Бондаренко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна про захист прав споживача та за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року,- В С Т А Н О В И В: 26 листопада року 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому банк просив суд постановити рішення яким стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на їх, АТ КБ «ПриватБанк» користь заборгованість за кредитним договором №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року у розмірі 18080,85 Доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 15733,42 Доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 984,49 Доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 248,80 Доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 242,82 Доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 10,85 Доларів США, штраф (процентна складова) у розмірі 860,48 Доларів США, що за курсом 23,05 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.09.2015 року складає 416763,65 грн.; стягнути солідарно з відповідачів судові витрати (том 1 а.с.4-5). 07 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист прав споживача (том 2 а.с.3-4), який згодом уточнила (том 2 а.с. а.с. 85-90, 208-213) та просила суд визнати недійсними кредитний договір №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року та Додатковий Договір № 1 від 04.12.2008 року, укладений між нею, ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк»; визнати недійсним договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача зробити розрахунок повернення кредиту, внаслідок чого повернути їй, ОСОБА_1 безпідставно сплачені суми винагород за нібито надані відповідачем фінансові послуги; судові витрати віднести за рахунок відповідача. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року вищевказані цивільні справи було об`єднано в одне провадження та присвоєно справі єдиний номер №175/2251/16-ц (том 2 а.с.44). Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна про захист прав споживача - відмовлено. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволенні. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року у розмірі 18080,85 Доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 15733,42 Доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 984,49 Доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 248,80 Доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 242,82 Доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 10,85 Доларів США, штраф (процентна складова) у розмірі 860,48 Доларів США, що за курсом 23,05 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.09.2015 року складає 416763,65 грн. Також вирішено питання щодо судових витрат (том 2 а.с.256-266). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального права, просила, скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог банку в повному обсязі та задовольнити її позов в повному обсязі (том 3 а.с.1-14). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу задовольнити частково. Судом першої інстанції встановлено, що 11 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», було укладено Кредитний договір №DNL0GA0000006949 (том 2 а.с.5-7), за умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 11.06.2008 року по 11.06.2023 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 67335,76 доларів США на наступні цілі: у розмірі 55000,00 доларів США на споживчі цілі, у розмірі 1650,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 392,86 доларів США на страхування майна, 275,00 доларів США на особисте страхування, а також у розмірі 10017,90 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору. Також, Кредитним договором визначено період сплати кредиту з 5 по 12 число кожного місяця та визначено порядок погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) Щомісяця в Період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 979,05 доларів США, згідно Графіку погашення кредиту для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, того ж дня, 11 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» був укладений Договір поруки №DNL0GA0000006949/1 (том №2 а.с.59), за умовами якого ОСОБА_2 на добровільних засадах зобов`язалася перед Банком відповідати в повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникають з Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року з усіма змінами та доповненнями. Також, того ж дня 11 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» був укладений Договір іпотеки (том №2 а.с.52-54), за яким ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним Кредитним договором №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 1304 кв.м., яка розташована за тією ж адресою. Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при укладенні спірних договорів діяли свідомо, вільно, враховуючи власні інтереси, прийняли рішення про вибір банку та вступили з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочинів і умови договору. 04 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», було укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору №DNL0GA0000006949 (том №2 а.с.8), за умовами якого пункт 8.1 Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року було викладено в новій редакції, внесено зміни в визначення строку кредитування як «з 11.06.2008 року по 20.11.2018 року» та розмір щомісячного платежу як «488,35 доларів США», всі інші пункти Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року залишилися без змін. Аналогічні зміни були внесені і до Договору поруки №DNL0GA0000006949/1 від 11 червня 2008 року, що підтверджується укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» Додатковим договором №1 до Договору поруки №DNL0GA0000006949/1 від 11 червня 2008 року (том 1 а.с.20). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засвідчили своїми особистими підписами, що ознайомлені та згодні як зі змістом вищевказаних договорів, так і з умовами додаткових договорів до них, безпосередньо ОСОБА_1 на Кредитному договорі, Договорі іпотеки, Додаткових договорах, Договорі про внесення змін до договору іпотеки, Договорі страхування майна, Договору особистого страхування, а ОСОБА_2 на Договорі поруки та додатковому договорі до нього. Предметом позову є визнання недійсними кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року та Додаткового Договору № 1 від 04.12.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк»; визнання недійсними договору іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язання відповідача зробити розрахунок повернення кредиту, внаслідок чого повернути ОСОБА_1 безпідставно сплачені суми винагород за нібито надані відповідачем фінансові послуги. Так, згідно цього договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит на споживчі цілі та ін., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, а також сплатити винагороду за користування кредитом. Без вказаної винагороди банк би не укладав вказаного договору з позивачем. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним кредитного договору та додаткового договору, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які давали б підстави вважати, що кредитний договір та додатковий договір, укладений з порушенням вимог, встановлених ст. 203 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1 та зобов`язання Банку зробити розрахунок повернення кредиту, внаслідок чого повернути ОСОБА_1 безпідставно сплачені суми винагород за нібито надані банком фінансові послуги, суд 1 інстанції виходив з того, що ці вимоги є похідними позовними вимогами від первісних позовних вимог, тобто задоволення яких залежить від задоволення позовної вимоги (основної вимоги), а тому не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими та відповідають обставинам справи і вимогам закону. Так, відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу та інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. У відповідності до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Так, фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватись до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (п.п. 9,13,14 преамбули Директиви Європейського Парламенту та Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та згідно роз`яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Тобто ні ст. 203, ні ст. 215 ЦК України не передбачає серед підстав недійсності договору надання/не надання інформацією перед укладенням договору. Згідно постанови Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 положення п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину (його частини) кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (його частини). Положеннями ст. 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин (частина правочину), визнана судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в постанові від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснив у п. 14, що суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою ст. 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (ст. 536, 638, 1056-1 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.ч. 1. 2 ст. 638 ЦК України). За нормою ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За своєю юридичною природою кредитний договір є реальним договором, оскільки для його укладення, крім згоди сторін, необхідно вчинення певної дії, зокрема, передачі коштів, а тому такий договір є укладеним з моменту передачі грошей. Матеріалами справи встановлено, що кредитний договір №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року разом з додатковим договором до нього від 04 грудня 2008 року, договір іпотеки разом з додатковим договором до нього від 04 грудня 2008 року є укладеними, оскільки позичальником ОСОБА_1 відповідно до особисто підписаного Кредитного договору отримано грошові кошти, про що також не заперечувала сама ОСОБА_1 в судовому засіданні, а поручитель ОСОБА_2 на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання перед Банком відповідати в повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникають з умов Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року з усіма змінами та доповненнями до нього. Відповідно до умов спірного Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року, всі умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом, згідно цього Договору, зазначені в розділі 8 цього Кредитного договору, що є невід`ємною частиною цього Договору, під яким стоїть особистий підпис ОСОБА_1 . Крім того, судом встановлено, що між сторонами існували певні відносини, а саме, ОСОБА_1 дійсно отримувала кредитні кошти на умовах передбачених вищевказаним Кредитним договором, а перед укладенням вищевказаного Кредитного договору та всіх додаткових угод до нього, ОСОБА_1 була проінформована про всі істотні умови Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року, терміни погашення кредиту, розміри та терміни сплати процентів, що також підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 . Згідно з п. 20 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на момент укладення Кредитного договору), та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування. У ч. 4 п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на момент укладення Кредитного договору) та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством. За змістом ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. В постанові від 11 вересня 2013 року Верховний Суд України зазначив наступну правову позицію: «Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону-умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав обов`язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві». Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Аналогічний правовий висновок викладений в Постанові Верховного Суду України по справі №619/130/16-ц від 23.05.2018 року. Тобто, на час укладання Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року та Додаткового договору до нього від 04 грудня 2008 року, Банком було роз`яснено позичальнику ОСОБА_1 всю обов`язкову інформацію яка передбачалась ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на момент укладення Кредитного договору). Згідно до умов кредитного договору Банк, на виконання абз. «д» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на момент укладення Кредитного договору), повідомив ОСОБА_1 про відсотки, винагороду, комісію за надання кредитних коштів у момент видачі кредиту. Таким чином Банк повідомив ОСОБА_1 про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Орієнтовна сукупна вартість кредиту включає лише платежі пов`язані з кредитом, це передбачене вимогами абз. «д» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на момент укладення Кредитного договору). Тобто, процентна та комісійна винагороди, ставка пені і страхові платежі є такими, що пов`язані з одержанням кредиту, оскільки є частиною ефективної процентної ставки. Аналогічною є і вимога абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на момент укладення Кредитного договору) і вона Банком виконана. Матеріалами справи підтверджено, що під час підписання ОСОБА_1 . Кредитного договору, остання не повідомляла банк про наявність у неї будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої їй інформації, як про особу і місце знаходження банку, так і про умови отримання, користування та повернення кредиту. Отримання кредиту споживач не заперечує. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила факт про надану повну інформацію про умови кредитування, а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника, тип відсоткової ставки, суму на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду 1 інстанції, що укладений між сторонами кредитний договір не суперечить нормам чинного на той час законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 було надано необхідну інформацію про умови кредитування. Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15. Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу виконувала зобов`язання за договором, не ставлячи під сумнів його дійсність. Також судом 1 інстанції за клопотанням ОСОБА_1 у справі була призначена судово-економічна експертиза, яка проведена Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз. Згідно висновку експерта №4246/4247-17 за результатами проведення судово-економічної експертизи від 30 липня 2018 року (том 2 а.с.125-146) по першому питанню: документально підтверджується надання кредиту за кредитним договором № DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року в сумі 57317,86 доларів США, в тому числі 54999,93 доларів США готівкою, 1650,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту та сплату страхових премій в рахунок ЗАО «Ингосстрах» в сумі 1334,30 (275,03 доларів США) і в сумі 1906,14 грн. (392,90 доларів США). По другому питанню: документально підтверджується сума заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року та додатковим договором до нього від 04.12.2008 року станом на 09.09.2015 року по сплаті відсотків за кредитом в сумі 984,86 доларів США, погашення основної суми боргу в сумі 15733,42 доларів США сплаті комісії 235,89 доларів США. По третьому питанню: метод «факт/360» визначення кількості днів для обрахування процентних доходів, зазначений в п.3.3 Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року відповідає п.1.22 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою НБУ від 18.06.2003 року №255. По четвертому питанню: документально підтверджується сума заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року та додатковим договором до нього від 04.12.2008 року станом на 09.09.2015 року по сплаті процентів за кредит сума 984,86 доларів США, погашення основної суми боргу в сумі 15733,42 доларів США, сплаті комісії 235,89 доларів США. Підтвердити документально заборгованість з пені не надається можливе з причин наведених у дослідницькій частині. По п`ятому питанню: розрахунок списання коштів, внесених ОСОБА_1 на погашення тіла кредиту та відсотків по кредиту за Кредитним договором №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року та додатковим договором до нього від 04.12.2008 року здійснено ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до умов договору. По шостому питанню: Визначити чи правильно здійснено відповідачем нарахування пені та штрафних санкцій за весь період з моменту укладення Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року та додатковим договором до нього від 04.12.2008 року в обсязі наданих на дослідження документів не надається можливим. По сьомому питанню: Відповідно до вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 та умов Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року, за даними дослідження сукупна вартість кредиту складає: а) у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних) - 23,83%; б) у вигляді абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) - 131704,91 доларів США. Докладно по періодам та сумам, розрахунок сукупної вартості кредиту за кредитним договором наведено у додатку №1 до висновку. Розрахунок реальної процентної ставки в розмірі 19,3% в Додатку №1 до Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року відсутній. Абсолютне значення подорожчання кредиту в Кредитному договорі №DNL0GA0000006949 від 11 червня 2008 року та Додатку №1 до нього, - не зазначено. Реальна процентна ставка, яка зазначена в Додатку №1 до Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року в розмірі 19,3% не відповідає розміру реальної процентної ставки за даними дослідження 23,83%. Визначити причини розбіжностей не надається за можливе, оскільки в Додатку №1 до Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 р. відсутній розрахунок реальної процентної ставки 19,3% в розрізі періодів, видів нарахувань та сум. В додатковому договорі №1 від 04.12.2008 до кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 не зазначено сукупну вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Графік платежів до додаткового договору №1 від 04.12.2008 відсутній. Тому визначити реальну процентну ставку (у процентах річних) та абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) згідно додаткового договору №1 від 04.12.2008 до кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 не надається за можливе. По восьмому питанню: Визначити документально обґрунтований щомісячний платіж виходячи з базових умов, викладених в кредитному договорі №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 та додатковому договорі №1 від 04.12.2008 до нього, не надається за можливе з причин наведених у дослідницькій частині. Визначити чи обґрунтовано нормативно та документально виконано ПАТ КБ «Приватбанк» оформлення з надання кредиту по договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 та додатковому договорі №1 від 04.12.2008 до нього, не надається за можливе з причин наведених у дослідницькій частині. Відповідно до розрахунків експерта реальна відсоткова ставка за кредитним договором становить 23,83%. При розрахунку відсоткової ставки за Кредитним договором №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року експерт враховує суми платежів, що передбачені окремими договорами страхування майна №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року, договір особистого страхування №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року умови яких не досліджувались експертом, і за своїм змістом є окремі правочини, що не можуть враховуватись при розрахунку відсоткової ставки за кредитним договором №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року. В дослідницькій частині висновку по другому, четвертому, п`ятому, шостому питаннях експертом розраховано графік погашення кредиту за яким всього сума платежів складає 177276,29 доларів США, в тому числі відсотків та винагороди складає 119958,43 доларів США, сума кредиту 57317,86 доларів США, тобто визначає вартість кредиту на загальну суму 177276,29 доларів США. Відповідно Додатку № 1 до висновку експерту №4246/4247-17 Розрахунок сукупної вартості кредиту за кредитним договором №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року вже враховуючи вартість страхових договорів до кредитного договору визначає суму 186626,33 доларів США як вартість Кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року і відсоткову ставку в розмірі 23,83%. Враховуючи вищевикладене, наявне протиріччя в дослідженнях і висновках експерту. Графіком погашення кредиту за підписом ОСОБА_1 , Додаток № 2 до кредитного договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року чітко визначено абсолютна вартість кредитного договору в розмірі 177982,46 доларів США з яких 120664,60 доларів США відсотків і винагороди, 57317,86 доларів США тіло кредиту. Визначення відсоткової ставки за підписом ОСОБА_1 додаток №1 до кредитного договору № DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року не спростовано експертом за наявністю арифметичних помилок і врахування до вартості кредиту окремих правочинів (страхових договорів з страхування майна і особистого страхування), також експертом не враховано зміни терміну договору і розміру щомісячних платежів до 488,35 доларів США. На підставі висновку експерта, доводи ОСОБА_1 щодо порушення банком чинного законодавства при укладенні кредитного договору: нечесна підприємницька практика банку, введення споживача в оману щодо реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, порушення банком Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, не підтверджені правовими підставами для визнання кредитного договору недійсним. Обставин, відповідно до ст. 216 ЦК України, які можна було кваліфікувати як несправедливі умови і які могли мати наслідком недійсність договору загалом не встановлено. ОСОБА_1 отримала кошти за договором в іноземній валюті, з моменту укладення спірного договору та користується ними, банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту. Під час розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні Кредитного договору ОСОБА_1 діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши, характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов Кредитного договору ОСОБА_1 отримала кошти. Висновок судово-економічної експертизи не доводить факту введення банком позичальника в оману щодо реальної процентної ставки та сукупної вартості кредиту. Отже встановлені у експертному висновку обставини самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсним Кредитного договору. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що сторонами в момент укладення кредитного договору виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов`язкових умов і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору. Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов. Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню його недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, вони зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення в зазначеній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ "ПриваБанк" суд 1 інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання у зв`язку із чим виникла заборгованість, за кредитним договором, яка і підлягає солідарному стягненню з відповідачів. Однак колегія суддів із вказаними висновками суду 1 інстанції погодується не в повній мірі. Так, згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсним не визнаний, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України, повинні виконуватися належним чином, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самих договорів. За змістом ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З матеріалів справи не вбачається, що існуюче зобов`язання було виконано, або припинено іншим шляхом, передбаченим ст. ст. 600-609 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що боржник дійсно не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла зазначена в розрахунку заборгованість, яка станом на 16 листопада 2015 року становить 18080,85 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 15733,42 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 984,49 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 248,80 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 242,82 доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 10,85 Доларів США, штраф (процентна складова) у розмірі 860,48 доларів США, що за курсом 23,05 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.09.2015 року складає 416 763,65 грн. Що стосується позовних вимог до поручителя, то колегія суддів вважає, що дані вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають. Так, відповідно до ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. (ч.1 ст. 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. За договором поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку його виконання, а умова договору поруки про його дію до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань за кредитним договором не є вставленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 ЦК України та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно яких порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Пред`явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов`язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов`язань не може розглядатися як встановлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно якою строк визнається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію. Відповідно до виписки про погашення кредиту та розрахунку заборгованості по кредитному договору №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року, вбачається, що остання сплата була здійснена ОСОБА_1 10.04.2015 року (том 1 а.с. ас. 6-9,64-70). АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з відповідним позовом 16 листопада 2015 року (том 1 а.с.4-5). Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що порука ОСОБА_2 , за договором поруки №DNL0GA0000006949/1 від 11.06.2008 року, укладено в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №DNL0GA0000006949 від 11.06.2008 року, є припиненою, з підстав визначених ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості слід відмовити. Вирішуючи питання щодо суми заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , колегія суддів враховує розрахунок, наданий позивачем, який боржником не спростовано, відповідно до якого станом на 16 листопада 2015 року наявна заборгованості яка становить 18080,85 доларів США та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 15 733,42 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 984,49 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 248,80 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 242,82 доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 10,85 Доларів США, штраф (процентна складова) у розмірі 860,48 доларів США, що за курсом 23,05 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.09.2015 року складає 416 763,65 грн. Однак, колегія суддів враховує, що сума пені в розмірі 242,82 доларів США підлягає стягненню у національній валюті України - гривні, оскільки пеня є штрафною санкцією, сплата якої законом та договорами передбачена у національній валюті України - гривні. Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України). Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»). Таким чином, максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Між тим, вирішуючи питання про визначення складових заборгованості, суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача штрафи (фіксована частина та процентна складова), виходячи з наступного. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України. Оскільки оскаржуваним рішенням стягнута пеня, як вид цивільно-правової відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів слід відмовити, оскільки одночасне застосування пені та штрафів за одне й те саме порушення не допускається. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 - скасувати, відмовивши у задоволенні вказаної вимоги, скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу (фіксованої частині та процентної складової) також відмовивши у задоволенні вказаної вимоги та змінити рішення в частині стягнення пені, стягнувши її у національній валюті України в сумі 5 597,00 грн., іншій частині рішенні - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року - скасувати в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 . У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 - відмовити. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу (фіксованої частині та процентної складової), відмовивши у задоволенні вказаної вимоги, змінити рішення в частині стягнення пені, стягнувши її у національній валюті України в сумі 5 597,00 грн., визначивши загальну суму заборгованості станом на 16.11.2015 року, яка підлягає стягненню 16 966,71 доларів США та складається з: 15 733,42 доларів США - заборгованості за кредитом; 984,49 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 248,80 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом, що еквівалентно (відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.09.2015 року) - 391 082,66 грн. та пеня у розмірі 5 597,00 грн. В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: