Постанова 4876 № 904/4711/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.02.2021 року м. Дніпро Справа № 904/4711/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач), суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2020р. (суддя Колісник І.І., м. Дніпро, повний текст рішення складено 30.11.2020р.) у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман до Товариства з обмеженою відповідальністю "Убдізель", м. Дніпро про стягнення штрафу у сумі 196 540,00 грн. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Убдізель" штрафу у сумі 196 540,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неправильно зазначеною відповідачем масою вантажу у вагоні № 60398005, прийнятого до відправлення за залізничною накладною № 37653086. Відповідач 15.09.2020р. подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності щодо позовних вимог та просив суд відмовити у позові. При цьому відповідач наведені позивачем обставини, покладені в обґрунтування позовних вимог, не заперечував. Пропущення позивачем шестимісячного строку позовної давності на звернення до суду вмотивовував, посилаючись на статті 261, 267 ЦК України, ст. 315 ГК України та ст. 137 Статуту залізниць України. Зокрема, відповідач зауважував на тому, що акт загальної форми було складено позивачем 23.01.2020р., комерційний акт - 24.01.2020р.. Відтак, на думку відповідача, строк позовної давності сплинув 24.07.2020р., у той час як позивач звернувся до суду лише 26.08.2020р.. 08.10.2020р. позивачем подана до суду заява, в якій останній просив суд поновити строк позовної давності та відмовити у задоволенні заяви про застосування позовної давності в повному обсязі.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2020р. в позові відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги є законними і обґрунтованими, проте, у зв`язку з пропуском строку позовної давності та наявністю відповідної заяви відповідача позовні вимоги задоволенню не підлягають.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду в частині застосування перебігу позовної давності та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставного застосування строку позовної давності, оскільки позивач звертався до суду в межах строків позовної давності.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В. Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи. Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.12.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2020р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи 16.01.2020р., за залізничною накладною № 37653086 зі станції Хриплин Львівської залізниці до станції Сартана Донецької залізниці Товариством з обмеженою відповідальністю "Убдізель" здійснено відправлення на адресу одержувача ПАТ МК Азовсталь вантаж металевий брухт у вагоні № 60398005 з визначенням провізної плати у сумі 39 308,00 грн (а.с. 8). Під час проходження вантажу через станцію Волноваха Донецької залізниці за підозрою у навантаженні вагону менше документу та на підставі акта загальної форми ГУ-23 №23 від 23.01.2020р. вагон № 60398005 був затриманий для перевірки (а.с. 9). 24.01.2020р., на підставі зазначеного акта було здійснено комісійне переважування вагона №60398005 та складено акт загальної форми ГУ-23 № 31/ПП з результатами переважування, а також комерційний акт № 484809/11 (а.с. 7, 11). Відповідно до комерційного акта № 484809/11 від 24.01.2020р., за результатом переважування вагона № 60398005 (з розчепленням на 150-тонних вагонних вагах вантажоодержувача, державна повірка 06.09.2019р.), комісією у складі: ДСЗМ Шелехов А.Ю., комерційні агенти ОСОБА_1 , Павленко О.В., інженер ОСОБА_2 , було встановлено наступне. У документі зазначено: брутто відсутнє, тара вагона 23000 кг, маса нетто 63800 кг. Фактична маса брутто вагона склала 85100 кг, тара вагона з ПД 23000 кг, нетто 62100 кг, що менше документу на 1700 кг. Вагон зважувався двічі., результат не змінився. За документом брухт чорних металів, вид 3,17, маркування по всій довжині вагона. Фактично навантаження на рівні бортів, пакетоване, маркування не проглядається через погодні умови. Вагон прибув з ВОХР ст. Волноваха Голубенко. Двері та люки зачинені. Вагон технічно справний. З моменту прибуття і комерційного зважування вагон знаходиться під охороною служби безпеки комбінату Азовсталь та комерційних агентів станції Сартана. Завідувач вантажним двором за штатним розкладом відсутній (а.с. 7). Причиною виникнення спору є неправильно зазначена в залізничній накладній №37653086 маса вантажу у вагоні № 60398005.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Предметом доказування у даній справі є наявність чи відсутність порушення відповідачем при оформленні накладної та неправильного зазначення в ній маси вантажу, обґрунтованість нарахування штрафу. Ст. 307 ГК України, яка кореспондується зі ст. 908 ЦК України, передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що нормативні документи, які визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту та комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України. Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 р. (із змінами та доповненнями) (далі - Статут залізниць України), визначає обов`язки, права та відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Відповідно до частини першої ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини перша - третя статті 909 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Відповідно до п. 4 ст. 1 Статуту залізниць України перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. За договором залізничного перевезення вантажу, згідно з частиною першою ст. 22 Статуту залізниць України, залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. У разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій (ч. 1- 3 ст. 23 Статуту залізниць України). Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній (частини перша, друга ст. 24 Статуту залізниць України). Разом з тим згідно з абз. 4 п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. № 644, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу. Маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто (ч. 4 ст. 52 Статуту залізниць України). Залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами (ст. 105 Статуту залізниць України). Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. За змістом п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002р. № 334, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала. Згідно з п. 4 Правил складання актів комерційні акти складаються: на місцях загального користування - у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях незагального користування - у день здачі вантажу одержувачу, у цьому разі перевірка повинна здійснюватись до вивантаження або в процесі вивантаження чи зразу ж після нього. У разі перевірки маси вантажу зважуванням на вагонних вагах, якщо маса тари приймається за трафаретом на вагоні, комерційний акт складається в день зважування вагона з вантажем; якщо маса тари вагона визначається зважуванням його після вивантаження, комерційний акт складається в день зважування порожнього вагона; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом. У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби. Відповідно до п. 9 Правил складання актів у комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженість, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Ніякі припущення та висновки про причини незбереженості або про вину відправника і залізниці до акта не вносяться. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставляння рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність. Згідно з п. 10 Правил складання актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці. За змістом п. 22 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 р. № 644 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. № 862/5083), перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. Зважування вантажів на вагонних вагах провадиться в порядку, передбаченому Правилами приймання вантажів до перевезення. Пунктом 5 Правил приймання вантажів до перевезення загальна маса вантажу визначається відправником зважуванням або розрахунковим способом. До розрахункових способів визначення маси вантажу належать: за трафаретом (підсумовування маси вантажу, зазначеної на кожному вантажному місці), за стандартом (множення суми стандартної маси вантажного місця на кількість місць вантажу), за заміром висоти наливу (з подальшим визначенням густини та об`єму вантажу за таблицею калібрування цистерн, розробленою заводом-виробником цистерни). За домовленістю відправника, залізниці та одержувача вантажу можуть бути встановлені інші способи визначення маси вантажу. Спосіб визначення маси вантажу і тип ваг відправник зобов`язаний зазначити в накладній. Усі засоби вимірювальної техніки, які використовуються для визначення маси вантажів, мають бути повірені відповідно до вимог чинного законодавства. Засоби ваговимірювальної техніки повинні бути взяті на облік залізницею та відповідати вимогам Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 31.07.2012р. № 442, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.10.2012 р. за № 1716/22028, та інших нормативно-правових актів. Порядок зважування визначений п.10 цих Правил. А саме: Зважування вантажів на вагонних вагах провадиться із зупинкою і розчіпленням вагонів або із зупинкою без розчіплення. Зважування під час руху дозволяється тільки на вагонних вагах, призначених для цього способу зважування. Із зупинкою і розчіпленням вагонів зважуються вантажі: зернові, насіння, комбікорм і висівки, що перевозяться насипом; харчові в цистернах (олія, меляса тощо); картопля, овочі, баштанні культури, макуха, сіль харчова, метали всіх найменувань і лом кольорових металів, які перевозяться навалом. При зважуванні зернових вантажів, насіння, комбікормів і висівок, олії, меляси та інших харчових вантажів маса тари вагонів може перевірятися відправником перед навантаженням і одержувачем після вивантаження. При зважуванні решти зазначених у цьому параграфі вантажів маса тари вагонів може перевірятися один раз: відправником - перед навантаженням або одержувачем - після вивантаження. Зважування на вагонних вагах інших вантажів провадиться із зупинкою вагонів без розчіплення або під час руху на вагонних вагах, призначених для цього способу зважування. Маса тари вагонів у цих випадках може прийматися за трафаретом на вагоні. Згідно з п. 5.5 р. 5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 р. № 644, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із ст. 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт. Абзацом 1 ст. 118 Статуту залізниць України встановлено, що за пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із ст. 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли (ст. 122 Статуту залізниць України). Наданими позивачем доказами підтверджується факт завантаження відповідачем спірного вагона, заповнення ним залізничної накладної № 37653086 із зазначенням маси вантажу 63800 кг, яка фактично за результатом переважування становить на 1700 кг менше. Складені позивачем акти загальної форми та комерційний акт, якими підтверджується зазначена обставина, відповідають законодавчим вимогами щодо форми та порядку їх складання, й відповідачем не оспорюються. Докази щодо незбереження вантажу у спірному вагоні під час його перевезення відсутні. Згідно з частиною четвертою ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Перевіркою розрахованої позивачем суми штрафу за неправильно зазначену у залізничній накладній масу вантажу порушень вимог ст. ст. 118, 122 Статуту залізниць України судом не встановлено. Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними і підтвердженими документально. Відмовляючи у стягненні з Відповідача штрафу місцевий господарський суд виходив з того, що Позивачем пропущено строк позовної давності та з наявності відповідної заяви Відповідача про застосування такого строку щодо заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Зі змісту ч. 1 ст. 258 ЦК України вбачається, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до пункту 1 частини другої цієї ж статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України, для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. За ст.137 Статуту залізниць України, позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову. Указане нормативне положення пов`язує шестимісячний строк для пред`явлення перевізником позову саме з моментом настання події, що є підставою для подання позову. Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Суд першої інстанції вірно зазначив, що у питанні початку перебігу позовної давності у цій справі, визначальним є складення комерційного акта № 484809/11 від 24.01.2020 р., щo є єдиною подією, з настанням якої розпочинається перебіг позовної давності. Відтак, у спірних правовідносинах між сторонами строк позовної давності починає свій перебіг 25.01.2020р. й закінчується 27.07.2020 р.. Згідно з відміткою поштової установи на конверті, позивач звернувся з позовом у цій справі 26.08.2020 р., що свідчить про пропуск ним строку позовної давності (а.с. 27). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд, визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( ч. 5 ст. 267 ЦК України). Скаржник заперечує обставини пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що Позивач 15.07.2020 року звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявої №2022/1048 від 15.07.2020 про стягнення штрафу за невірно зазначену в накладній масу вантажу у сумі 196540,00 грн з товариста з обмеженою відповідальністю «УБДІЗЕЛЬ». Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2020 по справі №904/3876/20 заява залишена без руху, в зв`язку з порушенням п.14 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» та надано 10 днів для усунення недоліків. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2020 по справі №904/3876/20 позовна заява повернута та роз`яснено положення ч.4 ст.174 ГПК України, що дає право повторного звернення з позивною заявою до суду. Керуючись ст. 174 ГПК України, скориставшись своїм правом Позивач вдруге, звернувся з позовної заявою про стягнення штрафу за невірно зазначену в накладній №37653086 від 16.01.2020 масу вантажу у сумі 196540,00 грн з товариста з обмеженою відповідальністю «УБДІЗЕЛЬ». Суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що Позивач не обґрунтував пропущення ним строку звернення до суду з поважних причин. Наведені позивачем доводи не приймаються з огляду на таке. Так, посилання позивача на ст. 119 ГПК України щодо права суду поновити за заявою учасника справи пропущений процесуальний строк, встановлений законом чи продовжити процесуальний строк, встановлений судом, не стосується позовної давності, оскільки строк позовної давності визначається нормами матеріального права, а тому не є процесуальним. Не впливає на строк позовної давності також і п. 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 540-IX від 30.03.2020р. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)), оскільки ця норма закону також стосується процесуальних строків та їх продовження. Крім того, з набуттям чинності 17.07.2020 р. Законом України № 731-IX від 18.06.2020р. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), пункт 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладений у новій редакції. Але й нова редакція цього пункту не регулює питання строку позовної давності. Вказані позивачем обставини попереднього звернення його до суду з позовом, який ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2020р. у справі № 904/3876/20 (cуддя Кармазіна Л.П.) було повернуто з підстав ч. 6 ст. 174 ГПК України, не переривають строку позовної давності. Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. Виходячи з викладеного, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020р. у справі № 922/1467/19. Щодо можливості захисту права позивача після спливу строку позовної давності суд першої інстанції доречно враховував наступне. За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. У рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення, яке повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992р.). З ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2020р. у справі № 904/3876/20 (cуддя Кармазіна Л.П.) вбачається, що ухвалу суду від 21.07.2020р. про усунення недоліків позивач отримав 28.07.2020р., а тому для цього мав достатньо часу - до 07.08.2020р.. Фактично ж із пояснень позивача у цій справі вбачається, що судовий збір він доплатив 12.08.2020р., а до суду подав відповідні докази лише 14.08.2020р.. Причини пропуску строку сплати судового збору позивач не пояснює. Пояснень та доказів, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності позивач суду не надав. У разі коли судом на підставі досліджених доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 04.03.2018 у справі № 917/1150/17. З огляду на встановлені обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі апелянтом не наведено.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження. За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2020 р. у справі № 904/4711/20 залишити без змін. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта Акціонерне товариство "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв`язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя І.М. Кощеєв Суддя І.Л. Кузнецова Суддя О.В. Чус