Постанова 4875 № 913/359/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" лютого 2021 р. Справа № 913/359/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., за участю секретаря судового засідання Черкас В.М., за участю представників: від скаржника: Сутковий А.М., адвокат свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 31.01.2018 серії ДН №4971) - на підставі ордера від 11.11.2020 серії АН №1006904; від Харківської обласної прокуратури: Горгуль Н.В.- на підставі службового посвідчення від 09.10.2020 №057317; розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Матросова Вадима Миколайовича, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, на рішення Господарського суду Луганської області від 22.10.2020 ( суддя Зюбанова Н.М.), ухвалене у приміщенні Господарського суду Луганської області у м. Харкові о 10год 38хв, повний текст якого складений 02.11.2020, у справі №913/359/20 за позовом: керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, до відповідача: Фізичної особи-підприємця Матросова Вадима Миколайовича, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, про стягнення 416053,12грн, ВСТАНОВИЛА: Рішенням Господарського суду Луганської області 22.10.2020 у справі №913/359/20 позов задоволено повністю; стягнуто з ФОП Матросова В.М. на користь Сєвєродонецької міської ради 416053,12грн безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою (т.1,а.с. 124-128). Рішення місцевого господарського суду із посиланням на ст. 1212 ЦК України, ст. ст. 79, 79-1, 125, 206 ЗК України, ст.ст. 14, 288 ПК України, ст. 2 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 5, 18, 20 Закону України «Про оцінку земель», мотивоване тим, що відповідач використовує земельну ділянку кадастровий номер 4412900000:02:003:0023 без укладання договору оренди землі та, відповідно, не сплачує орендну плату за землю. Крім того, суд зазначив, що відповідачем не вжито заходів для встановлення орендних правовідносин, що мало наслідком зберігання несплачених коштів за оренду землі у вигляді орендної плати за період з 01.06.2017 по 01.06.2020. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором доведено належними та допустимими доказами факт наявності підстав для представництва інтересів органу місцевого самоврядування. ФОП Матросов В. М. із рішенням місцевого господарського суду не погодився та 07.12.2020 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 22.10.2020 у справі №913/359/20 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 46434,50грн та судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, відповідач зазначає, що на підставі договору дарування автостоянки від 25.02.2017 №574 він набув права власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та, відповідно, до нього в силу приписів статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України перейшло право користування сформованою земельною ділянкою площею 0,24га, з кадастровим номером 4412900000:02:003:0023; цільове призначення цієї земельної ділянки - землі комерційного використання (під будівництво автостоянки). Скаржник вважає, що належним кодом цільового призначення спірної земельної ділянки є 1.11.1, відповідно, для цього коду ставка орендної плати встановлена у розмірі 3%, а не 12%, як зазначено у рішенні суду першої інстанції. Наведене, на переконання скаржника, свідчить про здійснення неправильного розрахунку суми безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати. Крім того, скаржник зазначає, що рішення місцевого господарського суду не містить логічного правового зв`язку між об`єктом нерухомості, що належить відповідачу і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельною ділянкою, котра знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 У відзиві на апеляційну скаргу Сєвєродонецька місцева прокуратура Луганської області заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить залишити рішення Господарського суду Луганської області від 22.10.2020 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 27.10.2009 НОМЕР_1 зареєстрував право власності на автостоянку 03.11.2009 з реєстраційним номером 28667798, що свідчить про завершення будівництва об`єкта нерухомого майна; 25.02.2017 на підставі договору дарування автостоянки №574 Матросов В.М. зареєстрував право власності на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівля КПП-літ. "А-1,а", навіс - літ. "Б", огорожа №1-6, замощення №І,ІІ; за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно попередній власник ОСОБА_1 іншого нерухомого майна типу автостоянка, крім переданої у власність відповідача, не мав; згідно листа Сєвєродонецької міської ради від 30.04.2020 №1935 Матросов В.М. звернувся до Сєвєродонецької міської ради з заявою про надання земельної ділянки кадастровий №4412900000:02:003:0023 в оренду у зв`язку з переходом права власності на об`єкт нерухомого майна, що в сукупності свідчить про те, що відповідач використовує земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з вищезазначеним кадастровим номером з 25.02.2017. Крім того, зазначає, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування спірною земельною ділянкою, що є підставою для стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав. Також вказує на те, що згідно відомостей ГУ Держгеокадасту у Луганській області від 25.05.2020 №10-0,62-3821/2-20 спірна земельна ділянка розташована на землях, з цільовим призначенням - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1273632,00грн, ставка орендної плати 12% від нормативної грошової оцінки, згідно рішення Сєвєродонецької міської ради від 22.06.2016 №478, а отже, розмір позовних вимог розрахований правильно (т.1, а.с. 177-186). У відповіді на відзив відповідач зазначає, що ОСОБА_1 по відношенню до Матросова В.М. є попереднім землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 4412900000:02:003:0023; ОСОБА_1 як попередній землекористувач використовував цю земельну ділянку на підставі договору оренди, цільове призначенням якої, у відповідності до УКЦВЗ 998 - 1.11.1 "Автотехобслуговувавння", цей код УКЦВЗ у відповідності до п.10 додатку 1 до рішення Сєвєродонецької міської ради від 22.06.2016 №478 "Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Сєвєродонецької міської ради" кореспондується з кодом КВЦПВЗ -2010 03.07 "Для будівництва та обслуговування будівель під автостоянками, платні парковки та об`єкти технічного обслуговування та ремонт автомобілів", а отже, на думку скаржника, розмір орендної плати має становити 3% від нормативної грошової оцінки землі. Листом від 08.04.2020 Відділ у м. Сєвєродонецьку ГУ Держгеокадастру у Луганській області повідомив скаржника, що КВЦПЗ спірної земельної ділянки відноситься до коду 03.10 та рекомендував відповідачу звернутися до Державного кадастрового реєстратора з відповідною заявою. Вказаний лист, на думку відповідача, свідчить про те, що код цільового використання земельної ділянки з 2008 року по 08.04.2020 був 1.11.1 і, відповідно, розмір орендної плати має становити 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Крім того, відповідач просить долучити до матеріалів справи №913/359/20 адвокатський запит від 15.01.2021 та відповідь ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 19.01.2021 №29-12-0.222-513/2-21 (т.1,а.с.210-219). У додаткових поясненнях від 14.02.2021 відповідач просить долучити до матеріалів справи адвокатський запит від 25.01.2021 та відповідь ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 29.01.2021 (т.2, а.с.18,22). Відповідно до частин 1, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, ГПК України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Зі змісту положень ГПК України та принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідач не повідомив суд про неможливість подання певних доказів та необхідність часу для їх зібрання. Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 23.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву (т.1, а.с.52,53). Вказана ухвала отримана відповідачем 25.06.2020, що відображено у повідомленні про вручення поштового відправлення (т.1,а.с.57); 16.07.2020 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи, про що свідчить його особистий підпис на клопотанні про ознайомлення (т.1, а.с.58); ухвалою суду першої інстанції від 16.07.2020 відкладено підготовче засідання, відповідачеві надано строк для подання відзиву на позовну заяву до 05.08.2020 (т.1,а.с.64,65); ухвалою суду першої інстанції від 05.08.2020 відкладено підготовче засідання, продовжено відповідачеві строк для подання відзиву до 10.08.2020 (т.1,а.с.71,72). З наведеного вбачається, що відповідач був обізнаний про розгляд справи та мав достатньо часу для надання відзиву та доказів на спростування вимог позовної заяви. Однак своїм правом не скористався та не повідомив суд про неможливість надання певних доказів з тих чи інших причин. У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції. Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції в силу приписів статті 269 ГПК України не приймає додаткові докази, надані відповідачем на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, оскільки відповідачем не обґрунтовано неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В судовому засіданні апеляційної інстанції, 21.01.2021, представник відповідача підтвердив, що ФОП Матросов В.М. використовує земельну ділянку кадастровий номер 4412900000:02:003:0023, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В судовому засіданні 16.02.2021 представник скаржника зазначив, що зміни до Державного земельного кадастру щодо цільового призначення спірної земельної ділянки внесені 17.04.2020, а отже розмір зобов`язань (орендної плати) відповідача слід розраховувати як 3%, а не як 12% від нормативної грошової оцінки, який становить 114485,88грн, у зв`язку з чим просив задовольнити апеляційну скаргу, частково скасувати рішення суду першої інстанції. Прокурор заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду Луганської області від 22.10.2020 у справі №913/359/20 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Сєвєродонецька міська рада та Військово-цивільна адміністрація міста Сєвєродонецьк Луганської області належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, проте не скористались своїм правом на участь в судовому засіданні та не повідомили про причини неявки. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке. 02.01.2008 між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) укладений договір оренди землі №020841900008, за умовами якого орендодавець, на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради від 11.12.2007 №1690 надає, а орендар приймає в строкове користування земельну ділянку під будівництво автостоянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; загальна площа земельної ділянки 0,2400га. У п.17 цього договору встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є рішення сесії Сєвєродонецької міської ради від 28.12.2006 №662 "Про дозвіл гр. ОСОБА_1 на проведення проектно-вишукувальних робіт та на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по будівництву автостоянки по АДРЕСА_2 )" (т.1, а.с.14-16). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.05.2020 №208150765, до Реєстру прав власності на нерухоме майно 25.02.2017 внесений запис №19200935, згідно з яким Матросов Вадим Миколайович набув право власності на автостоянку (додаткові відомості будівля КПП- літ."А-1,а", навіс - літ. "Б", огорожа - №1-6, замощення - №І,ІІІ), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; підстави набуття - договір дарування автостоянки від 25.02.2017 №574. У розділі "Відомості про права власності" зазначено, що підставами виникнення права власності на цей об`єкт нерухомості у ОСОБА_1 є свідоцтво про право власності від 27.10.2009 № НОМЕР_2 (т.1, а.с. 24,25). Згідно Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 22.05.2020 земельна ділянка кадастровий номер 4412900000:02:003:0023, розташована за адресою: АДРЕСА_2; цільове використання - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отримання прибутку); категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - під будівництво автостоянки; площа земельної ділянки - 0,24га; суб`єкт права власності земельної ділянки - Сєвєродонецька міська рада (т. а.с.26,27). Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.05.2020 №362 нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 4412900000:02:003:0023, площею 2400кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - під будівництво автостоянки складає 1273632,00грн (т.1, а.с.32). У листі від 31.03.2020 Головне управління ДПС у Луганській області зазначило, що правовстановлюючий документ на земельну ділянку кадастровий номер 4412900000:02:003:0023, площею 0,2400га, під будівництво автостоянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 - договір оренди землі від 02.01.2008 №040841900008. Термін дії договору оренди землі - 3 роки, по 11.12.2010 включно. Інформація щодо поновлення договору оренди землі на цю земельну ділянку в Управлінні Держгеокадастру у м. Сєвєродонецьку Луганської області відсутня (т.1,а.с.33). Листом від 18.04.2020 Сєвєродонецька міська рада повідомила заступника прокурора Сєвєродонецької міської ради, що Матросов В.М. 27.03.2020 звернувся з заявою до Сєвєродонецької міської ради з приводу укладання з ним договору оренди землі як з новим власником об`єктів нерухомості. Наразі, на розгляд чергової сесії Сєвєродонецької міської ради підготовлений проект рішення про передачу в оренду земельної ділянки кадастровий номер 4412900000:02:003:0023 Матросову В.М. (т.1,а.с.34). У листі від 25.05.2020 ГУ Держгеокадастру у Луганській області №0-12-0,62-3821/2-20 зазначило, що земельна ділянка кадастровий номер 4412900000:02:003:0023, загальною площею 0,24га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; цільове призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отримання прибутку); категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - під будівництво автостоянки; інформація про зареєстроване право власності в ДЗК відсутня; орендар - ОСОБА_1 , дата державної реєстрації правочину 18.01.2008, строк дії речового права - 3 роки (т.1, а.с.35,36). У запиті про надання інформації та матеріалів від 15.04.2020, адресованому Сєвєродонецькій міській раді, Сєвєродонецька місцева прокуратура зазначила, що ОСОБА_1 використовує спірну земельну ділянку для розташування автостоянки, що свідчить про безпідставне збереження ним коштів у вигляді орендної плати та призводить до неповного надходження коштів до місцевого бюджету м. Сєвєродонецька. При цьому, Сєвєродонецька міська рада неналежним чином здійснює покладені на неї повноваження щодо використання земель та не вживає заходів щодо захисту інтересів держави у вигляді забезпечення надходження коштів до бюджету (т.1, а.с.37-39). Листом від 04.06.2020 № 33-3079вих-20 Сєвєродонецька місцева прокуратура повідомила Сєвєродонецьку міську раду про намір звернутися до господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради із позовом про стягнення коштів у сумі 416053,12грн (т.1, а. с. 41-42). 16.06.2020 керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Сєвєродонецької міської ради звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до ФОП Матросова В.Ф. про стягнення грошових коштів у сумі 416053,12грн (а.с. 1-47). 02.07.2020 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, викладених вище (т.1, а.с.124-128). Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у цій справі замінено Сєвєродонецьку міську раду (код ЄДРПОУ 26204220) її правонаступником - Військово-цивільною адміністрацією міста Сєвєродонецьк Луганської області (ЄДРПОУ 4374868). Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 416053,12грн, за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212-1214 ЦК України. Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна: автостоянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування від 25.02.2017 №574. Відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Отже, з 25.02.2017, тобто з моменту укладення договору дарування вказаного нерухомого майна, до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. З матеріалів справи вбачається, що 02.01.2008 Сєвєродонецькою міською радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) укладений договір оренди землі №020841900008, за умовами якого орендодавець, на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради від 11.12.2007 №1690 надав, а орендар прийняв в строкове користування земельну ділянку під будівництво автостоянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; загальна площа земельної ділянки 0,2400га. Пунктом 8 цього договору встановлено, що договір укладений на 3 роки, строком по 11.12.2010 включно. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію права оренди. У п.35 цього договору встановлено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено Стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) має назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею ЗЗ Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність. При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку. Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №159/5756/18. Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів звернення ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської ради з письмовим повідомленням про намір продовжити строк дії договору та додатковою угодою до цього договору, та враховуючи положення п.8 договору оренди від 02.01.2008, статті 93 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України «Про оренду землі», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди від 02.01.2008, укладений між ОСОБА_1 та Сєвєродонецькою міською радою, станом на момент набуття Матросовим В.М. права власності на автостоянку, що розташована на спірній земельній ділянці, припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено. Отже, доводи скаржника про неврахування місцевим господарським судом положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України щодо переходу права до особи, яка набула права власності на будівлю або споруду, права користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані без зміни її цільового призначення в обсязі і на умовах, встановлених для попереднього землекористувача, є безпідставними, оскільки станом на момент набуття відповідачем права власності на автостоянку (25.02.2017), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , договір оренди земельної ділянки, укладений між Сєвєродонецькою міською радою та ОСОБА_1 , на якій розташована набута відповідачем автостоянка, припинився. За таких обставин, доводи скаржника про перехід до нього право користування земельною ділянкою кадастровий номер 4412900000:02:003:0023 без зміни її цільового призначення в обсязі і на умовах, встановлених до попереднього власника є недоречними. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України власності (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції). З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності». З матеріалів справи вбачається, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з частинами 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі №922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Сєвєродонецька міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. Як правильно встановлено місцевим господарським судом, земельна ділянка (кадастровий номер 4412900000:02:003:0023), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є сформованою, зареєстрована як об`єкт цивільного права, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та використовується відповідачем, що підтверджено представником відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції та спростовує доводи апеляційної скарги про невстановлення судом першої інстанції зв`язку між об`єктом нерухомого майна, що належить відповідачеві, та земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач з 25.02.2017, тобто з моменту набуття права власності на автостоянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , користувався вказаною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що також підтвердив представник відповідача в суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Суд апеляційної інстанції зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19. Згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 20.05.2020 №362, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4412900000:02:003:0023, розташована за адресою: АДРЕСА_2, становить 1273632,00грн (т.1, а.с. 32). Суд апеляційної інстанції зазначає, що визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже прокурор при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з вищевказаного витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Єдиним доводом відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції щодо визначення суми заборгованості є те, що суд першої інстанції безпідставно погодився з позицією прокурора та застосував ставку орендної плати в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі, при цьому в обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво автостоянки (м. Сєвєродонецьк, 2007), в якому визначено код УКЦВЗ спірної земельної ділянки 1.11.1 (для будівництва та обслуговування будівель під автостоянками), який відповідає коду КВЦПЗ -2010 03.07, однак суд апеляційної інстанції не приймає наданий відповідачем доказ, оскільки відповідач в порушення приписів статті 269 ГПК України не довів неможливості його надання суду першої інстанції та не зазначив жодної поважної причини такого неподання, тоді як саме на сторони покладено обов`язок довести суду першої інстанції обставини на підтвердження своїх вимог і заперечень. Крім того, в силу приписів частин 4 статті 73 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Доводи скаржника про те, що для визначення розрахунку розміру безпідставно збережених коштів помилкового застосована ставка орендної плати 12%, а не 3% від нормативної грошової оцінки землі, також не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на таке. У листі від 25.05.2020 ГУ Держгеокадастру у Луганській області №0-12-0,62-3821/2-20 зазначило, що земельна ділянка кадастровий номер 4412900000:02:003:0023, загальною площею 0,24га, розташована за адресою: АДРЕСА_2; цільове використання - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отримання прибутку); категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - під будівництво автостоянки; інформація про зареєстроване право власності в ДЗК відсутня; орендар - ОСОБА_1 , дата державної реєстрації правочину 18.01.2008, строк дії речового права 3 роки (т.1, а.с.35,36). Рішенням Сєвєродонецької міської ради сьомого скликання від 22.06.2016 №478 "Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Сєвєродонецької міської ради" затверджено ставки орендної плати за земельні ділянки на території Сєвєродонецької міської ради, згідно з додатком 1; встановлено, що це рішення вступає в дію з 01.07.2017 (т.1 а.с. 21-23). У додатку 1 до рішення Сєвєродонецької міської ради встановлено, що з 01.01.2017 ставка орендної плати за користування земельною ділянкою за кодом КВЦПЗ 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури становить 12% від нормативної грошової оцінки. Рішенням Сєвєродонецької міської ради сьомого скликання від 10.05.2019 №3659 "Про внесення змін до рішення 14-ої (чергової) сесії міської ради №478 від 22.06.2016 "Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Сєвєродонецької міської ради" встановлено внести зміни до рішення 14-ої (чергової) сесії міської ради №478 від 22.06.2016 "Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Сєвєродонецької міської ради", а саме: позиції 2 та 12 додатку 1 до рішення від 22.06.2016 №478 викласти в такій редакції:

12. Ставка орендної плати за користування земельною ділянкою за кодом КВЦПЗ 03.10 (код УКЦВЗ 1.11.4) - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) становить 5% від нормативної грошової оцінки (т.1, а,с,19). Отже, з урахуванням положень статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" місцевий господарський суд правомірно виходив з правильності визначення позивачем суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 20.05.2020 №362, виданого Відділом у м. Сєвєродонецьку ГУ Держгеокадастру у Луганській області; Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 22.05.2020; рішень Сєвєродонецької міської ради від 22.06.2016 №478, від 10.05.2019, та обґрунтовано погодився з методом визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки він ґрунтується на приписах чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказах. Посилання скаржника на лист ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 29.01.2021 як на доказ встановлення коду земельної ділянки кадастровий номер 4412900000:02:003:0023 за КВЦПЗ 03.10 з 01.04.2020 є таким, що не приймається судом апеляційної інстанції, оскільки: вказаного листа не існувало на момент прийняття рішення судом першої інстанції; відповідачем не обґрунтовано неможливість здійснення адвокатського запиту до ГУ Держгеокадастру у Луганській області при розгляді справи судом першої інстанції. Також, слід зазначити, що у п.51 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19 зазначено, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Відповідно до вимог статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підтвердження підстав представництва заступника керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Сєвєродонецької міської ради Луганської області за позовною заявою від 16.06.2020 № 33-3346вих-20 з огляду на таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 за позовом також органу прокуратури зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Так, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що після одержання листів прокурора від 15.04.2020 та від 04.06.2020, Сєвєродонецька міська рада не вжила заходів щодо звернення до суду, прокурор подав позов 16.06.2020 через тривале використання спірної земельної ділянки, з 2017 року, без укладання договору оренди землі та сплати орендної плати, що підриває засади бюджетного процесу в частині наповнення місцевого бюджету та призводить до порушення економічних інтересів держави. Сєвєродонецька міська рада у листі від 28.04.2020 № 1935 лише зазначила, що вирішується питання про передачу відповідачу в оренду земельної ділянки, про заходи щодо стягнення заборгованості інформації немає. Крім того, апеляційна скарга не містить доводів щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом, тоді як суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого господарського суду у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга ФОП Матросова В.М. не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Луганської області від 22.10.2020 у справі №913/359/20 з урахуванням меж його перегляду, визначених частиною 1 статті 269 ГПК України, слід залишити без змін. Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, 276, 281, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Матросова Вадима Миколайовича залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Луганської області від 22.10.2020 у справі №913/359/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складений 24.02.2021. Головуючий суддя Л.І. Бородіна Суддя Л.М. Здоровко Суддя В.В. Лакіза