Постанова 4811 № 441/749/20

Справа № 441/749/20 Головуючий у 1 інстанції: Малахова-Онуфер А.М. Провадження № 22-ц/811/3295/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н.О. Категорія: 69 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Івасюти М.В. з участю: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 15 жовтня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: у травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 02 червня 2007 року вони з відповідачем уклали шлюбу, в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стверджує, що у сім`ї почали виникати сварки та непорозуміння через те, що відповідач перестав приділяти увагу сім`ї, вихованню дітей, не допомагав їй у веденні домашнього господарства, постійно проводив час з друзями та почав вживати спиртне, а на її неодноразове прохання змінити свою поведінку та ставлення до сім`ї не реагував, а навпаки, будучи в стані алкогольного сп`яніння став вчиняти сварки, під час яких ображав її, свідком чого були їх неповнолітні діти. Зазначає, що їхні уявлення про спільну сім`ю, цінності подружжя, виховання дітей є абсолютно різними, крім того вона втратила почуття поваги і любові до відповідача, у зв`язку з чим не бажає проживати з ним у шлюбі. З наведених підстав просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , який зареєстровано 02 червня 2007 року у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 1146. Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 15 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02 червня 2007 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівьского міського управління юстиції, актовий запис № 1146. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 840,80 грн. судового збору. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції формально розглянув дану справу, не з`ясував фактичні взаємини між ним та позивачкою, не взяв до уваги те, що у них є двоє неповнолітніх дітей, не вжив достатніх заходів для примирення подружжя. Зазначає, що любить та цікавиться життям своїх дітей та дружини, систематично матеріально їх забезпечує, віддаючи дружині майже всі зароблені ним кошти, вважає можливим збереження шлюбу та сім`ї. Посилається на те що позивачка ввела в оману суд з приводу того, що він зловживає алкогольними напоями, оскільки до адміністративної відповідальності через зловживання алкоголем чи сімейні скандали він не притягався. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, а провадження у справі закрити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що подружні відносини між сторонами припинено остаточно, шлюб має формальний характер, а подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим і буде суперечити інтересам сторін. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Виходячи із змісту ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України). Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до змісту п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Судом першої інстанції встановлено, що 02 червня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис № 1146. За час шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 18 грудня 2007 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Городоцького районного управління юстиції Львівської області та свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 25 жовтня 2013 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Городоцького районного управління юстиції Львівської області відповідно. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом не проживають, не підтримують шлюбних відносин, у зв`язку з чим такі фактично припинились, спільне господарство не ведуть, між сторонами часто виникали сварки та непорозуміння через різні погляди на життя, шлюб та сім`ю. Встановивши, що розлад в сім`ї носить стійкий характер, сторони припинили подружні стосунки, втратили один до одного почуття любові, поваги, взаємодопомоги та підтримки, сім`я існує формально, і примирення між сторонами неможливе, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, збереження шлюбу є неможливим, а відтак вірно вважав, що є підстави для задоволення позову про розірвання шлюбу між ними. Доводи апелянта про те, що суд формально розглянув справу, не з`ясував фактичних відносин між сторонами, не врахував наявність дітей та не вживав заходів для примирення сторін, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 в позовній заяві просить не вживати заходів для примирення її з ОСОБА_1 , і крім того в матеріалах справи є заява позивачки від 24 вересня 2020 року (а.с. 21), в якій вона зазначає, що підтримує свої позовні вимоги та наполягає на розірванні шлюбу. Зважаючи на те, що справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з 04 травня 2020 року, у сторін було достатньо часу для примирення, однак відносини сторін не змінилися, і після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, і за час перебування справи у провадженні апеляційного суду. Твердження апелянта в суді апеляційної інстанції про те, що його дружина не має бажання та наміру розлучатися, є голослівними, матеріали справи не містять заяви позивачки про відмову від позову. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 15 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 23 лютого 2021 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.