Постанова 4857 № 260/2826/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 260/2826/20 пров. № А/857/834/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Бруновської Н.В., Макарика В.Я., при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №260/2826/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції - Ващилін Р.О., час ухвалення - у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту - 30.11.2020),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу №3172-сг від 26 травня 2020 року Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відповідності до вимог Земельного кодексу України надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою громадянці ОСОБА_1 на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03) із земель, що розташовані за межами населених пунктів урочище «Санаторій» на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області, відповідно до поданого ОСОБА_1 клопотання від 27.04.2020 р., яке розглянути повторно. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в користуванні позивача знаходиться земельна ділянка, розташована поза межами населеного пункту в урочищі «Санаторій» на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області. З метою реалізації гарантованого законодавством права власності на таку позивач неодноразово зверталася до уповноважених органів, в тому числі і до відповідача, із клопотаннями в порядку ст. 118 Земельного кодексу України. Так, 27 квітня 2020 року позивач вкотре звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність. Однак за результатами розгляду поданого клопотання їй було в черговий раз відмовлено у його задоволенні з мотивів, що суперечать Земельному кодексу України. Такі дії відповідача вважає протиправними, а порушене право таким, що підлягає захисту в судовому порядку. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» №3172-сг від 26 травня 2020 року, яким відмовлено громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03) із земель, що розташовані за межами населених пунктів урочище «Санаторій» на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, відповідно до вимог Земельного кодексу України, надати дозвіл на розроблення ОСОБА_1 проекту землеустрою з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03) із земель, що розташовані за межами населених пунктів урочище «Санаторій» на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області, відповідно до поданого ОСОБА_1 клопотання від 27.04.2020. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840,80 гривень. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи. Зокрема суть доводів апелянта зводиться до того, що відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, позивачу було відмовлено у задоволенні поданого клопотання у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: частина земельної ділянки не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, що повністю відповідає положенням Земельного кодексу України. Щодо позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, то апелянт вважає, що вказане є дискреційним повноваженням органів Держгеокадастру, а тому не може вирішуватися судом. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання на офіційні електронні адреси відповідно до вимог ст. 129 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що у користуванні громадянки ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) перебуває земельна ділянка, розташована за межами населеного пункту на території Перечинської об`єднаної територіальної громади в урочищі «Санаторій». З метою реалізації передбаченого законодавством права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 неодноразово зверталася, в тому числі, до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області) з клопотаннями в порядку, передбаченому ст. 118 Земельного кодексу України, однак у задоволенні таких їй щоразу було відмовлено з різних причин. 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 знову звернулася до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташовані на території Перечинської об`єднаної територіальної громади с. Сімер в урочищі «Санаторій». До поданого клопотання долучила, серед іншого: викопіювання з кадастрової карти, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, план земельної ділянки та рішення Перечинської міської ради №763. За результатами розгляду поданого клопотання наказом ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області №3172-сг від 26.05.2020 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Зазначену відмову аргументовано тим, що частина земель не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності . Вважаючи таку відмову суб`єкта владних повноважень протиправною, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що мотиви відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відповідають дійсним обставинам та положенням ст. 118 ЗК України. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Згідно із ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст. 116 ЗК України). Так, п. «в» ч. 3 ст.116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара. Порядок реалізації права на безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами регламентується 118 ЗК України. Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб надані ч. 4 ст. 122 ЗК України. Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Разом з тим, цією ж нормою встановлено, що виключною підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 26.05.2020 №3172-сг слідує, що свою відмову надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою відповідач аргументує тим, що частина земельної ділянки не відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Проте, відповідачем на підтвердження вказаної обставини належних та допустимих доказів суду не надано, а судом не здобуто. Зокрема, з метою належного розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області звернулося до відділу Держгеокадастру у Перечинському районі, у відповідь на що листом №411/409-20-0.24 від 12.05.2020 було повідомлено, що запитувана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту с. Сімер на території Перечинської міської ради Перечинської ОТГ; вид угідь - сільськогосподарські угіддя (пасовище); категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; форма власності - державна. При цьому Відділом погоджено місце розташування земельної ділянки відповідно до поданого клопотання. Отже, наявними у відповідача станом на день розгляду поданого клопотання відомостями було підтверджено віднесення запитуваної земельної ділянки саме до категорії земель сільськогосподарського призначення. Окрім цього, відповідно до інформації щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 2123283600:03:005, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня, спірна земельна ділянка не віднесена до земель лісогосподарського призначення, як стверджує відповідач у поданому до суду відзиві в обґрунтування правомірності своєї відмови (а. с. 77). Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Апеляційний суд також враховує також практику Європейського суду, відповідно до якої Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що таке вказаним вище критеріям не відповідає, оскільки мотиви відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відповідають дійсним обставинам та положенням ст. 118 ЗК України, відтак позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу №3172-сг від 26 травня 2020 року Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га, то апеляційний суд також вважає висновки суду першої інстанції вірними та погоджується із ними з огляду на наступне. Суть доводів апелянта в цій частині позовних вимог зводиться до посилань відповідача на свої дискреційні повноваження з приводу вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, відповідно до якої такими є повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Чинним законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яким є виключно невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. За відсутності вказаних підстав подане громадянином в порядку ст. 118 ЗК України клопотання підлягає задоволенню. Отже, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Суд першої інстанції правильно зазначив, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи, зокрема в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області вже тричі (накази №3081-сг від 15.11.2019, №2247-сг від 01.04.2020 та оскаржений в даній справі наказ) відмовляв позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з різних не пов`язаних підстав. При цьому кожного разу після усунення ОСОБА_1 недоліків, зазначених у попередній відмові, відповідач відмовляв з нових підстав, на які не було звернуто увагу раніше. Верховний Суд у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 також вказав на те, що у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення. При цьому зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом. Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. В даній адміністративній справі відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження наявності передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав, що зумовлюють його обов`язок для відмови у задоволенні поданого позивачем клопотання. У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України також звертав увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи. Тому зважаючи на вищенаведене та неодноразову відмову ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, з метою забезпечення ефективного захисту її права на землю, суд вважає за можливе заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №260/2826/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська В. Я. Макарик Повне судове рішення складено 22.02.2021р.