Постанова 4856 № 128/990/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 128/990/20 Головуючий у 1-й інстанції: Саєнко О.Б. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 23 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора 1 батальйону 3 роти УПП у Вінницькій області сержанта поліції Ляшка Віктора Сергійовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в неавтоматичному режимі, В С Т А Н О В И В : в квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до суду про скасування постанови серії ЕАК №2326488 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 255 грн. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 14.01.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення адміністративного позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. Зокрема, апелянт зазначає, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення працівник поліції не врахував вимоги на які дія дорожнього знаку не поширюється, а саме те, що позивач працює по вул. Соборній 99-А, що є в зоні дії знаку 3.2 і відповідно має право вільно рухатися своїм транспортним засобом в зоні дії даного знаку до найближчого перехрестя. Незаконно розглянувши справу не надавши доказів вчинення адміністративного правопорушення, відповідач не дав позивачу можливості скористатися своїми правами передбаченими ст.268 КУпАП у повному обсязі, чим проігнорував вимоги ч.2 ст.33 КУпАП. Також апелянт посилається на пояснення свідка, який підтвердив, що відповідач не роз`яснивши права позивачу, ігноруючи його доводи повідомив, що буде складена постанова, яка буде направлена поштою. Ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2021 справу призначено до розгляду на 23.02.2021 о 13:15. 22.02.2021 до суду надійшло клопотання позивача про проведення судового засідання у його відсутність. У вказаному клопотанні позивач також просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції. Відповідач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, обмежені строки розгляду справи та жоден з учасників справи в судове засідання не з`явився, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.04.2020 інспектором 1 батальйону 3 роти сержанта поліії УПП у Вінницькій області Ляшком В.С. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК № 2326488, якою визнано винним ОСОБА_1 в тому, що він 01.04.2020 о 12.48 годині, у м. Вінниці по вулиці Соборна, керував транспортним засобом «GENTRA», д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимоги дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено», чим порушив п.8.4. ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в сумі 255 гривень. Позивач не погодився із даною постановою та оскаржив її до суду зазначаючи при цьому, що дія дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено» не поширюється на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні. Його робоче місце знаходиться в зоні дії даного знаку. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не виконав вимогу абз.5 п.3.43 ПДР щодо порядку в`їзду до зони дії дорожнього знаку 3.2, тому самий лише факт оренди офісного приміщення для здійснення адвокатської діяльності в зоні дії вказаного знаку, не є підставою для звільнення позивача від адміністративної відповідальності за невиконання вимог знаку 3.2 ПДР. Суд першої інстанції зазначив, що нежитлова будівля №99-А, за адресою АДРЕСА_1 , розташована у дворі між вулицями Пирогова та Хлібна, де є змога проїхати не порушуючи вимоги дорожнього знаку 3.2, що підтверджується доступними в мережі інтернет відомостями з сайту Google maps, у той час як автомобіль позивача зупинено за адресою Соборна, 91, зокрема, за перехрестям вул. Соборна-вул.Хлібна. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Обов`язки учасників дорожнього руху, а також підстави та порядок притягнення до відповідальності за їх порушення передбачені Законом України "Про дорожній рух", Правилами дорожнього руху та Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Згідно зі ст.14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Відповідно до оскаржуваної постанови позивача притягнуто до відповідальності за невиконання вимоги дорожнього знаку 3.2 "Рух механічних транспортних засобів заборонено". Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. П.8.4 (г) ПДР передбачено, що наказові знаки показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження. Згідно з п.3.2 Розділу 33 ПДР, дорожній знак 3.2 "Рух механічних транспортних засобів заборонено" забороняє рух усіх механічних транспортних засобів. Абз.9 п.3.43 ПДР передбачено, що зона дії знаків 3.1-3.15, 3.19-3.21, 3.25, 3.27, 3.29, 3.33-3.37 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету. Відповідно до абз.5 п.3.43 ПДР не поширюється дія знаків 3.1-3.8, 3.11 - на транспортні засоби, що обслуговують громадян чи належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, а також на транспортні засоби, що обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні. У таких випадках транспортні засоби повинні в`їжджати до позначеної зони і виїжджати з неї на найближчому перехресті до місця призначення. Згідно копії договору суборенди нежитлового приміщення від 01.11.2019 убачається, що ПП ОСОБА_2 (орендодавець) передала в користування ПП ОСОБА_1 (орендарю) на підставі договору оренди приміщення, площею 40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за відповідну орендну плату, договір діє з моменту його підписання до 30.10.2020 (а.с.11), тобто позивач працює в зоні дії знака 3.2 "Рух механічних транспортних засобів заборонено". Позивача зупинили за адресою: АДРЕСА_2 . Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 відноситься до кола осіб на яких не поширюється дія знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено». Водночас, як зазначено судом першої інстанції, дія знаку 3.2 не поширюється на транспортні засоби виключно у разі одночасного дотримання наступних умов: - транспортні засоби належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, або обслуговують підприємства, які розташовані у позначеній зоні; - транспортні засоби таких громадян в`їжджають до позначеної зони та виїжджають з неї на найближчому перехресті до місця призначення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що нежитлова будівля №99-А, за адресою АДРЕСА_1 , розташована у дворі між вулицями Пирогова та Хлібна, де є змога проїхати не порушуючи вимоги дорожнього знаку 3.2, що підтверджується доступними в мережі інтернет відомостями з сайту Google maps, у той час як автомобіль позивача зупинено за адресою АДРЕСА_2 , зокрема, за перехрестям вул. Соборна вул.Хлібна. Однак, слід зазначити, що згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" зазначено, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. Зокрема, у ній мають бути наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Як слідує з матеріалів справи, в порушення вимог статті 283 КУпАП у постанові по справі про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, та не вказано про те, чи взагалі таке фіксування проводилось, не надано інших доказів вчинення правопорушення. З цього приводу колегія суддів зазначає, що зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Отже, у зв`язку із відсутністю в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, яким здійснено відеофіксацію, наданий відповідачем відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїх постановах від 24.01.2019 в справі №428/2769/17, від 19 лютого 2020 року в справі №524/1284/17. Крім того, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано жодних доказів не дотримання позивачем вимог дорожніх знаків 3.2. Доданий до справи диск з відеозаписом не свідчить про порушення позивачем вимог дорожніх знаків 3.2. Вказаний відеозапис підтверджує виключно факт зупинки автомобіля позивача без жодної прив`язки місця зупинки позивача. Із нього не простежується факт руху позивача без дотримання вимог дорожнього знаку 3.2. Окрім цього, відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. З матеріалів справи встановлено, що після зупинки транспортного засобу позивача, оголошення поліцейським про вчинення останнім адміністративного правопорушення та притягнення його до відповідальності, відповідачем не було роз`яснено ОСОБА_1 положення ст.268 КУпАП. Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки при розгляді справи відповідачем не було доведено обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність, а тому постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2326488 від 01.04.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже враховуючи те, що за результатом апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Однак, судом також встановлено, що при подачі позову до суду ОСОБА_1 судовий збір не сплатив, тому, суд вважає за необхідне стягнути з Управління патрульної поліції у Вінницькій області судовий збір за подачу даного позову до суду - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становило 420,40 гривень (на день подачі позову 16.04.2020) на користь держави. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. В підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: - договір про надання правової допомоги від 09.04.2020 №40/20-А, укладений між адвокатом ОСОБА_1 та адвокатом Герасимчуком С.П. та ордер від 09.04.2020. - квитанцію до прибуткового касового ордера №205 від 09.04.2020, згідно якої ОСОБА_1 сплатив адвокату ОСОБА_3 3000,00 грн. Відповідно до ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до положень ч.1 та ч.3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з нормами ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно з частинами 1 та п`5 статті 143 КАС суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Колегія суддів звертає увагу, що предметом даної справи є оскарження постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн., що за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності. Тому, в силу типовості зазначеної позовної заяви, незначним за обсягом її змістом та відсутністю в позові будь-яких складних правових досліджень, колегія суддів не погоджується з визначеною заявником сумою в 3000 грн., як не співмірною з обсягом та складністю виконаних робіт. З огляду на зазначене, виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відшкодування розміру витрат в сумі 1000 грн., яка буде співмірною сумою щодо наданих послуг. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 січня 2021 року скасувати. Скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2326488 від 01 квітня 2020 року, а справу про адміністративне правопорушення закрити. Стягнути з Управління патрульної поліції у Вінницькій області на користь Держави України в особі Державної судової адміністрації України на рахунок №UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок. Стягнути з Управління патрульної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок та судові витрати на професійну правничу допомогу в ромірі 1000 (одна тисяча) гривень. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.