Постанова 4851 № 440/84/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 р.Справа № 440/84/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Русанової В.Б. , Любчич Л.В. , за участю: секретаря судового засідання - Губарєвої В. А. позивача - ОСОБА_1 представника позивача - Фесенко Ю.О. представника відповідача 2 - Тракала А.В. представника третьої особи - Андрющенко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 року (суддя Кукоба О.О.; м. Полтава; повний текст рішення складено 02.07.2020) по справі № 440/84/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Національної поліції України, третя особа: Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (надалі - відповідач1, ДЗЕ НПУ) в якому, з урахуванням заяви від 17.04.20 про уточнення позовних вимог /т. 2, а.с. 49-53/, просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ від 5.12.2019 № 411о/с щодо звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 9.12.2019; - зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області; - зобов`язати ДЗЕ НПУ вчинити дії щодо включення ОСОБА_1 до наказу ДЗЕ від 6.11.2019 №365 о/с "По особовому складу", яким відповідно до статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" прийнято рішення про переведення для подальшого проходження до Департаменту стратегічних розслідувань НПУ відповідних працівників; - зобов`язати ДЗЕ НПУ вчинити дії щодо переведення ОСОБА_1 згідно наказу ДЗЕ від 6.11.2019 №365 о/с "По особовому складу" до Департаменту стратегічних розслідувань НПУ на посаду оперуповноваженого 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) управління стратегічних розслідувань у Полтавській області; - стягнути з ДЗЕ НПУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Національну поліцію України (надалі також - відповідач 2, НПУ). Ухвалою полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 5 грудня 2019 року №411о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 9 грудня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області з 9 грудня 2019 року. Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 75073,14 грн (сімдесят п`ять тисяч сімдесят три гривні чотирнадцять копійок). Зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України вчинити дії щодо переведення ОСОБА_1 на службу до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень). ДЗЕ НПУ частково не погодилось з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 у частині задоволених позовних вимог, та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах фактично має реорганізація міжрегіонального територіального органу Національної поліції (ДЗЕ НПУ), а не його ліквідація, а встановлена можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде використовувати повноваження особи, що ліквідується, не виключає зобов`язання, а зобов`язує роботодавця (державний орган) працевлаштувати працівників ліквідованої установи. Зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 841 "Про ліквідацію територіального органу Національної поліції" ДЗЕ НПУ ліквідований, а не реорганізований. Питання, чи наділено будь-який орган поліції функціями здійснення оперативно-розшукової діяльності, спрямований на боротьбу з економічними злочинами, судом першої інстанції не досліджувалось, відповідна інформація у ході розгляду справи не витребовувалась, а проведений судом порівняльний аналіз завдань ДЗЕ НПУ та ДСР НПУ не дає підстав для висновку про ідентичність їх повноважень, а відтак і про те, що ДСР НПУ є правонаступником ДЗЕ НПУ. Вказує, що судом не враховано, що жодному з цих працівників при попередженні про звільнення з ДЗЕ НПУ не пропонувалась посада в ДСР НПУ, кожен з них самостійно вирішував питання свого працевлаштування у вказаному Департаменті, до того ж переведення переважної більшості працівників ДЗЕ НПУ до ДСР НПУ само по собі не свідчить про ідентичність їх функцій та про наявність правонаступництва між ними. Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно надав оцінку висновку Полтавського управління ДВБ НПУ від 27.11.2019 № 2681/42-16/01-19 та діям ДСР НПУ щодо відмови в призначенні позивача на посаду, оскільки зазначені дії та висновок не є предметом позовних вимог ОСОБА_1 . Вказує, що для видання наказу ДЗЕ НПУ про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з переведенням до Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області, необхідна згода не лише самого поліцейського та керівника де він працює, а й керівника органу, куди такий поліцейський переводиться. ДЗЕ НПУ вчинив усі передбачені дії для переведення позивача на посаду до ДСР НПУ, проти такого переведення не заперечує, однак, з незалежних від ДЗЕ НПУ причин, в ДСР НПУ не призначено ОСОБА_1 на посаду за відсутності згоди ДСР НПУ на переведення позивача, що позбавляє ДЗЕ НПУ можливості видати наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з переведенням до ДСР НПУ. Також скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Вважає, що позивачем не доведено розмір витрат на правничу допомогу, а судом не мотивовано задоволення вимог позивача в цій частині. Зокрема, суд не оцінив чи відповідає розмір витрат на правничу допомогу адвоката часу, затраченому на судові засідання, чи є цей розмір співмірним, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору і чи підтверджується відповідними доказами. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що відповідач1 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, пояснення представників відповідача 2 та третьої особи, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1.08.2005 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 8.09.2017 - на посаді оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області ДЗЕ НПУ /т. 1, а.с. 80-84/. Постановою Кабінету Міністрів України від 2.09.2019 № 841 "Про ліквідацію територіального органу Національної поліції" визначено ліквідувати, як юридичну особу публічного права Департамент захисту економіки, як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Пунктом 2 вказаної постанови доручено Національній поліції забезпечити здійснення функцій і повноважень Департаменту захисту економіки, що ліквідується. Зазначена постанова набула чинності 21.09.2019 /т. 1, а.с. 65-66/. 23.09.19 Національною поліцією України виданий наказ № 939 "Про утворення ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки", на підставі якого вирішено утворити ліквідаційну комісію юридичної особи публічного права - Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ідентифікаційний номер 40111732) /т. 1, а.с. 67/. Національною поліцією України 26.09.19 виданий наказ № 959 "Про внесення змін до структури та штатів Національної поліції України", на підставі якого внесено зміни до Структури територіальних органів поліції, затвердженої наказом Національної поліції України від 6.11.2015 №1 (зі змінами), виключивши з підпункту 27 позицію "Департамент захисту економіки (у складі кримінальної поліції)" /т. 1, а.с. 62/. ДЗЕ НПУ виданий наказ № 755 "Про затвердження персонального складу комісії з ліквідації Департаменту захисту економіки" від 27.09.19, яким затверджено персональний склад ліквідаційної комісії юридичної особи публічного права Департаменту захисту економіки Національної поліції України /т. 1, а.с. 68/. 30.09.19 ДЗЕ НПУ виданий наказ № 758, яким затверджено План заходів з ліквідації Департаменту захисту економіки /т. 1, а.с. 69-79/. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департамент захисту економіки Національної поліції України з 30.09.19 перебуває в стані припинення /т. 1, а.с. 127-132/. 2.10.2019 капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області ДЗЕ НПУ попереджено про наступне звільнення зі служби в поліції після закінчення двомісячного строку з моменту одержання персонального попередження за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" /т. 1, а.с. 69/. На адресу ДСР НПУ 4.11.2019 надійшло подання начальника управління стратегічних розслідувань в Полтавській області про призначення ОСОБА_1 на посаду оперуповноваженого 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) управління стратегічних розслідувань в Полтавській області ДСР НПУ разом з рапортом ОСОБА_1 від 28.10.19, що 4.11.2019 погоджений начальником 2-го відділу 2-го управління ДСР НПУ та начальником ДСР НПУ /т. 1, а.с. 172, 173/. Листом від 5.11.2019 вих. № 109/55/01-2019 ДСР НПУ зверталось до Голови ліквідаційної комісії ДЗЕ НПУ щодо звільнення співробітників управління захисту економіки у Полтавській області задля їх переведення для подальшого проходження служби до ДСР НПУ /т. 2, а.с. 141-146/. На стор. 4 даного листа зазначений капітан поліції ОСОБА_1 , оперуповноважений відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області /т. 2, а.с. 144/. Наказом ДЗЕ НПУ від 6.11.2019 № 365 о/с відповідно до статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" переведено для подальшого проходження служби до Департаменту стратегічних розслідувань НПУ 59 співробітників управління захисту економіки у Полтавській області ДЗЕ НПУ, серед яких позивач відсутній /т. 1, а.с. 154-167/. Наказом ДСР НПУ від 6.11.2019 № 31 о/с згадані працівники призначені на відповідні посади в управлінні стратегічних розслідувань у Полтавській області як такі, що прибули в порядку переведення з ДЗЕ НПУ /т. 1, а.с. 132-153/. Позивач серед переліку працівників відсутній. Щодо переведення позивача для проходження служби до ДСР НПУ судом встановлено, що 2.12.2019 на адресу ДСР НПУ надійшов лист Полтавського управління ДВБ НПУ від 27.11.19 вих. № 2681/42-16/01-19, за змістом якого ДВБ НПУ прийнято рішення вважати за недоцільне переведення ОСОБА_1 для проходження служби до ДСР НПУ /т. 2, а.с. 140/. 5.12.2019 ДЗЕ НПУ виданий наказ № 411 о/с, яким капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області ДЗЕ НПУ звільнено зі служби в поліції з 9.12.2019 за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" /т. 1, а.с. 60/. Не погодившись з цим наказом, позивач оскаржив його до суду. Приймаючи рішення в частині задоволених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами в ході судового розгляду справи не було доведено наявності підстав, за яких позивача не було включено до наказів ДЗЕ НПУ від 6.11.2019 № 365 о/с та ДСР НПУ від 6.11.2019 №31 о/с, якими для проходження подальшої служби в управлінні стратегічних розслідувань в Полтавській області переведені 59 співробітників управління захисту економіки у Полтавській області. Крім того, оскільки позивачу перед звільненням вакантні посади в інших органах Національної поліції не пропонувались, суд першої інстанції дійшов висновку, що роботодавцем у спірних відносинах не дотримано процедуру звільнення поліцейського зі служби в поліції з підстави скорочення штатів ДЗЕ НПУ. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580 VIII (далі - Закон № 580-VIII). Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону № 580-VIII). Згідно з частиною третьою статті 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта статті 59 Закону № 580-VIII). Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Пунктом 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII передбачено, що переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації. Частиною восьмою цієї ж статті визначено, що переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (частина дев`ята статті 65 Закону № 580-VIII). У разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження. (частини десята статті 65 Закону № 580-VIII). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Відповідно до частини першої статті 68 Закону № 580-VIII, у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті (частина друга статті 68 Закону № 580-VIII). Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону (частина третя статті 68 Закону№ 580-VIII). Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства (частина п`ята статті 68 Закону № 580-VIII). Матеріали справи свідчать, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 841 "Про ліквідацію територіального органу Національної поліції" та наказом від 26.09.2019 № 959 "Про внесення змін до структури та штатів Національної поліції" Департамент захисту економіки, в якому позивач проходив службу, ліквідовано та були скорочені всі наявні посади в кількості 3269 (т. 1 а.с. 62-63). 2.10.2019 капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області ДЗЕ НПУ попереджено про наступне звільнення зі служби в поліції після закінчення двомісячного строку з моменту одержання персонального попередження за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" /т. 1, а.с. 69/. Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.10.19 звернувся на ім`я начальника ДСР НПУ із рапортом про призначення на посаду оперуповноваженого 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) управління стратегічних розслідувань в Полтавській області /т. 1, а.с. 172/. Вказаний рапорт погоджено начальником 2-го відділу 2-го управління ДСР НПУ, начальником УСР в Полтавській області, а начальником ДСР НПУ на рапорті проставлена віза від 4.11.2019 "До наказу" /т. 1, а.с. 172/. До рапорту додано подання начальника УСР в Полтавській області про призначення ОСОБА_1 на вищезгадану посаду /т. 1, а.с. 173/. Листом від 5.11.2019 вих. № 109/55/01-2019 ДСР НПУ звернувся до Голови ліквідаційної комісії ДЗЕ НПУ щодо звільнення співробітників управління захисту економіки у Полтавській області задля їх переведення для подальшого проходження служби до ДСР НПУ /т. 2, а.с. 141-146/. На стор. 4 даного листа зазначений капітан поліції ОСОБА_1 , оперуповноважений відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області /т. 2, а.с. 144/. Проте ДЗЕ НПУ позивача не було включено до наказу від 6.11.2019 № 365 о/с відповідно до якого переведено для подальшого проходження служби до Департаменту стратегічних розслідувань НПУ 59 співробітників управління захисту економіки у Полтавській області ДЗЕ НПУ, серед яких позивач відсутній /т. 1, а.с. 154-167/. Відповідно, позивача не було включено до наказу ДСР НПУ від 6.11.2019 №31 о/с про призначення таких, що прибули в порядку переведення з ДЗЕ НПУ. Обґрунтовуючи підстави для невключення позивача до наказу № 365 о/с від 06.11.2019 відповідач посилається на те, що на дату видання наказу Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції не було надано висновок щодо погодження чи непогодження кандидатури позивача для зайняття посади в ДСР НПУ. У подальшому, 02.12.2019 за вих. № 109 на адресу Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області надійшов висновок Полтавського управління ДВБ НПУ від 27.11.2019 № 2681/42-16/01-19 про те, що останнє вважає за недоцільне переміщення ОСОБА_1 на посаду ДСР НПУ /т. 1, а.с. 174/. При цьому необхідність узгодження кандидатів на посади в органи поліції з відповідними підрозділами ДВБ НПУ відповідач обґрунтовує наявністю листа Національної поліції України від 08.11.2017 № 12277/01/42-2017. Колегія суддів вважає безпідставними такі доводи відповідача, оскільки лист Голови НП України від 08.11.2017 р. № 12287/01/42-2017, який містить вказівку при прийнятті рішень про встановлення правовідносин щодо проходження служби в НПУ забезпечувати своєчасне отримання від ДВБ відповідної довідкової інформації у вигляді рекомендацій щодо суті такого рішення, носить рекомендаційних характер та обов`язок отримання відповідних рекомендацій не закріплений на законодавчому рівні. Відтак, відсутність при вирішенні питання про переведення позивача для подальшого проходження служби до ДСР НПУ рекомендації Департаменту внутрішньої безпеки НПУ, за наявності погодженого ДСР НПУ рапорту позивача про його переведення та за наявності клопотання ДСР НПУ від 05.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та переведення для подальшого проходження служби до ДСР НПУ відповідно до ст. 65 Закону України "Про Національну поліцію" та п. 5 ст. 36 КЗпП України, не може слугувати підставою для залишення без розгляду цього питання або відкладення його розгляду до отримання відповідної рекомендації Департаменту внутрішньої безпеки НПУ, враховуючи, що отримання такої рекомендації не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а її наявність або відсутність не є законодавчо визначеною підставою для прийняття рішення щодо подальшого проходження служби поліцейським. При цьому, як вбачається зі змісту наказу ДЗЕ НПУ від 06.11.2019 № 365 о/с, підставами для переведення 59 співробітників управління захисту економіки у Полтавській області ДЗЕ НПУ є рапорти таких співробітників та лист Департаменту стратегічних розслідувань НПУ від 05.11.2019 № 109/55/01-2019. В свою чергу, підставами для видання Департаментом стратегічних розслідувань НПУ наказу від 06.11.2019 № 31 о/с про призначення цих осіб, що прибули в порядку переведення з Департаменту захисту економіки НПУ, є рапорти співробітників ДЗЕ НПУ та наказ ДЗЕ НПУ від 06.11.2019 № 365 о/с. Водночас жодних посилань на рекомендації Департаменту внутрішньої безпеки НПУ відносно осіб, щодо яких прийнято рішення про переведення, зазначені накази не містять. В той же час погоджений, як керівниками управління стратегічних розслідувань в Полтавській області, так і безпосередньо керівником ДСР НПУ, рапорт ОСОБА_1 від 28.10.19 та лист Департаменту стратегічних розслідувань НПУ від 05.11.2019 № 109/55/01-2019 в частині переведення ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до ДСР НПУ залишилися нерозглянутими, з посиланням на відсутність відповідної рекомендації Департаменту внутрішньої безпеки НПУ, що в подальшому призвело до звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VIII, як поліцейського, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції. Посилання скаржника на те, що 02.12.2019 на адресу Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області надійшов висновок Полтавського управління ДВБ НПУ від 27.11.2019 № 2681/42-16/01-19 в якому зазначено про недоцільність переміщення ОСОБА_1 на посаду ДСР НПУ, та після отримання цього висновку начальником ДСР НПУ не було надано кінцевої згоди на подальше проходження ОСОБА_1 служби в УСР в Полтавській області, тобто прийняття позивача на службу до ДСР НПУ є непогодженим, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи є безпідставними та нормативно необґрунтованими. Відповідачем не наведено визначених законодавством підстав за яких можливе відкликання погодження, яке передує призначенню поліцейського на посаду, та отримання нового погодження, а також випадки, за яких передбачено надання кінцевої згоди керівника органу на призначення поліцейського на посаду, вже після надання такої згоди. Відтак, зазначені доводи жодним чином не впливають на вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції. При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» в якому зазначено, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. З огляду на обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивач, звернувшись з рапортом до ДЗЕ НПУ від 28.10.2019 про переведення його для подальшого проходження служби до ДСР НПУ, та який був погоджений керівником ДСР НПУ, та враховуючи, що таке погодження мало місце до прийняття наказу про звільнення позивача, останній мав законні очікування щодо свого подальшого працевлаштування. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що як встановлено судом першої інстанції зі змісту довідки ліквідаційної комісії ДЗЕ НПУ від 23.01.20, позивачу перед звільненням вакантні посади не пропонувались, оскільки наказом НПУ від 26.09.19 №959 у ДЗЕ НПУ скорочено всі посади /т. 1, а.с. 171/. При цьому відповідач у ході розгляду справи стверджував про те, що для позитивного вирішення питання про переведення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів обов`язковою є наявність у сукупності таких умов: подання поліцейським рапорту про призначення на посаду, внесення подання прямим керівником про призначення, згода начальника територіального органу Національної поліції на подальше проходження служби. Разом з цим Верховний Суд у постанові від 22.04.20 у справі №814/2551/16 зазначив, що приписами частини третьої статті 68 Закону №580-VIII гарантована можливість працевлаштування поліцейського в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, у разі скорочення його посади. Необхідним елементом щодо призначення поліцейського на іншу посаду є його згода. З системного аналізу вищевказаної норми Закону №580-VIII вбачається, що надання згоди поліцейського щодо призначення на посаду неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад, які пропонуються йому, з урахуванням критеріїв, визначених приписами даної статті. Пропозиція усіх наявних вакантних посад є невід`ємним атрибутом належного дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штату у разі реорганізації, в якій визначальними критеріями є досвід роботи, освітній рівень, стан здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 814/82/17. У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом № 580-VIII окремо не визначено процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У зв`язку з відсутністю у спеціальному законі положень, які б регулювали порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, суд вважає, що в цьому випадку належить застосувати загальні положення Кодексу законів про працю України. Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював. Такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі №360/2251/19, аналогічний правовий висновок у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 826/8324/18. При цьому про можливість та доцільність субсидіарного застосування до спірних відносин вищезгаданих положень КЗпП України йдеться у постановах Верховного Суду від 25.07.18 у справі № 814/600/17 та від 22.04.20 у справі № 814/2551/16. Відтак, відсутність доказів щодо здійснення пропозиції відповідачем позивачу усіх наявних вакантних посад, з урахуванням критеріїв, вказаних вище, не може бути свідченням дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штатів або проведення організаційних заходів. Таким чином, оскільки позивачу перед звільненням вакантні посади в інших органах Національної поліції не пропонувались, що визнано відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що роботодавцем у спірних відносинах не дотримано процедуру звільнення поліцейського зі служби в поліції з підстави скорочення штатів ДЗЕ НПУ. До того ж, судом першої інстанції надано належну оцінку тій обставині, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 /т. 1, а.с. 13/, та відповідно до пункту 13 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З огляду на встановлені у справі обставини та беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивача звільнено незаконно, а тому є достатні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 5 грудня 2019 року №411о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 9 грудня 2019 року та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а саме - посаді оперуповноваженого відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Полтавській області. Водночас зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено факт подання позивачем рапорту про його переведення для подальшого проходження служби до Департаменту стратегічних розслідувань, погодження цього рапорту у визначеному законом порядку та надання згоди керівником ДСР НПУ на проходження позивачем служби, зважаючи на скорочення усіх штатних посад ДЗЕ НПУ, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що задля належного та ефективного захисту прав позивача, керуючись приписами частини другої статті 9, необхідно зобов`язати Департамент захисту економіки Національної поліції України вчинити дії щодо переведення ОСОБА_1 на службу до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, оскільки захист прав позивача у обраний ним спосіб є неможливим, враховуючи що наказ ДЗЕ НПУ від 6.11.2019 №365 о/с, як індивідуальний правовий акт, вичерпав свою дію фактом його реалізації (прийняття на службу у ДСР НПУ зазначених у ньому поліцейських). Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських визначають Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6.04.2016 №260 (далі - Наказ №260). Відповідно до абзацу першого пункту 6 Розділу ІІІ Наказу №260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Пунктом 9 Розділу І Наказу №260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Залученою до матеріалів справи довідкою про доходи від 15.01.20 №11 підтверджено, що середньоденна заробітна плата позивача на дату звільнення зі служби в поліції становила 388,98 грн, а середньомісячна - 11475,03 грн /т. 1, а.с. 169/. Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становитиме 75073,14 грн (193 календарні дні х 388,98 грн), який належить стягнути на користь позивача з Департаменту захисту економіки Національної поліції України. Щодо компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч.1 ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч.2 ст.134 КАСУ, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України). Згідно і ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України). З аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Таким чином, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона довести неспівмірність розміру таких витрат. Матеріали справи свідчать, що 05.02.2020 позивач звернувся до суду з клопотанням про стягнення судових витрат, в якому просив суд стягнути з ДЗЕ НПУ на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн /т. 1, а.с. 183/. На підтвердження понесення цих витрат позивачем надано копії договору про надання правової допомоги від 10.12.2019 №10/12/19, акта від 3.02.2020 прийому-передачі наданих юридичних послуг, розрахунку суми гонорару від 3.02.2020, квитанцій від 10.12.2019 №12 та від 27.12.2019 №14 /т. 1, а.с. 184-188/, ордера від 3.01.2020 серії ВІ №1004515, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 23.04.2019 /т. 1, а.с. 9, 10/. Згідно з розрахунком суми гонорару за надану правничу допомогу, вартість наданих адвокатом послуг за договору про надання правової допомоги № 10/12/19 від 10.12.2019 становить 5000 грн., які складаються з: 1) 10.12.2019 консультування з питань визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням судової практики на норм діючого законодавств; витрачений час - 30 хв. вартість - 500 грн.; 2) 11.12.2019 направлення адвокатського запиту до ДЗЕ НПУ для отримання документів, що слугували підставою звільнення; витрачений час - 30 хв. вартість - 1000 грн.; 3) підготовка та подання до Полтавського окружного адміністративного суду позову про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; витрачений час - 3 години, вартість - 3000 грн.; 3) підготовка та подання до Полтавського окружного адміністративного суду клопотання про розгляд справи № 440/84/20 за участі сторін; витрачений час - 50 хвилин, вартість - 500 грн.; Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16. Дослідивши зміст поданих позивачем документів, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 5000 грн. Доводи суб`єкта повноважень, викладені в апеляційній скарзі, що вартість послуг адвоката не підтверджується наданими документами, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані твердження апелянта спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, наданими позивачем на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2020 року по справі № 440/84/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 23.02.2021 року