Постанова КЦС ВС № 638/13747/16-ц

Постанова Іменем України 17 лютого 2021 року м. Київ справа № 638/13747/16-ц провадження № 61-898св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач -акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С., та касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року у складі судді Шестака О. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 рокуу складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С., ВСТАНОВИВ: Історія справи Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення депозитного вкладу та нарахованих відсотків. Позов мотивований тим, що між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договори від 21 липня 2011 року № SAMDN 28000718218557 вклад «Копілка» на суму 17 USD та від 21 липня 2011 року № SAMDN 28000718218671 вклад «Копілка» на суму 900 EUR на строк шість місяців - до 21 січня 2012 року включно. Наприкінці 2014 року, в зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим, відповідач заблокував його рахунки та припинив нарахування відсотків. 23 лютого 2016 року він звернувся до головного офісу Банку з заявою про розірвання договорів та повернення депозиту з відсотками. 10 березня 2016 року відповідач відмовив у виплаті коштів. Просив стягнути суми банківських вкладів в розмірі 17 USD з невиплаченими відсотками 11664,96 USD згідно договору від 21 липня 2011 року № SAMDN 28000718218557 вклад «Копілка» та 900 EUR з невиплаченим відсотками 1898,13 EUR згідно договору від 21 липня 2011 року № SAMDN 28000718218671 вклад «Копілка», а також судові витрати. Короткий зміст судових рішень Справа переглядалась судами неодноразово. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу в розмірі 17 доларів США з процентами у розмірі 11 664,96 доларів США; суму банківського вкладу в розмірі 900 Євро з процентами у розмірі 1 898 Євро. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності існування між сторонами договірних правовідносин за договорами вкладу. Відмова АТ КБ «ПриватБанк» у поверненні позивачу належних йому грошових коштів суперечить вимогам статті 41 Конституції України, статті 1068 ЦК України, умовам договорів і є порушенням прав позивача. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не підтвердив належними і допустимими доказами розмір депозитних вкладів та нарахованих процентів. Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що при новому розгляді справи слід надати належну оцінку доказам поданим сторонами, встановити дійсний розмір депозитних вкладів при доведенні укладення договорів, нарахованих процентів, строк дії договорів і розмір процентної ставки за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договорів, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приват Банк» задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 квітня 2017 року змінено. Зменшено розмір невиплачених відсотків, стягнутих з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 21 липня 2011 року № SAMDN 28000718218557 з 11664 долари США 96 центів до 6,15 доларів США. Зменшено розмір невиплачених відсотків, стягнутих з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 21 липня 2011 року № SAMDN 28000718218671 з 1898,13 євро до 282,25 євро. Зменшено розмір судового збору, стягнутого з ПАТ КБ «Приватбанк» в дохід держави суму судового збору з 3 492,77 грн до 2169,85 грн. Компенсовано АТ КБ «Приватбанк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір у сумі 2887,10 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин. Враховуючи те, що договір банківського вкладу не було розірвано, а невиконання його умов допущено саме відповідачем, нарахування відсотків у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу суперечитиме умовам укладеного між сторонами договору та нормам ЦК України. Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. Розмір відсотків, що підлягає стягненню має вираховуватися зі ставок 7,25 % та 6,25 % річних для вкладів у доларах та євро та становить 6,15 доларів США та 282,25 євро відповідно. Короткий зміст вимог касаційних скарг У січні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Касаційна скарга обґрунтована тим, що факт наявності у вкладника оригіналів договору та платіжного документу може доводити лише обставини щодо укладання договору банківського вкладу та не є належним доказом не виконання банком умов договору щодо повернення коштів за договором банківського вкладу - до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим у 2014 році. Договори, які є предметом спору у даній справі мали свою дію до 21 січня 2012 року. Таким чином, строки дії договорів закінчилися до прийняття Національним Банком України Постанови № 260 від 06 травня 2014 року «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», а саме - до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк» на території АРК. Позивач повинен довести, що кошти дійсно перебувають на рахунку на час розгляду справи судом та вони не були зняті позивачем до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим у 2014 році. У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач лише формально заявив вимогу про стягнення 17 доларів та 900 євро, а решту як проценти, оскільки він вносив на депозитні рахунки власні кошти, що підтверджується належними доказами. Натомість внаслідок того, що позивач некоректно сформулював позовні вимоги, суд апеляційної інстанції відмовив у повернені належних йому грошових коштів, що вносились на депозитні рахунки, у повному обсязі, чим порушив конституційне право ОСОБА_1 , оскільки в статті 41 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Апеляційний суд повинен був вийти за межі позовних вимог та вирішити незаявлену вимогу, а саме стягнути внески ОСОБА_1 на депозитний рахунок у розмірі 7 270 доларів США та 1500 євро, сума яких врахована до суми процентів за позовними вимогами. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 та витребувано справу з суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «Приватбанк». У задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року відмовлено. У березні 2020 року матеріали цивільної справи № 638/13747/16-ц надійшли до Верховного Суду та 06 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційних скаргих, з таких мотивів. Суди встановили, що 21 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір № SAMDN28000718218557 «Вклад «Копилка» на суму вкладу 17 USD строком 6 місяців по 21 січня 2012 року включно та процентною ставкою по вкладу 7,25 % річних. 21 липня 2011 року між сторонами укладено договір № SAMDN28000718218671 «Вклад «Копилка» на суму вкладу 900 EUR строком 6 місяців по 21 січня 2012 року включно за процентною ставкою по вкладу 6,25 % річних. Умовами Договорів передбачено, що в разі, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження терміну, вклад автоматично вважається продовженим ще на один термін, зазначений п. 1 договорів. Термін вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк. При цьому, обчислення нового терміну вкладу і нового мінімального терміну вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього терміну вкладу. При продовженні терміну вкладу розрахунок відсотків на кожний новий термін вкладу здійснюється по процентній ставці, що діє в банку для депозитних продовжених вкладів даного найменування та строку на день закінчення попереднього терміну вкладу, без укладення додаткових угод до даного договору. Проценти за черговий строк вкладу нараховуються на суму вкладу. Наступне продовження терміну вкладу здійснюється в такому ж порядку (пункт 5 Договорів). Листом від 23 лютого 2016 року ОСОБА_1 повідомив відповідача про бажання розірвати вказані договори від 21 липня 2011 року і просив повернути йому вклади з урахуванням поповнень за ними і проценти за весь період дії договорів. Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 10 березня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160226/5613 ОСОБА_1 повідомлено, що з метою отримання компенсації збитків, завданих незаконною анексією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, АТ КБ «ПриватБанк» подало претензію до Російської Федерації, за результатами розгляду якої буде вирішуватись питання виплати коштів, розміщених на рахунках клієнтів відокремлених підрозділів, які знаходяться на окупованій території. На підставі статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». Згідно частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, зроблено висновок, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року). Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 2 липня 2002 року). Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зазначено, що «відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частиною першою статті 1067 цього Кодексу визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час, а залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (частини перша та третя статті 1071 ЦК України). Суди у справі № 910/15208/16 встановили і сторони не заперечують, що вони уклали договір міжбанківського депозиту, а позивач на виконання умов договору розмістив 20853 доларів США грошових коштів у якості суми гарантійного покриття для забезпечення розрахунків вкладника з платіжною системою Visa на відкритому відповідачем для цього рахунку. Дію договору припинено з 02 травня 2016 року, а відповідач одержані ним кошти після припинення дії договору у зв`язку зі здійсненням процедури ліквідації позивача як банківської установи всупереч умовам договору в повному обсязі не повернув. Отже, підставою для повернення банком коштів є договір міжбанківського депозиту та правовідносини сторін у цьому спорі, які регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень глави 83 ЦК України. Приписами частин першої та четвертої статті 1061, статті 1070 ЦК України визначено умови щодо сплати банком процентів на суму вкладу та процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку в банку, під час дії укладеного сторонами договору». Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то зобов`язання за договором має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. Отже, АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язаний повернути позивачу суми депозитного вкладу, внесеного ним згідно з умовами договору. Суд апеляційної інстанції перевіривши вищевказані критерії, з`ясувавши фактичні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків, зробивши правильний висновок, що розмір відсотків, що підлягає стягненню має вираховуватися зі ставок 7,25 % та 6,25 % річних для вкладів у доларах та євро та становить 6,15 доларів США та 282,25 євро відповідно. Аргументи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя саме після ухвалення рішення про це Правлінням Банку є безпідставними, оскільки договори укладено із ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому відповідач, як фінансова установа зобов`язаний був забезпечити облік всієї банківської інформації, у тому числі і проведеної філіями. Припинення діяльності відділення банку на території АР Крим не є наслідком припинення договірних відносин між сторонами та не знімає з банку відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань за договорами. Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд повинен був вийти за межі позовних вимог та вирішити незаявлену вимогу є безпідставними. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Аргументи касаційних скарг не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржені рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційних скарг покладається на осіб, які подали касаційну скаргу. Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скаргиОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , та акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року в незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 18 грудня 2019 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов