Постанова 4824 № 759/7105/20

Справа № 759/7105/20 Головуючий 1 інстанція - Ул`яновська О.В. Провадження № 22-ц/824/2944/2021 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 18 лютого 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 18 серпня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надані житлово-комунальні послуги з водопостачання і водовідведення,- в с т а н о в и в: У травні 2020 року позивач ПрАТ «АК «Київводоканал»звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що відповідно до ч.7 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (діяв на момент виникнення спірних правовідносини) договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води, послуг з водовідведення, що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) щодо надання виконавцем ПАТ «АК «Київводоканал», на даний час перейменоване у ПрАТ «АК «Київводоканал», послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення. Вказаним повідомленням визначено, що фізична особа власник або квартиронаймач жилого приміщення у багатоквартирному будинку, що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов цього Договору. А відмова споживачавід отримання цих послуг має бути оформлена письмово та направлена до АК «Київводоканал» для оформлення припинення їх надання. Вказував, що відповідач ОСОБА_1 мешкає у квартирі АДРЕСА_1 і за вказаною адресою отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення на підставі опублікованого в газеті публічного договору, оскільки жодних заяв або повідомлень на адресу АК «Київводоканал» про відмову від надання - 2 - зазначених послуг від відповідача не надходило. При цьому відповідач в порушення вимог закону та умов договору не проводить оплату спожитих послуг, внаслідок чого за період з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2019 року у нього виникла заборгованість у розмірі 17973,30 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача з урахуванням 3 % річних у розмірі 1035,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3637,49 грн. У зв`язку з наведеним просив стягнути із відповідача на його користь 22646,32грн. боргу та судові витрати у розмірі 2102 грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, позивач ПрАТ «АК «Київводоканал» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог і ухвалити нове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що відповідач ОСОБА_1 є споживачем послуг з водопостачання і водовідведення у квартирі АДРЕСА_1 , де із 02 листопада 1990 року зареєстрований і мешкає. Суд не дослідив та не надав належної оцінки, що із 02 листопада 1990 року до 08 серпня 2019 року відповідач ОСОБА_1 був наймачем, а після приватизації квартири, тобто з 08 серпня 2019 року - співвласником квартири, а отже зобов`язаний сплачувати вартість отриманих комунальних послуг. Судом не враховано, що у період з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2019 року позивачем надавалися відповідачу послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення на підставі розміщеного у газеті «Хрещатик» № 110 (4510) повідомлення та договору приєднання, оскільки заяв чи повідомлень від відповідача про відмову від надання зазначених послуг та договору не надходило. Окрім того, судом першої інстанції помилково застосовано строк позовної давності без посилання на будь-які докази. При цьому суд одночасно відмовив і за недоведеністю вимог і за пропуском позовної давності, що є необгрунтованим. Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення, і правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з нього боргу за житлово-комунальні послуги, а доводи апеляційної скарги ПрАТ «АК «Київводоканал» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. В суді апеляційної інстанції представник ПрАТ «АК «Київводоканал» Гуртова К.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати рішення Святошинського районного суду м.Києва як незаконне. Відповідач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та - 3 - заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» №110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) щодо надання ПАТ «АК «Київводоканал» (перейменоване у ПрАТ «АК «Київводоканал») послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення і опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). Вказаним повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. Окрім того, вказано, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Згідно розрахунку заборгованості з надання послуг з водопостачання та водовідведення кв. АДРЕСА_1 за період липень 2014 року - січень 2020 року включно по особовому рахунку № НОМЕР_1 борг становить 22646,32 грн. і включає: 17966,75 грн. - послуги з водопостачання і водовідведення, 6,55 грн. плата за вузли комерційного обліку, 3% річних - 1035,53 грн. та інфляційні втрати - 3637,49 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недостатністю наданих позивачем доказів для встановлення факту надання послуг в заявлених обсягах та виникнення заборгованості у зазначеному розмірі, а також спливом строку позовної давності щодо позовних вимог до липня 2017 року. Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, які не відповідають матеріалам справи та вимогам закону. Висновки суду про недоведеність факту надання позивачем ПрАТ «АК «Київводоканал» послуг водопостачання і водовідведення за місцем проживання відповідача надумані та безпідставні. По-перше, факт надання позивачем вказаних комунальних послуг не заперечується і не спростований відповідачем ОСОБА_1 . По-друге, у справі відсутні будь-які відомості чи докази, що за місцем проживання відповідача ОСОБА_1 послуги водопостачання і водовідведення надаються іншою юридичною особою, а не позивачем, або що у квартирі відповідача відсутні внутрішні системи водопостачання і водовідведення, або що такі системи опломбовані і не використовуються за призначенням. Це ж стосується посилань суду на недоведеність надання послуг в заявлених обсягах та виникнення заборгованості у зазначеному розмірі, які необгрунтовані, оскільки позивачем надано суду розрахунок боргу, який є чітким і зрозумілим, в якому вказані спосіб, розміри та обсяги нарахувань, і який не спростований відповідачем. При цьому судом першої інстанції не враховано, що навність чи відсутність договору між споживачем та надавачем послуг не впливає на обов`язок споживача оплатити вартість фактично використаних ним комунальних послуг. Окрім того, відмовляючи у позові, суд послався одночасно як на недоведеність вимог, - 4 - так і на пропуск позивачем строку позовної давності. Отже, суд відмовив у позові одночасно як з підстав недоведеності вимог, так і з підстав пропуску строку позовної давності, що порушує приницип законності і обгрунтованості рішення та суперечить ст.264, 265 ЦПК України, за положеннями якої суд в обов`язковому порядку має спочатку встановити чи були порушені невизнані або оспорені права позивача, а вже потім вирішувати чи підлягає порушене право до захисту у обраний ним спосіб чи слід застосувати строк позовної давності. Аналогічні роз`яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (який був чинним в період надання відповідачі послуг) до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів. Згідно положень ч.3 ст.20 вказаного Закону споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, гідно п.2 ст.5 якого комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги - 5 - щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМ України № 630 від 21.07.2005 р., розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Судом встановлено, щовідповідач із 02 листопада 1990 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . У серпні 2019 року вказана квартира була приватизована в рівних частинах її мешканцями ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які отримали свідоцтво про право власності, видане 08 серпня 2019 року Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією. Позивач ПрАТ «АК «Київводоканал» надавав за вказаною адресою послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної і гарячої води на підставі договору приєднання (ч.7 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Відповідна інформація про надання позивачем послуг послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та договір про надання таких послуг опублікована в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) від 05 серпня 2014 року. Договір про надання послуг щодо водопостачання і водовідведення між сторонами відсутній. Також судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі оплачує надані послуги в результаті чого по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період із 01 липня 2014 року по 31 грудня 2019 року включно у нього виникла заборгованість у розмірі 17973,30 грн. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також 3 % річних від простроченої суми. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Враховуючи, що неоплата відповідачем наданих послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення порушує права позивача як надавача цих послуг, ці права підлягають до захисту. Водночас колегія суддів вважає, що наявні передбачені законном підстави для застосування строку позовної давності з таких міркувань. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує - 6 - кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України). Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання зобов'язань, позовна давність за вимогами кредитора про стягнення грошових коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі, а за періодичними платежами з моменту несплати окремого платежу. Як вище вказувалося у відповідача наявний обов`язок проводити оплату вартості спожитих комунальних послуг щомісяця, а відтак строк позовної давності починає перебіг з моменту несплати кожного окремого платежу. Даний позов пред`явлено ПрАТ «АК «Київводоканал» до суду у травні 2020 року, що стверджується датою реєстрації позову в суді, тобто з пропуском трирічного строку і клопотання про його поновлення до суду першої інстанції не подавалося. Відповідачем ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції письмову заяву про застосування строку позовної давності. За таких обставин з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення вартості послуг, поновити який позивач не просить, а також враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд стягує з відповідача на користь позивача борг за надані комунальні послуги з урахуванням інфляційних втрат і 3 % річних у межах строку позовної давності, тобто з травня 2017 року. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що з травня 2017 року по 31 грудня 2019 року включно борг за послуги становить 12400,32 грн., який з урахуванням інфляційних втрат і 3 % річних становить 13862,45 грн. Доводи позивача про відсутність підстав для застосування строку позовної давності з огляду на його переривання бездоказові, оскільки посилаючись на вказані обставини позивача не надав суду жодного доказу, який би свідчив про переривання строку відповідно до положень ст.264 ЦК України. Решта доводів апеляційної скарги враховані при скасуванні рішення. Доводи відповідача, викладені у відзиві про відсутність у нього обов`язку проводити оплату послуг з огляду на те, що позивач не надав доказів про надання цих послуг згідно договору колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), згідноякого споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, незалежно від наявності чи відсутності договору про надання послуг. Такий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив висновок, відповідно до якого, хоча у ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг - 7 - здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п.1 ч.1 ст.20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщовонифактично користувалися ними. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачку від обов`язку оплати за надані такі послугита не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (п.п.19-20). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16. Доводи відповідача у відзиві про те, що він став співвласником квартири лише у серпні 2019 року, а тому саме з цієї дати має сплачувати вартість послуг, а до цієї дати борг підлягає стягненню з ОСОБА_2 , яка була наймачем і на яку оформлений особовий рахунок, не грунтуються на законі. Як вище вказувалося відповідач із 02 листопада 1990 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , яка до приватизації, тобто до серпня 2019 року перебувала у комунальній власності, а відтак користування квартирою здійснювалося мешканцями на умовах найму. Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення (ст.61 ЖК України). Згідно ч.1 ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Отже, відповідач як член сім`ї наймача, несе солідарну з наймачем відповідальність по оплаті комунальних послуг за період до приватизації квартири. Це ж стосується доводів відповідача про необхідність залучення до участі у справі ОСОБА_2 , які відхиляються, оскільки як згідно ст.64 ЖК України член сім`ї наймача, так і згідно ст.322 ЦК України співвласник несуть солідарну (в повномму обсязі) відповідальність за утримання квартири. При цьому колегія суддів враховує, що згідно ч.4 ст.544 ЦК України співвласник квартири, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес) від кожного з решти солідарних боржників у рівній частці (постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц). Доводи відзиву про те, що відповідач не проживав у квартирі, а тому не має платити за послуги, що стверджується актом обстеження матеріально-побутових умов від 08 серпня 2016 року, необгрунтовані. Спірні питання вврегульвані Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затвердженими постановою КМ України № 630 від 21 липня 2005 року, згідно п.29 яких споживач має право на зменшення розміру плати у разі його тимчасової відсутності на підставі письмової заяви споживача та - 8 - офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Тобто, для зменшення плати споживач має звернутися з відповідною письвою заявою до надавача послуг та надати офіційний документ про його відсутність, чого в даній справі не встановлено, як і невстановлено, що відповідач взагалі звертався до Київводоканалу із відповідною заявою про зменшення оплати і надаавв до водоканалу докази своєї відсутності, що у свою чергу унеможливлює зменшення оплати. Доданий до відзиву акт обстеження матеріально-побутових умов від 08 серпня 2016 року не може бути прийнятий, оскільки по-перше, складений соціальним інспектором у сфері її діяльності, по-друге складений за замовленням ОСОБА_2 і по-третє, акт складений для призначення ОСОБА_2 житлової субсидії. Решта доводів відзиву щодо застосування позовної давності до боргу та інфляційних втрат і 3 % річних судом враховані при скасуванні рішення. У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, скасуванням рішення і ухваленням нового про часткове задоволення вимог відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати позивача по оплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користьПриватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (місцезнаходження: 01015, м.Київ, вул.Лейпцизька 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) борг за надані комунальні послуги з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних у розмірі 13862 гривні 45 коп. та судовий збір у розмірі 1282 гривні. В решті позову відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (місцезнаходження: 01015, м.Київ, вул.Лейпцизька 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) судовий збір за подання апеяційної скарги у розмірі 1923 гривні. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: